Тип Хордові. Риби. Земноводні.
Реферат
на тему:
Тип Хордові.
Риби.
Земноводні.
Тип Хордові – високоорганізовані тварини. (с. 1 - 3) Морфологічна і анатомічна будова тіла ланцетника.
Характеристика будови тіла і життєдіяльності риб. (с. 4 – 6)
Систематичний огляд Земноводних. (с. 7 – 8)
Висновок
Література
Тип Хордові
Обєднує близько 50 тисяч видів. До цього типу належать такі різноманітні за зовнішнім виглядом тварини, як ланцентник, риби, анфібії, плазуни, птахи, звірі. Незважаючи на внлику різноманітність, представники типу мають ряд істотних ознак:
У них наявна хорда, яка відіграє роль внутрішнього скелета і являє собою пружній стержень із сильно вакуолізованих клітин, оточений сполучнотканинною оболонкою. У нижчих хордових хорда функціонує протягом усього життя; у вищих – лише під час ембріонального розвитку (пізніше вона заміщується хребтом). Розвиток внутрішнього опорного скелета – важлива прогресивна ознака. Завдяки йому підвищилась інтенсивність руху і збільшилась загальна рухливість цих тварин.
Центральна нервова система представлена нервовою трубкою, яка розташована на спинному боці, що має порожнину – невроцель. У хребетних нервова трубка диференціюється на головний та спинний мозок. Кількість нервових клітин головного мозку величезна і неодинакова у представників різних класів. Разом із рецепторами і нервами вони збирають, передають і переробляють інформацію про стан організму і навколишньго середовища, формують і передають команди, за якими здійснюються реакції – відповіді організму.
Передній відділ кишок – глотка має зяброві щілини. У водних хребетних на перегородках між зябровими щілинами розвиваються зябра. У наземних хребетних вони наявні лише у зародків, проте швидко заростають. Специфічні органи повітрчного дихання – легені – розвиваються як парні випини на черевному боці глотки. У риб в наслідок появи зябер різко зростає поверхня дотику капілярів із водою, що забезпечує швидке вилучення кисню з навколишньго середовища. Завдяки переходу до дихання атмосферним повітрям за допомогою легенів хордові заселили сушу.
Центральний орган кровоносної системи - серце розташоване на черевному боці тіла. Винекнення характерної для хордових замкненої кровоносної системи із пульсуючим органом – серцем – посилено активну регуляцію і стабільність внутрішнього середовища організму.
Ці ознаки прогресивної організації забезпечили хордовим широке розселення в біосфері: вони населяють моря й океани, прісні водойми, сушу – від тропіків до високих широ Артики та Антарктиди, грунт, повітряне середовище.
Викопні рештки предків хордових не збереглися. На основі поріняльно-анатомічних та ембріологічних даних вчену (зокрема, О. М. Северцов) вважають що хордові могли виникнути від червоподібних повзіючих або риючих предків, у яких розвинулася хорда і спостерігалося пасивне живлення шляхом фільтрації води. Перехід примітивних хордових до активного живлення сприяв дальшому розвитку руху, нервової системи та органів чуття, підвищенню обміну речовин
Тип хордові поділяють на три підтипи: 1) личинковохордов, або покривники; 2) безчерепні; 3) черепні, або хребетні.
Підтип безчерепні – acrania
До підтипу безчерепні належить один клас – Головохордові, який обєднуї близько 30 видів лінцетників.
Поширені ланцетники у помірних і теплих морях Тихого, Атлантичного та Індійського океанів.
У Чорному морі на глибині від 2 до 25 м. У крупнозернистому піску водиться ланцетник звичфйний (довжина тіла 5 – 8 см). Тіло напівпрозоре, видовжене, стиснуте з боків, загострене на обох кінцях, тому ланцентник легко заривається у піщаний грунт. Головний відділ не відокремлений. Парних кінцівок немає. Уздовж спини тягнеться низький спинний плавець. Хвостовий відділ заквнчється високим хвостовим плавцем – анальним. На нижньому боці вздовж тіла тягнуться дві метаплевральні складки. Шкірні покриви складаються із двох шарів: зовнішнього – епідермісу і внутрішнього – кутису. На відміну від вищих хордових епідерміс у ланцетника одношаровий, що характерно длч безхребетних. Ззовні вкритий тонким шаром кутикули. Мускулатура складається з окремих сегментів, розділених прошарками сполучної тканини. Вона слабо диференційована і забезпечує лише нескладні рухи тварин, повязані із плавання та зариванням у грунт. Скелет представлений в основному хордою. Нервова система складається із центральної і переферичної. Центральна нервова система являє собою трубку з невроцелем, який у передній частині утворює розширення – зачаток шлуночка головного мозку. Переферична нервова система утворена нервами, що відходять від нервової трубки: спинними – чутливо-руховими ти черевними-руховими. Органи чуття примітивні, що повязано із малорухливим способом життя. Вздовж нервової трубки знаходяться світлочутливі органи – очки Гессе. Світлові промені проникають до очок крізь напівпрозорі тканини тіла ланцетника. На передньому кінці тіла розміщена нюхова ямка, що сприймає хімічні подразнення. Навколоротові щупальця виконують дотикову функцію. По всьому тілу в епідермісі розкидані чутливі клітини.
Живиться ланцетник пасивно завислими у воді дрібними планктонними організмами, які потрапляють до рота разом із водою завдяки постійним рухам навколоротових щупалець. Залозисті клітини виділяють слиз, що огортає кормові часточки, і за допомогою вієчок епітелію вони переміщаються у кишки. Від передньої частини кишки відходить печінковий виріст: його стінки виділяють травні ферменти.
Дихає ланцетник киснем, розчиненим у воді. Глотка пронизана численними (до 150 пар) зябровими щілинами, що відкриваються у навколозяброву порожнину, яка зєднюєьбся із навколишнім середовищем отвором – атріопором. Перегородки між щілиними пронизані кровоносними судинами, де і проходить газообмін при омиванні їх водою. Вода, збагачена вуглекислим газом, виходить на зовні крізь атріопор. Навколозяброва порожнина захищає дихальний апарат від забруднення при зариванні ланцетника у грунт.
Видільна система представлена численними метанефридіями. Один кінець нефредіальної трубки відкривається у порожнину тіла, другий – у навколозяброву порожнину. Продукти обміну надходять із целома у навколозяброву порожнину і виводяться на зовні.
Кровоносна система замкнена, є одне коло кровообігу. Серця немає, його роль виконують черевна аорта і зяброві артерії, що пульсують.
Безчерепні – різностатеві тварини. Статеві залози росташовані по боках навколозябрової порожнини. Заплідненя зовнішнє. Статеві продукти виділяються відразу після заходу сонця. Така синхронність забезпечує можливість запліднення яйцеклітин поза материнсьим організмом. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка за допомогою війочок плаває у воді. Подальший розвиток. А саме формування нервової трубки, хорди, мязів відбувається так, як у хребетних.
Надклас риби – pisces
Риби – найчисленіша група хордових. Їх налічується близько 21 тис.
Риби – група хребетних, що у процесі еволюції сформувалася у водному середовищі, з чим повязана будова цих тварин. Тіло риб двобічносиметричне, різноманітної форми, проте здебільшого воно обтічне: загострена голова плавно переходить у тулуб, який закінчується звуженим хвостом. Тіло вкрите лускою, яка виконує захисну функцію. Луска збільшується у розмірах разом з ростом риби. Оскільки ріст протягом року нерівномірний, на лусці утворюються концентричні кільця, за якими можна визнічити вік риби. Пігмент гуанін, що міститься у лусці, надає рибам сріблястого блиску. В епідермісі шкіри є численні слизові залози. Вони виділяють слиз, який зменшує тертя тіла риби об воду, а також захищає її від збудників бактеріальних і грибних пород. У риб є парні (грудні та черевні) і непарні (спинний, хвостовий та підхвостовий плавці).
Скелет у риб буває хрящовим, кістковим або кістково-хрящовим. В окремих груп риб протягом усього життя зберігається хорда; у більшості є тільки її залишки між хребцями. Скелет складається із черепа, хребта, скелета кінцівок (плавців) та їхніх поясів. У вісцеральному відділі розвинені щелепи, що забезпечують можливість захоплення і отримування здобичі.
Нервова система риб досконаліша, ніж у круглоротих, проте має ряд примітивних ознак: головний мозок невеликий (наприклад, у щуки становить 1/1300 маси тіла), півкулі не розвинені. У проміжному мозку знаходяться залози внутрішньої секреції – епіфіз та гіпофіз. Середній мозок розвинений порівняно добре: на його поверхні виступають два зорові горби, з якими звязані зорові нерви. Розвиток мозочку залежить від ступеня рухливості риб. У рузних відділах мозку розташовані центри: нюху – у передньому, зору – у середньому, слуху і дотику – у довгастому, координації рухів – мозочку. Від головного мозку відходить 10 пар головних нервів, від спинного – велика кількість спинно-мозкових.
Органи чуттів у риб пристосовані до сприймання подразнень у водному середовищі. В орієнтації і спілкуванні риб важливу роль відіграє хімічне чуття (нюх, смак). Орган нюху має вигляд парних мішків, вистелений чутливим епітелієм, що закінчуються сліпо; на зовні вони відкриваються ніздрями. За допомогою нюху риби розшукують їжу, розпізнають особин свого та інших видів, що, в свою чергу, дає змогу триматися в зграї, знаходити особин протилежної статі, уникати ворогів ти інше. Як показали експерименти, за допомогою органів нюху прохідні риби під час нерестових міграцій знаходять шлях у ті річки, де вони самі виклюнилися із ікри. Очі розташовані по боках голови, рухомих повік немає. Кришталик кулястий, не змінює форми і майже торкається плоскої рогівки. Тому риби короткозорі (чітко розрізняють предмети, їх колір, форму в межах 1-1,5м.). Зір переважно монокулярний (розглядають предмет одним оком).
Органи дотику розкидані по всьому тілі, численні вони на губах, вусиках та променях правців.
Орган слуху і рівноваги представлений лише внутрішнім вухом, що міститься у слуховій капсулі. Власне органом слуху є лише нижній мішечок. Напівколові канали виконують функцію органів рівноваги: у їхній ендолімфі містяться дрібні камінці – отоліти, які тиснуть на чутливий епітелій при зміні положення тіла. Риби сприймають звуки від 16 до 12000 Гц. Доведено, що риби відтворюють різноманітні звуки які нагадують удари барабана, каркання, рохкання, свист, гарчання та інші. Джерелом звуків здебільшого є плавальний міхур. Так, у риб виявленні сигнали небезпеки, агресивні, кормові, повязані з розмноженням, та інші.
У більшості риб є своєрідний орган – бічна лінія – для сприймання руху і тиску води.
Плавальний міхур, характерний для більшості риб, виповнений газами (киснем, азотом, вуглекислим газом) і утворюється в ембріона як виріст глотки. Він заповнюється газами завдяки заковтуванню рибою атмосферного повітря.
Плавальний міхур – важливий гідростатичний орган. Коли він розширюється, щільність риби зменшується, і навпаки. Це сприяє підніманню риби у верхні шари або її занурювання.
Плавального міхура немає у багатьох придонних риб, а також риб, що здійснюють швидкі вертикальні міграції. Останні підтримують свою плавучість за рахунок значних мускульних зусиль.
Органи травлення у риб розпочинаються ротом, озброєним щелепами, у більшості риб із зубами. Протягом усього життя у риб іде нерегулярна зміна зубів: нові зуби виростають у проміжках між стирими. Короткий стравохід веде у шлунок, який добре диференційований у хижих риб. На межі між шлунком і кишками у багатьох риб утворюються пілоричні відростки, що збільшує всмоктувальну поверхню кишок. Добре розвинені печінка із жовчним міхуром і підшлункова залоза. Слинних залоз немає.
Органи виділення – тулубні нирки, що тягнуться вздовж хребта. Сеча виводиться сечоводами (вольфовими каналами), які, зєднюючись на кінці відкриваються або в клоаку, або в сечовий міхур, чи на зовні.
Органи дихання риб – зябра. У кісткових риб зябра представлені зябровими дужками, на зовнішньому боці яких знаходяться зяброві пелюстки, пронизані сіткою кровоносних судин. При вдиху зяброві кришки піднімаються, тиск у навколозябровій порожнині зменшується, і води крізь ротовий отвір надходить у зяброву порожнину, омиваючи пелюстки, де і здійснюється газообмін. При видиху зяброві кришки опускаються і виштовхують воду, насичену вуглекислим газом, у навколишнє середовище. Частково кисень надходить і крізь шкіру.
Кровоносна система риб подібна до ланцетників. Проте у риб зявляється двокамерне серце; воно складаєть із передсердя, попереду якого розташований венозний синус, і шлуночка. Із серця венозна кров надходить у черевну аорту, по якій рухається до зябер де і збагачується киснем. До різних частин тіла артеріальна кров іде по спинній аорті, до голови – по сонних артеріях. Венозна кров тече до серця по передніх і задніх кардинальних венах і впадає у венозний синус, а з нього – у передсердя. Наявні ворітня система нирок і печінки. Кровотворними органами є селезінка і частково нирки.
Раби здебільшого різностатеві, зрідка гермафродити (морський окунь). Запліднення як внутрішнє (у хрящових риб), так і зовнішнє (у кісткових). У самок у порожнині тіла міститься яєчник, в якому розвиваються яйцеклітини (ікра), а у самців – пара сімяників. У період розмноження вони продукують мільйони сперматозоонів. Статеві органи відкриваються на зовні статевим отвором. Розвиток у риб проходить із метаморфозом. Із заплідненої ікри розвивається личинка, яка деякий час живиться за рахунок жовтка яйцеклітини. Потім вона переходить до самостійного живлення. Через деякий час личинка стає схожою на дорослу форму – це мальок. Риби ростуть спочатку швидко, потім ріст сповільнюється, але триває все життя. Тривалість життя риб значна: коропа – до 20 років, щуки – до 70 років, сома, лосося – до 100 років. У звязку із різноманітністю водойм розрізняють такі основні екологічні групи риб: морські, прохідні і напівпрохідні.
Систематичний огляд Земноводних.
Ряд Хвостаті земноводні – найдавніша група амфібій, більшість із яких є постійними мешканцями води. Тіло видовжене, протягом усього життя зберігається хвіст. Ноги короткі, приблизно однакової довжини, запліднення внутрішнє. Ряд обєднює близько 280 видів. Належать тритони, саламандри, протеї та інші.
Тритон звичайний (довжина тіла 8-11 см.) зустрічається у зоні листяних та змішаних лісів і в Лісостепу, населяючи невеликі водойми. У самців у період розмноження виростає на хвості гребень, який є додатковим органом дихання. Самка у квітні – травні відкладає від 60 до 700 яєць, з яких через 2 – 3 тижні зявляються личинки. Личинковий період триває 60 – 70 днів. Дорослі тритони після розмноження, а молоді після завершення иетаморфозу перебираються на сушу, де тримаються вологих затінених мість. Вдень ховаються у різні укриття, активні вночі. Живляться різноманітними безхребетними, здебільшого личинками комарів. Зимують на суші під листям, у норах гризунів, забираються у погреби. Ворогами тритонів є вужі, гадюки, лелеки, чаплі. У тритонів добре виражена здатність до регенерації.
Тритон гребінчастий менш численний ніж тритон звичайний. Невтрачає рухливості навіть при 0 градусів.
Саламандра плямиста зустрічається у західних областях України, де насиляє передгіря та гірські райони Карпат. Забарвлення попереджуюче: чорне з яскраво-жовтими плямами. Активна вночі. Холодостійка: ціпеніє при понижені температури до 2-4 градусів. Високі температури переносить погано. Живиться безхребетними (червами, слимаками, комахами). Зимує на суші у різноманітних укриттях. Самка народжує у воді від 2 до 70 личинок. Ворогів мало завдяки отруйним виділенням шкірних залоз.
До ряду Безногі належать 56 видів червуг, поширених у тропіках. Пристосувалися до риючого способу життя у грунті та рослинній підстилці. Тіло вкрите слизом, видовжене, здебільшого з кільцевими перехватами. Кінцівки і барабанна перетинки редуковані; очі зачаткові. Живиться безхребетними грунту. Яйця розвиваються поза водою. Самка обвиває їх своїм тілом, і охороняє до виходу личинок. Останні переселяються у воду, де дуже швидко завершується їх метаморфоз.
Ряд Безхвості земноводні включає найбільш високоорганізованих амфібій, що поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди. Тіло коротке, хвоста немає, задні кінцівки значно довші за передні. Запліднення зовнішнє.
Родина Справжні жаби – одна з найчисленіших. Характерною ознакою їх є наявність зубів на верхній щелепі. Частина жаб протягом усього життя повязані з водоймами. Це група зелених жаб (жаба озерна, жаба ставкова).
Жаба озерна (довжина тіла до 17 см.). характерна цілодобова активність. Вдень тримається переважно у водоймах; вночі, коли вологість повітря збільшується, виходить на сушу. Живиться комахами, проте нападає і на дрібних хребетних. Поїдає також пуголовків та мальків риб.
Жаба ставкова (довжина тіла до 10 см.) поширена у водоймах широколистяних та змішаних лісів. Активна здебільшого вдень. Живиться переважно комахами.
Бурі жаби(травяна, гостроморда, прудка) після розмноження залишають водойми і тримаються у вологих містях на суші.
Представники родини Ропухи найменш повязані з водою і зустрічаються навіть у пустині. Тіло незграбне; шкіра багата на залози, що виділяють отруйний секрет. Передні і задні кінцівки майже одинакової довжини. Зубів немає.
Ропуха звичайна, або сіра (довжина тіла до 20 см.), поширена у лісовій та степовій зонах. Населяє ліси, сади, городи, поля, луки. Язик малорухливий. Живиться жуками, клопами, прямокрилими, мурашками, слимаками.
Ропуха зелена (довжина тіла до 14 см.) поширена в зоні широколистяних лісів, степах, напівпустинях. Стійка до високих температур. Витримує втрату води до 50 % маси тіла. Як і попередній вид, веде присмерковий та нічний способи життя. Живиться комахами та їхніми личинками, молюсками, червами.
До ряду Безхвостих належать також кумки, або джерелянки, які мають отруйні шкірні залози та яскраві плями на черевці; квакші, що живуть на деревах, часникові, або земляні, жаби, шкіра яких виділяє речовини із запахом часника.
Висновки
До типу Хордових належать усі хребетні тварини. Найхарактернішою ознакою хордових є наявність осьового скелету або хорди (на головній осі тіла).
Їхнє тіло витягнуте в поздовжньому напрямку, має ряд оригінальних рис організації.
Центральна нервова система розташована над осьовим скелетом і представлена нервовою трубкою, характерною для усіх хордових, крім дорослих хордовиків.
Високоорганізована система травлення, глотковий відділ травної трубки сполучається із зовнішнім середовищем двома рядами отворів: зябровими і дихальними щілинами.
Двобічна симетрія тіла (перед, зад, ліва і права сторона).
Ланцетник отримав назву за форму хвоста подібного на списовий наконечник.
Шкірні покриви складаються із двох шарів:зовнішнього – епідермісу, і внутрішнього – кутису.
На відміну від вищих хордових епідерміс у ланцетника одношаровий, що характерно для безхребетних.
Мускулатура розвинута слабо, і забезпечує лише нескладні рухи тварин, повязані із плаванням та зариванням у грунт.
Нервова система складається із центральної і переферичної.
Живиться ланцетник пасивно завислими у воді дрібними планктонними організмами, які потрапляють із водою завдяки постійним звукам навколоротових щупалець.
Дихає ланцетник киснем, розчиненим у воді. Глотка пронизана чисельними (150 пар) зябровими щілинами, що відкриваються у навколозяброву порожнину, яка зєднана із навколишнім середовищем отвором – атріопором.
Видільна система представлена численними метанефридіями. Один кінець нефридіальної трубки відкривається у порожнину тіла, другий – у навколозяброву порожнину.
Кровоносна система замкнута, є одне коло кровообігу. Серця немає, його роль виконує черевна аорта і зяброві артерії, що пульсують.
Кровоносна система риб подібна до ланцетників, проте у риб зявдяється двокамерне серце, воно складається із передсердя, шлуночка, спинної аорти і вени.
Земноводні протягом життя зазнають метаморфози, од суто водяних личинок, що дихають зябрами у дорослих з легеневим диханням, що живуть поза водою.
У земноводних немає грудної клітки. Видозмінені органи чуття, більш розчленований ніж у риб хребет поділяється на шийний (1 хребець), тулубний, крижовий, і хвостовий відділи, череп хрящовий.
Серце трьохкамерне (два передсердя, один шлуночок), два кола кровообігу.
Органи зору – очі. На відміну від риб вони мають повіки для захисту від висихання і зібруднення.
на відміну від риб у земноводних внутрішньоутробне запліднення.
Література
Т. Б. Коробова, М. В. Трахов, І. К. Шульга „Основи природознавства” К.: ВШ. 1967
Г. В. Ковальчук „Зоологія з основами екології” К.: ВШ. 1988
Коваль, Щербак „зоологія” Л.: Веселка 1990
на тему:
Тип Хордові.
Риби.
Земноводні.
Тип Хордові – високоорганізовані тварини. (с. 1 - 3) Морфологічна і анатомічна будова тіла ланцетника.
Характеристика будови тіла і життєдіяльності риб. (с. 4 – 6)
Систематичний огляд Земноводних. (с. 7 – 8)
Висновок
Література
Тип Хордові
Обєднує близько 50 тисяч видів. До цього типу належать такі різноманітні за зовнішнім виглядом тварини, як ланцентник, риби, анфібії, плазуни, птахи, звірі. Незважаючи на внлику різноманітність, представники типу мають ряд істотних ознак:
У них наявна хорда, яка відіграє роль внутрішнього скелета і являє собою пружній стержень із сильно вакуолізованих клітин, оточений сполучнотканинною оболонкою. У нижчих хордових хорда функціонує протягом усього життя; у вищих – лише під час ембріонального розвитку (пізніше вона заміщується хребтом). Розвиток внутрішнього опорного скелета – важлива прогресивна ознака. Завдяки йому підвищилась інтенсивність руху і збільшилась загальна рухливість цих тварин.
Центральна нервова система представлена нервовою трубкою, яка розташована на спинному боці, що має порожнину – невроцель. У хребетних нервова трубка диференціюється на головний та спинний мозок. Кількість нервових клітин головного мозку величезна і неодинакова у представників різних класів. Разом із рецепторами і нервами вони збирають, передають і переробляють інформацію про стан організму і навколишньго середовища, формують і передають команди, за якими здійснюються реакції – відповіді організму.
Передній відділ кишок – глотка має зяброві щілини. У водних хребетних на перегородках між зябровими щілинами розвиваються зябра. У наземних хребетних вони наявні лише у зародків, проте швидко заростають. Специфічні органи повітрчного дихання – легені – розвиваються як парні випини на черевному боці глотки. У риб в наслідок появи зябер різко зростає поверхня дотику капілярів із водою, що забезпечує швидке вилучення кисню з навколишньго середовища. Завдяки переходу до дихання атмосферним повітрям за допомогою легенів хордові заселили сушу.
Центральний орган кровоносної системи - серце розташоване на черевному боці тіла. Винекнення характерної для хордових замкненої кровоносної системи із пульсуючим органом – серцем – посилено активну регуляцію і стабільність внутрішнього середовища організму.
Ці ознаки прогресивної організації забезпечили хордовим широке розселення в біосфері: вони населяють моря й океани, прісні водойми, сушу – від тропіків до високих широ Артики та Антарктиди, грунт, повітряне середовище.
Викопні рештки предків хордових не збереглися. На основі поріняльно-анатомічних та ембріологічних даних вчену (зокрема, О. М. Северцов) вважають що хордові могли виникнути від червоподібних повзіючих або риючих предків, у яких розвинулася хорда і спостерігалося пасивне живлення шляхом фільтрації води. Перехід примітивних хордових до активного живлення сприяв дальшому розвитку руху, нервової системи та органів чуття, підвищенню обміну речовин
Тип хордові поділяють на три підтипи: 1) личинковохордов, або покривники; 2) безчерепні; 3) черепні, або хребетні.
Підтип безчерепні – acrania
До підтипу безчерепні належить один клас – Головохордові, який обєднуї близько 30 видів лінцетників.
Поширені ланцетники у помірних і теплих морях Тихого, Атлантичного та Індійського океанів.
У Чорному морі на глибині від 2 до 25 м. У крупнозернистому піску водиться ланцетник звичфйний (довжина тіла 5 – 8 см). Тіло напівпрозоре, видовжене, стиснуте з боків, загострене на обох кінцях, тому ланцентник легко заривається у піщаний грунт. Головний відділ не відокремлений. Парних кінцівок немає. Уздовж спини тягнеться низький спинний плавець. Хвостовий відділ заквнчється високим хвостовим плавцем – анальним. На нижньому боці вздовж тіла тягнуться дві метаплевральні складки. Шкірні покриви складаються із двох шарів: зовнішнього – епідермісу і внутрішнього – кутису. На відміну від вищих хордових епідерміс у ланцетника одношаровий, що характерно длч безхребетних. Ззовні вкритий тонким шаром кутикули. Мускулатура складається з окремих сегментів, розділених прошарками сполучної тканини. Вона слабо диференційована і забезпечує лише нескладні рухи тварин, повязані із плавання та зариванням у грунт. Скелет представлений в основному хордою. Нервова система складається із центральної і переферичної. Центральна нервова система являє собою трубку з невроцелем, який у передній частині утворює розширення – зачаток шлуночка головного мозку. Переферична нервова система утворена нервами, що відходять від нервової трубки: спинними – чутливо-руховими ти черевними-руховими. Органи чуття примітивні, що повязано із малорухливим способом життя. Вздовж нервової трубки знаходяться світлочутливі органи – очки Гессе. Світлові промені проникають до очок крізь напівпрозорі тканини тіла ланцетника. На передньому кінці тіла розміщена нюхова ямка, що сприймає хімічні подразнення. Навколоротові щупальця виконують дотикову функцію. По всьому тілу в епідермісі розкидані чутливі клітини.
Живиться ланцетник пасивно завислими у воді дрібними планктонними організмами, які потрапляють до рота разом із водою завдяки постійним рухам навколоротових щупалець. Залозисті клітини виділяють слиз, що огортає кормові часточки, і за допомогою вієчок епітелію вони переміщаються у кишки. Від передньої частини кишки відходить печінковий виріст: його стінки виділяють травні ферменти.
Дихає ланцетник киснем, розчиненим у воді. Глотка пронизана численними (до 150 пар) зябровими щілинами, що відкриваються у навколозяброву порожнину, яка зєднюєьбся із навколишнім середовищем отвором – атріопором. Перегородки між щілиними пронизані кровоносними судинами, де і проходить газообмін при омиванні їх водою. Вода, збагачена вуглекислим газом, виходить на зовні крізь атріопор. Навколозяброва порожнина захищає дихальний апарат від забруднення при зариванні ланцетника у грунт.
Видільна система представлена численними метанефридіями. Один кінець нефредіальної трубки відкривається у порожнину тіла, другий – у навколозяброву порожнину. Продукти обміну надходять із целома у навколозяброву порожнину і виводяться на зовні.
Кровоносна система замкнена, є одне коло кровообігу. Серця немає, його роль виконують черевна аорта і зяброві артерії, що пульсують.
Безчерепні – різностатеві тварини. Статеві залози росташовані по боках навколозябрової порожнини. Заплідненя зовнішнє. Статеві продукти виділяються відразу після заходу сонця. Така синхронність забезпечує можливість запліднення яйцеклітин поза материнсьим організмом. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка за допомогою війочок плаває у воді. Подальший розвиток. А саме формування нервової трубки, хорди, мязів відбувається так, як у хребетних.
Надклас риби – pisces
Риби – найчисленіша група хордових. Їх налічується близько 21 тис.
Риби – група хребетних, що у процесі еволюції сформувалася у водному середовищі, з чим повязана будова цих тварин. Тіло риб двобічносиметричне, різноманітної форми, проте здебільшого воно обтічне: загострена голова плавно переходить у тулуб, який закінчується звуженим хвостом. Тіло вкрите лускою, яка виконує захисну функцію. Луска збільшується у розмірах разом з ростом риби. Оскільки ріст протягом року нерівномірний, на лусці утворюються концентричні кільця, за якими можна визнічити вік риби. Пігмент гуанін, що міститься у лусці, надає рибам сріблястого блиску. В епідермісі шкіри є численні слизові залози. Вони виділяють слиз, який зменшує тертя тіла риби об воду, а також захищає її від збудників бактеріальних і грибних пород. У риб є парні (грудні та черевні) і непарні (спинний, хвостовий та підхвостовий плавці).
Скелет у риб буває хрящовим, кістковим або кістково-хрящовим. В окремих груп риб протягом усього життя зберігається хорда; у більшості є тільки її залишки між хребцями. Скелет складається із черепа, хребта, скелета кінцівок (плавців) та їхніх поясів. У вісцеральному відділі розвинені щелепи, що забезпечують можливість захоплення і отримування здобичі.
Нервова система риб досконаліша, ніж у круглоротих, проте має ряд примітивних ознак: головний мозок невеликий (наприклад, у щуки становить 1/1300 маси тіла), півкулі не розвинені. У проміжному мозку знаходяться залози внутрішньої секреції – епіфіз та гіпофіз. Середній мозок розвинений порівняно добре: на його поверхні виступають два зорові горби, з якими звязані зорові нерви. Розвиток мозочку залежить від ступеня рухливості риб. У рузних відділах мозку розташовані центри: нюху – у передньому, зору – у середньому, слуху і дотику – у довгастому, координації рухів – мозочку. Від головного мозку відходить 10 пар головних нервів, від спинного – велика кількість спинно-мозкових.
Органи чуттів у риб пристосовані до сприймання подразнень у водному середовищі. В орієнтації і спілкуванні риб важливу роль відіграє хімічне чуття (нюх, смак). Орган нюху має вигляд парних мішків, вистелений чутливим епітелієм, що закінчуються сліпо; на зовні вони відкриваються ніздрями. За допомогою нюху риби розшукують їжу, розпізнають особин свого та інших видів, що, в свою чергу, дає змогу триматися в зграї, знаходити особин протилежної статі, уникати ворогів ти інше. Як показали експерименти, за допомогою органів нюху прохідні риби під час нерестових міграцій знаходять шлях у ті річки, де вони самі виклюнилися із ікри. Очі розташовані по боках голови, рухомих повік немає. Кришталик кулястий, не змінює форми і майже торкається плоскої рогівки. Тому риби короткозорі (чітко розрізняють предмети, їх колір, форму в межах 1-1,5м.). Зір переважно монокулярний (розглядають предмет одним оком).
Органи дотику розкидані по всьому тілі, численні вони на губах, вусиках та променях правців.
Орган слуху і рівноваги представлений лише внутрішнім вухом, що міститься у слуховій капсулі. Власне органом слуху є лише нижній мішечок. Напівколові канали виконують функцію органів рівноваги: у їхній ендолімфі містяться дрібні камінці – отоліти, які тиснуть на чутливий епітелій при зміні положення тіла. Риби сприймають звуки від 16 до 12000 Гц. Доведено, що риби відтворюють різноманітні звуки які нагадують удари барабана, каркання, рохкання, свист, гарчання та інші. Джерелом звуків здебільшого є плавальний міхур. Так, у риб виявленні сигнали небезпеки, агресивні, кормові, повязані з розмноженням, та інші.
У більшості риб є своєрідний орган – бічна лінія – для сприймання руху і тиску води.
Плавальний міхур, характерний для більшості риб, виповнений газами (киснем, азотом, вуглекислим газом) і утворюється в ембріона як виріст глотки. Він заповнюється газами завдяки заковтуванню рибою атмосферного повітря.
Плавальний міхур – важливий гідростатичний орган. Коли він розширюється, щільність риби зменшується, і навпаки. Це сприяє підніманню риби у верхні шари або її занурювання.
Плавального міхура немає у багатьох придонних риб, а також риб, що здійснюють швидкі вертикальні міграції. Останні підтримують свою плавучість за рахунок значних мускульних зусиль.
Органи травлення у риб розпочинаються ротом, озброєним щелепами, у більшості риб із зубами. Протягом усього життя у риб іде нерегулярна зміна зубів: нові зуби виростають у проміжках між стирими. Короткий стравохід веде у шлунок, який добре диференційований у хижих риб. На межі між шлунком і кишками у багатьох риб утворюються пілоричні відростки, що збільшує всмоктувальну поверхню кишок. Добре розвинені печінка із жовчним міхуром і підшлункова залоза. Слинних залоз немає.
Органи виділення – тулубні нирки, що тягнуться вздовж хребта. Сеча виводиться сечоводами (вольфовими каналами), які, зєднюючись на кінці відкриваються або в клоаку, або в сечовий міхур, чи на зовні.
Органи дихання риб – зябра. У кісткових риб зябра представлені зябровими дужками, на зовнішньому боці яких знаходяться зяброві пелюстки, пронизані сіткою кровоносних судин. При вдиху зяброві кришки піднімаються, тиск у навколозябровій порожнині зменшується, і води крізь ротовий отвір надходить у зяброву порожнину, омиваючи пелюстки, де і здійснюється газообмін. При видиху зяброві кришки опускаються і виштовхують воду, насичену вуглекислим газом, у навколишнє середовище. Частково кисень надходить і крізь шкіру.
Кровоносна система риб подібна до ланцетників. Проте у риб зявляється двокамерне серце; воно складаєть із передсердя, попереду якого розташований венозний синус, і шлуночка. Із серця венозна кров надходить у черевну аорту, по якій рухається до зябер де і збагачується киснем. До різних частин тіла артеріальна кров іде по спинній аорті, до голови – по сонних артеріях. Венозна кров тече до серця по передніх і задніх кардинальних венах і впадає у венозний синус, а з нього – у передсердя. Наявні ворітня система нирок і печінки. Кровотворними органами є селезінка і частково нирки.
Раби здебільшого різностатеві, зрідка гермафродити (морський окунь). Запліднення як внутрішнє (у хрящових риб), так і зовнішнє (у кісткових). У самок у порожнині тіла міститься яєчник, в якому розвиваються яйцеклітини (ікра), а у самців – пара сімяників. У період розмноження вони продукують мільйони сперматозоонів. Статеві органи відкриваються на зовні статевим отвором. Розвиток у риб проходить із метаморфозом. Із заплідненої ікри розвивається личинка, яка деякий час живиться за рахунок жовтка яйцеклітини. Потім вона переходить до самостійного живлення. Через деякий час личинка стає схожою на дорослу форму – це мальок. Риби ростуть спочатку швидко, потім ріст сповільнюється, але триває все життя. Тривалість життя риб значна: коропа – до 20 років, щуки – до 70 років, сома, лосося – до 100 років. У звязку із різноманітністю водойм розрізняють такі основні екологічні групи риб: морські, прохідні і напівпрохідні.
Систематичний огляд Земноводних.
Ряд Хвостаті земноводні – найдавніша група амфібій, більшість із яких є постійними мешканцями води. Тіло видовжене, протягом усього життя зберігається хвіст. Ноги короткі, приблизно однакової довжини, запліднення внутрішнє. Ряд обєднює близько 280 видів. Належать тритони, саламандри, протеї та інші.
Тритон звичайний (довжина тіла 8-11 см.) зустрічається у зоні листяних та змішаних лісів і в Лісостепу, населяючи невеликі водойми. У самців у період розмноження виростає на хвості гребень, який є додатковим органом дихання. Самка у квітні – травні відкладає від 60 до 700 яєць, з яких через 2 – 3 тижні зявляються личинки. Личинковий період триває 60 – 70 днів. Дорослі тритони після розмноження, а молоді після завершення иетаморфозу перебираються на сушу, де тримаються вологих затінених мість. Вдень ховаються у різні укриття, активні вночі. Живляться різноманітними безхребетними, здебільшого личинками комарів. Зимують на суші під листям, у норах гризунів, забираються у погреби. Ворогами тритонів є вужі, гадюки, лелеки, чаплі. У тритонів добре виражена здатність до регенерації.
Тритон гребінчастий менш численний ніж тритон звичайний. Невтрачає рухливості навіть при 0 градусів.
Саламандра плямиста зустрічається у західних областях України, де насиляє передгіря та гірські райони Карпат. Забарвлення попереджуюче: чорне з яскраво-жовтими плямами. Активна вночі. Холодостійка: ціпеніє при понижені температури до 2-4 градусів. Високі температури переносить погано. Живиться безхребетними (червами, слимаками, комахами). Зимує на суші у різноманітних укриттях. Самка народжує у воді від 2 до 70 личинок. Ворогів мало завдяки отруйним виділенням шкірних залоз.
До ряду Безногі належать 56 видів червуг, поширених у тропіках. Пристосувалися до риючого способу життя у грунті та рослинній підстилці. Тіло вкрите слизом, видовжене, здебільшого з кільцевими перехватами. Кінцівки і барабанна перетинки редуковані; очі зачаткові. Живиться безхребетними грунту. Яйця розвиваються поза водою. Самка обвиває їх своїм тілом, і охороняє до виходу личинок. Останні переселяються у воду, де дуже швидко завершується їх метаморфоз.
Ряд Безхвості земноводні включає найбільш високоорганізованих амфібій, що поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди. Тіло коротке, хвоста немає, задні кінцівки значно довші за передні. Запліднення зовнішнє.
Родина Справжні жаби – одна з найчисленіших. Характерною ознакою їх є наявність зубів на верхній щелепі. Частина жаб протягом усього життя повязані з водоймами. Це група зелених жаб (жаба озерна, жаба ставкова).
Жаба озерна (довжина тіла до 17 см.). характерна цілодобова активність. Вдень тримається переважно у водоймах; вночі, коли вологість повітря збільшується, виходить на сушу. Живиться комахами, проте нападає і на дрібних хребетних. Поїдає також пуголовків та мальків риб.
Жаба ставкова (довжина тіла до 10 см.) поширена у водоймах широколистяних та змішаних лісів. Активна здебільшого вдень. Живиться переважно комахами.
Бурі жаби(травяна, гостроморда, прудка) після розмноження залишають водойми і тримаються у вологих містях на суші.
Представники родини Ропухи найменш повязані з водою і зустрічаються навіть у пустині. Тіло незграбне; шкіра багата на залози, що виділяють отруйний секрет. Передні і задні кінцівки майже одинакової довжини. Зубів немає.
Ропуха звичайна, або сіра (довжина тіла до 20 см.), поширена у лісовій та степовій зонах. Населяє ліси, сади, городи, поля, луки. Язик малорухливий. Живиться жуками, клопами, прямокрилими, мурашками, слимаками.
Ропуха зелена (довжина тіла до 14 см.) поширена в зоні широколистяних лісів, степах, напівпустинях. Стійка до високих температур. Витримує втрату води до 50 % маси тіла. Як і попередній вид, веде присмерковий та нічний способи життя. Живиться комахами та їхніми личинками, молюсками, червами.
До ряду Безхвостих належать також кумки, або джерелянки, які мають отруйні шкірні залози та яскраві плями на черевці; квакші, що живуть на деревах, часникові, або земляні, жаби, шкіра яких виділяє речовини із запахом часника.
Висновки
До типу Хордових належать усі хребетні тварини. Найхарактернішою ознакою хордових є наявність осьового скелету або хорди (на головній осі тіла).
Їхнє тіло витягнуте в поздовжньому напрямку, має ряд оригінальних рис організації.
Центральна нервова система розташована над осьовим скелетом і представлена нервовою трубкою, характерною для усіх хордових, крім дорослих хордовиків.
Високоорганізована система травлення, глотковий відділ травної трубки сполучається із зовнішнім середовищем двома рядами отворів: зябровими і дихальними щілинами.
Двобічна симетрія тіла (перед, зад, ліва і права сторона).
Ланцетник отримав назву за форму хвоста подібного на списовий наконечник.
Шкірні покриви складаються із двох шарів:зовнішнього – епідермісу, і внутрішнього – кутису.
На відміну від вищих хордових епідерміс у ланцетника одношаровий, що характерно для безхребетних.
Мускулатура розвинута слабо, і забезпечує лише нескладні рухи тварин, повязані із плаванням та зариванням у грунт.
Нервова система складається із центральної і переферичної.
Живиться ланцетник пасивно завислими у воді дрібними планктонними організмами, які потрапляють із водою завдяки постійним звукам навколоротових щупалець.
Дихає ланцетник киснем, розчиненим у воді. Глотка пронизана чисельними (150 пар) зябровими щілинами, що відкриваються у навколозяброву порожнину, яка зєднана із навколишнім середовищем отвором – атріопором.
Видільна система представлена численними метанефридіями. Один кінець нефридіальної трубки відкривається у порожнину тіла, другий – у навколозяброву порожнину.
Кровоносна система замкнута, є одне коло кровообігу. Серця немає, його роль виконує черевна аорта і зяброві артерії, що пульсують.
Кровоносна система риб подібна до ланцетників, проте у риб зявдяється двокамерне серце, воно складається із передсердя, шлуночка, спинної аорти і вени.
Земноводні протягом життя зазнають метаморфози, од суто водяних личинок, що дихають зябрами у дорослих з легеневим диханням, що живуть поза водою.
У земноводних немає грудної клітки. Видозмінені органи чуття, більш розчленований ніж у риб хребет поділяється на шийний (1 хребець), тулубний, крижовий, і хвостовий відділи, череп хрящовий.
Серце трьохкамерне (два передсердя, один шлуночок), два кола кровообігу.
Органи зору – очі. На відміну від риб вони мають повіки для захисту від висихання і зібруднення.
на відміну від риб у земноводних внутрішньоутробне запліднення.
Література
Т. Б. Коробова, М. В. Трахов, І. К. Шульга „Основи природознавства” К.: ВШ. 1967
Г. В. Ковальчук „Зоологія з основами екології” К.: ВШ. 1988
Коваль, Щербак „зоологія” Л.: Веселка 1990
