Перед історія і генезис тероризму
Розділ І
Перед історія і генезис тероризму:
Передісторія сучасного тероризму сягає своїм корінням у глибину століть.
Проскрипції сили і напад озброєних кинджалами сенаторів на Юлія Цезаря, незліченні страти феодальними володарями своїх суперників і вогнища інквізиції, Варфоломіївська ніч і “порохова змова” Гая Фона, убивства Генріха IV і герцога Букінгемського, якобінський терор, замахи буржуазних республіканців на короля Луї-Філіпа, імператора Наполеона ІІІ й інших монархів, терористичні кампанії анархістів наприкінці ХІХст.
Історично тероризм розвивався в різноманітних формах, набуваючи характеру то релігійних рухів, то політичних бунтів і соціальних повстань. Бардін О. Передісторія і генезис тероризму // Людина і політика 2004р. №2 ст. 130-143
Одним із найбільш ранніх в історії терористичних угрупувань є організована секта сікаріїв, що діяла в Палестині в 666-73рр.н.е, застосовували незвичайну тактику, а саме: атакували супротивника вдень, особливо у дні свят, коли Єрусалим наповнювався юрбами людей.
Із деяких джерел випливає, що сікарії мали ретельно розроблену доктрину, так звану “четверту філософію”, - щось подібне до іудейського протестантизму. Вони не визнавали над собою жодної земної влади, підкоряючись лише одному Богові.
Сполучення релігійного месіанства і політичного тероризму було притаманне і секті ассасинів, що виникла в ХІст. В останні роки інтерес вчених до цієї секти посилився, оскільки багато рис їх тактики і стратегії нагадують методи сучасних терористів. Вони не використовували ні отрути, ні метальних набоїв: їх зброєю був кинджал. Ассасини вітали мучеництво і смерть в ім’я ідеї і твердо вірили у постання нового світогляду. Марченко Ю. На тлі ціннісної кризи. Тероризм анатомія витоків // Політ. і час.-2003.-№2.-ст.61-66
Не можна оминути одного надзвичайно важливого хронологічного орієнтира – моменту, коли власне і виник термін “терор”.
На думку прихильників однієї з історичних концепцій, виникнення тероризму пов’язують з політичною тактикою якобінської диктатури у добу Великої французької революції, тобто тероризм виник понад два століття тому, а саме в 1793р. У плані суто історичному, як і формально-логічному, ця концепція може бути досить легко спростована, оскільки момент виникнення поняття, що означає певне явище, зовсім не обов’язково збігається з моментом виникнення самого явища.
Саме поняття “терор” сприймалося з кінця XVIIIст. і до початку ХІХст. у найширшому сенсі відповідало до його етимології. Цим поняттям позначалися і відкрито насильницька форма диктатури, і практика політичних замахів.
З появою наприкінці ХІХст. опозиційних організацій, поняття “терор” і “тероризм” поступово перестають поширюватися на сферу воєнних дій і виокремлюються як характеристика тільки певного виду політичної боротьби. Серед таких революційних і націоналістичних організацій окремо слід виділити італійську мафію, братство карбонаріїв. Бардін О. Передісторія і генезис тероризму // Людина і політика 2004р. №2. ст.130-143
Уже наприкінці ХІХст. значною мірою під впливом досвіду анархо-тероризму на основі антиолігархічних чи націоналістичних мотивів, виникла низка змовницьких організацій, які свідомо і систематично зверталися до терористичної форми боротьби, а саме: італійська і сербська громади з однаковою назвою “Чорна рука”. Італійська виступала під гаслом “Смерть аристократам!”, а сербська пропонувала ідею створення держави, яка б включала всі території із сербським населенням.
Фундаментальною теоретичною базою республіканського тероризму є ідеалістичне уявлення про історичний процес: ігнорування основних його закономірностей, неувага до економічних відносин, абсолютизація ролі політичного насильства, яке розглядалося як першоджерело соціальної нерівності. Звідси випливало, що для знищення соціального зла і несправедливості досить лише вдатися до насильства, спрямованої проти високопоставлених носіїв влади. Бардін О. Передісторія і генезис тероризму // Людина і політика 2004р. №2.ст.130-143
Якщо в епоху феодалізму терористичний акт, спрямований проти суверена, мав за мету заміну одного володаря іншим, залишаючи недоторканим сам принцип політичної організації суспільства, то радикальна буржуазія розглядала терористичні методи як спосіб здійснення докорінних соціально-політичних перетворень.
Цю ідею послідовно обґрунтував відомий ліберал Карл Герцен під час революції 1838р. Марченко Ю. На тлі ціннісної кризи. Тероризм анатомія витоків // Піч.-2003. - №12.ст.61-66 саме його можна вважати першим систематичним теоретиком сучасного тероризму. Його концепція містить багато екстреміських ідей, що їх взяли на озброєння сучасні терористи. Серед них і деякі перед чим не зупиняться, не рахуватися ні з жертвами, ні з моральними нормами. “Навіть якби нам треба було вразити пів контингенту. Чи пролити море крові, щоб покінчити з партією варварів, нас би не мучило сумління”, - говорив Герцен.
Ідеологом анархістського тероризму і одним з найбільш активних і послідовних пропагандистів практичного застосування терористичних актів був німецький публіцист-анархіст Йоганн Мост, який розробляв власні анархо-терористичні принципи. У статті “Поради терористам” розвивав ідею про те, що для боротьби проти “злодійського порядку всі засоби законні”, вважаючи напад кращою формою захисту, а терористичний акт – кращим засобом пропаганди. Мост сформулював принцип, який дістав назву “ефект луни”, відповідно до якого кожен терористичний акт знаходить послідовників і викликає наступні акти. Особливу увагу приділяв завданням “методичних приготувань” до терору, а саме: описав кращі для терористів види зброї”.
Мост був перший, хто запропонував надсилати наміченим жертвам поштові посилки з бомбами, що вибухають у момент розкриття пакунку.
Найбільшого розмаху анархістський терорист у Європі набув у таких країнах, як Італія, Франція, Іспанія.
“Епідемія” тероризму почалася у Франції на початку 90-х рр. ХІХст. і тривала декілька років.
Найбільш яскравим проявом тероризму ХІХст. є революційний тероризм в Росії. Російські терористи, на думку М. Морозова, мають вирішити дві найважливіші задачі. По-перше, вони мають теоретично обґрунтувати ідею терористичної боротьби, яку дотепер кожен розуміє по-своєму. Тільки тоді терористи зможуть залучити “свіжі” сили, необхідні для тривалої боротьби. По-друге, “терористична партія має на практиці довести придатність тих засобів, які вона вживає для досягнення своєї мети”.
Не можна залишити без уваги трагічні сторінки нашої історії 1918-1920рр. Це був терор як державних структур, так і опозиції, що увійшов в історію під назвами “червоного терору” і “білого терору”.
Державний терор у добу Сталіна ніяким чином не порівнюється з терорами Французької революції – інша епоха, інший ромах... Сьогодні ми можемо тільки здогадуватися про точну кількість жертв, яке число їх – мільйони. А ім’я йому – внутрішньодержавний тероризм – терор проти свого народу. Бахлієв В. Про тероризм і тоталітаризм: Внутр.політ Росії // сучас.-2003.-№10 ст.61-69
У різні історичні епохи, за різних форм організації соціального і політичного життя (наприклад, диктатури та демократії_ тероризм мав певні особливості. Ще не так давно терор вважався обов’язковим інструментом тиску тоталітарних диктатур, а у сучасному світі тероризм розглядається як зворотній бік демократії.
Форми прояву тероризму.
Відомо чимало яскравих проявів тероризму ще з античних часів. Тирановбивцям ставили пам’ятники і їх дуже шанували в народі.
Сьогодні можна виділити шість основних форм тероризму; між якими є ще й перехідні форми:
1) національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога – відділення від держави, що їх поневолює або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Требі М. Обличчя тероризму // Людина і політика.-№1 ст.102-117 Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, німці Південного Тіролю, курди та інші. Наявність такого тероризму – яскраве свідчення того, що проблеми поневолених націй та національних меншин, а також регіоналізації при модернізації державного ладу в другій половині ХХст. Полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися і проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний (конфлікти між католиками і протестантами, між мусульманами і християнами).
2) тероризм, пов’язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістичного-антиколоніального характеру в Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська “Армія чистих”, палестинські терористичні групи). У зв’язку з не вирішенням основних ???? проблем (Палестина) та глобалізацією імперіалізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в “міжнародних терористів”. Оцієї форми тероризму підходять: Усама Бен Ладен та його Аль-Каїда;
3) тероризм соціал-революційного характеру. Це відомі з недавнього минулого: Франція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США;
4) правий тероризм, що ставить собі за мету ліквідацію парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють “новим лівим” (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їх акції як загрозу для суспільства, що повинно обрати правий шлях;
5) диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п’яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи радянських спецслужб, що вирізували населення. Зокрема польське, в районах дій УПА), щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля).
6) кримінальний тероризм злочинних мафіозних угрупувань може мати також політичну мету – захоплення влади в державі (спроби колумбійської наркоманії).
Масштаби проявів тероризму дуже широкі: від надзвичайного поширення матеріальних цінностей через напади на банки, цільові замахи – до великих акцій, запланованих генеральним штабом організації.
Застосовується тактика провокації – мовою баскійської ЕТА: “спіраль акцій і репресій”. Засоби масової інформації надають практично необмежені можливості здобути форум для поширення боротьби.
1.2. Класифікація тероризму
Авторитетний американський фахівець в галузі дослідження проблем тероризму Дж. В. Мотлі запропонував таку модель класифікації, за якою усі терористичні організації поділяються на дві великі групи. Представники однієї з них прагнуть докорінно перетворити існуючий соціальний лад, аж до знищення даного суспільства. “Ліві” використовують для цього революційну ідею. Найбільш характерними представниками “лівого” напряму даної групи є “Червоні бригади” (Італія) РАФ (ФРН та інші подібні угрупування, що існують у всіх регіонах світу.
В останні роки стурбованість урядів низки країн викликає активізація борців з існуючим державним устроєм на іншому фланзі політичного спектра – провалу, тобто йдеться про різі організацій і угрупування фашистського штабу, насамперед у Європі. До центриських сил відноситься “чорна визвольна армія” і “Чорні пантери” у США Бондаренко К. Американський стиль в політиці. Загроза світового тероризму // Зах.кур’єр.-2004.-23вересня.-ст.9, що боролися за громадянські права чорношкірих громадян Америки, і “Визвольний фронт нового світ”, “Родина червоних партизанів”, що виступали проти війни у В’єтнамі.
Міжнародні терористичні організації, поєднані в другу групу, ставлять перед собою більш прагматичні політичні цілі, наприклад воз’єднання Північної Ірландії, що перебуває під контролем Великобританії.
Багато американських експертів виділяють і третю групу терористичних організацій, пов’язаних з виробництвом, доставкою в США і реалізацією на внутрішньому ринку наркотиків, що надходять в основному з країн Латинської Америки, а також Близького і Середнього Сходу, Південно-Східної Азії. Це так званий наркотероризм, що поступово перетворився не серйозну проблему для всього людства, насамперед для індустріально розвинутих країн з високим рівнем доходу на душу населення.
В. Вітюк і С. Єфімов у книзі “Лівий тероризм на Заході: історія і сучасність” Вітюк В.В., Єфімов С.А. “Лівий тероризм на Заході: історія і сучасність.-М.1987р. ст.66 пропонують таку класифікацію тероризму: державний терор і опозиційний тероризм; міжнародний і транснаціональний тероризм; терор за соціальною спрямованістю; релігійний тероризм.
Фредерік Форсайт запропонував дещо іншу класифікацію: національний (регіональний); “одномірний” (англійський “Фронт звільнення тварин”); політичний; релігійний.
З огляду на надзвичайне розмаїття, змикання і переплетення різних форм тероризму, класифікувати їх дуже не просто, і будь-яка форма класифікації буде в чомусь умовною й більшою чи меншою мірою неповною. Практично жодний різновид тероризму не складається цілком у певну типологічну класифікацію. Але сама класифікація необхідна тому, що без чітких вихідних критеріїв і показників неможливо достовірно охарактеризувати конкретні різновиди сучасного тероризму.
Тероризм прийнято класифікувати за рядом критеріїв: Мартинов А. Тероризм як випробування нового світового устрою // Демокр.Укр.-2004.-16 вересня ст.4–
за сферою дії тероризм може бути внутрішньодержавним і міжнародним. Внутрішньодержавний тероризм пов’язаний з діяльністю як державних структур з придушенням інакомислення з допомогою превентивного насильства і насадження страху в суспільстві; він характерний лише для однієї окремо взятої країни і не виходить за її територіальні межі. Міжнародний тероризм визначається державним департаментом США як “тероризм”, що торкається громадян і території більш ніж однієї країни.–
з погляду належності суб’єктів терористичної діяльності до державної влади тероризм поділяється на державний терор і недержавний тероризм. Різниця між першим і другим полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством з боку пануючої еліти, а недержавний тероризм – насильство і залякування, що використовуються терористичними угрупуваннями, які або не беруть особистої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб’єктам державної влади.–
за словами, що використовуються в ході терористичних актів, можна виділити тероризм із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя та інше), а також із застосуванням зброї масового знищенням (біологічної, хімічної, ядерної). Мартинов А. Тероризм як випробування нового світового устрою // Демокр. Укр.-2004.-16 вересня ст..4.
Розділ ІІ
Тероризм – одна із глобальних проблем
На початку ХХІ ст. століття на позицію однієї з найнебезпечнішим серед усіх проблем висувається тероризм глобального масштабу. Події 11 вересня 2001 року в США показали, що період латентного розвитку тероризму глобального типу закінчився і перетворюється на такий самий потужний фактор загрози поступальному розвитку світового товариства, як й інші глобальні проблеми сучасності. Буднін В. Тероризм – одна із глобальних проблем сучасності // Піч.-2004.-№36 ст.6-8
Найбільш відомі терористи ін організації (басиська ЕТА, військове крило партії “Шин фейн”, “Тигри Тамил Іламу”, у Шрі-Ланці та ін.). мали взьконаціоналістичну ідеологічну базу обмежений регіон своїх операцій і переслідували обмежену, суто регіональну мету-відокремлення від тієї держави, в якій перебуває їхня національна громада. Підтримка такої діяльності тільки малою громадою обмежує людські і фінансові ресурси “національного» тероризму, які є цілком достатніми для збереження дієздатності відповідних угрупувань протягом багатьох десятиліть. Саме в силу недостатності зазначених вище ресурсів і вузько націоналістичних цілей усі подібні угрупування являють собою локальні організації, нездатних навіть претендувати на те, щоб стати явищами більш широкого, глобального масштабу.
Не могли вийти на такий рівень і терористичні рухи суто ідеологічного ґатунку, як “Роте Арме Францьон” у ФРН, дрібні, але численні маоїстські групи в Азії або Латинській Америці.
У цілому ж період багаторічної конфронтації “радянського” і західного блоків широкомасштабна державна підтримка (у тому числі не стільки таємна, скільки завуальована з мовчазної згоди обох сторін) явоєї креатури. Виявлялася на більш високому рівні, ніж підживлення терористичних груп, рівні: її отримували масові рухи, які могли б кардинально змінити політичну ситуацію в своїй країні (найбільш яскраві приклади – політика СРСР стосовно американської присутності у В’єтнамі в 70-ті рр. або допомога США моджахедом у їхній війні проти радянських військ в Афганістані в 70-80рр.)1
За результатами афганської політики Вашингтона того часу напрошується досить важливий висновок узагальнюючого характеру, який зводиться до того, що рішення тактичних завдань (у цьому разі – щодо обмеження геополітичного впливу СРСР) завдяки підтримці рухів із іншою ментальною (основні постулати Шаріату прямо протилежні більшості ціннісних установок “американського способу життя”) й ідеологічною (Мусульманська або переважно християнська релігія в кожній із цих двох країн) базою в стратегічному плані призводить до прямо протилежних результатів для держави – спонсора таких рухів. Як з’ясувалося згодом, саме американські гроші послужили первинною фінансовою основою становлення Талібану, осередків ісламського екстремізму, які пізніше стали базою для виникнення організації Усами Бен Ладена. Коростін О.Е Проблеми провінції фінансуванню тероризму // Науковий вісник. – 2004. - №1.- ст.53-58.
2.1. Ісламський фундаменталізм.
Саме тероризм, що використовує окремі потулати мусульманського віровчення, у даний час найбільш повно виявив відмітні риси явища справді глобального масштабу, із широким діапазоном своєї дії й рядом нових рис впливу на загострення кризової ситуації в країнах і регіонах.
Діяльність організації під керівництвом Усами Бен Ладена демонструє цілий ряд якісних особливостей сучасного тероризму, через що він став загрозою глобального порядку. Насамперед привертає до себе увагу інтернаціональний характер такої діяльності як щодо країн, де здійснюють операції екстремісти, так і щодо “хінтерланду” – типових позицій підтримки цієї організації. Мартынов Б.Ф., Голубева Е.Е, Исламский терроризм в странах Западного полушария: вчера, сегодня // Латинская Америка. – 2002. - №5 ст.30-40 Розслідування подій 11 вересня 2001 року показало, що хоча удару було завдано по США, його підготовка проходила в Афганістані, ФРН і інших країнах світу. Такі ж терористичні акти за останні три роки були вчинені або зупинені в Росії, Іспанії, Великобританії, навіть у Туреччині, Йорданії і Саудівській Аравії з її ортодоксальними ісламськими підвалинами. З іншого боку, реакція більшості населення арабських держав і мусульманської діаспори в неісламських країнах на весь ланцюг подій від “чорного вівторка” 2001 року в США до сучасних втрат американських військ та їх союзників в Іраку й Афганістані показала, що “бійці за віру” можуть розраховувати на широку моральну (а отже – і надрову, і фінансову, і ідеологічну) підтримку в усьому іспанському світі. Гранично тверда позиція адміністрації Дж. Буша молодшого, що виявилася стосовно режимів талібів в Афганістані, Й.С. Хусейна в Іраку, до сил семітського й шиїтського опору окупації в цій країні, що Сирії й інших запідозрених у симпатіях до терористів країн, утримує керівництво ряду ісламських держав від неприкритої підтримки “Аль-Каїди” й близьких до неї терористичних організацій. Решетников М. Исламские истоки терроризма // Аргументы и факты. - 2002р. - №42 (окт.) ст.3
Практично всесвітній характер діяльності мусульманських екстремістів – від США до Чечні і від Філіппін до Європи. Масштабність її наслідків, масовість прямої й непрямої участі в ній представників різних країн і соціальних верств населення виділяє ця форму тероризму серед зазначених вище виявів тероризму на локально-національному рівні.
Насамперед необхідно підкреслити, що цей різновид тероризму як свої ідеологічні основи намагається використати одну з найпоширеніших у світі релігій, тобто виступає як рух інтернаціонально-ідеологічного спрямування. Тим самим, на відміну від національної обмеженості діяльності сепаратистів, мусульманський тероризм виступає я в явище міжнаціонального характеру, що дозволяє розширити базу залучення прямих учасників, активних прихильників з багатьох країн не тільки мусульманського, а лей й іншого світу. Феддченка Є. Іслам як синдром: події 11 вересні 2001. Кртика. – 2003. – №1-2, ст.. 16-18
Всесвітня небезпека тероризму ісламського ґатунку, особлива спрямованість боротьби з ним пов’язані саме з опорою його на релігійно-ідеологічні постулати, які мають тенденцію до подальшого поширення в світі. У нинішній час виникли умови для поширення впливу мусульманського віровчення у світі, що і прагнуть використати екстремістські організації у своїх цілях.
Ісламські екстремістські організації – від прихильників Бен Ладена до чеченських терористів – у практиці своєї діяльності опираються на трактування ваххабітських та інших пізніх тлумачів Корану, зокрема щодо трактування шахідів-мусульман, що віддали своє життя у боротьбі з “невірними”. Пропаганда особливої почесності віддати життя в боротьб із “невірними” з гарантією безпосереднього потрапляння в рай без попередньої оцінки гріхів у чистилищі дає можливість широкого використання шахи дів у терористичних операціях. Розроблено навіть двотомне видання правил їх поводження в “священні війні” – “Аль джихад алькітал.”. Російські фахівці з антитерору звернули увагу на те, що значна частина акцій чеченських бойовиків (висадження в повітря будинку уряду Чечні 27 грудня 2002 року, військового госпіталю в Моздоку – 1 серпня 2003 року) припадає на п’ятницю – священний день мусульман, коли смертникам “гарантовані” найкращі умови переходу в райські кущі. Маккійя К. Ісламська інтелігенція: “Криза жертовна” свідомості” (до подій 11 вересня 2003 року) // Всесвіт. – 2001. - №11-12, ст. 164-166
Будучи рухом ідеологічного спрямування, ісламський тероризм використовує відповідну ідеологічну оболонку для прикриття своїх більш важливих, реально домінуючих завдань політичного характеру. Фактично метою “Аль-Каїди” і угрупувань, що приєднуються до неї, є зміна політичного режиму в багатьох мусульманських країнах під приводом їх капітуляції перед “невірними”, а також завоювання войовничим ісламом нових держав з аналогією з його експансією тисячолітньої давнини. Тим самим мусульманський тероризм являє собою не тільки ідеологічне, але й політичне явище, глобального масштабу. Федченко. Іслам як синдром: події 11 вересня 2001р. Критика – 2003. - №1-2, ст.. 16-18
Перетворення тероризму з мусульманським ґатунком в одну із глобальних проблем сучасності підтверджується також посиленням його впливу на геополітичні й геоекономічні процеси. При цьому мова йде навіть не про безпосередні багатомільярдні збитки від терористичних актів – від руйнування Всесвітнього торгового центру в США, житлових будинків в Росії. До цього необхідно додати, наприклад, що відбулась за подіями 11 вересня 2001 року втеча арабського капіталу зі США, падіння курсів акцій на американських біржах; не менш вагомий є вплив тероризму мусульманського спрямування на сучасні геополітичні процеси, хоча це виявляться не прямо, а як результат сукупності складних взаємин із ісламським світом. Саме необхідність врахування внутрішніх (велика мусульманська діаспора) і зовнішніх (насамперед, залежність від поставок надати із близького Сходу) аспектів зростання значимості “ісламського фактору” для Франції і ФРН стало, мабуть передумовою особливої позиції президента Ж. Ширака і канцлера Г. Шредера стосовно “техаського” рецепта усунення диктаторського режиму в Іраку.
Досвід останніх року і показує необхідність використання не окремих акцій, а багатопланового й у то же час зваженого комплексу заходів щодо викорінювання тероризму ісламського зразка. Протидія цьому екстремістському руху, з ідеологічним підґрунтям, вимагає першорядної уваги до ідеологічного обґрунтування боротьби з тим, при чому не на базі “американізму”, а на більш широкій основі захисту цінностей загальнолюдського значення. Щодо цього, крім відповідних акцій ООН, інших міжнародних організацій і суспільних рухів, величезну роль могли б відіграти об’єднані виступи провідних конфесій світу, вимагаючи представників мусульманського духовенства. Америка і світ після 11 вересня // Уряд.кур’єр. – 2003. - №1. – ст.. 102-117
Необхідно підкреслити, що всі заходи з боку неісламських країн здатні лише обмежити, а не вирішити проблему тероризму мусульманського спрямування. Сходження його з історичної арени можливе тільки при сполученні зовнішнього впливу з послідовною протидією екстремізму в самому ісламському світі. Той же досвід нав’язування народом Іраку і Афганістану бажаних тільки США національних діячів показує помилковість подій на експорт “західних” цінностей у мусульманське середовище. Світовому співтовариству потрібна тривала стратегія рівноправного й зваженого співробітництва з усім ореолом динамічного ісламу, врахування його традицій і ментальності.
Пріоритет орієнтації на співробітництво з тими силами в ісламських країнах, які здатні самі впоратися з політичними й економічними погрозами тероризму, поки що поступається домінуючій на Заході політиці вирішення цієї проблеми військовими методами. Серед деяких розробок такого плану звертає на себе увагу висновок співробітника МЗС ФРН Вольфганга фон Ерффа про необхідність “Визначити концепцію співробітництва з мусульманським світом, що охопила б увесь спектр проблем і намагалася б знайти консенсус”. Бабієва А.Г. Політичний тероризм як різновид міжнародного злочину // Вісник філософія, політологія. – 2002р. – вип..46. – ст.22-26
Перед історія і генезис тероризму:
Передісторія сучасного тероризму сягає своїм корінням у глибину століть.
Проскрипції сили і напад озброєних кинджалами сенаторів на Юлія Цезаря, незліченні страти феодальними володарями своїх суперників і вогнища інквізиції, Варфоломіївська ніч і “порохова змова” Гая Фона, убивства Генріха IV і герцога Букінгемського, якобінський терор, замахи буржуазних республіканців на короля Луї-Філіпа, імператора Наполеона ІІІ й інших монархів, терористичні кампанії анархістів наприкінці ХІХст.
Історично тероризм розвивався в різноманітних формах, набуваючи характеру то релігійних рухів, то політичних бунтів і соціальних повстань. Бардін О. Передісторія і генезис тероризму // Людина і політика 2004р. №2 ст. 130-143
Одним із найбільш ранніх в історії терористичних угрупувань є організована секта сікаріїв, що діяла в Палестині в 666-73рр.н.е, застосовували незвичайну тактику, а саме: атакували супротивника вдень, особливо у дні свят, коли Єрусалим наповнювався юрбами людей.
Із деяких джерел випливає, що сікарії мали ретельно розроблену доктрину, так звану “четверту філософію”, - щось подібне до іудейського протестантизму. Вони не визнавали над собою жодної земної влади, підкоряючись лише одному Богові.
Сполучення релігійного месіанства і політичного тероризму було притаманне і секті ассасинів, що виникла в ХІст. В останні роки інтерес вчених до цієї секти посилився, оскільки багато рис їх тактики і стратегії нагадують методи сучасних терористів. Вони не використовували ні отрути, ні метальних набоїв: їх зброєю був кинджал. Ассасини вітали мучеництво і смерть в ім’я ідеї і твердо вірили у постання нового світогляду. Марченко Ю. На тлі ціннісної кризи. Тероризм анатомія витоків // Політ. і час.-2003.-№2.-ст.61-66
Не можна оминути одного надзвичайно важливого хронологічного орієнтира – моменту, коли власне і виник термін “терор”.
На думку прихильників однієї з історичних концепцій, виникнення тероризму пов’язують з політичною тактикою якобінської диктатури у добу Великої французької революції, тобто тероризм виник понад два століття тому, а саме в 1793р. У плані суто історичному, як і формально-логічному, ця концепція може бути досить легко спростована, оскільки момент виникнення поняття, що означає певне явище, зовсім не обов’язково збігається з моментом виникнення самого явища.
Саме поняття “терор” сприймалося з кінця XVIIIст. і до початку ХІХст. у найширшому сенсі відповідало до його етимології. Цим поняттям позначалися і відкрито насильницька форма диктатури, і практика політичних замахів.
З появою наприкінці ХІХст. опозиційних організацій, поняття “терор” і “тероризм” поступово перестають поширюватися на сферу воєнних дій і виокремлюються як характеристика тільки певного виду політичної боротьби. Серед таких революційних і націоналістичних організацій окремо слід виділити італійську мафію, братство карбонаріїв. Бардін О. Передісторія і генезис тероризму // Людина і політика 2004р. №2. ст.130-143
Уже наприкінці ХІХст. значною мірою під впливом досвіду анархо-тероризму на основі антиолігархічних чи націоналістичних мотивів, виникла низка змовницьких організацій, які свідомо і систематично зверталися до терористичної форми боротьби, а саме: італійська і сербська громади з однаковою назвою “Чорна рука”. Італійська виступала під гаслом “Смерть аристократам!”, а сербська пропонувала ідею створення держави, яка б включала всі території із сербським населенням.
Фундаментальною теоретичною базою республіканського тероризму є ідеалістичне уявлення про історичний процес: ігнорування основних його закономірностей, неувага до економічних відносин, абсолютизація ролі політичного насильства, яке розглядалося як першоджерело соціальної нерівності. Звідси випливало, що для знищення соціального зла і несправедливості досить лише вдатися до насильства, спрямованої проти високопоставлених носіїв влади. Бардін О. Передісторія і генезис тероризму // Людина і політика 2004р. №2.ст.130-143
Якщо в епоху феодалізму терористичний акт, спрямований проти суверена, мав за мету заміну одного володаря іншим, залишаючи недоторканим сам принцип політичної організації суспільства, то радикальна буржуазія розглядала терористичні методи як спосіб здійснення докорінних соціально-політичних перетворень.
Цю ідею послідовно обґрунтував відомий ліберал Карл Герцен під час революції 1838р. Марченко Ю. На тлі ціннісної кризи. Тероризм анатомія витоків // Піч.-2003. - №12.ст.61-66 саме його можна вважати першим систематичним теоретиком сучасного тероризму. Його концепція містить багато екстреміських ідей, що їх взяли на озброєння сучасні терористи. Серед них і деякі перед чим не зупиняться, не рахуватися ні з жертвами, ні з моральними нормами. “Навіть якби нам треба було вразити пів контингенту. Чи пролити море крові, щоб покінчити з партією варварів, нас би не мучило сумління”, - говорив Герцен.
Ідеологом анархістського тероризму і одним з найбільш активних і послідовних пропагандистів практичного застосування терористичних актів був німецький публіцист-анархіст Йоганн Мост, який розробляв власні анархо-терористичні принципи. У статті “Поради терористам” розвивав ідею про те, що для боротьби проти “злодійського порядку всі засоби законні”, вважаючи напад кращою формою захисту, а терористичний акт – кращим засобом пропаганди. Мост сформулював принцип, який дістав назву “ефект луни”, відповідно до якого кожен терористичний акт знаходить послідовників і викликає наступні акти. Особливу увагу приділяв завданням “методичних приготувань” до терору, а саме: описав кращі для терористів види зброї”.
Мост був перший, хто запропонував надсилати наміченим жертвам поштові посилки з бомбами, що вибухають у момент розкриття пакунку.
Найбільшого розмаху анархістський терорист у Європі набув у таких країнах, як Італія, Франція, Іспанія.
“Епідемія” тероризму почалася у Франції на початку 90-х рр. ХІХст. і тривала декілька років.
Найбільш яскравим проявом тероризму ХІХст. є революційний тероризм в Росії. Російські терористи, на думку М. Морозова, мають вирішити дві найважливіші задачі. По-перше, вони мають теоретично обґрунтувати ідею терористичної боротьби, яку дотепер кожен розуміє по-своєму. Тільки тоді терористи зможуть залучити “свіжі” сили, необхідні для тривалої боротьби. По-друге, “терористична партія має на практиці довести придатність тих засобів, які вона вживає для досягнення своєї мети”.
Не можна залишити без уваги трагічні сторінки нашої історії 1918-1920рр. Це був терор як державних структур, так і опозиції, що увійшов в історію під назвами “червоного терору” і “білого терору”.
Державний терор у добу Сталіна ніяким чином не порівнюється з терорами Французької революції – інша епоха, інший ромах... Сьогодні ми можемо тільки здогадуватися про точну кількість жертв, яке число їх – мільйони. А ім’я йому – внутрішньодержавний тероризм – терор проти свого народу. Бахлієв В. Про тероризм і тоталітаризм: Внутр.політ Росії // сучас.-2003.-№10 ст.61-69
У різні історичні епохи, за різних форм організації соціального і політичного життя (наприклад, диктатури та демократії_ тероризм мав певні особливості. Ще не так давно терор вважався обов’язковим інструментом тиску тоталітарних диктатур, а у сучасному світі тероризм розглядається як зворотній бік демократії.
Форми прояву тероризму.
Відомо чимало яскравих проявів тероризму ще з античних часів. Тирановбивцям ставили пам’ятники і їх дуже шанували в народі.
Сьогодні можна виділити шість основних форм тероризму; між якими є ще й перехідні форми:
1) національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога – відділення від держави, що їх поневолює або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Требі М. Обличчя тероризму // Людина і політика.-№1 ст.102-117 Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, німці Південного Тіролю, курди та інші. Наявність такого тероризму – яскраве свідчення того, що проблеми поневолених націй та національних меншин, а також регіоналізації при модернізації державного ладу в другій половині ХХст. Полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися і проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний (конфлікти між католиками і протестантами, між мусульманами і християнами).
2) тероризм, пов’язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістичного-антиколоніального характеру в Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська “Армія чистих”, палестинські терористичні групи). У зв’язку з не вирішенням основних ???? проблем (Палестина) та глобалізацією імперіалізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в “міжнародних терористів”. Оцієї форми тероризму підходять: Усама Бен Ладен та його Аль-Каїда;
3) тероризм соціал-революційного характеру. Це відомі з недавнього минулого: Франція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США;
4) правий тероризм, що ставить собі за мету ліквідацію парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють “новим лівим” (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їх акції як загрозу для суспільства, що повинно обрати правий шлях;
5) диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п’яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи радянських спецслужб, що вирізували населення. Зокрема польське, в районах дій УПА), щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля).
6) кримінальний тероризм злочинних мафіозних угрупувань може мати також політичну мету – захоплення влади в державі (спроби колумбійської наркоманії).
Масштаби проявів тероризму дуже широкі: від надзвичайного поширення матеріальних цінностей через напади на банки, цільові замахи – до великих акцій, запланованих генеральним штабом організації.
Застосовується тактика провокації – мовою баскійської ЕТА: “спіраль акцій і репресій”. Засоби масової інформації надають практично необмежені можливості здобути форум для поширення боротьби.
1.2. Класифікація тероризму
Авторитетний американський фахівець в галузі дослідження проблем тероризму Дж. В. Мотлі запропонував таку модель класифікації, за якою усі терористичні організації поділяються на дві великі групи. Представники однієї з них прагнуть докорінно перетворити існуючий соціальний лад, аж до знищення даного суспільства. “Ліві” використовують для цього революційну ідею. Найбільш характерними представниками “лівого” напряму даної групи є “Червоні бригади” (Італія) РАФ (ФРН та інші подібні угрупування, що існують у всіх регіонах світу.
В останні роки стурбованість урядів низки країн викликає активізація борців з існуючим державним устроєм на іншому фланзі політичного спектра – провалу, тобто йдеться про різі організацій і угрупування фашистського штабу, насамперед у Європі. До центриських сил відноситься “чорна визвольна армія” і “Чорні пантери” у США Бондаренко К. Американський стиль в політиці. Загроза світового тероризму // Зах.кур’єр.-2004.-23вересня.-ст.9, що боролися за громадянські права чорношкірих громадян Америки, і “Визвольний фронт нового світ”, “Родина червоних партизанів”, що виступали проти війни у В’єтнамі.
Міжнародні терористичні організації, поєднані в другу групу, ставлять перед собою більш прагматичні політичні цілі, наприклад воз’єднання Північної Ірландії, що перебуває під контролем Великобританії.
Багато американських експертів виділяють і третю групу терористичних організацій, пов’язаних з виробництвом, доставкою в США і реалізацією на внутрішньому ринку наркотиків, що надходять в основному з країн Латинської Америки, а також Близького і Середнього Сходу, Південно-Східної Азії. Це так званий наркотероризм, що поступово перетворився не серйозну проблему для всього людства, насамперед для індустріально розвинутих країн з високим рівнем доходу на душу населення.
В. Вітюк і С. Єфімов у книзі “Лівий тероризм на Заході: історія і сучасність” Вітюк В.В., Єфімов С.А. “Лівий тероризм на Заході: історія і сучасність.-М.1987р. ст.66 пропонують таку класифікацію тероризму: державний терор і опозиційний тероризм; міжнародний і транснаціональний тероризм; терор за соціальною спрямованістю; релігійний тероризм.
Фредерік Форсайт запропонував дещо іншу класифікацію: національний (регіональний); “одномірний” (англійський “Фронт звільнення тварин”); політичний; релігійний.
З огляду на надзвичайне розмаїття, змикання і переплетення різних форм тероризму, класифікувати їх дуже не просто, і будь-яка форма класифікації буде в чомусь умовною й більшою чи меншою мірою неповною. Практично жодний різновид тероризму не складається цілком у певну типологічну класифікацію. Але сама класифікація необхідна тому, що без чітких вихідних критеріїв і показників неможливо достовірно охарактеризувати конкретні різновиди сучасного тероризму.
Тероризм прийнято класифікувати за рядом критеріїв: Мартинов А. Тероризм як випробування нового світового устрою // Демокр.Укр.-2004.-16 вересня ст.4–
за сферою дії тероризм може бути внутрішньодержавним і міжнародним. Внутрішньодержавний тероризм пов’язаний з діяльністю як державних структур з придушенням інакомислення з допомогою превентивного насильства і насадження страху в суспільстві; він характерний лише для однієї окремо взятої країни і не виходить за її територіальні межі. Міжнародний тероризм визначається державним департаментом США як “тероризм”, що торкається громадян і території більш ніж однієї країни.–
з погляду належності суб’єктів терористичної діяльності до державної влади тероризм поділяється на державний терор і недержавний тероризм. Різниця між першим і другим полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством з боку пануючої еліти, а недержавний тероризм – насильство і залякування, що використовуються терористичними угрупуваннями, які або не беруть особистої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб’єктам державної влади.–
за словами, що використовуються в ході терористичних актів, можна виділити тероризм із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя та інше), а також із застосуванням зброї масового знищенням (біологічної, хімічної, ядерної). Мартинов А. Тероризм як випробування нового світового устрою // Демокр. Укр.-2004.-16 вересня ст..4.
Розділ ІІ
Тероризм – одна із глобальних проблем
На початку ХХІ ст. століття на позицію однієї з найнебезпечнішим серед усіх проблем висувається тероризм глобального масштабу. Події 11 вересня 2001 року в США показали, що період латентного розвитку тероризму глобального типу закінчився і перетворюється на такий самий потужний фактор загрози поступальному розвитку світового товариства, як й інші глобальні проблеми сучасності. Буднін В. Тероризм – одна із глобальних проблем сучасності // Піч.-2004.-№36 ст.6-8
Найбільш відомі терористи ін організації (басиська ЕТА, військове крило партії “Шин фейн”, “Тигри Тамил Іламу”, у Шрі-Ланці та ін.). мали взьконаціоналістичну ідеологічну базу обмежений регіон своїх операцій і переслідували обмежену, суто регіональну мету-відокремлення від тієї держави, в якій перебуває їхня національна громада. Підтримка такої діяльності тільки малою громадою обмежує людські і фінансові ресурси “національного» тероризму, які є цілком достатніми для збереження дієздатності відповідних угрупувань протягом багатьох десятиліть. Саме в силу недостатності зазначених вище ресурсів і вузько націоналістичних цілей усі подібні угрупування являють собою локальні організації, нездатних навіть претендувати на те, щоб стати явищами більш широкого, глобального масштабу.
Не могли вийти на такий рівень і терористичні рухи суто ідеологічного ґатунку, як “Роте Арме Францьон” у ФРН, дрібні, але численні маоїстські групи в Азії або Латинській Америці.
У цілому ж період багаторічної конфронтації “радянського” і західного блоків широкомасштабна державна підтримка (у тому числі не стільки таємна, скільки завуальована з мовчазної згоди обох сторін) явоєї креатури. Виявлялася на більш високому рівні, ніж підживлення терористичних груп, рівні: її отримували масові рухи, які могли б кардинально змінити політичну ситуацію в своїй країні (найбільш яскраві приклади – політика СРСР стосовно американської присутності у В’єтнамі в 70-ті рр. або допомога США моджахедом у їхній війні проти радянських військ в Афганістані в 70-80рр.)1
За результатами афганської політики Вашингтона того часу напрошується досить важливий висновок узагальнюючого характеру, який зводиться до того, що рішення тактичних завдань (у цьому разі – щодо обмеження геополітичного впливу СРСР) завдяки підтримці рухів із іншою ментальною (основні постулати Шаріату прямо протилежні більшості ціннісних установок “американського способу життя”) й ідеологічною (Мусульманська або переважно християнська релігія в кожній із цих двох країн) базою в стратегічному плані призводить до прямо протилежних результатів для держави – спонсора таких рухів. Як з’ясувалося згодом, саме американські гроші послужили первинною фінансовою основою становлення Талібану, осередків ісламського екстремізму, які пізніше стали базою для виникнення організації Усами Бен Ладена. Коростін О.Е Проблеми провінції фінансуванню тероризму // Науковий вісник. – 2004. - №1.- ст.53-58.
2.1. Ісламський фундаменталізм.
Саме тероризм, що використовує окремі потулати мусульманського віровчення, у даний час найбільш повно виявив відмітні риси явища справді глобального масштабу, із широким діапазоном своєї дії й рядом нових рис впливу на загострення кризової ситуації в країнах і регіонах.
Діяльність організації під керівництвом Усами Бен Ладена демонструє цілий ряд якісних особливостей сучасного тероризму, через що він став загрозою глобального порядку. Насамперед привертає до себе увагу інтернаціональний характер такої діяльності як щодо країн, де здійснюють операції екстремісти, так і щодо “хінтерланду” – типових позицій підтримки цієї організації. Мартынов Б.Ф., Голубева Е.Е, Исламский терроризм в странах Западного полушария: вчера, сегодня // Латинская Америка. – 2002. - №5 ст.30-40 Розслідування подій 11 вересня 2001 року показало, що хоча удару було завдано по США, його підготовка проходила в Афганістані, ФРН і інших країнах світу. Такі ж терористичні акти за останні три роки були вчинені або зупинені в Росії, Іспанії, Великобританії, навіть у Туреччині, Йорданії і Саудівській Аравії з її ортодоксальними ісламськими підвалинами. З іншого боку, реакція більшості населення арабських держав і мусульманської діаспори в неісламських країнах на весь ланцюг подій від “чорного вівторка” 2001 року в США до сучасних втрат американських військ та їх союзників в Іраку й Афганістані показала, що “бійці за віру” можуть розраховувати на широку моральну (а отже – і надрову, і фінансову, і ідеологічну) підтримку в усьому іспанському світі. Гранично тверда позиція адміністрації Дж. Буша молодшого, що виявилася стосовно режимів талібів в Афганістані, Й.С. Хусейна в Іраку, до сил семітського й шиїтського опору окупації в цій країні, що Сирії й інших запідозрених у симпатіях до терористів країн, утримує керівництво ряду ісламських держав від неприкритої підтримки “Аль-Каїди” й близьких до неї терористичних організацій. Решетников М. Исламские истоки терроризма // Аргументы и факты. - 2002р. - №42 (окт.) ст.3
Практично всесвітній характер діяльності мусульманських екстремістів – від США до Чечні і від Філіппін до Європи. Масштабність її наслідків, масовість прямої й непрямої участі в ній представників різних країн і соціальних верств населення виділяє ця форму тероризму серед зазначених вище виявів тероризму на локально-національному рівні.
Насамперед необхідно підкреслити, що цей різновид тероризму як свої ідеологічні основи намагається використати одну з найпоширеніших у світі релігій, тобто виступає як рух інтернаціонально-ідеологічного спрямування. Тим самим, на відміну від національної обмеженості діяльності сепаратистів, мусульманський тероризм виступає я в явище міжнаціонального характеру, що дозволяє розширити базу залучення прямих учасників, активних прихильників з багатьох країн не тільки мусульманського, а лей й іншого світу. Феддченка Є. Іслам як синдром: події 11 вересні 2001. Кртика. – 2003. – №1-2, ст.. 16-18
Всесвітня небезпека тероризму ісламського ґатунку, особлива спрямованість боротьби з ним пов’язані саме з опорою його на релігійно-ідеологічні постулати, які мають тенденцію до подальшого поширення в світі. У нинішній час виникли умови для поширення впливу мусульманського віровчення у світі, що і прагнуть використати екстремістські організації у своїх цілях.
Ісламські екстремістські організації – від прихильників Бен Ладена до чеченських терористів – у практиці своєї діяльності опираються на трактування ваххабітських та інших пізніх тлумачів Корану, зокрема щодо трактування шахідів-мусульман, що віддали своє життя у боротьбі з “невірними”. Пропаганда особливої почесності віддати життя в боротьб із “невірними” з гарантією безпосереднього потрапляння в рай без попередньої оцінки гріхів у чистилищі дає можливість широкого використання шахи дів у терористичних операціях. Розроблено навіть двотомне видання правил їх поводження в “священні війні” – “Аль джихад алькітал.”. Російські фахівці з антитерору звернули увагу на те, що значна частина акцій чеченських бойовиків (висадження в повітря будинку уряду Чечні 27 грудня 2002 року, військового госпіталю в Моздоку – 1 серпня 2003 року) припадає на п’ятницю – священний день мусульман, коли смертникам “гарантовані” найкращі умови переходу в райські кущі. Маккійя К. Ісламська інтелігенція: “Криза жертовна” свідомості” (до подій 11 вересня 2003 року) // Всесвіт. – 2001. - №11-12, ст. 164-166
Будучи рухом ідеологічного спрямування, ісламський тероризм використовує відповідну ідеологічну оболонку для прикриття своїх більш важливих, реально домінуючих завдань політичного характеру. Фактично метою “Аль-Каїди” і угрупувань, що приєднуються до неї, є зміна політичного режиму в багатьох мусульманських країнах під приводом їх капітуляції перед “невірними”, а також завоювання войовничим ісламом нових держав з аналогією з його експансією тисячолітньої давнини. Тим самим мусульманський тероризм являє собою не тільки ідеологічне, але й політичне явище, глобального масштабу. Федченко. Іслам як синдром: події 11 вересня 2001р. Критика – 2003. - №1-2, ст.. 16-18
Перетворення тероризму з мусульманським ґатунком в одну із глобальних проблем сучасності підтверджується також посиленням його впливу на геополітичні й геоекономічні процеси. При цьому мова йде навіть не про безпосередні багатомільярдні збитки від терористичних актів – від руйнування Всесвітнього торгового центру в США, житлових будинків в Росії. До цього необхідно додати, наприклад, що відбулась за подіями 11 вересня 2001 року втеча арабського капіталу зі США, падіння курсів акцій на американських біржах; не менш вагомий є вплив тероризму мусульманського спрямування на сучасні геополітичні процеси, хоча це виявляться не прямо, а як результат сукупності складних взаємин із ісламським світом. Саме необхідність врахування внутрішніх (велика мусульманська діаспора) і зовнішніх (насамперед, залежність від поставок надати із близького Сходу) аспектів зростання значимості “ісламського фактору” для Франції і ФРН стало, мабуть передумовою особливої позиції президента Ж. Ширака і канцлера Г. Шредера стосовно “техаського” рецепта усунення диктаторського режиму в Іраку.
Досвід останніх року і показує необхідність використання не окремих акцій, а багатопланового й у то же час зваженого комплексу заходів щодо викорінювання тероризму ісламського зразка. Протидія цьому екстремістському руху, з ідеологічним підґрунтям, вимагає першорядної уваги до ідеологічного обґрунтування боротьби з тим, при чому не на базі “американізму”, а на більш широкій основі захисту цінностей загальнолюдського значення. Щодо цього, крім відповідних акцій ООН, інших міжнародних організацій і суспільних рухів, величезну роль могли б відіграти об’єднані виступи провідних конфесій світу, вимагаючи представників мусульманського духовенства. Америка і світ після 11 вересня // Уряд.кур’єр. – 2003. - №1. – ст.. 102-117
Необхідно підкреслити, що всі заходи з боку неісламських країн здатні лише обмежити, а не вирішити проблему тероризму мусульманського спрямування. Сходження його з історичної арени можливе тільки при сполученні зовнішнього впливу з послідовною протидією екстремізму в самому ісламському світі. Той же досвід нав’язування народом Іраку і Афганістану бажаних тільки США національних діячів показує помилковість подій на експорт “західних” цінностей у мусульманське середовище. Світовому співтовариству потрібна тривала стратегія рівноправного й зваженого співробітництва з усім ореолом динамічного ісламу, врахування його традицій і ментальності.
Пріоритет орієнтації на співробітництво з тими силами в ісламських країнах, які здатні самі впоратися з політичними й економічними погрозами тероризму, поки що поступається домінуючій на Заході політиці вирішення цієї проблеми військовими методами. Серед деяких розробок такого плану звертає на себе увагу висновок співробітника МЗС ФРН Вольфганга фон Ерффа про необхідність “Визначити концепцію співробітництва з мусульманським світом, що охопила б увесь спектр проблем і намагалася б знайти консенсус”. Бабієва А.Г. Політичний тероризм як різновид міжнародного злочину // Вісник філософія, політологія. – 2002р. – вип..46. – ст.22-26
