Ґрунти Українських Карпат
Ґрунти Українських Карпат.
Умови гірського грунтогенезу кардинально відрізняється від умов грунтогенезу на рівнинних територіях. Головною причиною такої специфічності є висотна поясність, під якою розуміють закономірну зміну клімату і рослинності, а разом з ними і грунтів у міру збільшення висоти місцевості. Найважливіше значення в гірському грунтогенезі відіграє рельєф. Головним фактором формування ландшафтів, а отже, й грунтів, у горах є вертикальна зональність, відкрита В.В. Докучаєвим («К учению о зонах природы», 1899): грунти змінюються з підняттям від підніжжя гори до вершини, що зумовлено зміною факторів та умов ґрунтоутворення.
Загалом клімат характеризується меншими значеннями температури, більшою кількістю опадів, підвищеною вологістю повітря, вищою сонячною радіацією, різкішими коливаннями амплітуди коливань усіх кліматичних показників.
Грунтогенез у горах відбувається в основному на щільних породах, призводячи до формування неглибоких, проти рівнинних, щебенистих ґрунтових профілів з майже позбавленими сортування літогенними субстратами переважно елювіального або транзитного типів.
Роль рельєфу в гірському ґрунтоутворенні важко переоцінити. Загалом рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча переважають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв’язку з цим у горах при відсутності захисту грунту рослинами сильно розвивається водна ерозія, інтенсивний боковий внутрішньогрунтовий стік. Це одна з причин незначної потужності профілю, відносної молодості грунтів, постійного вивітрювання при одночасній їх втраті в результаті геохімічного стоку.
У Карпатській дуже гумідній гірській країні повсюди попри рослинну і термічну поясність навіть у гірсько-лучному поясі панують буроземи кислі.
Українські Карпати – фізико-географічна провінція Карпатської гірської країни. Українські Карпати – середньо високі гори. Для них характерні теплий і вологий клімат, чітко виражене повздовжньо-зональне простягання основних структурно-орографічних областей, на які накладається вертикальна поясність ландшафтів. Поздовжня морфоструктурна зональність ускладнюється поперечним розчленуванням Українських Карпат річковими долинами. Виникнення Карпат зумовлено альпійським гороутворенням, що відбулося наприкінці неогену – на початку антропогену.
В описаних умовах головним процесом грунтоутворенн є кисле буроземоутворення, а супутніми – дерновий, підзолистий, глейовий, глейово-елювіальний.
Грунти поділяються за термічним показником, глибиною залягання скелетної породи, ступенем оглеєння, опідзоленості.
Отже, переважаючим типом грунту в Карпатах є бурі лісові грунти (буроземи). Вони зональні для суббореальних лісових областей, що розташовані на океанічних околицях усіх материків.
Буроземи утворюються під лісовою рослинністю і високогірними луками посиленого сезонного промивного режиму та підвищеної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у грунтах, які формуються на без карбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними.
Буроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий колір, зумовлений інтенсивним слиноутворенням в умовах підвищеної вологості й температури.
Процес утворення бурих лісових грунтів називається буроземоутворенням. Він складається з елементарних ґрунтових процесів: оглинення (метаморфізація) товщі грунту без переміщення продуктів вивітрювання, за винятком водорозчинних солей, гумусоакумулятивного процесу (органічні залишки багатого рослинного опаду в умовах доброго зволоження і тривалого теплого періоду швидко муміфікуються та мінералізуються); вилуговування катіонів із низхідними чи боковими токами води, що в буроземах іде інтенсивно, але паралельно спостерігається їх біологічна акумуляція в Н-горизонті; леси важу; опідзолення; оглеєння, що інколи супроводжує генезис цих грунтів.
Профіль типового бурого лісового грунту недиференційований:
Но – лісова підстилка невеликої потужності;
Н – гумусово-акумулятивний, потужністю 5-30 см, темно-бурий або коричнево-бурий або сірувато-бурий, грудкувато-горіхуватий або зернисто-горіхуватий, пухкий;
НPm – перехідний, оглинений (метаморфізований), рівномірно бурий або коричнево-бурий, світліший від попереднього, грудкувато-горіхуватий, ущільнений;
Р – материнська порода, можуть бути уламки корінних порід, якщо грунт гірський.
Глибина ґрунтового профілю – 20-90 см – визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і один-два перехідних горизонти. Підтипи виділяються як перехідні між типовим буроземом та іншими, більш стійкими групами грунтів (дернові-буроземні, лесивовані, опідзолені, підзолисті-буроземні).
За гранулометричним складом типові буроземи суглинкові, з явно вираженим накопиченням мулу в HPm, що є діагностичною ознакою поглинення. Перерозподіл SiO2 в профілі відсутній, зате R2O3 незначною мірою накопичуються в поглиненому горизонті. Гумусу у верхньому горизонті міститься 3-10%, вміст гумусу поступово, але швидко падає з глибиною, гуматно-фульватний тип гумусу. Гумусові кислоти зв’язані з алюмінієм, залізом, кальцієм, глинистими мінералами. Фізико-хімічні властивості бурих лісових грунтів досить специфічні: серед увібраних катіонів переважає кальцій, але також дуже багато алюмінію, підвищений вміст заліза – як обмінного, так і рухомого., характерна властивість буроземних грунтів – збільшена кількість у них несилікатних форм сполук заліза та рівномірний їх розподіл за профілем.
Як правило, грунти кислі (рН = 4-5). Водно-фізичні властивості непогані, але різкого погіршуються в опідзолених та оглеєних різновидах
Територія Карпат займає 5% від загальної площі України. Поділ на зони (провінції):
Передкарпаття – охоплює частину Львівської, Івано-Франківську, Чернівецьку обл. Специфічні грунти – підзолистий тип, дерново-підзолистий тип ґрунтоутворення, основні типи – дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні, бурі лісові, лучні грунти
Карпат – буроземи(бурі лісові), дерново-підзолисті. У Карпатах виділяють 3 пояси: нижній – до 500м, середній – 500-800м, верхній – 800-1200м. Бурі лісові – характеризуються різною глибиною профілю, великою щебенюватістю, по своїй специфіці виділяють глибокі, середньо- і мало глибокі. Окремий підтип буроземів виділ в зоні полонин (800-1200м) – Альпійський, Субальпійський пояс – дерново-буроземні. Вони тісно пов’язані з рельєфом, довжиною, глибиною, гірськими породами.
Закарпаття – кількість опадів 750-800мм, входить до Придунайської ґрунтової провінції. Грунти в основному дерново-підзолисті лучно-болотні, які сформувались на де- і алювіальних відкладах. Окремими плямами виділяють смовніци.
Забезпечують високу продуктивність лісів. Використовують їх також під сінокоси та пасовища і лише невеликі площі розорані або зайняті садами та виноградниками.
Потенційно – це високо родючі грунти. Їх агрономічна придатність обмежується технологічними умовами земель (невеликі поля, круті схили), високою кислотністю, низьким вмістом ввібраного кальцію та магнію, відсутністю нітрифікаційної здатності, збідненістю формами азоту та фосфору. Для підтримання високого рівня врожаю трав необхідно систематично вносити мінеральні добрива, впроваджувати ґрунтозахисні сівозміни.
Умови гірського грунтогенезу кардинально відрізняється від умов грунтогенезу на рівнинних територіях. Головною причиною такої специфічності є висотна поясність, під якою розуміють закономірну зміну клімату і рослинності, а разом з ними і грунтів у міру збільшення висоти місцевості. Найважливіше значення в гірському грунтогенезі відіграє рельєф. Головним фактором формування ландшафтів, а отже, й грунтів, у горах є вертикальна зональність, відкрита В.В. Докучаєвим («К учению о зонах природы», 1899): грунти змінюються з підняттям від підніжжя гори до вершини, що зумовлено зміною факторів та умов ґрунтоутворення.
Загалом клімат характеризується меншими значеннями температури, більшою кількістю опадів, підвищеною вологістю повітря, вищою сонячною радіацією, різкішими коливаннями амплітуди коливань усіх кліматичних показників.
Грунтогенез у горах відбувається в основному на щільних породах, призводячи до формування неглибоких, проти рівнинних, щебенистих ґрунтових профілів з майже позбавленими сортування літогенними субстратами переважно елювіального або транзитного типів.
Роль рельєфу в гірському ґрунтоутворенні важко переоцінити. Загалом рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча переважають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв’язку з цим у горах при відсутності захисту грунту рослинами сильно розвивається водна ерозія, інтенсивний боковий внутрішньогрунтовий стік. Це одна з причин незначної потужності профілю, відносної молодості грунтів, постійного вивітрювання при одночасній їх втраті в результаті геохімічного стоку.
У Карпатській дуже гумідній гірській країні повсюди попри рослинну і термічну поясність навіть у гірсько-лучному поясі панують буроземи кислі.
Українські Карпати – фізико-географічна провінція Карпатської гірської країни. Українські Карпати – середньо високі гори. Для них характерні теплий і вологий клімат, чітко виражене повздовжньо-зональне простягання основних структурно-орографічних областей, на які накладається вертикальна поясність ландшафтів. Поздовжня морфоструктурна зональність ускладнюється поперечним розчленуванням Українських Карпат річковими долинами. Виникнення Карпат зумовлено альпійським гороутворенням, що відбулося наприкінці неогену – на початку антропогену.
В описаних умовах головним процесом грунтоутворенн є кисле буроземоутворення, а супутніми – дерновий, підзолистий, глейовий, глейово-елювіальний.
Грунти поділяються за термічним показником, глибиною залягання скелетної породи, ступенем оглеєння, опідзоленості.
Отже, переважаючим типом грунту в Карпатах є бурі лісові грунти (буроземи). Вони зональні для суббореальних лісових областей, що розташовані на океанічних околицях усіх материків.
Буроземи утворюються під лісовою рослинністю і високогірними луками посиленого сезонного промивного режиму та підвищеної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у грунтах, які формуються на без карбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними.
Буроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий колір, зумовлений інтенсивним слиноутворенням в умовах підвищеної вологості й температури.
Процес утворення бурих лісових грунтів називається буроземоутворенням. Він складається з елементарних ґрунтових процесів: оглинення (метаморфізація) товщі грунту без переміщення продуктів вивітрювання, за винятком водорозчинних солей, гумусоакумулятивного процесу (органічні залишки багатого рослинного опаду в умовах доброго зволоження і тривалого теплого періоду швидко муміфікуються та мінералізуються); вилуговування катіонів із низхідними чи боковими токами води, що в буроземах іде інтенсивно, але паралельно спостерігається їх біологічна акумуляція в Н-горизонті; леси важу; опідзолення; оглеєння, що інколи супроводжує генезис цих грунтів.
Профіль типового бурого лісового грунту недиференційований:
Но – лісова підстилка невеликої потужності;
Н – гумусово-акумулятивний, потужністю 5-30 см, темно-бурий або коричнево-бурий або сірувато-бурий, грудкувато-горіхуватий або зернисто-горіхуватий, пухкий;
НPm – перехідний, оглинений (метаморфізований), рівномірно бурий або коричнево-бурий, світліший від попереднього, грудкувато-горіхуватий, ущільнений;
Р – материнська порода, можуть бути уламки корінних порід, якщо грунт гірський.
Глибина ґрунтового профілю – 20-90 см – визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і один-два перехідних горизонти. Підтипи виділяються як перехідні між типовим буроземом та іншими, більш стійкими групами грунтів (дернові-буроземні, лесивовані, опідзолені, підзолисті-буроземні).
За гранулометричним складом типові буроземи суглинкові, з явно вираженим накопиченням мулу в HPm, що є діагностичною ознакою поглинення. Перерозподіл SiO2 в профілі відсутній, зате R2O3 незначною мірою накопичуються в поглиненому горизонті. Гумусу у верхньому горизонті міститься 3-10%, вміст гумусу поступово, але швидко падає з глибиною, гуматно-фульватний тип гумусу. Гумусові кислоти зв’язані з алюмінієм, залізом, кальцієм, глинистими мінералами. Фізико-хімічні властивості бурих лісових грунтів досить специфічні: серед увібраних катіонів переважає кальцій, але також дуже багато алюмінію, підвищений вміст заліза – як обмінного, так і рухомого., характерна властивість буроземних грунтів – збільшена кількість у них несилікатних форм сполук заліза та рівномірний їх розподіл за профілем.
Як правило, грунти кислі (рН = 4-5). Водно-фізичні властивості непогані, але різкого погіршуються в опідзолених та оглеєних різновидах
Територія Карпат займає 5% від загальної площі України. Поділ на зони (провінції):
Передкарпаття – охоплює частину Львівської, Івано-Франківську, Чернівецьку обл. Специфічні грунти – підзолистий тип, дерново-підзолистий тип ґрунтоутворення, основні типи – дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні, бурі лісові, лучні грунти
Карпат – буроземи(бурі лісові), дерново-підзолисті. У Карпатах виділяють 3 пояси: нижній – до 500м, середній – 500-800м, верхній – 800-1200м. Бурі лісові – характеризуються різною глибиною профілю, великою щебенюватістю, по своїй специфіці виділяють глибокі, середньо- і мало глибокі. Окремий підтип буроземів виділ в зоні полонин (800-1200м) – Альпійський, Субальпійський пояс – дерново-буроземні. Вони тісно пов’язані з рельєфом, довжиною, глибиною, гірськими породами.
Закарпаття – кількість опадів 750-800мм, входить до Придунайської ґрунтової провінції. Грунти в основному дерново-підзолисті лучно-болотні, які сформувались на де- і алювіальних відкладах. Окремими плямами виділяють смовніци.
Забезпечують високу продуктивність лісів. Використовують їх також під сінокоси та пасовища і лише невеликі площі розорані або зайняті садами та виноградниками.
Потенційно – це високо родючі грунти. Їх агрономічна придатність обмежується технологічними умовами земель (невеликі поля, круті схили), високою кислотністю, низьким вмістом ввібраного кальцію та магнію, відсутністю нітрифікаційної здатності, збідненістю формами азоту та фосфору. Для підтримання високого рівня врожаю трав необхідно систематично вносити мінеральні добрива, впроваджувати ґрунтозахисні сівозміни.
