Методика оцінки радіаційної і хімічної обстановки. прилади радіаційного і хімічного контролю

 
  • Версія друку Весь реферат без реклами та завантаження шаблону:)
  •  
    Лекція
    Методика оцінки радіаційної і хімічної обстановки. прилади радіаційного і хімічного контролю



    |
    План
    Методика оцінки медичної обстановки при виникненні надзвичайних ситуацій.
    Характеристика зон радіоактивного забруднення.
    Методи оцінки радіаційної обстановки.
    Оцінка хімічної обстановки при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах, а також при застосуванні хімічної зброї.
    Характеристика СДОР. Класифікація бойових ОР.
    Оцінка хімічної обстановки.
    Прилади радіаційної та хімічної розвідки.


    1. Методика оцінки медичної обстановки при виникненні надзвичайних ситуацій
    В останні десятиліття не виключена можливість виникнення військового конфлікту, проведення терористичних актів, застосування зброї масового знищення, в тому числі – ядерної та хімічної.
    Крім того, насиченість території ряду країн, в тому числі України, об’єктами промисловості, які в своєму виробничому циклі використовують різноманітні радіаційні й токсичні хімічні речовини, може зумовлювати виникнення аварій з масовим ураженням людей (наприклад, аварія на ЧАЕС).
    Найважливішими елементами діяльності начальника медичної служби цивільної оборони (МС ЦО) є правильний облік і оцінка обстановки, що склалася, на основі яких можливе грамотне й обгрунтоване прийняття рішень. Оцінка медичної обстановки повинна проводитися із врахуванням тактичної, інженерної, пожежної, радіаційної (хімічної) обстановки та інших факторів, що впливають на діяльність МС ЦО. Крім того, начальник МС ЦО повинен добре знати медико-тактичну характеристику вогнищ ураження.
    Для грамотної оцінки медичної обстановки, що виникла після застосування противником зброї масового ураження або при аварії, начальник МС ЦО повинен відповідно організувати свою роботу й мати наступні вихідні дані:
    кількість населення (робітників і службовців), місця його розміщення і ступінь забезпечення захисними спорудами та засобами індивідуального захисту.;
    наявність і дислокація сил та засобів МС ЦО.
    Ці дані повинні наноситися на карту області й план міста (міського району).
    Після виникнення надзвичайної ядерної ситуації начальник МС ЦО для оцінки медичної обстановки повинен отримати дані штабу ЦО щодо місця, виду й потужності ядерного вибуху, аварії, метеорологічні дані (напрямок і швидкість вітру, погодні умови), дані про стан доріг, мостів, переправ. Крім того, від служби протирадіаційного і протихімічного захисту необхідно отримати дані радіаційної обстановки й нанести їх на карту, а від інженерної служби – дані про зони руйнувань забудови у вогнищі ядерного ураження і нанести їх на план міста (міського району).
    Враховуючи, що радіоактивна хмара розповсюджується зі швидкістю вітру, начальник МС ЦО перш за все повинен правильно оцінити радіаційну обстановку на території передбачуваного сліду радіоактивної хмари, на якій можуть бути розташовані сили медичної служби, прийняти рішення стосовно їх захисту і лише після цього розпочати оцінку медичної обстановки у вогнищі ядерного ураження.
    Оцінка медичної обстановки у вогнищі ураження передбачає:
    1) розрахунок санітарних втрат на промислових об’єктах та в районі (місті) в цілому.
    Наявність на плані міста, району заздалегідь нанесених об’єктів дозволить начальнику МС ЦО швидко визначити, в якій зоні руйнування міської забудови вони опинились. Маючи дані щодо кількості робітників і службовців на кожному об’єкті, ступінь їх захисту (кількість, класність і місткість сховищ) та користуючись таблицями розрахунку втрат серед захищеного і незахищеного населення, начальник МС ЦО має можливість розрахувати прогнозовані втрати на кожному об’єкті й, підсумовуючи результати, отримати загальну кількість втрат (в тому числі і санітарних);
    2) визначення наявності і потреби в силах та засобах МС ЦО для надання першої медичної і першої лікарської допомоги.
    Для визначення кількості сил МС ЦО, необхідних для надання першої медичної і першої лікарської допомоги, начальник МС ЦО повинен знати про можливості санітарних дружин (СД) і санітарних постів (СП), терміни проведення робіт по наданню першої медичної допомоги та кількість змін, необхідних для проведення рятувальних робіт. Необхідна кількість СД і СП визначається головним чином кількістю санітарних втрат і можливостями цих формувань;
    3) оцінку втрат сил і засобів МС ЦО;
    4) оцінку маршрутів введення сил та евакуації уражених.
    Для цього начальник МС ЦО повинен володіти даними щодо радіаційно, інженерної і пожежної обстановки;
    5) визначення потреби у транспортних засобах для евакуації уражених, при цьому проводиться оцінка можливостей і визначення порядку їх використання.
    Після оцінки обстановки начальник МС ЦО готує пропозиції начальнику ЦО щодо організації медичного забезпечення населення у вогнищі ураження.
    Для оцінки медичної обстановки при виникнення вогнища хімічного ураження начальнику МС ЦО також необхідно заздалегідь мати дані про кількість населення (робітників і службовців), його забезпеченість захисними спорудами (сховищами), засобами індивідуального захисту, кількість і розміщення сил та засобів МС ЦО, наявність і стан систем водопостачання, кількість і дислокацію лазень, душів, санітарних пропускників, а після застосування хімічної зброї, СДОР – про місце і вид застосованої отруйної речовини, площу ураження ОР (СДОР), напрямок й швидкість вітру та ін.
    Керуючись наявними вихідними даними, начальник МС ЦО може розрахувати ймовірні втрати серед населення, що потрапило у вогнище хімічного ураження. Слід врахувати, що на величину санітарних втрат впливатимуть такі фактори, як своєчасність оповіщення населення стосовно застосування (викиду) ОР (СДОР), своєчасність і правильність використання населенням сховищ, засобів індивідуального захисту та медичних засобів індивідуального захисту.
    Розрахувавши орієнтовні санітарні втрати у вогнищі хімічного ураження, начальник МС ЦО визначає необхідну кількість сил та засобів МС ЦО для надання першої медичної і першої лікарської допомоги ураженим, порядок введення СД до вогнища ураження і місце розгортання ОПМ, кількість транспортних засобів, необхідних для евакуації уражених, й шляхи їх евакуації в ОСП, а далі – і в позаміську зону. Після проведення цієї роботи начальник МС ЦО готує пропозиції начальнику ЦО щодо організації медичного забезпечення населення, що постраждало у вогнищі хімічного ураження.
    2. характеристика зон радіоактивного забруднення
    При аваріях на атомних реакторах можуть виникнути пошкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викид в навколишнє середовище радіоактивних речовин (радіонуклідів), а також опромінення людей змішаним гамма-нейтронним потоком, попадання радіоактивних речовин в органи дихання, шлунково-кишковий тракт, на шкіру і слизові оболонки.
    При прогнозуванні і оцінці радіаційної обстановки передбачається два види можливих аварій, при яких створюється небезпечна радіаційна обстановка на місцевості, що вимагає здійснення заходів по захисту населення, а саме:
    гіпотетична аварія;
    аварія з руйнуванням реактора.
    Гіпотетична аварія – аварія, для якої проектом не передбачені технічні заходи, які забезпечують безпеку АЕС.
    При викиді в атмосферу створюється небезпечна радіаційна обстановка, що може привести до опромінення населення в дозах, вищих за допустимі.
    Аварія з руйнуванням реактора може виникнути з різноманітних причин (стихійне лихо, вибух, терористичний акт, відмов системи захисту і т.п.).
    Наслідки аварій і руйнувань об’єктів з ядерними компонентами характеризуються перш за все масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від:
    геофізичних параметрів атмосфери, які визначають швидкість розчинення викиду;
    розміщення людей, тварин, населених, суспільних і промислових будівель в зоні аварії та ін.
    Основними визначальними факторами є:
    активність;
    ізотопний склад;
    динаміка викиду радіонуклідів в атмосферу.
    В результаті аварії на ЧАЕС створилась гідроаерозольна хмара з потужною радіаційною дією.
    Довготривалий характер викидів, проникнення частини аерозолів в нижні шари тропосфери зумовили створення поширених зон радіоактивного забруднення, які вийшли за межі нашої країни.
    Сформувались значні за площею зони, всередині яких були перевищені допустимі рівні забруднення по найбільш небезпечних радіонуклідів: плутонію-239, стронцію-90, цезію-137. Все призвело до радіоактивного забруднення води, харчових продуктів, особливо молочних.
    1.1. Ядерна зброя – зброя масового ураження, її застосування може привести в короткі терміни до знищення, руйнування або пошкодження матеріальних цінностей, виникнення масових санітарних втрат серед населення і довкілля.
    Ядерною зброєю називаються боєприпаси (бомби, снаряди, бойові головки ракет і т.д.), уражаюча дія яких основана на використанні ядерної енергії, яка вивільняється при вибухових ядерних реакціях (ділення, синтезу або того й іншого одночасно). Воно є найпотужніших із усіх відомих засобів ураження. Для його доставки використовують авіацію, артилерію, ракети, підводні човни, кораблі.
    Потужність ядерного вибуху вимірюється тротиловим еквівалентом.
    Тротиловим еквівалентом називають масу звичайної вибухової речовини (тротилу), енергія вибуху якого рівна енергії вибуху даного ядерного заряду. Тротиловий еквівалент вимірюється в тоннах, кілотоннах (КТ), мегатоннах (МТ). За потужністю ядерні боєзаряди поділяються на:
    надмалі (потужність вибуху до 1 КТ);
    малі (потужність вибуху 15 КТ);
    середні (потужність вибуху 16-100 КТ);
    потужні (потужність вибуху 100-500 КТ);
    надпотужні (потужність вибуху більше 500 КТ).
    Ядерні вибухи можуть бути:
    повітряні;
    наземні;
    підземні;
    надводні;
    підводні.
    Уражаючими факторами ядерного вибуху є:
    ударна хвиля;
    світлове випромінювання;
    іонізуюче випромінювання (проникаюча радіація);
    радіоактивне зараження місцевості;
    електромагнітний імпульс.
    Ударна хвиля – область різкого стиснення повітря, яке поширюється в усі сторони від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Джерелом виникнення ударної хвилі є високий тиск в центрі вибуху.
    Уражаючою дією ударної хвилі є:
    підвищений тиск;
    швидкісна напруга повітря.
    Різниця між нормальним атмосферним тиском та максимальним тиском по фронту ударної хвилі вимірюється у кілопаскалях (КПа – 0,01кг/см), або в кілограмах сили на 1 см2 (КГ сили/см2).
    Ударна хвиля може діяти на людей безпосередньо, за рахунок підвищеного тиску, швидкісного напору і опосередковано – зруйновані конструкції будівель, уламки. Діючи на людей, ударна хвиля викликає травми різного ступеню важкості:
    легкі (тиск 20-40Кпа);
    середньої важкості (40-60Кпа). Контузія, пошкодження органу слуху, кровотеча з вух і носа, переломи, вивихи;
    важкі (60-100КПа) – комбіновані травми, переломи, поранення, пошкодження внутрішніх органів4
    вкрай важкі (поверх 100КПа) – травми, що призводять, в основному до смертельного стану.
    Світлове випромінювання – потік променевої енергії, яка включає:
    ультрафіолетове;
    інфрачервоне;
    видиме випромінювання.
    Найнебезпечніше – інфрачервоне випромінювання. Основним параметром, який характеризує світлове випромінювання, є світловий імпульс – кількість світлової енергії, яка падає на 1см2 (1м2) поверхні, перпендикулярно до напрямку розповсюдження світлового випромінювання за час світіння.
    Величина світлового імпульсу залежить від потужності вибуху та часу його дії.
    Світлове випромінювання викликає у людей опіки шкіри відкритих ділянок тіла і ураження очей. В залежності від величини світлового імпульсу виділяють чотири ступені опіків:
    1 ст. – до 200 КДж/м2;
    2 ст. – 200-400 КДж/м2;
    3 ст. – 400-600 КДж/м2;
    4 ст. – більше 600 КДж/м2.
    Ураження очей світловим випромінюванням може проявлятись:
    тимчасовим або постійним осліпленням;
    опіками дна ока;
    опіками повік, рогової оболонки.
    Іонізуюче випромінювання – потік гамма-променів, нейтронів із зони вибуху. За одиницю випромінювання (експозиційна доза) взято кулон на 1 кг (КН/КГ) в одиницях СІ. На практиці, в якості експозиційної дози випромінювання використовують рентген (р). Поглинута доза іонізуючого випромінювання вимірюється в радах або греях (гр.): 1 рад ,01 грея, 1 рад  р., 1 грей  рад.
    При випромінюванні іонізуючого потоку виникає променева хвороба.
    Променева хвороба 1 ступеню (легка) – розвивається при загальній дозі одноразового випромінювання 1-2 грея (100-200 рад). Прихований період тривалий – 4 тижні і більше. Не різко виражені симптоми періоду розпалу хвороби.
    2 ступінь (середньої важкості) – загальна доза випромінювання 2-4 грея (200-400 рад). Реакція на випромінювання не виражена і триває 1-2 доби. Прихований період 1-2 тижні. Період клінічних проявів виражений слабо, відновлення порушених функцій організму затягується на 2-2,5 місяці.
    3 ступінь (важкий) – 4-6 грей (400-600 рад). Початковий період виражений: різко порушена діяльність ЦНС, блювота виникає періодично, а іноді – безперервна. Прихований період – 7-10 днів. Період розпалу захворювання – 2-3 тижні, дуже важкий. Різко порушується гемопоез. У випадку сприятливого перебігу хвороби симптоми зникають поступово, дуже повільно (3-9 місяців).
    4 ступінь (вкрай важкий) – 6 грей і більше (600 рад і більше). Характеризується ранньою, бурхливою появою в перші хвилини і години важкої первинної реакції, яка супроводжується невпинною блювотою, адинамією, колапсом. Початковий період хвороби без чіткої межі переходить в період розпалу. Відрізняється септичним характером, швидким пригніченням кровотворення (аплазія кісткового мозку, панцитопенія), раннім виникненням геморагій та інфекційних ускладнень (перші дні).
    Гранично допустимі дози опромінення, які прийнято на період воєнного часу:
    при одноразовому опроміненні (на протязі 4 діб) – 50р.;
    при багаторазовому опроміненні (на протязі 10-30 діб) – 100р.;
    при багаторазовому опроміненні (на протязі 3-х місяців) – до 200р.;
    при багаторазовому опроміненні (на протязі 1-го року) – до 300р.
    Радіоактивне забруднення місцевості охоплює 10% всієї енергії ядерного вибуху і створюється:
    Продуктами ділення ядер.
    Наведеною радіоактивністю у хімічних елементах землі.
    Частиною ядерного вибуху, яка не прореагувала.
    Перше джерело (продукти поділу ядер) виникає у процесі ділення атомних ядер з наступним радіоактивним перетворенням в складну суміш, яка налічує 200 ізотопів ядер атомів хімічних елементів з періодами напіврозпаду від часток секунди до 10 років.
    Друге джерело – наведена радіоактивність хімічних елементів землі – виникає внаслідок дії потоків нейтронів ядерного вибуху на хімічні елементи складових ґрунту.
    Третє джерело – частина заряду, яка не прореагувала – не приймає участі у реакції ділення і попадає до продуктів вибуху у вигляді найдрібніших частинок.
    Випромінювання радіоактивних речовин складається з трьох видів:
    альфа-частин;
    бета-частин;
    гама-променів.
    АЛЬФА-ЧАСТИНИ – потік позитивно заряджених частинок ядер атомів гелію.
    Вони мають малу проникаючу здатність, але велику іонізуючу.
    БЕТА-ЧАСТИНИ – це потік електронів, які мають більшу, ніж у альфа-частинок, проникаючу здатність.
    ГАМА-ПРОМЕНІ – електромагнітне випромінювання, яке має дуже велику проникаючу здатність.
    Уражаюча дія кожного з цих видів випромінювання на організм людини неоднакова. Так, гама-промені викликають загальне зовнішнє опромінення, ураження шкіри, а при попаданні всередину – ураження внутрішніх органів. Альфа-частини небезпечні для людини лише тоді, коли попадають всередину організму.
    Радіоактивна хмара виникає при наземному ядерному вибуху. Під час вибуху величезна частина ґрунту втягується в епіцентр і під дією нейтронного потоку хімічні елементи ґрунту набувають радіоактивних властивостей. Окрім того, на поверхні ґрунту адсорбуються основні елементи дрібних продуктів ядерної реакції вибуху, формування ядерної хмари закінчується через 8-10 хвилин і за формою нагадує гриб.
    Далі хмара розповсюджується з напрямком вітру, розпиляючи частинки пилу, у якому знаходяться радіоактивні речовини – на місцевості утворюється слід радіоактивної хмари.
    Формування сліду радіоактивної хмари у кожній точці на місцевості завершується приблизно через годину, нагадуючи форму еліпса (співвідношення цього еліпса за шириною і довжиною 1:10).
    Основна маса радіоактивних продуктів цієї хмари випадає за 10-12 годин. В цілому цей процес продовжується не більше доби.
    На зараженій території виділяють чотири зони:
    зона А – зона помірного зараження. Займає близько 70% всієї території сліду;
    зона Б – зона сильного зараження. Вона займає 15% території;
    зона В – зона небезпечного зараження;
    зона Г – зона надзвичайно небезпечного зараження.
    На дві останні зони (В, Г) перепадає 15% залишкової території. Ступінь радіоактивного забруднення кожної зони оцінюється величиною рівня радіації. Рівень радіації вимірюється в рентгенах за годину (р/г) і визначає, яку дозу могла отримати людина за одну годину перебування на зараженій місцевості.
    На зовнішніх межах зон рівні радіації відповідно становитимуть:
    зона А – 8 р/г (доза – 40р);
    зона Б – 80 р/г (доза – 400р);
    зона В – 240 р/г (доза – 1200р);
    зона Г – 800 р/г (доза – 4000р).
    У зоні помірного зараження (А) населення, яке там проживає, не опромінюється, за виключенням тих, хто проживає близько до зони Б.
    У зоні Б, за відсутності режиму захисту, населення може отримати дозу опромінення, що викличе променеву хворобу середньо-важкого ступеню.
    У зонах В і Г перебування людей на відкритій місцевості надзвичайно небезпечне і приводить до смертельних наслідків.
    3. методи оцінки радіаційної обстановки
    Радіаційна обстановка складається внаслідок радіоактивного забруднення місцевості після ядерного вибуху і потребує прийняття захисних заходів.
    Під такими заходами розуміють вирішення конкретних завдань з визначення рівня і зон радіоактивного забруднення місцевості з метою прийняття необхідних заходів по захисту людей, тварин промислових об’єктів та житла, визначення найбільш доцільних дій.
    Оцінка радіаційної обстановки може бути проведена за допомогою розрахунків (аналітичним шляхом), графоаналітично – за допомогою використання спеціальних лінійок (РП, ДЛ-1).
    Для орієнтовних розрахунків рівня радіації на різний час після вибуху користуються такою закономірністю: при кожному семикратному збільшенні часу після вибуху рівень радіації на місцевості зменшується у 10 разів. Так, якщо через 1 годину після вибуху рівень радіації складає 100 р/г, то через 7 годин – 10 р/г, через 14 годин – 1 р/г.
    В перші години після вибуху йде швидкий спад рівня радіації в зв’язку з розпадом великої кількості короткоживучих радіоактивних ізотопів. Внаслідок цього процес нагромадження дози радіації при перебуванні людини на забрудненій території йде нерівномірно. В перші декілька діб перебування людина може отримати до 50% усієї дози радіації. Враховуючи це, необхідно неухильно дотримуватись правил радіоактивного захисту у перші години і добу після вибуху.
    Для формування радіоактивної хмари і її сліду на місцевості потрібен час. Це дає змогу оцінити радіаційну обстановку спочатку методом прогнозу, а надалі – оцінювати її за даними радіаційної розвідки.
    При прогнозуванні радіаційної обстановки неможливо визначити точне положення сліду радіоактивної хмари на місцевості, а лише можливо передбачити район, в межах якого, з імовірністю у 90%, вірогідне її утворення. Цей район має форму сектора з центральним кутом 400 (фактично, це площа забруднення в межах визначеного району) і може скласти приблизно 1/3 цієї площі.
    У секторі, як і на сліді хмари, виділяють чотири зони можливого ураження.
    Вихідними даними для оцінки радіаційної обстановки є:
    координати вибуху;
    потужність;
    вид вибуху;
    час вибуху;
    напрямок і середня швидкість вітру;
    погодні умови.
    Інформація щодо параметрів вибуху надходить зі штабу ЦО. При завчасному прогнозуванні параметри приймаються, виходячи з найімовірнішого варіанту нанесення удару.
    Дані про метеоумови, напрямок і швидкість вітру надходять від метеостанції і гідрометеослужби.
    Нанесення зон можливого зараження проводиться у такій послідовності:
    на карту наноситься центр, навколо якого проводять коло радіусом, знайденим за таблицею. Поруч робиться напис: в чисельнику – потужність і вид вибуху, в знаменнику – час і дата вибуху;
    від центру, за напрямком середнього вітру, проводиться пряма – вісь зони можливого ураження. До кола зони можливого ураження проводять дотичні під кутом 200 до осі, які є боковими координатами зон можливого зараження. За іншою таблицею знаходять зовнішні кордони і відповідними радіусами відкладають на карті.
    Наступний етап – виявлення фактичної радіаційної обстановки та її оцінка. Це можливо лише за допомогою радіаційної розвідки. Вихідними даними для цього є:
    час ядерного вибуху;
    рівні радіації на місцевості та час їх вимірювання;
    значення коефіцієнтів послаблення радіації і допустимі дози опромінення;
    поставлені завдання і терміни їх виконання. Під час радіаційної розвідки у різних точках місцевості проводяться заміри рівнів радіації на визначений час. Точки замірів відмічаються на карті.
    Після визначення кордонів зон радіаційного забруднення починають оцінювати радіаційну обстановку.
    Оцінка радіаційної обстановки передбачає вирішення таких основних завдань:
    Приведення рівнів радіації до одного часу після вибуху.
    Визначення зон зараження радіоактивними речовинами за відомими рівнями радіації.
    Визначення доз радіації, отриманих людьми за час перебування у зонах радіоактивного зараження.
    Визначення доз радіації, отриманих людьми при визначенні зон зараження.
    Визначення допустимої тривалості перебування людей на зараженій місцевості.
    Визначення допустимого часу початку подолання зон радіоактивного зараження.
    Визначення режиму радіоактивного захисту робітників, службовців та виробничої діяльності об’єкту.
    Визначення можливостей радіаційних втрат.
    4. Оцінка хімічної обстановки при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах, а також при застосуванні хімічної зброї
    У сучасному світі в промисловості, сільському господарстві, для побутових потреб використовується до 6 млн видів токсичних речовин, в тому числі 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин, найбільш токсичних для людини.
    На території України знаходиться близько 1100 промислових підприємств, які виробляють до 280 тис. тонн різних СДОР. В зонах цих об’єктів проживає приблизно 2 млн чоловік.
    До хімічно небезпечних об’єктів відносять такі, які виробляють, використовують, зберігають або транспортують СДОР:
    Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної промисловості та інших видів споріднених виробництв.
    Підприємства, оснащені холодильними установками, водопровідні станції й очисні споруди, які використовують аміак та хлор.
    Залізничні станції, які мають відстійники з рухомим складом транспортування СДОР.
    Склади і бази із запасами речовин для дезинфекції, дезинсекції, дератизації сховищ із зерном і продуктів його переробки.
    Склади і бази із запасами отруйних хімікатів, які використовуються в сільському господарстві, промисловому виробництві.
    Хімічно небезпечні об’єкти прийнято характеризувати за такими показниками:
    Ступінь хімічної небезпеки (виділяють три ступені небезпечності об’єкту) – виражається в тоннах і складає:
    по хлору
    1 ст. – 250 т і більше;
    2 ст. – 290-50 т;
    3 ст. – 50-0,8 т.
    по аміаку
    1 ст. – 2500 т і більше;
    2 ст. – 2500-500 т;
    3 ст. – 500-10 т.
    Коефіцієнт еквівалентності токсичної речовини, що знаходиться в одній тонні хлору. Наприклад: коефіцієнт еквівалентності аміаку складає 10, сірководню – 10, окисів азоту – 6, синільної кислоти – 2, фосгену – 0,75, сірковуглецю – 125.
    При прогнозуванні аварії вважається, що в мирний час можливе руйнування одночасно однієї ємності (максимальної за об’ємом), а у воєнний час – руйнування одночасно усіх ємностей.
    Виливання СДОР може призвести до повільного або надзвичайно швидкого випаровування речовини.
    Виділяють три варіанти випаровування СДОР, яка розлилася:
    1-й бурхливий – майже миттєве випаровування усієї СДОР, яка вилилася. За короткий час (до 10 хвилин) випаровується основна кількість СДОР (аміаку, хлору), внаслідок чого утворюється хмара з високою концентрацією речовини. При цьому виникають смертельні концентрації пари або аерозолю. Така отруйна хмара розміщується в приземному шарі повітря на висоті від поверхні землі до 20 м.
    Межі хмари спочатку (2-3 хв.) чітко виражені. Потім хмара змішується з повітрям і розміри її збільшуються під дією вітру. Розповсюдження парів СДОР від декількох десятків метрів до 70-90 км.
    2-й – нестійке випаровування СДОР – випаровування отруйної речовини, що вилилась, проходить повільніше, в основному завдяки теплоті грунту і повітря. В перші хвилини інтенсивність випаровування невелика, але з часом вона зростає. Такий процес сприяє довготривалому зараженню атмосфери і місцевості.
    2-й – рівномірне за часом випаровування СДОР .
    Тривалість випаровування за другим, третім варіантами може скласти години, декілька діб і більш тривалий час. При цьому кількість СДОР, яка попадає у повітря, не перевищує 3-5%/год при температурі 250. Збереження уражаючої дії СДОР залежить від температури повітря, його вологості, швидкості вітру, вертикальної стійкості, а також від фізико-хімічних властивостей самої СДОР.
    5. Характеристика СДОР. класифікація бойових ОР
    Токсична дія СДОР та ОР на організм людини визначається такими факторами:
    фізичними властивостями СДОР або ОР, а саме:
    агрегатний стан (рідина, аерозоль, газ);
    розчинність у воді, ліпідах, спиртах, лугах;
    швидкість гідролізу;
    щільність парів відносно щільності повітря і леткість;
    температура кипіння, затвердіння, теплоємність та теплота випаровування;
    температура горіння (спалаху).
    хімічними властивостями СДОР або ОР. Оцінка хімічних властивостей необхідна для оцінки можливостей знезараження токсичної речовини іншою речовиною – дегазатором. Ряд хімічних реакцій використовують для знаходження (індикації) СДОР в зовнішньому середовищі. Деякі хімічні реакції беруть до уваги при наданні медичної допомоги і лікуванні отруєних (антидоти).
    шляхи надходження СДОР і ОР в організм. Від шляху надходження отруйних речовин в організм в багатьох випадках залежить швидкість розвитку симптомів отруєння, важкість стану, а також симптоми дії отрути.
    Основні шляхи надходження:
    інгаляційний;
    через шкіру;
    через слизову оболонку очей;
    через шлунково-кишковий тракт;
    через опікову і раневу поверхні.
    Незалежно від шляху попадання СДОР і ОР, вірогідними є три види їх дії на організм:
    рефлекторна;
    місцева;
    загальнорезорбтивна.
    токсичною концентрацією СДОР або ОР в повітрі, їх дозою у воді, їжі та в інших середовищах.
    Виділяють:
    максимально допустимі концентрації (дози) – концентрації, при яких симптоми отруєння не наступають;
    порогові концентрації (дози) – найменша кількість токсичної речовини в об’ємі повітря (1л, 1м3) або речовини (1мг, 1кг), які викликають початкові симптоми отруєння;
    середньосмертельні концентрації (дози), які викликають загибель 90% отруєних;
    абсолютно смертельні концентрації (дози), які призводять до 100% смертності.
    Класифікація СДОР
    Мінеральні та органічні кислоти (сірчана, хлористоводнева, фосфорна, оцтова та ін.).
    Луги (їдкий натрій, натронне вапно, розчини аміаку).
    Спирти (метиловий, бутиловий та ін.), альдегіди кислот.
    Органічні та неорганічні нітро- та аміносполуки (анілін, нітробензол, нітротолуол).
    Феноли, крезоли та їм подібні.
    Гетероциклічні сполуки.
    Пестициди (ФОС – фосфорорганічні сполуки – хлорофос, карбофос, карботіон):
    хлорорганічні сполуки (ДДТ – гексахлоран);
    ртутноорганічні сполуки – метилортуть;
    похідні фенолоцтової кислоти (паракват, дікат).
    За клінічною картиною ураження розрізняють такі групи СДОР, які можуть викликати масове ураження людей при аваріях, що супроводжуються їх викидом (витоком) в зовнішнє середовище:
    Речовини переважно задушливої дії:
    з вираженою припалючою дією (хлор, трихлористий фосфор);
    з слабкою припалюючою дією (фосген, хлорпікрін, хлорид сірки).
    Речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю. Синільна кислота, динітрофенол, етиленангідрид та ін.).
    Речовини задушливої та загальноотруйної дії:
    з вираженою припалючою дією (акринолітрол);
    з слабкою припалюючою дією (сірководень, окис азоту, сірчаний ангідрид).
    Нейротропні (психоміметики) отрути – речовини, які порушують функцію ЦНС та периферійної нервової системи (ФОС – фосфорорганічні сполуки).
    Речовини задушливої та нейротропної дії (аміак).
    Речовини, що порушують обмін речовин та структуру клітини (диоксин).
    Метаболічні отрути (етиленоксид, метиленхлорид, диметилсульфат).
    Речовини шкірнорезорбтивної дії іприт, люїзит).
    Речовини подразливої дії (адамсит).
    Характеристика вогнищ, які утворились внаслідок дії СДОР
    Ситуація виникнення аварії визначається:
    характером хімічно небезпечного об’єкту;
    часом, коли сталася аварія (час доби – ніч, день; пора року);
    метеоумовами (напрямок і швидкість вітру, опади, вологість повітря та ін.);
    ступенем зараження території об’єкту рідкою СДОР;
    токсичністю СДОР, ОР.
    Зона зараження – характеризується типом ОР та СДОР; розташуванням по відношенню до житлових споруд та інших об’єктів народного господарства; ступенем зараження повітряного простору та місцевості; зміною розмірів зони зараження та концентрації СДОР або ОР за часом. Межа зони визначається значеннями порогових токсичних концентрацій (доз), які викликають у людини симптоми ураження (початкові). Зона залежить від розмірів району розливання СДОР, метеоумов, рельєфу місцевості, характеру забудови.
    При підвищенні температури повітря та ґрунту випаровування ОР та СДОР прискорюється, а час їх дії скорочується. При сильному вітрі (більше 10м/с) заражене повітря швидко розсіюється, випаровування різних ОР або СДОР збільшується.
    Дощ зменшує концентрацію (змиває ОР, СДОР, викликає їх гідроліз).
    Ліс, високий чагарник, житлові квартали зі щільною забудовою сприяють застою ураженого повітря.
    Вогнище хімічного ураження – це територія, в межах якої виникає масове ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин ОР або СДОР.
    У вогнищі зараження може бути одне або декілька вогнищ хімічного ураження.
    Виділяють 4 типи вогнищ ураження СДОР (ОР):
    стійкі швидкодіючі ОР (СДОР);
    стійкі ОР (СДОР) повільної дії;
    нестійкі швидкодіючі ОР (СДОР);
    нестійкі ОР (СДОР) повільної дії.
    Характеристика бойових отруйних речовин
    Отруйні речовини характеризуються рядом властивостей, їх знання діє можливість своєчасно і вірно здійснити захисні заходи. Серед них мають велике значення такі властивості:
    токсичність;
    відсутність зовнішніх ознак виявлення;
    гідролітична стійкість;
    важкість лікування.
    На озброєнні знаходиться велика кількість ОР, їх класифікують так:
    нервово-паралітичні (зарін, зоман, V-гази);
    загальноотруйні (синільна кислота, хлорціан);
    шкірно-резорбтивні (іприт, люїзит);
    задушливі (фосген, дифосген);
    сльозогінні (хлорацетофен, газ “Si-es”);
    подразнюючі;
    психоміметики (“БІ-зет”).
    Отруйні речовини можуть доставлятися до цілі:
    авіацією;
    ракетами;
    аеростатами;
    артилерією;
    гранатами.
    Використовуються у чистому вигляді і у суміші з нейтральними рідинами, в суміші двох і більше ОР.
    Залежно від засобів доставки, способу застосування, типу ОР, можуть утворюватись різні вогнища хімічного ураження.
    6. Оцінка хімічної обстановки
    Під хімічною обстановкою розуміють умови, які створюються внаслідок застосування противником хімічної зброї, головним чином – ОР.
    Наслідки хімічно небезпечних аварій характеризуються:
    радіусом та площею району аварії; глибиною і площею зараження місцевості небезпечними СДОР; глибиною і площею розповсюдження первинної й вторинної хмари отруйних речовин;
    ступенем небезпечності хімічного об’єкту, токсичністю отруйної речовини, кількістю надходження її в навколишнє середовище, а також часом уражаючої дії на людей;
    чисельністю населення, яке знаходилося в зоні аварії, і району розповсюдження зараженого повітря;
    реальними, на момент аварії, метеоумовами.
    Оцінка хімічної обстановки може бути проведена методом прогнозування і за даними хімічної розвідки.
    Метод прогнозування дає можливість визначити з достатнім ступенем ймовірності основні якісні показники наслідків хімічної аварії (або нападу противника), провести завчасно розрахунки.
    При оцінці обстановки за даними хімічної розвідки замість розрахункових таблиць використовують фактичні дані, отримані розвідкою при обстеженні зараженої території.
    Засобами оцінки хімічної обстановки є: карта (схема) з визначенням місця хімічного об’єкту (нападу противника) і зоною розповсюдження зараженого повітря, розрахункові таблиці (довідник уразливої дії СДОР, ОР) і формули, а також прилади хімічного контролю навколишнього середовища.
    Вихідні дані для оцінки хімічної обстановки наступні:
    характеристики об’єкту аварії (підприємства, транспортні засоби);
    час аварії, тип СДОР, токсичність, маса викиду;
    реальні метеоумови (температура повітря, ґрунту, напрямок і швидкість вітру, його вертикальна стійкість);
    топографічні особливості місцевості;
    склад, розташування і можливості різних підрозділів з ліквідації наслідків аварії, в тому числі – невідкладної медичної допомоги;
    ступінь укриття і захищеності персоналу об’єкту, що постраждав, і населення зараженого району.
    Завдання при оцінці хімічної обстановки
    Визначення розмірів району аварії (умови виходу СДОР в зовнішнє середовище, площа зараження, глибина і ширина розповсюдження зараженого повітря, токсичність СДОР, маса викиду).
    Визначення кількості постраждалих.
    Визначення стійкості СДОР у зовнішньому середовищі.
    Визначення допустимого часу перебування людей в засобах індивідуального захисту.
    Визначення часу підходу зараженого повітря, часу уразливої дії СДОР.
    Визначення ступеню зараження системи водопостачання, харчових продуктів та ін.
    Межу зони і площу зараження попередньо визначають розрахунковим методом за таблицями й довідниками. Далі, силами розвідки, виявляють фактичні розміри меж, після чого ці дані наносять на карту (схему).
    РОЗМІРИ ЗОНИ хімічного зараження залежать від глибини і ширини розповсюдження зараженого повітря з уражаючими концентраціями СДОР, а також від кількості СДОР на об’єкті, їх токсичності, фізичних властивостей, реальних метеоумов і рельєфу місцевості.
    ГЛИБИНУ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ зараженого повітря на відкритій або закритій місцевості визначають за спеціальними таблицями.
    ШИРИНА ЗОНИ хімічного зараження залежить від ступеню вертикальної стійкості атмосфери і визначається за наступним співвідношенням: при інверсії – 0,05 глибини, при ізотермії – 0,08, при конвекції – 0,1. За площу зони хімічного зараження приймається площа рівнозначного трикутника, яка дорівнює Ѕ похідної глибини розповсюдження зараженого повітря на ширину зони хімічного зараження.
    Кількість потерпілих на аварійному об’єкті і в зоні розповсюдження зараженого повітря залежить від загальної кількості населення, яке знаходиться в районі аварії, насамперед – на території зараження, а також ступеню його захищеності, своєчасності використання засобів індивідуального захисту шкіри, органів дихання та ін. При визначенні кількості населення, працівників постраждалого об’єкту лічать їх число в житлових будинках, цехах та на інших промислових об’єктах. Можливу кількість постраждалих, в залежності від використання ними засобів індивідуального захисту, визначають у відсотках за таблицею:
    Можлива кількість постраждалих в залежності від використання
    ними засобів індивідуального захисту
    Умови розташування людей | Без протигазів, % | Забезпеченість людей
    протигазами, %
    20 | 30 | 40 | 50 | 60 | 70 | 80 | 90 | 100
    На відкритій місцевості | 90-100 | 75 | 65 | 58 | 50 | 40 | 35 | 23 | 18 | 10
    В найпростіших сховищах, приміщеннях | 50 | 40 | 35 | 30 | 27 | 22 | 18 | 14 | 9 | 4
    Визначення стійкості СДОР в зовнішньому середовищі, допустимого часу перебування людей в засобах індивідуального захисту, часу підходу зараженого повітря здійснюють за розрахунковими таблицями (“Довідник з оцінки хімічної обстановки”).
    7. прилади радіаційної та хімічної розвідки
    Для вірного використання приладів радіаційної розвідки і контролю опромінення людей, а також отримання необхідної точності вимірювання, потрібно знати характеристики зафіксованого іонізуючого випромінювання й принципи роботи цих приладів.
    Робота дозиметричних приладів заснована на властивості випромінювання іонізувати речовини в середовищі, де воно розповсюджується. Іонізація, в свою чергу, є причиною деяких фізичних та хімічних змін в речовині, які можуть бути виявлені й виміряні. До таких змін відносяться: збільшення електропровідності (газів, рідин, твердих металів), люмінесценція – світіння світлочутливих матеріалів (фотоплівки), зміна забарвлення відтінків, зміна прозорості хімічних розчинів.
    В залежності від природи зареєстрованого фізико-хімічного явища, яке проходить в середовищі під дією іонізуючого випромінювання, розрізняють такі методи його виявлення і вимірювання:
    іонізаційний;
    хімічний;
    стинціляційний;
    фотографічний.
    Методи виявлення іонізуючого випромінювання
    ІОНІЗАЦІЙНИЙ МЕТОД: заснований на явищі іонізації молекул, яке відбувається під дією іонізуючого випромінювання в середовищі (газовому об’ємі), в результаті чого електропровідність середовища збільшується, що може бути зафіксовано відповідними електротехнічними засобами.
    Іонізаційний метод покладений в основу принципу роботи таких приладів: ДП-5А, ДП-5Б, ДП-3Б, ДП-5В, УД-1, ІД-1.
    Прилади, які працюють на основі іонізаційного методу, мають принципово однакові пристрої і складаються з: іонізуючої камери, підсилювача іонізаційного струму, фіксуючого пристрою (мікроамперметр), джерела живлення (сухі елементи).
    ХІМІЧНИЙ МЕТОД базується на здатності молекул деяких речовин в результаті дії іонізуючого випромінювання розпадатися, утворюючи нові хімічні сполуки, які дають кольорову реакції з барвником. За інтенсивністю забарвлення судять про дозу випромінювання (поглинутої енергії). Цей принцип лежить в основі роботи хімічних дозиметрів ДП-70, ДП-70М.
    СЦИНТИЛЯЦІЙНИЙ МЕТОД вимірювання іонізуючого випромінювання базується на тому, що деякі речовини (сульфат натрію, йодид натрію) світяться при дії на них іонізуючого випромінювання. Кількість світлових спалахів пропорційна потужності дози випромінювання і реєструється при допомозі приладів – фотоелектронних розмножувачів. За цим принципом діє індивідуальний вимірювач дози ІД-11.
    ФОТОГРАФІЧНИЙ МЕТОД заснований на здатності молекул броміду срібла, який знаходиться у фотоемульсії, розпадатися на складові (срібло й бром) під дією іонізуючих променів. При цьому утворюються дуже дрібні кристалики срібла, які викликають почорніння фотоплівки під час її проявки. Інтенсивність почорніння пропорційна поглинутій енергії випромінювання. Порівнюючи інтенсивність почорніння з еталоном, визначають дозу випромінювання (експозиційну, або поглинуту).
    Призначення, класифікація і принцип дії дозиметричних приладів
    Основними приладами для визначення іонізуючого випромінювання, визначення масштабів і ступеню зараження радіоактивними речовинами є вимірювачі потужності дози (рентгенометри-радіометри), а для дозиметричного контролю – дозиметри.
    ВИМІРЮВАЧ ПОТУЖНОСТІ ДОЗИ (рентгенометр-радіометр) ДП-5А (ДП-5Б). Використовується для вимірювання потужності доз рентгенівського та гамма-випромінювання і ступеню радіоактивного забруднення різноманітних предметів й середовищ.
    Потужність гамма-випромінювання визначається в мілірентгенах або рентгенах за годину для точки простору, в яку поміщено для вимірювання відповідний лічильник приладу. Крім того, приладом можна визначити бета-випромінювання. Діапазон вимірювання приладом гамма-випромінювання від 0,05 мр/год до 200Р/год.
    Прилад складається з вимірювального пульту із зондом, що сполучений з пультом гнучким кабелем (довжиною 1,5 м), телефону, подовженої штанги, контрольного апарату і футляра з ременем. Перевірка працездатності приладу здійснюється контрольним апаратом, для чого екран зонду ставлять в положення “ВК”, відкривають радіоактивне джерело і підключають головні телефони. При справній роботі приладу в головних телефонах чути тріск.
    ДОЗИМЕТРИ. До цієї групи приладів відносяться комплекти індивідуальних дозиметрів ДП-22В, ДП-24, комплект вимірювачів доз ІД-11, хімічний гамма-дозиметр ДП-70, ДП-70М. Вони призначені для вимірювання експозиційних та поглинаючих доз випромінювання при знаходженні людей на території, забрудненій РР.
    Комплект ДП-22В складається із зарядного пристрою і 50 індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, які призначені для вимірювання експозиційних доз випромінювання.
    Дозиметр забезпечує вимірювання індивідуальних доз гамма-випромінювання в діапазоні 2-50 рентген при потужності дози випромінювання 0,5-200 Р/год.
    КОМПЛЕКТ ВИМІРЮВАЧІВ ДОЗ ІД-1 – призначений для вимірювання поглинутих доз гамма-нейтронного випромінювання. Він складається з індивідуальних дозиметрів ІД-1 і зарядного пристрою ЗД-6. Принцип роботи дозиметра ІД-1 аналогічний принципу роботи дозиметрів для вимірювання експозиційних доз гамма-випромінювання ДКП-50А.
    КОМПЛЕКТ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВИМІРЮВАЧІВ ДОЗИ ІД-11 - призначений ля індивідуального контролю опромінення людей з метою первинної діагностики радіаційних уражень. До комплекту входять 50 індивідуальних вимірювачів ІД-11, вимірювальний пристрій IV, кабель живлення. Вага комплекту 36 кг. Індивідуальний вимірювач дози ІД-11 забезпечує вимірювання поглинаючої дози гамма- й змішаного випромінювання в діапазоні 10-1500 рад. Цей дозиметр носять в кишені.
    ХІМІЧНІ ДОЗИМЕТРИ ДП-70 і ДП-70М призначені для вимірювання доз випромінювання з метою медичної діагностики ступеню ураження особового складу променевою хворобою. Вони видаються як доповнення до дозиметра ДКП-50А.
    Конструкція дозиметрів ДП-70 і ДП-70М однакова, але заповнюються вони різними за складом рідинами і тому мають різне призначення: дозиметр ДП-70 – для реєстрації дози гамма-випромінювання, дозиметр ДП-70М – для реєстрації гамма-нейтронного опромінення в межах 90-800 рад. Обидва дозиметри дозволяють фіксувати як одноразові дози опромінення, так і дози, які накопичуються на протязі 30 діб.
    Для проведення радіометричних досліджень проб різноманітних заражених середовищ (вода, харчі та ін.) лабораторія використовує декадно-лічильні установки типу ДП-100 (ДП-100М), ДП-АД-М, Б-2, БП-12.
    Виявлення ОР (СДОР) в повітрі, на місцевості, на техніці та інших об’єктах проводиться за допомогою приладів хімічної розвідки і газосигналізаторів або шляхом зняття проб з подальшим аналізом їх у хімічній лабораторії.
    Якісне виявлення і кількісне визначення ОР (СДОР) приладами хімічної розвідки базується на зміні кольору реактивів (індикаторів) при їх взаємодії із ОР (СДОР). В залежності від виду індикатора та інтенсивності забарвлення визначають тип ОР (СДОР), концентрацію її в повітрі, щільність зараження предметів чи поверхні. Усі прилади хімічної розвідки принципово на відрізняються один від одного і обов’язково мають індикатори, що містяться в скляних ампулах або нанесені на паперову основу (силікагель), фільтрувальний папір. Перед використання скляна ампула (індикаторна трубка) розкривається, через неї пропускається заражене ОР (СДОР) повітря, яке й вступає у взаємодію з індикатором.
    В даний час на озброєнні ЦО є такі прилади хімічної розвідки:
    військовий прилад хімічної розвідки – ВПХР;
    напівавтоматичний прилад хімічної розвідки – ППХР;
    прилад хімічної розвідки медико-ветеринарний – ПХР-МВ;
    автоматичні газосигналізатори ГСП-І, ГСП-ІІ.
    ГАЗОВИЗНАЧНИК ВПХР призначений для виявлення ОР, СДОР у повітрі, на місцевості, на транспорті і різноманітних предметах в польових умовах. Він складається з:
    корпуса з кришкою і розміщеною в ньому ручною помпою з насадками;
    паперових касет з індикаторними трубками для різноманітних типів ОР (СДОР);
    грілки з піропатронами;
    протидимових фільтрів;
    захисних ковпачків;
    електричного ліхтаря.
    В комплект приладів входять також:
    штир для запуску піропатронів;
    лопатка для взяття проб;
    інструкція-пам’ятка.
    Маса приладу близько 2,2 кг.
    ГАЗОВИЗНАЧНИК МЕДИЧНИЙ ПХР-МВ. За принципом дії на відрізняється від ВПХР, але можливості приладу ширші. При допомозі цього приладу можна визначити ОР (СДОР) у воді, харчових продуктах і фуражах.
    ЛОКАЛЬНИЙ АВТОМАТИЧНИЙ ГАЗОСИГНАЛІЗАТОР СП-1. Призначений для безперервного визначення у повітрі ОР (СДОР), а також іонізуючого випромінювання. Через прилад проходить повітря, яке змочується реактивом і змінює свій колір при наявності ОР. Кольорова пляма на стрічці фіксується фотоелементом, що діє на реле світлової й звукової сигналізації.
    Для визначення іонізуючого випромінювання прилад СП-1 має газорозрядний лічильник з електронно-підсилювальним пристроєм, з’єднаним також зі звуковою та світловою сигналізацією.
    При малій потужності випромінювання (1 рад/год) сигналізація може працювати переривчасто, а при великій потужності – безперервно.
    Газосигналізатор розрахований на безперервну роботу (без перезарядки індикаторів) на протязі 8-ми годин.
    ДИСТАНЦІЙНИЙ АВТОМАТИЧНИЙ ГАЗОСИГНАЛІЗАТОР ГСП-11 – призначений для безперервного контролю повітря з метою визначення в ньому наявності ФОС (фосфорорганічних сполук).
    Прилад має два піддіапазони чутливих до ОР доз. Тривалість циклу роботи на першому піддіапазоні складає 242 сек, на другому – 2 хв30 сек. Тривалість роботи без перезарядки індикаторних зарядів на першому пддіапазоні – 2 години, на другому – 10-12 годин.
    Зброя масового ураження, а також причини, що викликали надзвичайну ситуацію, володіють величезними уражаючими можливостями, в зв’язку з чим важливого значення набувають надійний захист населення на усій території країни і забезпечення стійкої роботи усього господарського комплексу у випадку застосування такої зброї чи виникнення надзвичайної ситуації.
    Основні принципи захисту такі: попередня підготовка й здійснення захисних заходів ЦО на усій території країни; диференційований підхід до визначення характеру, об’єму і термінів проведення цих заходів; комплексність проведення заходів ЦО для найнадійнішого захисту населення і забезпечення стійкої роботи промислово-господарського комплексу.


    Література
    Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.
    Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.
    Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.
    Воробйов О.О., Кардаш В.Є. Методика оцінки радіаційної і хімічної обстановки. Прилади радіаційного і хімічного контролю. Методичний посібник. – Чернівці, 1988. – 20с.
    Закон України “Про цивільну оборону України” / відомості Верховної Ради України, 1993р., №14, с. 124.Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы