Водна проблема на землi і в Україні
Реферат на тему:
Водна проблема на землi і в Україні
З перших кроків людина не могла обійтись без води, бо вода – необхідна умова життя. На всіх етапах свого розвитку людство пізнавало суть однієї з найнезвичайніших речовин на світі – води – і усвідомлювало головну істину: вода є всюди і без неї не може обійтися ніщо живе.
І не дивно, що сліди давніх цивілізацій знайдено на берегах річок. Поступово людина навчилася створювати системи водопостачання, будувати греблі, регулювати русла річок, прокладати осушувальні та зрошувальні канали.
Вода – важлива складова частина усіх живих організмів. Вона лежить в основі біохімічних і фізіологічних процесів, що відбуваються в організмах, розчиняє та переносить речовини, які беруть участь у процесі життєдіяльності, становить більшу частину маси тіла будь-якого живого організму. Найменше її в мохах і лишайниках – 5-7%; у насінні злакових культур – 12-14%, у комахах – 45-65%, ссавцях – 60-68%, рибі – близько 70%, листі дерев – 75-85%, картоплі – 80%, яблуках і грушах – 85%, огірках, помідорах, моркві, грибах – 90-95%, водоростях – 90-98%, медузах – 95-98%.
Організм дорослої людини на 70% складається з води, а в ембріона кількість її досягає 97%. При втраті 25% води людина гине. Для підтримання нормальної життєдіяльності організму дорослій людині в помірних широтах необхідно 2-3 л води, в жарких кліматичних умовах – 3-3,5, а при роботі на відкритому повітрі в умовах підвищеної вологості при температурі повітря 39-40°С – 6-6,5 л на добу. За все життя людина споживає пересічно 50-60 т води.
Однак потреба у воді не обмежується лише використанням її для пиття та приготування їжі. Людині вода необхідна і для підтримання чистоти тіла, забезпечення необхідних санітарних умов, для поливання вулиць і присадибних ділянок, для інших потреб. З кожним роком витрати води на побутові потреби зростають. Якщо один житель Москви в 1890 р. витрачав за добу 11 л води, в 1914 р. – 60 л, в 1959 р. – 570 л, то нині – близько 700 л. На одного жителя Ташкента припадає 1060 л, Душанбе – 1113 л, Тбілісі – 911 л, Баку – 876 л. В Україні в останні роки витрати води на одного міського жителя в середньому становили 434 л на добу, а в таких містах, як Луганськ, Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Київ, Одеса, – від 452 до 526 л на добу.
Добре це чи погано? Не так давно ми б сприйняли такі цифри як підвищення рівня життя народу, поліпшення його побутових умов. Сьогодні ж йдеться про те, щоб підвищити культуру водоспоживання. Досвід організації водозбереження свідчить, що комфортних умов можна досягти за рахунок забезпечення розумних потреб і раціонального водокористування. Це підтверджується даними по водоспоживанню населення у містах Західної Європи: в Амстердамі – 204 л на добу, Барселоні – 272 л, Відні – 276 л, Гамбурзі – 221 л, Римі – 257 л, Лондоні – 337 л на добу.
Таким чином, необхідно не тільки стабілізувати витрати води на одну людину, а й розпочати роботу з удосконалення нормативних потреб за умови, що це не викличе негативних санітарно-гігієнічних наслідків і погіршення побутових умов.
Ще порівняно недавно вважалось, що водні ресурси – безмежний і безплатний дар природи. Сьогодні майже немає країн, які б не відчували труднощі з водою.
Чому ж з'явилась проблема “водного голоду”? Адже вода – найбільш поширена речовина на Землі. І справді, із загальної площі поверхні земної кулі, яка становить 510 млн. км2, майже 3/4 вкрито водою – океанами, морями, річками, озерами, льодовиками. Кількість води на Землі вимірюється гігантською цифрою – 1,38 млрд. км3 (за деякими даними – 1,45 млрд.), з яких 96,5% сконцентровано у світовому океані. Якщо цією водою рівномірно вкрити всю земну кулю, то її шар становив би 3700 м. У середньому на кожного жителя нашої планети припадає 274 млн. м3 морської води.
За наявності практично необмеженої кількості води розвиток життя на Землі залежить від кількості прісної води, якої лише 35 млн. км3, або 2,5%. На кожного її жителя припадає 7 млн. м3. Але переважна частина цього багатства важкодоступна для людини, бо майже 69% прісної води (25 млн. км3) акумульовано у льодовиках Арктики, Антарктики, Гренландії і на гірських хребтах. Якщо всю цю масу льоду розтопити і рівномірно розподілити по поверхні суші, то утворився б шар води завтовшки понад 100 м. Внаслідок цього рівень світового океану підвищився б на 64 м, що призвело б до затоплення майже 1,5 млн. км2 суші.
Льодовики – це великі сховища прісної води для майбутнього. Але вже сьогодні є пропозиції щодо буксирування айсбергів Антарктики для постачання прісної води в Австралію та Південну Америку. За підрахунками вчених, в Антарктиці у вигляді айсбергів щороку втрачається понад 10 000 млрд. м3 льоду. Найбільший з них, який вдалося виміряти, завдовжки 350 км і завширшки 90 км при товщині 250 м. Об'єм цього айсберга, на якому розмістилася б уся Бельгія, дорівнює 8000 млрд. м3 льоду.
Близько 30% прісної води знаходиться у водоносних підземних горизонтах. Загальний її запас оцінюється в 10,5 млн. км3. Кількість прісної води, що міститься в річках, озерах і болотах, становить лише 0,3%. В озерах сконцентровано 91 тис. км3, причому тільки в Байкалі зосереджено 22% всіх ресурсів прісної води, яка знаходиться у річках, озерах та болотах нашої планети.
У руслах усіх річок земної кулі одночасний об'єм води значно менший, ніж в інших джерелах, і дорівнює всього 0,006% загальних запасів прісної води, хоча саме вона має найважливіше значення для життєзабезпечення.
Цілком очевидно, що у зв'язку із значними коливаннями річкового стоку з року в рік і протягом року без регулювання ми можемо використати лише сталу його частину – близько 25%. При спорудженні водоймищ використання може бути в кращому разі доведене до 50%.
Головна властивість річкових вод – висока активність водообміну: якщо активність обміну вод океану становить 3000 років, а підземних вод у зоні активного водообміну – 280 років, то руслові води оновлюються кожні 11 днів. Таким чином, якщо одночасний запас води в річках становить лише 2115 км3, то за рік по них стікає 44540 км3 води.
Річковий стік, який щороку формується за рахунок атмосферних опадів на суші, являє собою відновлювані водні ресурси (щось на зразок процентів з основного капіталу), які можна використовувати без суттєвої шкоди для основного капіталу (вікового запасу).
Зауважимо, що в останні десятиріччя дедалі збільшується втручання людини у природний процес формування річкового водообміну. Так, внаслідок спорудження великих водоймищ тривалість водообміну в річках уповільнюється. Наприклад, у 1960 р. тривалість водообміну на всіх річках Землі зросла в середньому у 2 рази, в 1970 р. – в 3,2 рази, а в 1980 р. – в 4,9 рази.
За рахунок спорудження водоймищ досягнуто збільшення руслових запасів води, але тривалість водообміну зменшилась в 1,1-6 разів і навіть у 14 разів. На річках України тривалість водообміну зменшилась у 7-13 разів.
Річковий стік земною кулею розподіляється надзвичайно нерівномірно. Поверхню суші за її водним балансом ділять на дві різко відмінні частини: область надлишків вологи і разом з цим нестачі тепла, а також область нестачі вологи і багатої на теплові ресурси. До другої належить 33% території Європи, 60% – Азії, майже вся Австралія, більша частина Африки, західні райони північної Америки і близько 30% Південної Америки.
Найменшою питомою водозабезпеченістю (на душу населення) характеризується Європа, де проживає майже 15% всього населення світу і де ресурси річкового стоку дорівнюють лише 7% світових запасів. Тут у 1980 р. на одного жителя припадало тільки 4,6 тис. м3 води, тоді як у Південній Америці – 48,8, у Північній Америці – 21,3, в Азії і Африці – відповідно 5,1 і 9,4 тис. м3.
Сумарні водні ресурси України становлять 210 км3. У дуже маловодний рік на 1 км2 тут припадає 49,2 тис м3 річкового стоку, в той час як для наших найближчих сусідів - Росії і Білорусії - ця цифра становить відповідно 214,3 та 113,2 тис м3. Річні питомі запаси води на одного жителя України становлять лише близько 1000 м3. Розподіл річкового стоку на території України дуже нерівномірний. Особливо бідні на водні ресурси південні області держави.
Людству для життя і діяльності потрібна не будь-яка вода, а тільки прісна і певної якості. Основним джерелом її в більшості країн є нині і залишаться в майбутньому річки і озера, запаси води в яких не безмежні.
Суть водної проблеми, таким чином, не в тому, що води на Землі мало, а в тому, що, по-перше, відновлювані ресурси прісних вод обмежені, а по-друге, безпланове, нерідко хижацьке ставлення до водних ресурсів як безплатного дару природи призводить до вичерпання і різкого погіршання якості води, що в свою чергу порушує екологічну рівновагу у біосфері.
З розвитком промисловості, створенням нових водомістких виробництв, розширенням зрошуваних площ та інтенсифікацією сільського господарства, зростанням населення та урбанізації споживання води неухильно, можна сказати, прогресивно, збільшується.
В 1900 р. споживання води у світі складало 400 км3, у 1950 – 1100 км3, у 1975 – 3000 км3. Зараз населення планети витрачає щорічно близько 8000 км3 води. Середнє використання води одним жителем складає 300-400 м3 на рік. Істотно змінилася структура суспільного водоспоживання. На початку століття промисловість використовувала всього 36 км3 води, а в 1980 р. – вже 740 км3, тобто, в 21 раз більше. За цей же час водопотреба у сільському господарстві зросла приблизно в 4,5 рази. Більш ніж у 12 разів зросло споживання води населенням у містах.
Нині вода залишається одним з найбільш використовуваних природних ресурсів для розвитку промисловості, сільського і рибного господарства, транспорту, організації відпочинку населення. Об'єм використання води у 1999 р. в Україні становив 13468 млн. м3. Найбільшими споживачами води залишаються промисловість – 63222 млн. м3 (47%), сільське господарство – 3711 млн. м3 (27%) і житло-комунальне господарство 3315 млн. м3 (25%).
В умовах дефіциту водних ресурсів в Україні важливого значення набуває зменшення витрат води на промислові потреби внаслідок насамперед широкого впровадження у виробництво оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання. Такі системи забезпечують економне використання чистої води з природних джерел, зменшують її забруднення, дають змогу додатково видобути цінні речовини, що містяться у забруднених стічних водах, з подальшим їх використанням у народному господарстві. Наприклад, Одеський нафтопереробний завод та Одеський морський порт із стічних вод щороку одержують майже 20 тис. т нафти.
Споживання води у народному господарстві України за останні 25 років зросло більш ніж у 2 рази. Швидкий розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, що супроводжується безперервним збільшенням водоспоживання, особливо гостро ставить питання раціонального використання і охорони водних ресурсів. Вода після господарського використання містить різні хімічні і бактеріальні забруднювачі і, потрапляючи у річки, погіршує якість їх вод. Складна екологічна обстановка в річкових басейнах значною мірою зумовлена високою концентрацією промислового і сільськогосподарського виробництва.
Складність водної проблеми, однак, полягає не тільки у забезпеченні необхідної кількості води для зростаючих потреб людства. Гострота її не меншою мірою пов'язана з прогресивним погіршенням якості води. Розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, урбанізація територій супроводжується дедалі інтенсивнішим забрудненням водних об'єктів стічними водами і різного роду відходами.
Об'єм скидних промислових і комунальних стоків у всьому світі оцінюється величезною цифрою – близько 1500 км3. В 1999 р. в Україні об'єм зворотних вод, що були скинуті у водні об'єкти, збільшився і становив 10988 млн. м3. З них 3172 млн. м3 становили недостатньо очищені води і 746 млн. м3 – без очистки. Загальна потужність очисних споруд, через які мають проходити перед скидом зворотні води, зменшилася проти 1998 р. на 221 млн. м3 і становила 7660 млн. м3. Найбільшу кількість речовин-забрудників водокористувачі скидали у річки Дніпро – 805 тис. т (25%), Сіверський Донець – 492,9 тис. т (15%), Дністер – 190,9 тис. т (5,8%). Як і в минулі роки, найбільше речовин-забрудників скидали області: Донецька – 1540 тис. т, Дніпропетровська – 363, Луганська – 323, Запорізька – 163, Харківська – 115 тис. т. А всього було скинуто 3277,7 тис. т речовин-забрудників.
Щоб забруднені води шкідливо не вплинули на водні організми водойм, вони повинні розводитись у 10-100 разів, а у деяких випадках - у 200-300 разів. Це свідчить, що 1 м3 неочищеної води може забруднити 300 м3 свіжої. Це і обумовлює можливість “водного голоду” в майбутньому, якщо не будуть вжиті радикальні заходи.
Стічні води навіть після очищення за сучасними технологіями потребують для повторного використання багаторазового їх розведення. При наміченому водоспоживанні для цього необхідно витратити приблизно у 2 рази більше відновлюваних ресурсів прісних вод, ніж їх є на найбільш освоєній частині нашої планети.
Наведений, далеко не повний перелік видів використання, пов'язаних з проблемою води, свідчить про те, що необхідно, насамперед, вжити заходів для запобігання виснаженню і забрудненню, а не займатися латанням дірок – ліквідацією найкричущих недоліків, наслідків. Кожна річка, водоймище, ставок, озеро чи джерело, незалежно від того, використовуються чи ні їхні води для щоденних потреб, сільського господарства чи рибальства, повинні бути чистими, оскільки здорове життя можливе тільки на чистій Землі.
Саме малі річки в Україні чи ненайбільше відчули за останні десятиліття тиск людської діяльності, саме вони найбільше змінились, а подекуди навіть повністю зникли. Безпосереднім фактором впливу на малі річки є наявність стоків (очищених і неочищених): комунальних, промислових, сільськогосподарських. Їхня дія особливо небезпечна, тому що в окремих випадках об'єм цих стоків може бути таким самим або й більшим, ніж об'єм стоку малої річки. Об'єм води, що скидається в річкову мережу малих басейнів, дорівнює 2,84 км3, з них забруднених вод – 0,61 км3, або 21%. Це чверть об'єму забруднених стічних вод, що скидають у водні об'єкти України. Серед головних річкових басейнів найбільше використання водних ресурсів малих річок характерне для Причорномор'я, де за їхній рахунок забезпечується майже весь об'єм водокористування, Дунаю (77%), басейну Вісли (57%), Приазов'я (56%), басейну Дністра (51%). Посилення антропогенного пресу призвело до виникнення несприятливої ситуації у гідрологічному режимі, санітарному стані та ландшафтній структурі басейнів малих річок практично у всіх регіонах держави. На перший погляд малі річки не здатні відігравати провідної ролі у водозабезпеченні народного господарства. Проте, складаючи лише 20% сумарного державного водозабору, вони забезпечують на 67% потреби сільгоспводопостачання, на 35% – зрошення, на 25% – господарсько-побутові потреби населення. Об'єм забору води на народногосподарські потреби в басейнах малих річок сягає 20% забору з водних об'єктів суші на Україні.
Якщо врахувати все сказане і порівняти водні ресурси, на які можна розраховувати, з потребами в них, то можна зробити лише один висновок: до початку майбутнього століття водні ресурси будуть близькі до вичерпання для найбільш економічно розвиненої частини земної кулі. В окремих регіонах і річкових басейнах вони майже вичерпані чи близькі до цього вже нині.
Таким чином, генеральним напрямом у вирішенні водної проблеми повинно бути раціональне використання і охорона водних ресурсів. Вода перестала бути вічним, безплатним даром природи. Слід замислитись, чи не багато води ми використовуємо безцільно, що треба зробити для того, щоб річки і озера стали чистішими?
Розвиток економічного потенціалу тих чи інших районів України здебільшого пов'язаний з перспективою інтенсивного використання ресурсів малих річок, що в деяких місцевостях є основними, а то й єдиними джерелами водопостачання. Адже близько 90% водних ресурсів України формується саме за рахунок малих річок. Тому проблема їх охорони і раціонального використання набуває нині особливого державного значення.
Якщо раніше техногенні перетворення входили в життя річок поступово, то тепер ці зміни відбуваються дуже швидко і позначаються на всіх сторонах їх життя. Передусім змінюється величина річкового стоку, його сезонний розподіл, перебудовуються русло, заплава, дельта, схили терас, режим течії. Так, внаслідок інтенсивних агромеліоративних робіт спостерігається скорочення стоку річок у лісостеповій зоні та у Поліссі на 5%, у Степу – на 10%. На окремих ділянках степової зони обсяг стоку скоротився аж на 40%, а у Поліссі – на 15-20%. У ряді випадків природні ресурси малих річок уже вичерпані або недостатні, щоб задовольнити потреби водоспоживачів. Але й поза діяльністю людини річки, особливо малі, досить динамічні природні об'єкти. Пам'ятаймо, що їх основні зміни відбуваються також під впливом природних факторів – клімату, зволоження території, характеру поверхні, пов'язаного з тектонікою.
Враховуючи це, ми і починаємо огляд проблем малих річок з ретроспективного аналізу їх існування. В той же час треба визнати, що основним моментом, який. негативно впливає на водотоки, є непродумана діяльність людини, що й призвела до сучасного критичного стану річок.
Щоб не допустити подальшої деградації малих річок, врятувати їх від остаточного занедбання, відтворити їх ресурси, потрібно застосувати цілий комплекс науково розроблених природоохоронних заходів.
Список використаної літератури:
Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.
Вендров С.Л. Жизнь наших рек. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986.
Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.
Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95
Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.
Использование и охрана малых рек / А.Н. Альферович, В.В. Дроздов, В.Н. Плужников и др. - Минск: Ураджай, 1989.
Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.
Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.
Водна проблема на землi і в Україні
З перших кроків людина не могла обійтись без води, бо вода – необхідна умова життя. На всіх етапах свого розвитку людство пізнавало суть однієї з найнезвичайніших речовин на світі – води – і усвідомлювало головну істину: вода є всюди і без неї не може обійтися ніщо живе.
І не дивно, що сліди давніх цивілізацій знайдено на берегах річок. Поступово людина навчилася створювати системи водопостачання, будувати греблі, регулювати русла річок, прокладати осушувальні та зрошувальні канали.
Вода – важлива складова частина усіх живих організмів. Вона лежить в основі біохімічних і фізіологічних процесів, що відбуваються в організмах, розчиняє та переносить речовини, які беруть участь у процесі життєдіяльності, становить більшу частину маси тіла будь-якого живого організму. Найменше її в мохах і лишайниках – 5-7%; у насінні злакових культур – 12-14%, у комахах – 45-65%, ссавцях – 60-68%, рибі – близько 70%, листі дерев – 75-85%, картоплі – 80%, яблуках і грушах – 85%, огірках, помідорах, моркві, грибах – 90-95%, водоростях – 90-98%, медузах – 95-98%.
Організм дорослої людини на 70% складається з води, а в ембріона кількість її досягає 97%. При втраті 25% води людина гине. Для підтримання нормальної життєдіяльності організму дорослій людині в помірних широтах необхідно 2-3 л води, в жарких кліматичних умовах – 3-3,5, а при роботі на відкритому повітрі в умовах підвищеної вологості при температурі повітря 39-40°С – 6-6,5 л на добу. За все життя людина споживає пересічно 50-60 т води.
Однак потреба у воді не обмежується лише використанням її для пиття та приготування їжі. Людині вода необхідна і для підтримання чистоти тіла, забезпечення необхідних санітарних умов, для поливання вулиць і присадибних ділянок, для інших потреб. З кожним роком витрати води на побутові потреби зростають. Якщо один житель Москви в 1890 р. витрачав за добу 11 л води, в 1914 р. – 60 л, в 1959 р. – 570 л, то нині – близько 700 л. На одного жителя Ташкента припадає 1060 л, Душанбе – 1113 л, Тбілісі – 911 л, Баку – 876 л. В Україні в останні роки витрати води на одного міського жителя в середньому становили 434 л на добу, а в таких містах, як Луганськ, Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Київ, Одеса, – від 452 до 526 л на добу.
Добре це чи погано? Не так давно ми б сприйняли такі цифри як підвищення рівня життя народу, поліпшення його побутових умов. Сьогодні ж йдеться про те, щоб підвищити культуру водоспоживання. Досвід організації водозбереження свідчить, що комфортних умов можна досягти за рахунок забезпечення розумних потреб і раціонального водокористування. Це підтверджується даними по водоспоживанню населення у містах Західної Європи: в Амстердамі – 204 л на добу, Барселоні – 272 л, Відні – 276 л, Гамбурзі – 221 л, Римі – 257 л, Лондоні – 337 л на добу.
Таким чином, необхідно не тільки стабілізувати витрати води на одну людину, а й розпочати роботу з удосконалення нормативних потреб за умови, що це не викличе негативних санітарно-гігієнічних наслідків і погіршення побутових умов.
Ще порівняно недавно вважалось, що водні ресурси – безмежний і безплатний дар природи. Сьогодні майже немає країн, які б не відчували труднощі з водою.
Чому ж з'явилась проблема “водного голоду”? Адже вода – найбільш поширена речовина на Землі. І справді, із загальної площі поверхні земної кулі, яка становить 510 млн. км2, майже 3/4 вкрито водою – океанами, морями, річками, озерами, льодовиками. Кількість води на Землі вимірюється гігантською цифрою – 1,38 млрд. км3 (за деякими даними – 1,45 млрд.), з яких 96,5% сконцентровано у світовому океані. Якщо цією водою рівномірно вкрити всю земну кулю, то її шар становив би 3700 м. У середньому на кожного жителя нашої планети припадає 274 млн. м3 морської води.
За наявності практично необмеженої кількості води розвиток життя на Землі залежить від кількості прісної води, якої лише 35 млн. км3, або 2,5%. На кожного її жителя припадає 7 млн. м3. Але переважна частина цього багатства важкодоступна для людини, бо майже 69% прісної води (25 млн. км3) акумульовано у льодовиках Арктики, Антарктики, Гренландії і на гірських хребтах. Якщо всю цю масу льоду розтопити і рівномірно розподілити по поверхні суші, то утворився б шар води завтовшки понад 100 м. Внаслідок цього рівень світового океану підвищився б на 64 м, що призвело б до затоплення майже 1,5 млн. км2 суші.
Льодовики – це великі сховища прісної води для майбутнього. Але вже сьогодні є пропозиції щодо буксирування айсбергів Антарктики для постачання прісної води в Австралію та Південну Америку. За підрахунками вчених, в Антарктиці у вигляді айсбергів щороку втрачається понад 10 000 млрд. м3 льоду. Найбільший з них, який вдалося виміряти, завдовжки 350 км і завширшки 90 км при товщині 250 м. Об'єм цього айсберга, на якому розмістилася б уся Бельгія, дорівнює 8000 млрд. м3 льоду.
Близько 30% прісної води знаходиться у водоносних підземних горизонтах. Загальний її запас оцінюється в 10,5 млн. км3. Кількість прісної води, що міститься в річках, озерах і болотах, становить лише 0,3%. В озерах сконцентровано 91 тис. км3, причому тільки в Байкалі зосереджено 22% всіх ресурсів прісної води, яка знаходиться у річках, озерах та болотах нашої планети.
У руслах усіх річок земної кулі одночасний об'єм води значно менший, ніж в інших джерелах, і дорівнює всього 0,006% загальних запасів прісної води, хоча саме вона має найважливіше значення для життєзабезпечення.
Цілком очевидно, що у зв'язку із значними коливаннями річкового стоку з року в рік і протягом року без регулювання ми можемо використати лише сталу його частину – близько 25%. При спорудженні водоймищ використання може бути в кращому разі доведене до 50%.
Головна властивість річкових вод – висока активність водообміну: якщо активність обміну вод океану становить 3000 років, а підземних вод у зоні активного водообміну – 280 років, то руслові води оновлюються кожні 11 днів. Таким чином, якщо одночасний запас води в річках становить лише 2115 км3, то за рік по них стікає 44540 км3 води.
Річковий стік, який щороку формується за рахунок атмосферних опадів на суші, являє собою відновлювані водні ресурси (щось на зразок процентів з основного капіталу), які можна використовувати без суттєвої шкоди для основного капіталу (вікового запасу).
Зауважимо, що в останні десятиріччя дедалі збільшується втручання людини у природний процес формування річкового водообміну. Так, внаслідок спорудження великих водоймищ тривалість водообміну в річках уповільнюється. Наприклад, у 1960 р. тривалість водообміну на всіх річках Землі зросла в середньому у 2 рази, в 1970 р. – в 3,2 рази, а в 1980 р. – в 4,9 рази.
За рахунок спорудження водоймищ досягнуто збільшення руслових запасів води, але тривалість водообміну зменшилась в 1,1-6 разів і навіть у 14 разів. На річках України тривалість водообміну зменшилась у 7-13 разів.
Річковий стік земною кулею розподіляється надзвичайно нерівномірно. Поверхню суші за її водним балансом ділять на дві різко відмінні частини: область надлишків вологи і разом з цим нестачі тепла, а також область нестачі вологи і багатої на теплові ресурси. До другої належить 33% території Європи, 60% – Азії, майже вся Австралія, більша частина Африки, західні райони північної Америки і близько 30% Південної Америки.
Найменшою питомою водозабезпеченістю (на душу населення) характеризується Європа, де проживає майже 15% всього населення світу і де ресурси річкового стоку дорівнюють лише 7% світових запасів. Тут у 1980 р. на одного жителя припадало тільки 4,6 тис. м3 води, тоді як у Південній Америці – 48,8, у Північній Америці – 21,3, в Азії і Африці – відповідно 5,1 і 9,4 тис. м3.
Сумарні водні ресурси України становлять 210 км3. У дуже маловодний рік на 1 км2 тут припадає 49,2 тис м3 річкового стоку, в той час як для наших найближчих сусідів - Росії і Білорусії - ця цифра становить відповідно 214,3 та 113,2 тис м3. Річні питомі запаси води на одного жителя України становлять лише близько 1000 м3. Розподіл річкового стоку на території України дуже нерівномірний. Особливо бідні на водні ресурси південні області держави.
Людству для життя і діяльності потрібна не будь-яка вода, а тільки прісна і певної якості. Основним джерелом її в більшості країн є нині і залишаться в майбутньому річки і озера, запаси води в яких не безмежні.
Суть водної проблеми, таким чином, не в тому, що води на Землі мало, а в тому, що, по-перше, відновлювані ресурси прісних вод обмежені, а по-друге, безпланове, нерідко хижацьке ставлення до водних ресурсів як безплатного дару природи призводить до вичерпання і різкого погіршання якості води, що в свою чергу порушує екологічну рівновагу у біосфері.
З розвитком промисловості, створенням нових водомістких виробництв, розширенням зрошуваних площ та інтенсифікацією сільського господарства, зростанням населення та урбанізації споживання води неухильно, можна сказати, прогресивно, збільшується.
В 1900 р. споживання води у світі складало 400 км3, у 1950 – 1100 км3, у 1975 – 3000 км3. Зараз населення планети витрачає щорічно близько 8000 км3 води. Середнє використання води одним жителем складає 300-400 м3 на рік. Істотно змінилася структура суспільного водоспоживання. На початку століття промисловість використовувала всього 36 км3 води, а в 1980 р. – вже 740 км3, тобто, в 21 раз більше. За цей же час водопотреба у сільському господарстві зросла приблизно в 4,5 рази. Більш ніж у 12 разів зросло споживання води населенням у містах.
Нині вода залишається одним з найбільш використовуваних природних ресурсів для розвитку промисловості, сільського і рибного господарства, транспорту, організації відпочинку населення. Об'єм використання води у 1999 р. в Україні становив 13468 млн. м3. Найбільшими споживачами води залишаються промисловість – 63222 млн. м3 (47%), сільське господарство – 3711 млн. м3 (27%) і житло-комунальне господарство 3315 млн. м3 (25%).
В умовах дефіциту водних ресурсів в Україні важливого значення набуває зменшення витрат води на промислові потреби внаслідок насамперед широкого впровадження у виробництво оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання. Такі системи забезпечують економне використання чистої води з природних джерел, зменшують її забруднення, дають змогу додатково видобути цінні речовини, що містяться у забруднених стічних водах, з подальшим їх використанням у народному господарстві. Наприклад, Одеський нафтопереробний завод та Одеський морський порт із стічних вод щороку одержують майже 20 тис. т нафти.
Споживання води у народному господарстві України за останні 25 років зросло більш ніж у 2 рази. Швидкий розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, що супроводжується безперервним збільшенням водоспоживання, особливо гостро ставить питання раціонального використання і охорони водних ресурсів. Вода після господарського використання містить різні хімічні і бактеріальні забруднювачі і, потрапляючи у річки, погіршує якість їх вод. Складна екологічна обстановка в річкових басейнах значною мірою зумовлена високою концентрацією промислового і сільськогосподарського виробництва.
Складність водної проблеми, однак, полягає не тільки у забезпеченні необхідної кількості води для зростаючих потреб людства. Гострота її не меншою мірою пов'язана з прогресивним погіршенням якості води. Розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, урбанізація територій супроводжується дедалі інтенсивнішим забрудненням водних об'єктів стічними водами і різного роду відходами.
Об'єм скидних промислових і комунальних стоків у всьому світі оцінюється величезною цифрою – близько 1500 км3. В 1999 р. в Україні об'єм зворотних вод, що були скинуті у водні об'єкти, збільшився і становив 10988 млн. м3. З них 3172 млн. м3 становили недостатньо очищені води і 746 млн. м3 – без очистки. Загальна потужність очисних споруд, через які мають проходити перед скидом зворотні води, зменшилася проти 1998 р. на 221 млн. м3 і становила 7660 млн. м3. Найбільшу кількість речовин-забрудників водокористувачі скидали у річки Дніпро – 805 тис. т (25%), Сіверський Донець – 492,9 тис. т (15%), Дністер – 190,9 тис. т (5,8%). Як і в минулі роки, найбільше речовин-забрудників скидали області: Донецька – 1540 тис. т, Дніпропетровська – 363, Луганська – 323, Запорізька – 163, Харківська – 115 тис. т. А всього було скинуто 3277,7 тис. т речовин-забрудників.
Щоб забруднені води шкідливо не вплинули на водні організми водойм, вони повинні розводитись у 10-100 разів, а у деяких випадках - у 200-300 разів. Це свідчить, що 1 м3 неочищеної води може забруднити 300 м3 свіжої. Це і обумовлює можливість “водного голоду” в майбутньому, якщо не будуть вжиті радикальні заходи.
Стічні води навіть після очищення за сучасними технологіями потребують для повторного використання багаторазового їх розведення. При наміченому водоспоживанні для цього необхідно витратити приблизно у 2 рази більше відновлюваних ресурсів прісних вод, ніж їх є на найбільш освоєній частині нашої планети.
Наведений, далеко не повний перелік видів використання, пов'язаних з проблемою води, свідчить про те, що необхідно, насамперед, вжити заходів для запобігання виснаженню і забрудненню, а не займатися латанням дірок – ліквідацією найкричущих недоліків, наслідків. Кожна річка, водоймище, ставок, озеро чи джерело, незалежно від того, використовуються чи ні їхні води для щоденних потреб, сільського господарства чи рибальства, повинні бути чистими, оскільки здорове життя можливе тільки на чистій Землі.
Саме малі річки в Україні чи ненайбільше відчули за останні десятиліття тиск людської діяльності, саме вони найбільше змінились, а подекуди навіть повністю зникли. Безпосереднім фактором впливу на малі річки є наявність стоків (очищених і неочищених): комунальних, промислових, сільськогосподарських. Їхня дія особливо небезпечна, тому що в окремих випадках об'єм цих стоків може бути таким самим або й більшим, ніж об'єм стоку малої річки. Об'єм води, що скидається в річкову мережу малих басейнів, дорівнює 2,84 км3, з них забруднених вод – 0,61 км3, або 21%. Це чверть об'єму забруднених стічних вод, що скидають у водні об'єкти України. Серед головних річкових басейнів найбільше використання водних ресурсів малих річок характерне для Причорномор'я, де за їхній рахунок забезпечується майже весь об'єм водокористування, Дунаю (77%), басейну Вісли (57%), Приазов'я (56%), басейну Дністра (51%). Посилення антропогенного пресу призвело до виникнення несприятливої ситуації у гідрологічному режимі, санітарному стані та ландшафтній структурі басейнів малих річок практично у всіх регіонах держави. На перший погляд малі річки не здатні відігравати провідної ролі у водозабезпеченні народного господарства. Проте, складаючи лише 20% сумарного державного водозабору, вони забезпечують на 67% потреби сільгоспводопостачання, на 35% – зрошення, на 25% – господарсько-побутові потреби населення. Об'єм забору води на народногосподарські потреби в басейнах малих річок сягає 20% забору з водних об'єктів суші на Україні.
Якщо врахувати все сказане і порівняти водні ресурси, на які можна розраховувати, з потребами в них, то можна зробити лише один висновок: до початку майбутнього століття водні ресурси будуть близькі до вичерпання для найбільш економічно розвиненої частини земної кулі. В окремих регіонах і річкових басейнах вони майже вичерпані чи близькі до цього вже нині.
Таким чином, генеральним напрямом у вирішенні водної проблеми повинно бути раціональне використання і охорона водних ресурсів. Вода перестала бути вічним, безплатним даром природи. Слід замислитись, чи не багато води ми використовуємо безцільно, що треба зробити для того, щоб річки і озера стали чистішими?
Розвиток економічного потенціалу тих чи інших районів України здебільшого пов'язаний з перспективою інтенсивного використання ресурсів малих річок, що в деяких місцевостях є основними, а то й єдиними джерелами водопостачання. Адже близько 90% водних ресурсів України формується саме за рахунок малих річок. Тому проблема їх охорони і раціонального використання набуває нині особливого державного значення.
Якщо раніше техногенні перетворення входили в життя річок поступово, то тепер ці зміни відбуваються дуже швидко і позначаються на всіх сторонах їх життя. Передусім змінюється величина річкового стоку, його сезонний розподіл, перебудовуються русло, заплава, дельта, схили терас, режим течії. Так, внаслідок інтенсивних агромеліоративних робіт спостерігається скорочення стоку річок у лісостеповій зоні та у Поліссі на 5%, у Степу – на 10%. На окремих ділянках степової зони обсяг стоку скоротився аж на 40%, а у Поліссі – на 15-20%. У ряді випадків природні ресурси малих річок уже вичерпані або недостатні, щоб задовольнити потреби водоспоживачів. Але й поза діяльністю людини річки, особливо малі, досить динамічні природні об'єкти. Пам'ятаймо, що їх основні зміни відбуваються також під впливом природних факторів – клімату, зволоження території, характеру поверхні, пов'язаного з тектонікою.
Враховуючи це, ми і починаємо огляд проблем малих річок з ретроспективного аналізу їх існування. В той же час треба визнати, що основним моментом, який. негативно впливає на водотоки, є непродумана діяльність людини, що й призвела до сучасного критичного стану річок.
Щоб не допустити подальшої деградації малих річок, врятувати їх від остаточного занедбання, відтворити їх ресурси, потрібно застосувати цілий комплекс науково розроблених природоохоронних заходів.
Список використаної літератури:
Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.
Вендров С.Л. Жизнь наших рек. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986.
Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.
Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95
Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.
Использование и охрана малых рек / А.Н. Альферович, В.В. Дроздов, В.Н. Плужников и др. - Минск: Ураджай, 1989.
Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.
Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.
