Лексичний аспект ділового мовлення
Реферат
Лексичний аспект ділового мовлення
План.
1. Лексикологія як наука. Лексичне значення слова.
2. Омоніми, синоніми, антоніми, Пароніми.
3. Лексика української мови
1. Кожна мова, і українська зокрема, складається зі слів. Усі слова української мови становлять її лексику (від гр. Іехісоз - той, що відноситься до слова). Слово – одна з основних одиниць мови, що виконує важливі функції:
- називає всі пізнані людиною предмети та явища суспільного життя й природи;
- несе інформацію під час спілкування між людьми;
- допомагає висловлювати свої думки й почуття.
Усі слова вживаються у будь-якій мові й утворюють її лексику, або словниковий склад.
Укр.мова належить до високорозвинених і найпоширеніших мов світу. Рівень її розвитку визначається словниковим багатством. У найбільшому тлумачному словникові укр.. мови налічується 11 томів, де зафіксовано 136 слова ( Словник укр.мови: В 11 т. К.: Наук. Думка, 1970 – 1980).
Проте навіть ідеальні словники не можуть зафіксувати всі слова, які вживаються в мові. Словниковий запас весь час збагачується, розвивається, оновлюється і позбавляється від слів, які називають застарілі поняття. У мові функціонують слова повнозначні й неповнозначні, конкретні й абстрактні, Слово може мати кілька значень і вживатися в усіх функціональних стилях.
Специфічно українська лексика – це слова, що виникли на українському грунті в період становлення й розвитку української народності, що припадає на 14 ст.
Лексика іншомовного походження в словниковому складі сучасної укр. літерат. Мови становить приблизно 10%. Вони і є тією ланкою, що зв’язує укр.. мову з усіма розвиненими мовами світу. Протягом історичної еволюції найчисленнішими були запозичення з германських і романських мов. Із германських, зокрема, в укр.. мову потрапили такі слова як черешня, капуста, лев, стадо, коляда, рожа, кіт кум. Лексичні запозичення з нім. мови: касир, вексель, поштамт, шлюз, галстук, футляр, бинт, пластир, верстат. У словниковому складі суч. укр. літ. мови також функціонують слова грецького походження: граматика, бібліотека, філософія, планета, галактика, полюс, тропіки, мелодія, театр.
Основними мовами посередниками для укр.. мови впродовж її історичного розвитку виступали польська та російська мови. Так, наприклад, слово петрушка запозичене російською мовою з польської через українську. Слово фартух , гвинт, ринок українською мовою запозичені з німецької через польську.
Одним з найдавніших у словниковому складі суч. Укр.. мови є запозичення зі старослов’янської мови – першої писемної мови всіх слов’янських народів, яка виконувала роль єдиної літературної мови всіх слов’ян і відіграла значну роль у розвиткові української літературної мови. Так, старослов’янськими за походженням є слова: область, страждати, мислитель, учитель, знайомий, премудрий й ін.
Значне місце в укр.. мові посідають інтернаціоналізми, тобто слова, що вживаються в багатьох мовах світу: нація, університет, мораль, політика, ректор.
Лексичні норми регулюють слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником укр. мови .
Наука, об'єктом вивчення якої є словниковий склад мови, називається лексикологією.
У професійній лексиці найпоширеніші такі помилки:
1. Неправильний наголос. Іноді від наголосу може залежати й семантика, (значення) слова, наприклад: замок – замок
2. Неправильна вимова окремих звуків або деяких слів. Насамперед ідеться про фізичні вади – шепелявість, гаркавість та недотримання норм орфоепії, наприклад: пишемо «яєчня», але вимовляємо «яєшня».
3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням). Наприклад, крісло – стілець.
4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові Наприклад, префікси: «Він обирав капелюх в магазині» ( не «обирав», а «вибирав»).
5. Вживання дієслова-зв’язки «буде» (майбутній час) в контексті теперішнього часу. Наприклад: «Шевченко буде великий український поет (не «буде», а «є»).
6. Слова – паразити: е-е, скажімо, тобто, так, ну…
7. Тавтологія – повторення однокорінних слів. Наприклад: «Він переконливо переконав усіх у своїй правоті».
8. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази) в контексті.
Емоційна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях і служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок. Емоційна лексика передає суб’єктивну оцінку мовцем об’єкта, усієї повідомлю вальної інформації або адресата повідомлення.
З лексикологією тісно пов'язані інші розділи мовознавства, що вивчають слово. Це такі науки, як семасіологія (вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць), етимологія (наука, що вивчає походження слів), фразеологія (наука, що досліджує лексико-семантичну сполучуваність слів, стійкі мовні звороти), лексикографія (наука, що вивчає наукові основи створення словників різного типу).
Однією з найважливіших одиниць мови є слово (у лексикології слово наазивають лексемою).
Усі інші одиниці тією чи іншою мірою пов'язані з ним. Мовні звуки, морфеми (корінь, основа, префікс, суфікс) можуть існувати і виявляти себе лише у слові. Зі слів складаються словосполучення і речення. За допомогою них ми можемо формулювати свої думки обмінюватися інформацією з іншими.
Слово (лексема) - основна мовна одиниця, яка служить для найменування предметів, явищ, дій, ознак, тощо. Усі слова за значенням поділяються на дві групи:
Слово має пряме й переносне значення, первинне і вторинні значення.
Пряме значення є суттю реального, лексичного значення. Це значення найчастіше і є первинним.
Переносне значення виникає на основі перенесення одних явищ, найменувань, ознак, дій на інші. Так утворюється багатозначність слів. Переносні, тобто вторинні значення слова обов'язково пов'язані з первинними, але мовці їх ніколи не змішують. Використовуючи слово в переносному значенні, кожен мовець намагається надати своєму мовленню образності.
Багатозначність (від гр. роїи - багато і зета - знак), або полісемія - це властивість слова вживатися у різних значеннях. Українська мова налічує багато слів полісемічних, тобто багатозначних. «Словник української мови в 11-ти т.» (1970-1980) подає правопис і тлумачення значень 134 058 слів. Серед них такі слова, як: земля має 6 значень; насідати - 10 значень; сіяти - 8; добрий - 9; розбирати — 11 значень.
Багатозначність можна проілюструвати на прикладі слова земля.
1.
Третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. / сонечко серед неба Опинилось -стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевченко).
2.
Верхній шар земної кори. Дерева посхилялись під вагою плодів,і плоди падали на землю і лежали на ній (Довженко).
3.
Речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земноїкори. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там булай полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Мирний).
4.
Суша (на відміну від водяного простору). Вгору піднісшись нахвилі високій, Глянув він пильно, і от - недалеко вже землю побачив(Гомер).
5.
Ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька - нехай продає воли,землю й хату, бо далі не видержу (Нечуй-Левицький).
6.
Країна, край, держава. Еней в чужих землях блукає, Дружину впоміч набирає (Котляревський).
Самостійні (повнозначні) слова | Службові (неповнозначні) слова
Іменник (земля, надія, сонце, курча)
Прикметник (блакитний, сонячний)
Займенник (я, мій, себе, ніхто, всякий
Числівник (п’ять, сто, вісімдесятий)
Прислівник (весело, далеко, увечері)
Дієслово (орати, украплювати, спати)
Їх ознаки:
- самостійні слова обов’язково щось називають;
- можуть позначити конкретні предмети і абстрактні поняття, виражати емоції, волю, стосунки між людьми, передавати ознаки і властивості, процеси, дії і стан, оформляти можливість, бажання, волевиявлення тощо;
- мають лексичне значення (тобто називають предмети, ознаки, явища);
Повнозначні слова виконують номінативну функцію. | Прийменник (в, на, біля, з-за, посеред
Сполучник (і, й, та, а, але, що, який
Частка (б, би, авжеж, чи, хіба, мов, хай, тільки, ось, ні, ані, не, ото, аж).
Їх ознаки
- службові слова виражають різні граматичні відношення між самостійними словами у словосполученнях і реченнях;
- службові слова лексичних значень не мають, бо вони не позначають назв якихось понять або уявлень;
- службові слова не виконують номінативні функції.
Однозначні слова
Є в українській мові слова, які є однозначними, серед них: а) спеціальні наукові терміни: займенник, закінчення, додаток, бронхіт, астма, шестірня, бузок, береза. Але і серед термінів є багатозначні слова, наприклад: корінь (корінь слова - термін у мовознавстві, корінь рослини - у ботаніці, корінь квадратний - у математиці). Але, зазначимо, що в певній науці слово корінь має лише одне значення;
6) власні назви: Київ, Миколаїв, Одеса, Південний Буг (річка), Італія, Україна, Карпати.
Часто у багатозначних словах одне з його значень є прямим, а інші -переносними (непрямими). Наприклад, слово звір має такі значення:
Звір 1. Дика, звичайно хижа, тварина. Ведмідь - страшний, великий звір.
2. Перен. Про дуже люту, жорстоку людину. - А вони (німці) тоді зайшли та півсела й спалили. Та дівчат до себе погнали. - От звірі! (Довженко).
Переносне значення слова є джерелом полісемії. Але переносне значення слова потрібно відрізняти від його переносного вживання слова.
Переносне значення - це одне із значень полісемантичного слова. Воно співвідносне з головним і з'явилося внаслідок перенесення найменування, яке покладене в його основу. Це значення зафіксоване в словниках.
Переносне вживання за своїм змістом індивідуальне, використовується лише в певному контексті і лише як засіб художньої характеристики. Переносне вживання слова функціонує в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.
Метафора (від гр. - перенесення) - вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Отже, метафора є слово, вжите в переносному значенні і служить засобом образної художньої характеристики. Наприклад: Прудкий скакун думки наздоганя (Павличко). Помережав вечір кучерявий льодяними гротами вікно (Драй-Хмара).
Метонімія (від гр. - перейменування) - вид тропа, в основі якого лежить принцип суміжності. Суть метонімії полягає в перейменуванні за безпосередньою близькістю. Наприклад: Університет святкує своє сторіччя. А п'єса собі йшла.
Синекдоха - це вид тропа, суть якого полягає в заміні назви цілого назвою його частини. Це, по суті, різновид метонімії, бо теж грунтується на понятті суміжності. Наприклад: Він скрізь руку має, а ми що? (Карпенко-Карий).
Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми
У діловому мовленні часто доводиться використовувати омоніми, синоніми, антоніми та пароніми.
Омоніми - це слова, що однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів (між значеннями полісемантичного слова існують зв'язки, вони об'єднані спільним поняттям, а значення омонімів не пов'язані між собою). Омоніми з'являються внаслідок:
-
звукових змін у процесі розвитку мови;
-
випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння зіншої мови;
-
випадкового збігу звучання форм різних слів. Наприклад: гривня - грошова одиниця, і гривня - жіноча прикраса; сон це - сонце, шию (я шию) - шию (повернув шию).
Синоніми - це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, наприклад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштовний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний- родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить - про ґрунт) - плідний, плодючий, плодовитий, дорідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.
Сукупність синонімів мови називається синонімією.
Учені розрізняють синоніми:
-
лексичні - це синоніми, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні {усувати, ліквідувати);
-
контекстуальні - такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Вони властиві художнім текстам.
Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.
Антоніми - це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Хоча в антонімічні відношення можуть вступати слова і словосполучення різних частин мови. І якщо синоніми об'єднуються в ряди, то антоніми об'єднуються в пари, наприклад: праця - безділля, холод - спека; щедра - скупа; сміятися - плакати.
Антонімічні відношення ніби пронизують мову. Вони використовуються тоді, коли потрібно найкращим способом дати вичерпну характеристику явищам дійсності на основі зіставлень і порівняння.
Пароніми - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Наприклад: білуха, білуга; паливо, пальне; покажчик, показник; ожеледь, ожеледиця; громадський, громадянський; підозрілий, підозріливий; виконавський (дисципліна, майстерність), виконавчий (орган, лист); приводити, призводити (до чогось небажаного). Ці слова відрізняються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями.
Пароніми - це співзвучні слова: свійський, світський; додолу, додому.
Лексика української мови
Лексика української мови формувалася упродовж тривалого історичного розвитку.
Становлення української лексики проходило, на думку вчених, у такій послідовності: індоєвропейський лексичний фонд -> праслов'янський лексичний фонд ~> давньоруський лексичний фонд -> власне український лексичний фонд.
З погляду походження розрізняють:
а) споконвічну українську лексику;
б) лексичні запозичення з інших мов;
в) запозичення зі слов'янських мов;
г) запозичення з неслов'янських мов.
Власне українська лексика складає найбільший шар словникового запасу української мови. Ці слова виражають специфіку української мови (те, чим українська мова на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов): багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, карбованець, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня.
Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками:
-
[о], [е], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і], якщо потрапляють у закритий склад: розкошувати - розкішний, село - сільський;
-
звук [е] змінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колишнім твердим приголосним: женити - жонатий, шести - шостий;
-
вживання особливих іменникових суфіксів: -ин(а): година, хвилина; -ин(и): відвідини, заручини; -анин(а): біганина, стрілянина;
-щин(а), -ччин(а): козаччина, Київщина; -ник, -ниц(я): візник, заступниця; -івник, -ець, -овець (-івсць): комірник, візник, службовець, промовець -ій: плаксій; -шн-: дітлашня; -анн-: зростання; -аль: скрипаль; -езн-: старезний та ін.;
-
слова з префіксами: су-: сузір'я, суміш; перед-: передвісник; між-, межи-: міжгір'я, межиріччя; прі-: прізвище, прізисько, прірва та ін.;
-
слова, утворені за допомогою часток: аби-, де-, бозна-, хтозна-,будь-, -небудь, -сь, ні-: абищо, декого, бозна-хто, хтозна-чий, будь-де,коли-небудь, хтось, ніколи, ніхто, ніяк;
-
прийменники: біля, від, серед, посеред, між, поміж, під тощо;
-
сполучники: але, бо, немов, проте, та, чи, щоб, якщо та ін. До лексичних запозичень з інших мов належать:
-
запозичення зі слов'янських мов:
-
запозичення з неслов'янських мов.
Слова, запозичені з інших слов'янських мов
Українська мова запозичувала не лише східнослов'янську лексику, а й іншомовні слова (їх біля 15 відсотків).
Запозичення проникали від старослов'янізмів і з інших слов'янських мов:
-
з білоруської (бадьорий, дьоготь, жлукто, шула);
-
російської {безробіття, декабрист, завод, кадет, книголюб, народоволець, паровоз, передовиця)',
-
з польської (байка, барвінок, дратва, гусар, каштан, клянчити, петрушка, повидло, полковник, рекрут).
До запозичень з неслов'янських мов належать:
1) грецизми (засвоювалися ще з часів спільнослов'янської єдності). Вони запозичувалися безпосередньо через старослов'янську та європейські мови.
Серед грецизмів релігійні слова: ангел, єпископ, ікона, крилас, лампада, монастир, монах; наукові терміни: граматика, історія, філософія; політико-економічна термінологія: демократ, електрика, каустик, пролетаріат; терміни різних видів мистецтва: ідея, драма, епос, комедія, ода, поема тощо.
2) латинізми: декстроза, детектор, експонат, колегіум, конспект, нація;
3)
тюркізми: аршин, отаман, басурман, барабан, бешмен, буран, байрам, в'юк, кабала, кавун, казна, караул, кизил, мусульманин, орда ,сарай, товариш, баклажан та іи.;
4)
запозичення із західноєвропейських мов: з французької, англійської, німецької та інших:
-
із французької мови (лексика військової справи, мистецтва, назви продуктів, страв, одягу тощо: арсенал, азарт, ажур, батон, бра, бригантина, гараж, гардероб, гофре, десант, дуель, жакет кафе, костюм, купе, ложа, марш, паж, пальто, парад, парі, партизан, парфумерія, прем'єр, профіль, реверанс, режим, реформа, рикошет, рулетка, рутина, саботаж, салон, салют, тираж, торшер, турне, шассі, шофер;
-
з англійської мови (це в основому слова спортивної лексики та ін.): аут, бар, баржа, баскетбол, блок, бот, бриг, бок, джаз, джентель-мен, джерсі, джин, джгут, вельбот, кекс, матч, мітинг, мічман, ніпель,нейлон, нокаут, офіс, парламент, парк, поні, пуловер, пудинг, репс ,рекорд, ринг, ромштекс, смокінг, спінінг, спортсмен, старт, теніс, хокей, фініш, фокстрот, футбол;
-
з німецької мови (військова лексика): броня, єфрейтор, князь,командир, котел, офіцер, лафет, пакгауз, панцир, патронташ, штаб,юнкер; слова, що стосуються торгівлі: агент, акція, вексель, прейскурант, процент; слова, що вказують на назви побутових предметів,тварин, рослин, мінералів: гамаші, фуганок, пудель, редька, кварц ,селітра, рюкзак, ролик, рапіра, пульт, паритет, офіціант, нікель та ін.
-
із голландської мови запозичення стосуються переважно мореплавства, є й деякі інші: бак, баркас, буй, каюта, фарватер, флот, шкіпер, вимпел, румпель, румб, пакетбол, нок, бейшлот, яхта, ял (ялик),брезент, анкерол;
-
з італійської та іспанської мов запозичення пов'язані переважно з мистецтвом: алегро, арія, віолончель, речитатив, тенор, сценарій,рондо, партитура, опера, новела, меццо-сопрано, акорд, акомпанемент,гітара, кастаньєти, серенада, мантилья;
-
із фінської мови засвоєно небагато слів: камбала, морж, нерпа,норка, пельмені, піхта, салака, сьомга та ін.
Іншомовні слова потрапляли до української мови, змінювалися відповідно до її фупкціонально-стилістичиих норм і фонетичних та граматичних закономірностей.
У сучасній українській мові є активна і пасивна лексика. До активної лексики належать слова, які вживаються у мові досить часто. Це:
-
назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба, батько, дитина, дід, діти, дочка, дядина, дядько, внуки, жінка, зять, мати, невістка, племінник, племінниця, прабаба, прадід, свекор, син, тітка, чоловік;
-
назви частин організму людини і тварини: голова, вуха, долоня, живіт, зуби, кістка, коліно, очі, рука, ніс, нога, щоки;
-
назви тварин: вівця, вовк, їжак, кінь, корова, лисиця, олень;
-назви птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, перепілка,
синиця;
- назви риб: короп, лин, лящ, окунь, щука;
~ назви рослин: береза, верба, горох, жито, калина, коноплі, малина, овес, ожина; ~ назви предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, камінь,
мороз, ріка;
-
назви понять часу: весна, вечір, день, зима, літо, ніч, осінь, ранок;
-
назви знарядь праці, засобів пересування: вила, віз, граблі, молоток, пила, сапа, човен;
.. - назви житла й частин його: вікно, двері, погріб, піч, сіни, стеля,
хата та ін.;
- назви предметів харчування і страв: борщ, мед, молоко, м'ясо,
куліш, хліб; ~ назви одягу і взуття: кожух, сорочка, хустка, шапка, чоботи,
черевики;
- назва предметів домашнього вжитку: відро, віник, лава, ліжко,
ложка, миска, стіл;
- назви почуттів і психічного стану людини: гнів, жаль, радість,
спокій, сум, страх;
- назви дій і трудових процесів: варити, згрібати, косити, нести,
пекти, різати, тесати, читати;
-
назви кольору, смаку, розміру, ваги тощо: важкий, великий, жовтий, зелений, кислий, легкий солодкий, широкий;
-
назви військових понять і зброї: битва, військо, куля, оборона,
рушниця;
- назви понять і предметів культури, мистецтва: дума, живопис,
опера, пісня, струна;
-
суспільно-політичні назви: господар, народ, селянин;
-
числові поняття: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;: - службові слова: з, до, і, та, на тощо.
Такі слова називають загальновживаними. Від них утворюються інші слова, наприклад: праця, працьовитий, працелюбний, працювати.
До пасивної лексики відносять слова, якими користуються не всі люди (використання слів обмежується територією, професією, часом тощо): діалектизми, професіоналізми, жаргонізми, історизми, архаїзми, терміни тощо.
Діалектизми або ж діалектні слова -це слова, які використовують у своєму спілкуванні люди певної території. В українській мові вчені виділяють три наріччя - північне, південно-західне і південно-східне (вони відрізняються фонетичними, граматичними і лексичними ознаками).
Саме у діалектному мовленні наш народ доніс і зберіг історію своєї мови, її своєрідність.
Діалект, а ми його надишем Міццю духа і вогнем любови, І нестерпний слід його запишем ' Самостійно між культурні мови. (І. Франко)
У мові вони виконують номінативну функцію, а в художньому мовленні діалектизми використовуються з метою зображення місцевого колориту, індивідуального мовлення героїв твору, специфіки побуту: ...утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах1... Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці2 під час доїння (М.Коцюбинський); В курнику запіяв когут (І.Франко).
Професіоналізми - це назви професійних понять: агроекологія, жнива, пар, посів, саджанець (сільськогосподарські професіоналізми); бронхи, хронічний, розтин, істерія (медичні).
Сучасна українська мова у стратифікаційному плані становить складне утворення. Окрім літературної мови і діалектизмів виділяються менш структуровані і менш окреслені стратифікаційно - арго, сленги, просторіччя, жаргонізми.
Жаргонізми - це слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять. Учені стверджують, що жаргонізми утворюються від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики: кера (класний керівник), студебекер (студентський квиток), комп (комп'ютер), моцик (мотоцикл), точка (нелегальне місце продажу спиртних напоїв), кукурузник (літак).
Близькими до жаргонізмів є арготизми - слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, додавалися звуки тощо: шивар (товар), широго (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені) тощо. Поняття сленг І арго у сучасному мовознавстві часто вживають як синоніми.
«Арго (фр. - жаргон). Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх»1.
«Сленг (англ. - жаргон). Жаргонні слова або вирази, характерні для людей певних професій (моряків, художників) або соціальних прошарків»2.
Як бачимо, арго І сленг учені ототожнюють. На їх думку, сленг -це, по суті, «жаргонно забарвлена» лексика. Вона виникає і існує внаслідок установки на інтимний фамільярно-знижений стиль розмови за соціально-мовної єдності тієї чи іншої групи носіїв.
Дослідники підкреслюють, що змінюється сфера функціонування жаргонізмів, їх, зокрема, використовують у газетних текстах. Існує тенденція до формування на сучасному етапі загальнонаціонального сленгу, що становить собою сукупність загальновідомих лексичних і фразеологічних одиниць, які мають знижений стилістичний характер і позначені експресивністю. Наявність сленгу свідчить, що у мові відбувається безперервна міграція мовних одиниць, перехід їх з одного лексичного розряду в інший, а яскрава експресія більшості слєн-гових слів робить їх особливо привабливими не тільки для певної соціальної групи, яка їх використовує, а і для оточуючих. Тобто, сленг не є певною замкнутою системою. Деякі сленгові слова одночасно існують у мовленні злодіїв і студентів, воронезьких і київських школярів, музикантів і «нових українців».
Сленгова мовотворчість як школярів, так і студентів не згасає, вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним регресом. Молодіжний сленг як соціолект - органічна частина української мови, один із функціональних стилів, яким послуговуються лише в окремих комунікативних ситуаціях студенти - носії мови. Серед них можна почути: парнокопитні (студенти зооінженерного факультету), бензопила (скальпель), соковижималка, тертушка, овощерезка (факультет плодоовочівництва) та ін. Зустрічаються у їх мовленні і сленгові фразеологічні засоби: гнать бєса (говорити нісенітницю); рвати когті, набирати обороти (переходити швидко з генетики на анатомію); здати на шару (легко скласти іспит); роздавити сливу - (випити водки); рубати хвости (відмовити в чомусь), розслабить булки (відпочити).
Одним із соціальних варіантів мови є інтержаргон (він об'єднує в собі частину слів кожного жаргону). Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілими їх носіям, наприклад: гнати (говорити дурниці), галюн (галюцинація), мент (міліціонер).
До інтержаргону учені відносять і вульгаризми (традиційно вульгаризмами називають ті лексеми, що в мові художньої літератури, мовленні використовують як нормативні, з метою експресивно-якісної характеристики осіб, явищ, для вираження різко негативного ставлення до них)1: блазень, падлюка, шкура. Є ще більш вульгарні лексеми - це слова, вживання яких порушує мовне та культурне табу. Уживання вульгаризмів - явище негативне, з ним потрібно боротися.
І використання сленгу аж ніяк не говорить про високий рівень культури мовця, швидше - свідчить про низький культурний рівень особистості чи про відсутність культури взагалі.
У лексичному складі мови виділяються застарілі слова - історизми та архаїзми.
Історизми - це слова, що означають назви предметів, які зникли з життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.
Архаїзми - це слова, які є старими назвами, що в сучасній мові замінені іншими: боян - співець, уста - губи, ректи - говорити тощо.
Історизми та архаїзми належать до пасивного словника. їх використовують у художньому мовленні як образний засіб або ж для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення.
До пасивного словника, як правило, належать і неологізми - нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування.
Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприймаються як нові: вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали
воєнного значення).
Багато неологізмів створили наші письменники: громовиця, сперечниця (Леся Українка); яблуневоцвітно, житечність, лірити, акордитись, весніти, прозорити, трояндно-шовково (П.Тичина); диплома-шити, чалити, залізно (М.Рильський); чавуніти (А,Головко); ясінь, гречінь, пахіль, дощовиця (О.Гончар); піднебесність, заокеанець, всніжити, зашовковитися (М.Стельмах).
Лексика української мови (залежно від мети висловлювання і від того, яка мовна функція реалізується) поділяється на:
-
науково-термінологічну: агробізнес, біоенергетика, епізоотологія, матерія, метафізика, рефлекс, педіатр;
-
виробничо-професійну: сільськогосподарська техніка, трал, навігація, іхтіологія;
-
адміністративно-ділову: автобіографія, акт, договір, наказ, угода, ухвала.
У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лексика. Найближчою до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.
Лексика наукового та ділового стилів з емоційного погляду нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексика також нейтральна.
У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна, й емоційно забарвлена лексика.
Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.
До емоційних можна віднести і простороні слова (роззя$@&теяе-
пень, бовдур, беркицьнутися та ін.)
Термінологічна лексика
Термін - це слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо1.
Терміни вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення.
Терміни - надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів -це терміни. Учені підрахували, що лише в хімії є 2 млн термінів.
Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука - термінознавство.
Слово «термін» в Україні фіксується вже у XVIII ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Левицький вказував, що термін - це назва, яка має найповніше відповідати науковому поняттю. Ознакою ж термінології, на його думку, є розвиток і упорядкованість. Цими проблемами цікавилися такі відомі вчені, як: О.Огоновський, І.Верхратський, І.Пулюй та ін. Сьогодні вчені повертають до життя давно забуті українські терміни (народні), які заборонено було вживати в науковій літературі з 30-х років. Це стосується хімії, математики, техніки, ветеринарної медицини2 тощо.
Як виникають терміни?
Терміни створюються засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма) тощо.
Вони характеризуються такими ознаками:
-
системністю (кожен термін належить до певної терміносистеми чи терміносистем, але в кожній терміносистемі має своє значення - це вже моносистемність);
-
наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають):
-
відсутністю експресії, образних, суб'єктивно-офіційних відтінків значення;
-стилістичною нейтральністю.
Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи даної науки. У складі термінологічної лексики виділяють такі групи термінів;
•
загальнонаукові (вони використовуються в різних галузях науки і належать науковому стилю мови в цілому): еквівалент, експеримент, гіпотеза, проблема, прогресувати, теорія тощо:
•
спеціальні (вони закріплюються за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва і техніки) серед них розрізняють:
-
історичні (палеоліт, кам'яна доба, середньовіччя, епоха капіталізму і под.);
-
мовознавчі {крапка, займенник, наказовий спосіб, множина), літературознавчі (дактиль, драма, гіпербола, епіграма, сонет);
-
філософські (діалектика, матеріалізм);
-
математичні (знаменник, частка, прямокутник, гіпотенуза);
-
ботанічні (хлорофіл, цитрус, хурма), медичні (астма, діабет, ,ін'єкція, ефералган, бронхосан) та інші;*
технічні (самоскид, трактор, конвейєр, відвантажувач).До термінів ставляться такі вимоги:
-
вони повинні вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (справочинство, а не справо чинапво, справовиробництво);
-
кожен термін може мати лише одне значення у певній науці;
-
використовуючи той чи інший термін, службовець повинен дотримуватися правил утворення від нього похідних форм;
-
якщо певний термін, записаний у документі, викликає сумніви, то його написання чи тлумачення потрібно перевірити за
словником.
_ Якщо документ «перенасичений» термінами, він не може справити хорошого враження.
У художній літературі терміни використовуються залежно від теми твору: Ми кинулись вливати фізіологічний розчин, глюкозу, кров, камфору. Треба було терміново оперувати, але хірург боявся доторкнутися до його тіла скальпелем (Ю.Яновський).
Отже, терміни - це такі слова, які потрібно вживати в тексті лише тоді, коли досконало знаєш їх значення. Тому рекомендуємо:
-
поновлювати в пам'яті значення потрібних для роботи термінів;
-
постійно звіряти написання і значення термінів за словниками.
1.
Ганич Д.І., Олійник Ї.С. Словник лінгвістичних термінів. - К:Вища школа, 1985. - 360 с.
2.
Головащук СІ. Російсько-український словник сталих словосполучень. - К.: Наукова думка, 2001. - 640 с.
3.
Головащук СІ. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К: Вища школа, 1995. - 319 с.
4.
Козачук Г.А. Українська мова для абітурієнтів. - К.: Вищашкола, 1993. - 272 с.
5.
Культура мови на щодень / Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Ду-жик, С.Я.Єрмоленко та ін. - К.: Довіра, 2000. - 169 с.
6.
Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / за ред.Л.С.Паламарчука, 2-е вид., доп. і випр. - К.: Довіра, 1999. - 275 с.
7.
Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. - К: Довіра,2001. - 477 с.
Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. -2-е вид., перероб. і допов. - К.: Вища школа, 2000. - 430 с. Література
8.
Ганич Д.І., Олійник Ї.С. Словник лінгвістичних термінів. - К:Вища школа, 1985. - 360 с.
9.
Головащук СІ. Російсько-український словник сталих словосполучень. - К.: Наукова думка, 2001. - 640 с.
10.
Головащук СІ. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К: Вища школа, 1995. - 319 с.
11.
Козачук Г.А. Українська мова для абітурієнтів. - К.: Вищашкола, 1993. - 272 с.
12.
Культура мови на щодень / Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Ду-жик, С.Я.Єрмоленко та ін. - К.: Довіра, 2000. - 169 с.
13.
Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / за ред.Л.С.Паламарчука, 2-е вид., доп. і випр. - К.: Довіра, 1999. - 275 с.
14.
Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. - К: Довіра,2001. - 477
Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. -2-е вид., перероб. і допов. - К.: Вища школа, 2000. - 430 с.
Лексичний аспект ділового мовлення
План.
1. Лексикологія як наука. Лексичне значення слова.
2. Омоніми, синоніми, антоніми, Пароніми.
3. Лексика української мови
1. Кожна мова, і українська зокрема, складається зі слів. Усі слова української мови становлять її лексику (від гр. Іехісоз - той, що відноситься до слова). Слово – одна з основних одиниць мови, що виконує важливі функції:
- називає всі пізнані людиною предмети та явища суспільного життя й природи;
- несе інформацію під час спілкування між людьми;
- допомагає висловлювати свої думки й почуття.
Усі слова вживаються у будь-якій мові й утворюють її лексику, або словниковий склад.
Укр.мова належить до високорозвинених і найпоширеніших мов світу. Рівень її розвитку визначається словниковим багатством. У найбільшому тлумачному словникові укр.. мови налічується 11 томів, де зафіксовано 136 слова ( Словник укр.мови: В 11 т. К.: Наук. Думка, 1970 – 1980).
Проте навіть ідеальні словники не можуть зафіксувати всі слова, які вживаються в мові. Словниковий запас весь час збагачується, розвивається, оновлюється і позбавляється від слів, які називають застарілі поняття. У мові функціонують слова повнозначні й неповнозначні, конкретні й абстрактні, Слово може мати кілька значень і вживатися в усіх функціональних стилях.
Специфічно українська лексика – це слова, що виникли на українському грунті в період становлення й розвитку української народності, що припадає на 14 ст.
Лексика іншомовного походження в словниковому складі сучасної укр. літерат. Мови становить приблизно 10%. Вони і є тією ланкою, що зв’язує укр.. мову з усіма розвиненими мовами світу. Протягом історичної еволюції найчисленнішими були запозичення з германських і романських мов. Із германських, зокрема, в укр.. мову потрапили такі слова як черешня, капуста, лев, стадо, коляда, рожа, кіт кум. Лексичні запозичення з нім. мови: касир, вексель, поштамт, шлюз, галстук, футляр, бинт, пластир, верстат. У словниковому складі суч. укр. літ. мови також функціонують слова грецького походження: граматика, бібліотека, філософія, планета, галактика, полюс, тропіки, мелодія, театр.
Основними мовами посередниками для укр.. мови впродовж її історичного розвитку виступали польська та російська мови. Так, наприклад, слово петрушка запозичене російською мовою з польської через українську. Слово фартух , гвинт, ринок українською мовою запозичені з німецької через польську.
Одним з найдавніших у словниковому складі суч. Укр.. мови є запозичення зі старослов’янської мови – першої писемної мови всіх слов’янських народів, яка виконувала роль єдиної літературної мови всіх слов’ян і відіграла значну роль у розвиткові української літературної мови. Так, старослов’янськими за походженням є слова: область, страждати, мислитель, учитель, знайомий, премудрий й ін.
Значне місце в укр.. мові посідають інтернаціоналізми, тобто слова, що вживаються в багатьох мовах світу: нація, університет, мораль, політика, ректор.
Лексичні норми регулюють слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником укр. мови .
Наука, об'єктом вивчення якої є словниковий склад мови, називається лексикологією.
У професійній лексиці найпоширеніші такі помилки:
1. Неправильний наголос. Іноді від наголосу може залежати й семантика, (значення) слова, наприклад: замок – замок
2. Неправильна вимова окремих звуків або деяких слів. Насамперед ідеться про фізичні вади – шепелявість, гаркавість та недотримання норм орфоепії, наприклад: пишемо «яєчня», але вимовляємо «яєшня».
3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням). Наприклад, крісло – стілець.
4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові Наприклад, префікси: «Він обирав капелюх в магазині» ( не «обирав», а «вибирав»).
5. Вживання дієслова-зв’язки «буде» (майбутній час) в контексті теперішнього часу. Наприклад: «Шевченко буде великий український поет (не «буде», а «є»).
6. Слова – паразити: е-е, скажімо, тобто, так, ну…
7. Тавтологія – повторення однокорінних слів. Наприклад: «Він переконливо переконав усіх у своїй правоті».
8. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази) в контексті.
Емоційна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях і служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок. Емоційна лексика передає суб’єктивну оцінку мовцем об’єкта, усієї повідомлю вальної інформації або адресата повідомлення.
З лексикологією тісно пов'язані інші розділи мовознавства, що вивчають слово. Це такі науки, як семасіологія (вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць), етимологія (наука, що вивчає походження слів), фразеологія (наука, що досліджує лексико-семантичну сполучуваність слів, стійкі мовні звороти), лексикографія (наука, що вивчає наукові основи створення словників різного типу).
Однією з найважливіших одиниць мови є слово (у лексикології слово наазивають лексемою).
Усі інші одиниці тією чи іншою мірою пов'язані з ним. Мовні звуки, морфеми (корінь, основа, префікс, суфікс) можуть існувати і виявляти себе лише у слові. Зі слів складаються словосполучення і речення. За допомогою них ми можемо формулювати свої думки обмінюватися інформацією з іншими.
Слово (лексема) - основна мовна одиниця, яка служить для найменування предметів, явищ, дій, ознак, тощо. Усі слова за значенням поділяються на дві групи:
Слово має пряме й переносне значення, первинне і вторинні значення.
Пряме значення є суттю реального, лексичного значення. Це значення найчастіше і є первинним.
Переносне значення виникає на основі перенесення одних явищ, найменувань, ознак, дій на інші. Так утворюється багатозначність слів. Переносні, тобто вторинні значення слова обов'язково пов'язані з первинними, але мовці їх ніколи не змішують. Використовуючи слово в переносному значенні, кожен мовець намагається надати своєму мовленню образності.
Багатозначність (від гр. роїи - багато і зета - знак), або полісемія - це властивість слова вживатися у різних значеннях. Українська мова налічує багато слів полісемічних, тобто багатозначних. «Словник української мови в 11-ти т.» (1970-1980) подає правопис і тлумачення значень 134 058 слів. Серед них такі слова, як: земля має 6 значень; насідати - 10 значень; сіяти - 8; добрий - 9; розбирати — 11 значень.
Багатозначність можна проілюструвати на прикладі слова земля.
1.
Третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. / сонечко серед неба Опинилось -стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевченко).
2.
Верхній шар земної кори. Дерева посхилялись під вагою плодів,і плоди падали на землю і лежали на ній (Довженко).
3.
Речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земноїкори. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там булай полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Мирний).
4.
Суша (на відміну від водяного простору). Вгору піднісшись нахвилі високій, Глянув він пильно, і от - недалеко вже землю побачив(Гомер).
5.
Ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька - нехай продає воли,землю й хату, бо далі не видержу (Нечуй-Левицький).
6.
Країна, край, держава. Еней в чужих землях блукає, Дружину впоміч набирає (Котляревський).
Самостійні (повнозначні) слова | Службові (неповнозначні) слова
Іменник (земля, надія, сонце, курча)
Прикметник (блакитний, сонячний)
Займенник (я, мій, себе, ніхто, всякий
Числівник (п’ять, сто, вісімдесятий)
Прислівник (весело, далеко, увечері)
Дієслово (орати, украплювати, спати)
Їх ознаки:
- самостійні слова обов’язково щось називають;
- можуть позначити конкретні предмети і абстрактні поняття, виражати емоції, волю, стосунки між людьми, передавати ознаки і властивості, процеси, дії і стан, оформляти можливість, бажання, волевиявлення тощо;
- мають лексичне значення (тобто називають предмети, ознаки, явища);
Повнозначні слова виконують номінативну функцію. | Прийменник (в, на, біля, з-за, посеред
Сполучник (і, й, та, а, але, що, який
Частка (б, би, авжеж, чи, хіба, мов, хай, тільки, ось, ні, ані, не, ото, аж).
Їх ознаки
- службові слова виражають різні граматичні відношення між самостійними словами у словосполученнях і реченнях;
- службові слова лексичних значень не мають, бо вони не позначають назв якихось понять або уявлень;
- службові слова не виконують номінативні функції.
Однозначні слова
Є в українській мові слова, які є однозначними, серед них: а) спеціальні наукові терміни: займенник, закінчення, додаток, бронхіт, астма, шестірня, бузок, береза. Але і серед термінів є багатозначні слова, наприклад: корінь (корінь слова - термін у мовознавстві, корінь рослини - у ботаніці, корінь квадратний - у математиці). Але, зазначимо, що в певній науці слово корінь має лише одне значення;
6) власні назви: Київ, Миколаїв, Одеса, Південний Буг (річка), Італія, Україна, Карпати.
Часто у багатозначних словах одне з його значень є прямим, а інші -переносними (непрямими). Наприклад, слово звір має такі значення:
Звір 1. Дика, звичайно хижа, тварина. Ведмідь - страшний, великий звір.
2. Перен. Про дуже люту, жорстоку людину. - А вони (німці) тоді зайшли та півсела й спалили. Та дівчат до себе погнали. - От звірі! (Довженко).
Переносне значення слова є джерелом полісемії. Але переносне значення слова потрібно відрізняти від його переносного вживання слова.
Переносне значення - це одне із значень полісемантичного слова. Воно співвідносне з головним і з'явилося внаслідок перенесення найменування, яке покладене в його основу. Це значення зафіксоване в словниках.
Переносне вживання за своїм змістом індивідуальне, використовується лише в певному контексті і лише як засіб художньої характеристики. Переносне вживання слова функціонує в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.
Метафора (від гр. - перенесення) - вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Отже, метафора є слово, вжите в переносному значенні і служить засобом образної художньої характеристики. Наприклад: Прудкий скакун думки наздоганя (Павличко). Помережав вечір кучерявий льодяними гротами вікно (Драй-Хмара).
Метонімія (від гр. - перейменування) - вид тропа, в основі якого лежить принцип суміжності. Суть метонімії полягає в перейменуванні за безпосередньою близькістю. Наприклад: Університет святкує своє сторіччя. А п'єса собі йшла.
Синекдоха - це вид тропа, суть якого полягає в заміні назви цілого назвою його частини. Це, по суті, різновид метонімії, бо теж грунтується на понятті суміжності. Наприклад: Він скрізь руку має, а ми що? (Карпенко-Карий).
Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми
У діловому мовленні часто доводиться використовувати омоніми, синоніми, антоніми та пароніми.
Омоніми - це слова, що однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів (між значеннями полісемантичного слова існують зв'язки, вони об'єднані спільним поняттям, а значення омонімів не пов'язані між собою). Омоніми з'являються внаслідок:
-
звукових змін у процесі розвитку мови;
-
випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння зіншої мови;
-
випадкового збігу звучання форм різних слів. Наприклад: гривня - грошова одиниця, і гривня - жіноча прикраса; сон це - сонце, шию (я шию) - шию (повернув шию).
Синоніми - це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, наприклад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштовний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний- родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить - про ґрунт) - плідний, плодючий, плодовитий, дорідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.
Сукупність синонімів мови називається синонімією.
Учені розрізняють синоніми:
-
лексичні - це синоніми, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні {усувати, ліквідувати);
-
контекстуальні - такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Вони властиві художнім текстам.
Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.
Антоніми - це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Хоча в антонімічні відношення можуть вступати слова і словосполучення різних частин мови. І якщо синоніми об'єднуються в ряди, то антоніми об'єднуються в пари, наприклад: праця - безділля, холод - спека; щедра - скупа; сміятися - плакати.
Антонімічні відношення ніби пронизують мову. Вони використовуються тоді, коли потрібно найкращим способом дати вичерпну характеристику явищам дійсності на основі зіставлень і порівняння.
Пароніми - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Наприклад: білуха, білуга; паливо, пальне; покажчик, показник; ожеледь, ожеледиця; громадський, громадянський; підозрілий, підозріливий; виконавський (дисципліна, майстерність), виконавчий (орган, лист); приводити, призводити (до чогось небажаного). Ці слова відрізняються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями.
Пароніми - це співзвучні слова: свійський, світський; додолу, додому.
Лексика української мови
Лексика української мови формувалася упродовж тривалого історичного розвитку.
Становлення української лексики проходило, на думку вчених, у такій послідовності: індоєвропейський лексичний фонд -> праслов'янський лексичний фонд ~> давньоруський лексичний фонд -> власне український лексичний фонд.
З погляду походження розрізняють:
а) споконвічну українську лексику;
б) лексичні запозичення з інших мов;
в) запозичення зі слов'янських мов;
г) запозичення з неслов'янських мов.
Власне українська лексика складає найбільший шар словникового запасу української мови. Ці слова виражають специфіку української мови (те, чим українська мова на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов): багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, карбованець, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня.
Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками:
-
[о], [е], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і], якщо потрапляють у закритий склад: розкошувати - розкішний, село - сільський;
-
звук [е] змінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колишнім твердим приголосним: женити - жонатий, шести - шостий;
-
вживання особливих іменникових суфіксів: -ин(а): година, хвилина; -ин(и): відвідини, заручини; -анин(а): біганина, стрілянина;
-щин(а), -ччин(а): козаччина, Київщина; -ник, -ниц(я): візник, заступниця; -івник, -ець, -овець (-івсць): комірник, візник, службовець, промовець -ій: плаксій; -шн-: дітлашня; -анн-: зростання; -аль: скрипаль; -езн-: старезний та ін.;
-
слова з префіксами: су-: сузір'я, суміш; перед-: передвісник; між-, межи-: міжгір'я, межиріччя; прі-: прізвище, прізисько, прірва та ін.;
-
слова, утворені за допомогою часток: аби-, де-, бозна-, хтозна-,будь-, -небудь, -сь, ні-: абищо, декого, бозна-хто, хтозна-чий, будь-де,коли-небудь, хтось, ніколи, ніхто, ніяк;
-
прийменники: біля, від, серед, посеред, між, поміж, під тощо;
-
сполучники: але, бо, немов, проте, та, чи, щоб, якщо та ін. До лексичних запозичень з інших мов належать:
-
запозичення зі слов'янських мов:
-
запозичення з неслов'янських мов.
Слова, запозичені з інших слов'янських мов
Українська мова запозичувала не лише східнослов'янську лексику, а й іншомовні слова (їх біля 15 відсотків).
Запозичення проникали від старослов'янізмів і з інших слов'янських мов:
-
з білоруської (бадьорий, дьоготь, жлукто, шула);
-
російської {безробіття, декабрист, завод, кадет, книголюб, народоволець, паровоз, передовиця)',
-
з польської (байка, барвінок, дратва, гусар, каштан, клянчити, петрушка, повидло, полковник, рекрут).
До запозичень з неслов'янських мов належать:
1) грецизми (засвоювалися ще з часів спільнослов'янської єдності). Вони запозичувалися безпосередньо через старослов'янську та європейські мови.
Серед грецизмів релігійні слова: ангел, єпископ, ікона, крилас, лампада, монастир, монах; наукові терміни: граматика, історія, філософія; політико-економічна термінологія: демократ, електрика, каустик, пролетаріат; терміни різних видів мистецтва: ідея, драма, епос, комедія, ода, поема тощо.
2) латинізми: декстроза, детектор, експонат, колегіум, конспект, нація;
3)
тюркізми: аршин, отаман, басурман, барабан, бешмен, буран, байрам, в'юк, кабала, кавун, казна, караул, кизил, мусульманин, орда ,сарай, товариш, баклажан та іи.;
4)
запозичення із західноєвропейських мов: з французької, англійської, німецької та інших:
-
із французької мови (лексика військової справи, мистецтва, назви продуктів, страв, одягу тощо: арсенал, азарт, ажур, батон, бра, бригантина, гараж, гардероб, гофре, десант, дуель, жакет кафе, костюм, купе, ложа, марш, паж, пальто, парад, парі, партизан, парфумерія, прем'єр, профіль, реверанс, режим, реформа, рикошет, рулетка, рутина, саботаж, салон, салют, тираж, торшер, турне, шассі, шофер;
-
з англійської мови (це в основому слова спортивної лексики та ін.): аут, бар, баржа, баскетбол, блок, бот, бриг, бок, джаз, джентель-мен, джерсі, джин, джгут, вельбот, кекс, матч, мітинг, мічман, ніпель,нейлон, нокаут, офіс, парламент, парк, поні, пуловер, пудинг, репс ,рекорд, ринг, ромштекс, смокінг, спінінг, спортсмен, старт, теніс, хокей, фініш, фокстрот, футбол;
-
з німецької мови (військова лексика): броня, єфрейтор, князь,командир, котел, офіцер, лафет, пакгауз, панцир, патронташ, штаб,юнкер; слова, що стосуються торгівлі: агент, акція, вексель, прейскурант, процент; слова, що вказують на назви побутових предметів,тварин, рослин, мінералів: гамаші, фуганок, пудель, редька, кварц ,селітра, рюкзак, ролик, рапіра, пульт, паритет, офіціант, нікель та ін.
-
із голландської мови запозичення стосуються переважно мореплавства, є й деякі інші: бак, баркас, буй, каюта, фарватер, флот, шкіпер, вимпел, румпель, румб, пакетбол, нок, бейшлот, яхта, ял (ялик),брезент, анкерол;
-
з італійської та іспанської мов запозичення пов'язані переважно з мистецтвом: алегро, арія, віолончель, речитатив, тенор, сценарій,рондо, партитура, опера, новела, меццо-сопрано, акорд, акомпанемент,гітара, кастаньєти, серенада, мантилья;
-
із фінської мови засвоєно небагато слів: камбала, морж, нерпа,норка, пельмені, піхта, салака, сьомга та ін.
Іншомовні слова потрапляли до української мови, змінювалися відповідно до її фупкціонально-стилістичиих норм і фонетичних та граматичних закономірностей.
У сучасній українській мові є активна і пасивна лексика. До активної лексики належать слова, які вживаються у мові досить часто. Це:
-
назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба, батько, дитина, дід, діти, дочка, дядина, дядько, внуки, жінка, зять, мати, невістка, племінник, племінниця, прабаба, прадід, свекор, син, тітка, чоловік;
-
назви частин організму людини і тварини: голова, вуха, долоня, живіт, зуби, кістка, коліно, очі, рука, ніс, нога, щоки;
-
назви тварин: вівця, вовк, їжак, кінь, корова, лисиця, олень;
-назви птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, перепілка,
синиця;
- назви риб: короп, лин, лящ, окунь, щука;
~ назви рослин: береза, верба, горох, жито, калина, коноплі, малина, овес, ожина; ~ назви предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, камінь,
мороз, ріка;
-
назви понять часу: весна, вечір, день, зима, літо, ніч, осінь, ранок;
-
назви знарядь праці, засобів пересування: вила, віз, граблі, молоток, пила, сапа, човен;
.. - назви житла й частин його: вікно, двері, погріб, піч, сіни, стеля,
хата та ін.;
- назви предметів харчування і страв: борщ, мед, молоко, м'ясо,
куліш, хліб; ~ назви одягу і взуття: кожух, сорочка, хустка, шапка, чоботи,
черевики;
- назва предметів домашнього вжитку: відро, віник, лава, ліжко,
ложка, миска, стіл;
- назви почуттів і психічного стану людини: гнів, жаль, радість,
спокій, сум, страх;
- назви дій і трудових процесів: варити, згрібати, косити, нести,
пекти, різати, тесати, читати;
-
назви кольору, смаку, розміру, ваги тощо: важкий, великий, жовтий, зелений, кислий, легкий солодкий, широкий;
-
назви військових понять і зброї: битва, військо, куля, оборона,
рушниця;
- назви понять і предметів культури, мистецтва: дума, живопис,
опера, пісня, струна;
-
суспільно-політичні назви: господар, народ, селянин;
-
числові поняття: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;: - службові слова: з, до, і, та, на тощо.
Такі слова називають загальновживаними. Від них утворюються інші слова, наприклад: праця, працьовитий, працелюбний, працювати.
До пасивної лексики відносять слова, якими користуються не всі люди (використання слів обмежується територією, професією, часом тощо): діалектизми, професіоналізми, жаргонізми, історизми, архаїзми, терміни тощо.
Діалектизми або ж діалектні слова -це слова, які використовують у своєму спілкуванні люди певної території. В українській мові вчені виділяють три наріччя - північне, південно-західне і південно-східне (вони відрізняються фонетичними, граматичними і лексичними ознаками).
Саме у діалектному мовленні наш народ доніс і зберіг історію своєї мови, її своєрідність.
Діалект, а ми його надишем Міццю духа і вогнем любови, І нестерпний слід його запишем ' Самостійно між культурні мови. (І. Франко)
У мові вони виконують номінативну функцію, а в художньому мовленні діалектизми використовуються з метою зображення місцевого колориту, індивідуального мовлення героїв твору, специфіки побуту: ...утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах1... Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці2 під час доїння (М.Коцюбинський); В курнику запіяв когут (І.Франко).
Професіоналізми - це назви професійних понять: агроекологія, жнива, пар, посів, саджанець (сільськогосподарські професіоналізми); бронхи, хронічний, розтин, істерія (медичні).
Сучасна українська мова у стратифікаційному плані становить складне утворення. Окрім літературної мови і діалектизмів виділяються менш структуровані і менш окреслені стратифікаційно - арго, сленги, просторіччя, жаргонізми.
Жаргонізми - це слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять. Учені стверджують, що жаргонізми утворюються від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики: кера (класний керівник), студебекер (студентський квиток), комп (комп'ютер), моцик (мотоцикл), точка (нелегальне місце продажу спиртних напоїв), кукурузник (літак).
Близькими до жаргонізмів є арготизми - слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, додавалися звуки тощо: шивар (товар), широго (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені) тощо. Поняття сленг І арго у сучасному мовознавстві часто вживають як синоніми.
«Арго (фр. - жаргон). Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх»1.
«Сленг (англ. - жаргон). Жаргонні слова або вирази, характерні для людей певних професій (моряків, художників) або соціальних прошарків»2.
Як бачимо, арго І сленг учені ототожнюють. На їх думку, сленг -це, по суті, «жаргонно забарвлена» лексика. Вона виникає і існує внаслідок установки на інтимний фамільярно-знижений стиль розмови за соціально-мовної єдності тієї чи іншої групи носіїв.
Дослідники підкреслюють, що змінюється сфера функціонування жаргонізмів, їх, зокрема, використовують у газетних текстах. Існує тенденція до формування на сучасному етапі загальнонаціонального сленгу, що становить собою сукупність загальновідомих лексичних і фразеологічних одиниць, які мають знижений стилістичний характер і позначені експресивністю. Наявність сленгу свідчить, що у мові відбувається безперервна міграція мовних одиниць, перехід їх з одного лексичного розряду в інший, а яскрава експресія більшості слєн-гових слів робить їх особливо привабливими не тільки для певної соціальної групи, яка їх використовує, а і для оточуючих. Тобто, сленг не є певною замкнутою системою. Деякі сленгові слова одночасно існують у мовленні злодіїв і студентів, воронезьких і київських школярів, музикантів і «нових українців».
Сленгова мовотворчість як школярів, так і студентів не згасає, вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним регресом. Молодіжний сленг як соціолект - органічна частина української мови, один із функціональних стилів, яким послуговуються лише в окремих комунікативних ситуаціях студенти - носії мови. Серед них можна почути: парнокопитні (студенти зооінженерного факультету), бензопила (скальпель), соковижималка, тертушка, овощерезка (факультет плодоовочівництва) та ін. Зустрічаються у їх мовленні і сленгові фразеологічні засоби: гнать бєса (говорити нісенітницю); рвати когті, набирати обороти (переходити швидко з генетики на анатомію); здати на шару (легко скласти іспит); роздавити сливу - (випити водки); рубати хвости (відмовити в чомусь), розслабить булки (відпочити).
Одним із соціальних варіантів мови є інтержаргон (він об'єднує в собі частину слів кожного жаргону). Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілими їх носіям, наприклад: гнати (говорити дурниці), галюн (галюцинація), мент (міліціонер).
До інтержаргону учені відносять і вульгаризми (традиційно вульгаризмами називають ті лексеми, що в мові художньої літератури, мовленні використовують як нормативні, з метою експресивно-якісної характеристики осіб, явищ, для вираження різко негативного ставлення до них)1: блазень, падлюка, шкура. Є ще більш вульгарні лексеми - це слова, вживання яких порушує мовне та культурне табу. Уживання вульгаризмів - явище негативне, з ним потрібно боротися.
І використання сленгу аж ніяк не говорить про високий рівень культури мовця, швидше - свідчить про низький культурний рівень особистості чи про відсутність культури взагалі.
У лексичному складі мови виділяються застарілі слова - історизми та архаїзми.
Історизми - це слова, що означають назви предметів, які зникли з життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.
Архаїзми - це слова, які є старими назвами, що в сучасній мові замінені іншими: боян - співець, уста - губи, ректи - говорити тощо.
Історизми та архаїзми належать до пасивного словника. їх використовують у художньому мовленні як образний засіб або ж для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення.
До пасивного словника, як правило, належать і неологізми - нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування.
Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприймаються як нові: вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали
воєнного значення).
Багато неологізмів створили наші письменники: громовиця, сперечниця (Леся Українка); яблуневоцвітно, житечність, лірити, акордитись, весніти, прозорити, трояндно-шовково (П.Тичина); диплома-шити, чалити, залізно (М.Рильський); чавуніти (А,Головко); ясінь, гречінь, пахіль, дощовиця (О.Гончар); піднебесність, заокеанець, всніжити, зашовковитися (М.Стельмах).
Лексика української мови (залежно від мети висловлювання і від того, яка мовна функція реалізується) поділяється на:
-
науково-термінологічну: агробізнес, біоенергетика, епізоотологія, матерія, метафізика, рефлекс, педіатр;
-
виробничо-професійну: сільськогосподарська техніка, трал, навігація, іхтіологія;
-
адміністративно-ділову: автобіографія, акт, договір, наказ, угода, ухвала.
У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лексика. Найближчою до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.
Лексика наукового та ділового стилів з емоційного погляду нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексика також нейтральна.
У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна, й емоційно забарвлена лексика.
Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.
До емоційних можна віднести і простороні слова (роззя$@&теяе-
пень, бовдур, беркицьнутися та ін.)
Термінологічна лексика
Термін - це слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо1.
Терміни вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення.
Терміни - надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів -це терміни. Учені підрахували, що лише в хімії є 2 млн термінів.
Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука - термінознавство.
Слово «термін» в Україні фіксується вже у XVIII ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Левицький вказував, що термін - це назва, яка має найповніше відповідати науковому поняттю. Ознакою ж термінології, на його думку, є розвиток і упорядкованість. Цими проблемами цікавилися такі відомі вчені, як: О.Огоновський, І.Верхратський, І.Пулюй та ін. Сьогодні вчені повертають до життя давно забуті українські терміни (народні), які заборонено було вживати в науковій літературі з 30-х років. Це стосується хімії, математики, техніки, ветеринарної медицини2 тощо.
Як виникають терміни?
Терміни створюються засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма) тощо.
Вони характеризуються такими ознаками:
-
системністю (кожен термін належить до певної терміносистеми чи терміносистем, але в кожній терміносистемі має своє значення - це вже моносистемність);
-
наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають):
-
відсутністю експресії, образних, суб'єктивно-офіційних відтінків значення;
-стилістичною нейтральністю.
Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи даної науки. У складі термінологічної лексики виділяють такі групи термінів;
•
загальнонаукові (вони використовуються в різних галузях науки і належать науковому стилю мови в цілому): еквівалент, експеримент, гіпотеза, проблема, прогресувати, теорія тощо:
•
спеціальні (вони закріплюються за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва і техніки) серед них розрізняють:
-
історичні (палеоліт, кам'яна доба, середньовіччя, епоха капіталізму і под.);
-
мовознавчі {крапка, займенник, наказовий спосіб, множина), літературознавчі (дактиль, драма, гіпербола, епіграма, сонет);
-
філософські (діалектика, матеріалізм);
-
математичні (знаменник, частка, прямокутник, гіпотенуза);
-
ботанічні (хлорофіл, цитрус, хурма), медичні (астма, діабет, ,ін'єкція, ефералган, бронхосан) та інші;*
технічні (самоскид, трактор, конвейєр, відвантажувач).До термінів ставляться такі вимоги:
-
вони повинні вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (справочинство, а не справо чинапво, справовиробництво);
-
кожен термін може мати лише одне значення у певній науці;
-
використовуючи той чи інший термін, службовець повинен дотримуватися правил утворення від нього похідних форм;
-
якщо певний термін, записаний у документі, викликає сумніви, то його написання чи тлумачення потрібно перевірити за
словником.
_ Якщо документ «перенасичений» термінами, він не може справити хорошого враження.
У художній літературі терміни використовуються залежно від теми твору: Ми кинулись вливати фізіологічний розчин, глюкозу, кров, камфору. Треба було терміново оперувати, але хірург боявся доторкнутися до його тіла скальпелем (Ю.Яновський).
Отже, терміни - це такі слова, які потрібно вживати в тексті лише тоді, коли досконало знаєш їх значення. Тому рекомендуємо:
-
поновлювати в пам'яті значення потрібних для роботи термінів;
-
постійно звіряти написання і значення термінів за словниками.
1.
Ганич Д.І., Олійник Ї.С. Словник лінгвістичних термінів. - К:Вища школа, 1985. - 360 с.
2.
Головащук СІ. Російсько-український словник сталих словосполучень. - К.: Наукова думка, 2001. - 640 с.
3.
Головащук СІ. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К: Вища школа, 1995. - 319 с.
4.
Козачук Г.А. Українська мова для абітурієнтів. - К.: Вищашкола, 1993. - 272 с.
5.
Культура мови на щодень / Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Ду-жик, С.Я.Єрмоленко та ін. - К.: Довіра, 2000. - 169 с.
6.
Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / за ред.Л.С.Паламарчука, 2-е вид., доп. і випр. - К.: Довіра, 1999. - 275 с.
7.
Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. - К: Довіра,2001. - 477 с.
Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. -2-е вид., перероб. і допов. - К.: Вища школа, 2000. - 430 с. Література
8.
Ганич Д.І., Олійник Ї.С. Словник лінгвістичних термінів. - К:Вища школа, 1985. - 360 с.
9.
Головащук СІ. Російсько-український словник сталих словосполучень. - К.: Наукова думка, 2001. - 640 с.
10.
Головащук СІ. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К: Вища школа, 1995. - 319 с.
11.
Козачук Г.А. Українська мова для абітурієнтів. - К.: Вищашкола, 1993. - 272 с.
12.
Культура мови на щодень / Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Ду-жик, С.Я.Єрмоленко та ін. - К.: Довіра, 2000. - 169 с.
13.
Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / за ред.Л.С.Паламарчука, 2-е вид., доп. і випр. - К.: Довіра, 1999. - 275 с.
14.
Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. - К: Довіра,2001. - 477
Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. -2-е вид., перероб. і допов. - К.: Вища школа, 2000. - 430 с.
