Оцінка якості кормів
ОЦІНКА ЯКОСТІ КОРМІВ.
План
Коротка історія питання.
Сучасні методи оцінки кормів.
Методи оцінки кормів почали розробляти ще наприкінці XVIII ст. і з тих пір вони пройшли ряд етапів удосконалення і наближення до реальних потреб тваринництва. Спершу це була оцінка за хімічним складом (старо-хіміко-аналітичний період, представниками якого були Деві і Ейнгоф). У подальшій прак-тиці корми поділяли на воду і сухі речовини, серед яких розріз-няли розчинні і нерозчинні у воді, поживні і непоживні. їх замі-нили сінні еквіваленти Тейєра (початок XIX ст.). Проте така оцінка кормів була досить умовною. У першій половині XIX ст. почали широко застосовувати методи хімічного аналізу кормів (хімічний період оцінки їхньої якості), визначати складові час-тини кормів, вміст у них азотистих речовин (азотисті еквівален-ти Бусенго). Ця теорія еквівалентів азотистих речовин була за-мінена Ю. Лібіхом поняттями про пластичну і безазотисту групи кормів. Перша — це азотиста група поживних речовин, а другу безазотисту називали ще респіраційною. Пізніше Е. Вольф ввів поняття про перетравні поживні речовини (ППР) і коефіцієнти перетравності (КП). Німецький учений Генеберг (середина XIX ст.) поділив поживні речовини корму на п'ять груп: безазотисті, екстрактивні, сира клітковина, сирий протеїн і сирий білок, сирий жир, сира зола. Такий підхід більшою мірою відпо-відає сучасному зоотехнічному аналізові кормів. Загальна схема аналізу передбачала поділ корму на сухі речовини і воду, перші, в свою чергу, поділяли на органічну речовину і золу. Серед ор-ганічних виділяли азотисті і безазотисті поживні речовини. Азотисті поділяли на аміди і білки, а безазотисті — на сирий жир і вуглеводи, які включали сиру клітковину і БЕР. Це і покладено, по суті, в сучасну схему аналізу кормів. Пізніше почали виділя-ти поняття «амінокислотний склад кормів» (вперше на це звер-нув увагу Маженді в 1941 р., а після нього Ашер Роуз; першу довідку про амінокислотний склад кормів, якою користуються у нас, дав І. С. Попов у 1962 р.).
Серед безазотистих речовин почали виділяти вуглеводи: доб-ре розчинні у холодній воді і гарячому спирті; розчинні у холодній воді і нерозчинні в спирті; розчинні в гарячій воді і нероз-чинні в спирті і холодній воді; нерозчинні в гарячій воді, але розчинні в лугах і ті, що гідролізуються розбавленими кислота-ми; нерозчинні в лугах і які не гідролізуються розбавленими кислотами. Пізніше удосконалили поділ вуглеводної частини корму, виділяючи з неї сиру клітковину, цукри (глюкозу), крох-маль і пентозани. У зольній частині почали виділяти макроелементи (Са, Р, К, Na та ін.) і мікроелементи (Zn, Со, 2, Мn та ін.).
Велике значення для оцінки кормів мало вчення про вітамі-ни, яке започаткував Н.І. Лунін у 1880 р. Відкриття вітамінів відіграло величезну роль у науці про годівлю тварин і харчу-вання людини.
2. Сучасні методи оцінки кормів
Оцінюючи якість кормів, усі поживні речовини поділяють на воду, сухі речовини, сирий протеїн, сирий жир, сиру клітковину, БЕР, біологічно активні регулюючі речовини, які, крім БЕР, ви-значають аналітичним способом (рис. 1).
Таблиця 1.
Середній хімічний склад зеленої маси кормових трав і кукурудзи (за Б.П.Плєшковим, 1987), % сухої маси.
Культура | Сирий протеїн | Жир | Сира клітковина | БЕР | Зола | Каротин, мг/%
Конюшина червона | 17 | 3 | 25 | 47 | 8 | 25
Люцерна посівна | 20 | 3 | 28 | 41 | 7 | 30
Тимофіївка лучна | 8 | 2 | 29 | 52 | 6 | 12
Стоколос безостий | 9 | 2 | 29 | 51 | 7 | 13
Грястиця збірна | 10 | 2 | 30 | 48 | 7 | 15
Вівсяниця лучна | 11 | 2 | 28 | 49 | 6 | 18
Суданська трава | 12 | 2 | 34 | 42 | 10 | 10
Кукурудза | 8 | 2 | 22 | 58 | 7 | 8
Ці показники залежно від строків збирання, тех-нології вирощування кормових культур значно змінюються. Так, при запізненні із збиранням у рослинах збільшується вміст кліт-ковини, зменшується вміст протеїну, каротину, жиру, БЕР, зни-жується перетравність корму.
Еквіваленти поживності кормів. Кормова оцінка. Основним методом, який дає змогу оцінити поживність корму і викорис-тання поживних речовин з нього тваринами, є метод балансу ре-човин і енергії в організмі, який було розроблено ще в середині XIX ст. Суть методу полягає в тому, що про зміни в тілі тварин роблять висновок за накопиченням білка і жиру в процесі годівлі. Саме це дає змогу робити висновок про продуктивну дію корму.
Метод крохмальних еквівалентів при оцінці кормів вперше був запропонований Келлером, що дало змогу оцінювати за-гальну поживність кормів у кормових одиницях (вівсяній, яч-мінній, кукурудзяній), а потім і в
енергетичній (ЕКО). В осно-ву ЕКО покладено енергетичну оцінку поживності корму. Для повноти оцінки враховують також вміст у кормі пере-травного протеїну, кальцію, фосфору та ін.
У 1963 р. вівсяну кормову одиницю було запропоновано за-мінити на енергетичну (ЕКО), що дорівнює 2500 ккал, або 10 450 кДж обмінної, або фізіологічно корисної, енергії (ОЕ). ОЕ — це лише частина валової (брутто) енергії корму (ВЕ). Вміст ОЕ у кормах визначають за перетравністю у процесі до-слідів на тваринах.
Визначення кормової одиниці в джоулях дає змогу порівняти витрати і нагромадження енергії у системі грунт — рослина — тварина — тваринницька продукція, тобто врахувати і порівняти енергоємність технологій вирощування культури, її врожаю, ра-ціону і тваринницької продукції.
Валова енергія корму (ВЕ) без мінеральної частини (7— 10%) становить приблизно 18 МДж/кг сухої речовини (СР) будь-якого корму. Це взято за основу при обчисленні обмінної енергії в кормі або в раціоні. Для цього використовують форму-лу Аксельсона:
ОЕ раціону або корму = 0,73хВЕ 1 кг СР (СР—Кл (клітко-вина) X 1,05);
ОЕ = 0,75ХІ8,0 (СР—КлХІ,05), або ОЕ = 13,1 (СР—КлХ ХІ.05).
Останнє означає, що обмінна енергія корму дорівнює добутку коефіцієнта 13,1 на різницю між вмістом у кормі сухої речо-вини і клітковини, помноженому на 1,05. Вміст сухої речовини і клітковини треба визначати не за довідниками, а за фактични-ми даними аналізів.
Коефіцієнт 18 МДж доцільніше замінити фактичним вмістом ВЕ в кормі або в раціоні, але для цього потрібно зробити хіміч-ний аналіз корму з використанням таких енергетичних коефіці-єнтів, МДж/кг: протеїн — 23,9; жир — 39,8; клітковина — 20; БЕР — 17,5.
Протеїнова, жирова, вуглеводна, вітамінна і мінеральна по-живність кормів. Інші показники їхньої якості. Загальні показ-ники в кормових одиницях не дають повної картини якості кор-му, а тому за методами, описаними в спеціальній літературі, визначають протеїнову, жирову (ліпідну), вуглеводну, вітамінну, мінеральну поживність кормів та інші показники, зокрема кис-лотність або лужність корму, вміст у ньому відповідно кислот-них елементів — сірки, фосфору, хлору та лужних — кальцію, магнію, калію. Співвідношення між ними повинно становити 0,8—1,0, а надлишок лужних еквівалентів в середньому — 0,3— 0,5 г-екв. на одну кормову одиницю.
Фактори, що погіршують якість кормів. Порушення техноло-гій вирощування, заготівлі і зберігання кормів може призвести до значного погіршення якості кормів і поїдання їх. Наприклад, не досить подрібнена маса кукурудзи у восковій стиглості пога-но втрамбовується і, як наслідок, в такому силосі молочно-кис-ле бродіння досить швидко змінюється оцтово-кислим, а далі — маслянокислим. Корм фактично втрачає якість і негативно впливає на здоров'я тварин. Крім того, зерно, яке залишається при цьому неподрібненим, майже не перетравлюється у шлунку тва-рин, а тому не засвоюється організмом. Лише з цієї причини можна втратити величезну кількість корму, зокрема його цін-нішу частину. Щоб запобігти цьому, кукурудзу в восковій стиг-лості слід подрібнювати на відрізки 6—7 мм (зерно також по-дрібнюється) .
Велике значення має ботанічний склад культур. Деякі з них містять специфічні сполуки — алкалоїди, сапоніни, глікозиди, нітрати та ін. Вміст цих сполук внаслідок поганої заготівлі та порушення технології вирощування може збільшуватись.
Алкалоїди спричинюють так звані синдроми токсичності, різ-ко погіршують ступінь поїдання корму, їх відомо близько 10 тис, проте точну кількість не визначено. Більшість алкалоїдів сильні отрути (нікотин, морфін, атропін, стрихнін, хінін та ін.). Найбільше містять їх рослини у період цвітіння. Проросле зерно ячменю містить алкалоїд горденін, в люпину — лупінін, спарте-їн, лупаній, оксилупанін та ін., а канарник тростинновидний — близько 8 алкалоїдів (гордеїн, грамін та ін.). Звичайно не всі алкалоїди мають несприятливу дію, деякі з них характеризую-ться тонізуючою, навіть наркотичною дією.
Глікозиди подібно до алкалоїдів також мають токсичну дію на організм тварин і людини. Всі вони похідні цукрів (здебіль-шого моноцукрів). За даними Б. П. Плєшкова (1986), не слід вважати їх «покидьками» життєдіяльності організму. Це саме стосується і антиметаболітів — інгібіторів росту — сапонінів, а також кумарину (буркун). Значною мірою за умови правильної заготівлі вміст цих сполук, зокрема кумарину, в кормах різко зменшується. Несприятливо діє на тварин не кумарин, а дикумарин, який утворюється в разі неправильної заготівлі кормів з буркуну (силосу, сінажу).
Таніни також можуть знижувати перетравність кормів, нада-вати їм гіркого присмаку. Разом з тим вони можуть і корисно впливати на засвоєння протеїну твариною, збільшувати приріст великої рогатої худоби.
Зелена маса бобових містить естрогени (флавоноїди), які мо-жуть впливати на організм тварини (великої рогатої худоби, овець, кіз) як корисно, так і несприятливо. Так, флавоноїд куместрол є в конюшині білій, рожевій, підземній і в люцерні. Ура-ження листкової поверхні, наприклад, плямистістю листків, збільшує вміст естрагенів у рослинах. Негативна дія естрагенів бобових трав знижується при висіванні їх разом із злаковими. Є дані про те, що естрагени містять кукурудза та кукурудзяний силос.
Певний вплив на тварин мають рослинні гормони. їх корисно застосовувати замість синтезованих штучно (до речі, синтетич-ні гормони досить широко застосовуються під час годівлі вели-кої рогатої худоби, свиней і птиці в країнах Заходу). Рослинні гормони містить зокрема елеутерокок. Синтетичні ферменти, такі як клембутерол, які застосовують на фермах Іспанії, Гол-ландії та інших країн під час годівлі великої рогатої худоби, свиней і птиці, сприяють приростам маси тварин, але таке м'ясо, по суті, вживати не можна.
При надмірному азотному живленні, яке не збалансоване ка-лійним, похолоданні або нестачі вологи в рослинах нагромаджу-ються азотні сполуки — нітрати. В організмі тварин вони перетворюються в нітрити, які надходять у кров і перево-дять двовалентне залізо крові у тривалентне. Метгемоглобін на відміну від оксигемоглобіну не функціонує в зворотному напрямі як переносник кисню, що погіршує функцію крові Це спостері-гається, якщо вміст нітратів у кормі перевищує 300—500 мг/кг. Певне значення має і кількість корму. Чим більше у ньому ніт-ратів, тим корму тваринам треба давати менше.
Вміст нітратів у кор-мах не повинен перевищу-вати 0,1—0,4 % N03 з розрахунку на суху масу (за Б. П. Плєшковим, 1987). Більше нітратів у зла-кових, менше у бобових культурах. Багато нітра-тів може нагромаджува-тись в грястиці, костриці тростинній і лучній, лист-ках буряків,, у лободі та ін. Якщо корм містить ба-гато нітратів, його треба давати разом з іншим, в якому їх мало. Мало нітратів у кукурудзі мо-лочно-воскової стиглості, а звідси — у силосі. Згідно з діючими в Україні нормативами, до-пустимими нормами ні-тратів у кормах є такі, мг/кг корму: грубі корми —500, силос і сінаж —300, зелені корми —200, зернофу-раж — 300, трав'яна мука — 800. Тепер дещо переглянуто ці нормативи вмісту нітратів у бік збільшення — в зеленій ма-сі—до 300, в сіні —до 1000, силосі і сінажу — до 500, в трав'я-ній муці — до 2 тис, листі кормових буряків —до 1500, в ком-бікормах для ВРХ —до 500. Нестача деяких макро- і мікроелементів (кальцію, магнію, цинку, марганцю), порушення співвідношення їх у рослинах створює загрозу для здоров'я тварин, може спричинити трав'яну тетанію (гіпомагнеземію) при згодуванні свіжих рослин. Згодування травостою люцерни, конюшини особливо при випасанні худоби вранці на росянистих травостоях може призвести до тимпанії. В літературі є відомості, що причина тимпанії— підвище-ний вміст у бобових специфічного білка, якого люцерна містить до 4—5 %, а в еспарцеті, лядвенці та у злакових травах його не більше як 1 %.
Фактори, які поліпшують якість і поїдання кормів. Це — пра-вильна експлуатація пасовища, яка дає змогу зменшити вміст нітратів у траві, поліпшує поїдання її тваринами.
Додержання правильного співвідношення елементів живлення при удобренні різко знижує вміст у кормах нітратів, алкалої-дів, глюкозидів. Велике значення має і добір сортів. Наприклад, сорт дворічного буркуну Еней містить мало кумарину.
Оскільки при перевантаженні пасовищ тваринами на них збільшується кількість екскрементів, при відростанні трави в ній накопичуються нітрати. Саме тому не слід перевантажувати пасовища.
Важливо додержувати технології заготівлі і приготування кормів. Наприклад, при заготівлі силосу в молочно-восковій і восковій стиглості добре подрібнена і утрамбована маса може зберігатися протягом тривалого періоду без істотного погіршен-ня її якості і поїдання.
Велике значення має своєчасність збирання кормових куль-тур. Зокрема, оптимальні строки скошування злакових і бобових трав (у фазах бутонізації, виколошування, викидання волотей) дають змогу оптимізувати вміст алкалоїдів, флавоноїдів та ін-ших сполук у кормові.
Важливим фактором є правильне поєднання рослин в агро-фітоценозах, яке забезпечує темп росту і оптимальні умови вегетації кожного компонента.
Тому потрібен оперативний контроль за якістю кормів у гос-подарстві в період їх збирання, заготівлі і зберігання, що дасть можливість своєчасно виявляти як позитивні, так і негативні моменти в технології виробництва кормів у господарстві.
Для оцінки якості кормів у полі та під час заготівлі і збері-гання відбирають проби на аналіз. Якість кормів оцінюють у ба-лах і класах відповідно до діючих стандартів.
План
Коротка історія питання.
Сучасні методи оцінки кормів.
Методи оцінки кормів почали розробляти ще наприкінці XVIII ст. і з тих пір вони пройшли ряд етапів удосконалення і наближення до реальних потреб тваринництва. Спершу це була оцінка за хімічним складом (старо-хіміко-аналітичний період, представниками якого були Деві і Ейнгоф). У подальшій прак-тиці корми поділяли на воду і сухі речовини, серед яких розріз-няли розчинні і нерозчинні у воді, поживні і непоживні. їх замі-нили сінні еквіваленти Тейєра (початок XIX ст.). Проте така оцінка кормів була досить умовною. У першій половині XIX ст. почали широко застосовувати методи хімічного аналізу кормів (хімічний період оцінки їхньої якості), визначати складові час-тини кормів, вміст у них азотистих речовин (азотисті еквівален-ти Бусенго). Ця теорія еквівалентів азотистих речовин була за-мінена Ю. Лібіхом поняттями про пластичну і безазотисту групи кормів. Перша — це азотиста група поживних речовин, а другу безазотисту називали ще респіраційною. Пізніше Е. Вольф ввів поняття про перетравні поживні речовини (ППР) і коефіцієнти перетравності (КП). Німецький учений Генеберг (середина XIX ст.) поділив поживні речовини корму на п'ять груп: безазотисті, екстрактивні, сира клітковина, сирий протеїн і сирий білок, сирий жир, сира зола. Такий підхід більшою мірою відпо-відає сучасному зоотехнічному аналізові кормів. Загальна схема аналізу передбачала поділ корму на сухі речовини і воду, перші, в свою чергу, поділяли на органічну речовину і золу. Серед ор-ганічних виділяли азотисті і безазотисті поживні речовини. Азотисті поділяли на аміди і білки, а безазотисті — на сирий жир і вуглеводи, які включали сиру клітковину і БЕР. Це і покладено, по суті, в сучасну схему аналізу кормів. Пізніше почали виділя-ти поняття «амінокислотний склад кормів» (вперше на це звер-нув увагу Маженді в 1941 р., а після нього Ашер Роуз; першу довідку про амінокислотний склад кормів, якою користуються у нас, дав І. С. Попов у 1962 р.).
Серед безазотистих речовин почали виділяти вуглеводи: доб-ре розчинні у холодній воді і гарячому спирті; розчинні у холодній воді і нерозчинні в спирті; розчинні в гарячій воді і нероз-чинні в спирті і холодній воді; нерозчинні в гарячій воді, але розчинні в лугах і ті, що гідролізуються розбавленими кислота-ми; нерозчинні в лугах і які не гідролізуються розбавленими кислотами. Пізніше удосконалили поділ вуглеводної частини корму, виділяючи з неї сиру клітковину, цукри (глюкозу), крох-маль і пентозани. У зольній частині почали виділяти макроелементи (Са, Р, К, Na та ін.) і мікроелементи (Zn, Со, 2, Мn та ін.).
Велике значення для оцінки кормів мало вчення про вітамі-ни, яке започаткував Н.І. Лунін у 1880 р. Відкриття вітамінів відіграло величезну роль у науці про годівлю тварин і харчу-вання людини.
2. Сучасні методи оцінки кормів
Оцінюючи якість кормів, усі поживні речовини поділяють на воду, сухі речовини, сирий протеїн, сирий жир, сиру клітковину, БЕР, біологічно активні регулюючі речовини, які, крім БЕР, ви-значають аналітичним способом (рис. 1).
Таблиця 1.
Середній хімічний склад зеленої маси кормових трав і кукурудзи (за Б.П.Плєшковим, 1987), % сухої маси.
Культура | Сирий протеїн | Жир | Сира клітковина | БЕР | Зола | Каротин, мг/%
Конюшина червона | 17 | 3 | 25 | 47 | 8 | 25
Люцерна посівна | 20 | 3 | 28 | 41 | 7 | 30
Тимофіївка лучна | 8 | 2 | 29 | 52 | 6 | 12
Стоколос безостий | 9 | 2 | 29 | 51 | 7 | 13
Грястиця збірна | 10 | 2 | 30 | 48 | 7 | 15
Вівсяниця лучна | 11 | 2 | 28 | 49 | 6 | 18
Суданська трава | 12 | 2 | 34 | 42 | 10 | 10
Кукурудза | 8 | 2 | 22 | 58 | 7 | 8
Ці показники залежно від строків збирання, тех-нології вирощування кормових культур значно змінюються. Так, при запізненні із збиранням у рослинах збільшується вміст кліт-ковини, зменшується вміст протеїну, каротину, жиру, БЕР, зни-жується перетравність корму.
Еквіваленти поживності кормів. Кормова оцінка. Основним методом, який дає змогу оцінити поживність корму і викорис-тання поживних речовин з нього тваринами, є метод балансу ре-човин і енергії в організмі, який було розроблено ще в середині XIX ст. Суть методу полягає в тому, що про зміни в тілі тварин роблять висновок за накопиченням білка і жиру в процесі годівлі. Саме це дає змогу робити висновок про продуктивну дію корму.
Метод крохмальних еквівалентів при оцінці кормів вперше був запропонований Келлером, що дало змогу оцінювати за-гальну поживність кормів у кормових одиницях (вівсяній, яч-мінній, кукурудзяній), а потім і в
енергетичній (ЕКО). В осно-ву ЕКО покладено енергетичну оцінку поживності корму. Для повноти оцінки враховують також вміст у кормі пере-травного протеїну, кальцію, фосфору та ін.
У 1963 р. вівсяну кормову одиницю було запропоновано за-мінити на енергетичну (ЕКО), що дорівнює 2500 ккал, або 10 450 кДж обмінної, або фізіологічно корисної, енергії (ОЕ). ОЕ — це лише частина валової (брутто) енергії корму (ВЕ). Вміст ОЕ у кормах визначають за перетравністю у процесі до-слідів на тваринах.
Визначення кормової одиниці в джоулях дає змогу порівняти витрати і нагромадження енергії у системі грунт — рослина — тварина — тваринницька продукція, тобто врахувати і порівняти енергоємність технологій вирощування культури, її врожаю, ра-ціону і тваринницької продукції.
Валова енергія корму (ВЕ) без мінеральної частини (7— 10%) становить приблизно 18 МДж/кг сухої речовини (СР) будь-якого корму. Це взято за основу при обчисленні обмінної енергії в кормі або в раціоні. Для цього використовують форму-лу Аксельсона:
ОЕ раціону або корму = 0,73хВЕ 1 кг СР (СР—Кл (клітко-вина) X 1,05);
ОЕ = 0,75ХІ8,0 (СР—КлХІ,05), або ОЕ = 13,1 (СР—КлХ ХІ.05).
Останнє означає, що обмінна енергія корму дорівнює добутку коефіцієнта 13,1 на різницю між вмістом у кормі сухої речо-вини і клітковини, помноженому на 1,05. Вміст сухої речовини і клітковини треба визначати не за довідниками, а за фактични-ми даними аналізів.
Коефіцієнт 18 МДж доцільніше замінити фактичним вмістом ВЕ в кормі або в раціоні, але для цього потрібно зробити хіміч-ний аналіз корму з використанням таких енергетичних коефіці-єнтів, МДж/кг: протеїн — 23,9; жир — 39,8; клітковина — 20; БЕР — 17,5.
Протеїнова, жирова, вуглеводна, вітамінна і мінеральна по-живність кормів. Інші показники їхньої якості. Загальні показ-ники в кормових одиницях не дають повної картини якості кор-му, а тому за методами, описаними в спеціальній літературі, визначають протеїнову, жирову (ліпідну), вуглеводну, вітамінну, мінеральну поживність кормів та інші показники, зокрема кис-лотність або лужність корму, вміст у ньому відповідно кислот-них елементів — сірки, фосфору, хлору та лужних — кальцію, магнію, калію. Співвідношення між ними повинно становити 0,8—1,0, а надлишок лужних еквівалентів в середньому — 0,3— 0,5 г-екв. на одну кормову одиницю.
Фактори, що погіршують якість кормів. Порушення техноло-гій вирощування, заготівлі і зберігання кормів може призвести до значного погіршення якості кормів і поїдання їх. Наприклад, не досить подрібнена маса кукурудзи у восковій стиглості пога-но втрамбовується і, як наслідок, в такому силосі молочно-кис-ле бродіння досить швидко змінюється оцтово-кислим, а далі — маслянокислим. Корм фактично втрачає якість і негативно впливає на здоров'я тварин. Крім того, зерно, яке залишається при цьому неподрібненим, майже не перетравлюється у шлунку тва-рин, а тому не засвоюється організмом. Лише з цієї причини можна втратити величезну кількість корму, зокрема його цін-нішу частину. Щоб запобігти цьому, кукурудзу в восковій стиг-лості слід подрібнювати на відрізки 6—7 мм (зерно також по-дрібнюється) .
Велике значення має ботанічний склад культур. Деякі з них містять специфічні сполуки — алкалоїди, сапоніни, глікозиди, нітрати та ін. Вміст цих сполук внаслідок поганої заготівлі та порушення технології вирощування може збільшуватись.
Алкалоїди спричинюють так звані синдроми токсичності, різ-ко погіршують ступінь поїдання корму, їх відомо близько 10 тис, проте точну кількість не визначено. Більшість алкалоїдів сильні отрути (нікотин, морфін, атропін, стрихнін, хінін та ін.). Найбільше містять їх рослини у період цвітіння. Проросле зерно ячменю містить алкалоїд горденін, в люпину — лупінін, спарте-їн, лупаній, оксилупанін та ін., а канарник тростинновидний — близько 8 алкалоїдів (гордеїн, грамін та ін.). Звичайно не всі алкалоїди мають несприятливу дію, деякі з них характеризую-ться тонізуючою, навіть наркотичною дією.
Глікозиди подібно до алкалоїдів також мають токсичну дію на організм тварин і людини. Всі вони похідні цукрів (здебіль-шого моноцукрів). За даними Б. П. Плєшкова (1986), не слід вважати їх «покидьками» життєдіяльності організму. Це саме стосується і антиметаболітів — інгібіторів росту — сапонінів, а також кумарину (буркун). Значною мірою за умови правильної заготівлі вміст цих сполук, зокрема кумарину, в кормах різко зменшується. Несприятливо діє на тварин не кумарин, а дикумарин, який утворюється в разі неправильної заготівлі кормів з буркуну (силосу, сінажу).
Таніни також можуть знижувати перетравність кормів, нада-вати їм гіркого присмаку. Разом з тим вони можуть і корисно впливати на засвоєння протеїну твариною, збільшувати приріст великої рогатої худоби.
Зелена маса бобових містить естрогени (флавоноїди), які мо-жуть впливати на організм тварини (великої рогатої худоби, овець, кіз) як корисно, так і несприятливо. Так, флавоноїд куместрол є в конюшині білій, рожевій, підземній і в люцерні. Ура-ження листкової поверхні, наприклад, плямистістю листків, збільшує вміст естрагенів у рослинах. Негативна дія естрагенів бобових трав знижується при висіванні їх разом із злаковими. Є дані про те, що естрагени містять кукурудза та кукурудзяний силос.
Певний вплив на тварин мають рослинні гормони. їх корисно застосовувати замість синтезованих штучно (до речі, синтетич-ні гормони досить широко застосовуються під час годівлі вели-кої рогатої худоби, свиней і птиці в країнах Заходу). Рослинні гормони містить зокрема елеутерокок. Синтетичні ферменти, такі як клембутерол, які застосовують на фермах Іспанії, Гол-ландії та інших країн під час годівлі великої рогатої худоби, свиней і птиці, сприяють приростам маси тварин, але таке м'ясо, по суті, вживати не можна.
При надмірному азотному живленні, яке не збалансоване ка-лійним, похолоданні або нестачі вологи в рослинах нагромаджу-ються азотні сполуки — нітрати. В організмі тварин вони перетворюються в нітрити, які надходять у кров і перево-дять двовалентне залізо крові у тривалентне. Метгемоглобін на відміну від оксигемоглобіну не функціонує в зворотному напрямі як переносник кисню, що погіршує функцію крові Це спостері-гається, якщо вміст нітратів у кормі перевищує 300—500 мг/кг. Певне значення має і кількість корму. Чим більше у ньому ніт-ратів, тим корму тваринам треба давати менше.
Вміст нітратів у кор-мах не повинен перевищу-вати 0,1—0,4 % N03 з розрахунку на суху масу (за Б. П. Плєшковим, 1987). Більше нітратів у зла-кових, менше у бобових культурах. Багато нітра-тів може нагромаджува-тись в грястиці, костриці тростинній і лучній, лист-ках буряків,, у лободі та ін. Якщо корм містить ба-гато нітратів, його треба давати разом з іншим, в якому їх мало. Мало нітратів у кукурудзі мо-лочно-воскової стиглості, а звідси — у силосі. Згідно з діючими в Україні нормативами, до-пустимими нормами ні-тратів у кормах є такі, мг/кг корму: грубі корми —500, силос і сінаж —300, зелені корми —200, зернофу-раж — 300, трав'яна мука — 800. Тепер дещо переглянуто ці нормативи вмісту нітратів у бік збільшення — в зеленій ма-сі—до 300, в сіні —до 1000, силосі і сінажу — до 500, в трав'я-ній муці — до 2 тис, листі кормових буряків —до 1500, в ком-бікормах для ВРХ —до 500. Нестача деяких макро- і мікроелементів (кальцію, магнію, цинку, марганцю), порушення співвідношення їх у рослинах створює загрозу для здоров'я тварин, може спричинити трав'яну тетанію (гіпомагнеземію) при згодуванні свіжих рослин. Згодування травостою люцерни, конюшини особливо при випасанні худоби вранці на росянистих травостоях може призвести до тимпанії. В літературі є відомості, що причина тимпанії— підвище-ний вміст у бобових специфічного білка, якого люцерна містить до 4—5 %, а в еспарцеті, лядвенці та у злакових травах його не більше як 1 %.
Фактори, які поліпшують якість і поїдання кормів. Це — пра-вильна експлуатація пасовища, яка дає змогу зменшити вміст нітратів у траві, поліпшує поїдання її тваринами.
Додержання правильного співвідношення елементів живлення при удобренні різко знижує вміст у кормах нітратів, алкалої-дів, глюкозидів. Велике значення має і добір сортів. Наприклад, сорт дворічного буркуну Еней містить мало кумарину.
Оскільки при перевантаженні пасовищ тваринами на них збільшується кількість екскрементів, при відростанні трави в ній накопичуються нітрати. Саме тому не слід перевантажувати пасовища.
Важливо додержувати технології заготівлі і приготування кормів. Наприклад, при заготівлі силосу в молочно-восковій і восковій стиглості добре подрібнена і утрамбована маса може зберігатися протягом тривалого періоду без істотного погіршен-ня її якості і поїдання.
Велике значення має своєчасність збирання кормових куль-тур. Зокрема, оптимальні строки скошування злакових і бобових трав (у фазах бутонізації, виколошування, викидання волотей) дають змогу оптимізувати вміст алкалоїдів, флавоноїдів та ін-ших сполук у кормові.
Важливим фактором є правильне поєднання рослин в агро-фітоценозах, яке забезпечує темп росту і оптимальні умови вегетації кожного компонента.
Тому потрібен оперативний контроль за якістю кормів у гос-подарстві в період їх збирання, заготівлі і зберігання, що дасть можливість своєчасно виявляти як позитивні, так і негативні моменти в технології виробництва кормів у господарстві.
Для оцінки якості кормів у полі та під час заготівлі і збері-гання відбирають проби на аналіз. Якість кормів оцінюють у ба-лах і класах відповідно до діючих стандартів.
