Грошові системи та основні види грошей в процесі їх еволюції
Грошові системи та основні види грошей в процесі їх еволюції
План
1. Суть та структура грошових систем.
2. Основні види грошей у процесі еволюції.
3. Література
Суть та структура грошових систем.
Грошові системи виникають із зародженням капіталістичного способу виробництва.
Грошова система — форма організації грошового обігу в процесі взаємодії її основних елементів, цілісність якій надає закріплення у національному законодавстві та державне регулювання такого обігу.
Сформувалася грошова система в XVI—XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. З появою капіталістичного способу виробництва (який супроводжується перетворенням натурального господарства на грошове, набуттям товарним виробництвом всезагального характеру тощо) виникла об'єктивна необхідність в уніфікації форм грошового обігу і централізації емісії грошей. Це було потрібно для подолання свавілля феодалів у визначенні цінності монет, ліквідації децентралізації у монетній справі та ін.
Розвиток грошової системи поділяють на два етапи:
1) загальний еквівалент безпосередньо перебуває в обігу і виконує функції грошей;
2) роль золота як загального еквівалента знижується, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.
Грошову систему утворюють:
а) грошова одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін. — у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць);
б) масштаб цін;
в) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску і обігу (випуск, вилучення та ін.);
г) регламентація безготівкового обігу;
ґ) порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс;
д) державне регулювання грошового обігу.
Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, при якому такий грошовий товар виконує всі функції грошей, та паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.
Системи металевого обігу бувають біметалевими і монометалевими. За біметалевої грошової системи за двома металами (золотом і сріблом) законодавчо закріплена роль загального еквівалента, а за монометалевої грошової системи — за одним металом (золотом або сріблом). У другій половині XIX ст. утвердилася система золотого мономонеталізму. На початку XIX ст. цінове співвідношення між золотом і сріблом становило 1:16, а наприкінці століття — 1:33. Виокремлюють чотири різновиди золотого мономонеталізму:
1) золотомонетний стандарт, для якого були властиві обіг золотих монет, виконання золотом всіх функцій грошей, вільна чеканка золотих монет з фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;
2) золотозлитковий стандарт, при якому банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії 1700 ф. ст. за злиток золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис. франків);
3) золотодевізний стандарт — коли банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була впроваджена у 30-ти країнах. За другого і третього різновиду золотого мономонеталізму монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобів обігу і платежу. Під час кризи 1929—1933 рр. ці три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані і лише у 6 країнах зберігалися до 1936 р.;
4) золотодоларовий стандарт, при якому розмін банкнот на золото здійснювався у всіх країнах, а обмін доларів на золото — лише для урядів та центральних банків країн-членів МВФ. У 1971 р. його було припинено.
Сучасна грошова система ґрунтується на поєднанні кредитних і паперових грошей.
Основні види грошей у процесі еволюції.
До таких видів грошей відносять: повноцінні монети (золоті або срібні); неповноцінні монети; паперові гроші (казначейські білети); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).
Повноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких в основному збігається з вартістю металу, що в них міститься, і які виконують всі функції грошей.
Вони підлягали вільній чеканці, тобто кожна особа мала право (безкоштовно або за невелику плату) обміняти на монетному дворі злитки золота на монети. Щоб надати міцності золотим монетам, їх чеканили з домішками інших металів.
Для обслуговування роздрібного товарообігу у багатьох країнах і нині практикується чеканка неповноцінних (білонних) монет з міді, алюмінію, нікелю, цинку і різних сплавів, що належать державі.
Неповноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, що в них міститься, і затрати на чеканку.
Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу, затратами на чеканку і його ринковою ціною.
Найважливішими видами сучасних грошей є паперові й кредитні гроші. Поява паперових грошей зумовлена зростанням суперечностей металевого обігу, зокрема відставанням видобутку коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу, дороговизною металевого обігу тощо.
Паперові гроші — наділені примусовим курсом грошові знаки або символи повноцінних грошей, випущені для витрат держави.
Запровадження паперових грошей зумовлене миттєвим характером функціонування грошей як засобу обігу, їх ідеальною роллю при виконанні функції міри вартості, зношуванням монет та їх функціонуванням як повноцінних, випуском державою неповноцінних грошей та ін.
Випуск перших паперових грошей супроводжувався зростанням спекуляції, незадоволенням населення, переходом до натурального обміну тощо. Так, у XX ст. емісія паперових грошей набула величезних розмірів у багатьох країнах — їхня кількість зросла більш ніж у 10 разів. Намагаючись стримати їх знецінення, уряди встановлювали державний контроль за цінами, запроваджували карткову систему розподілу предметів споживання, розширювали масштаби державної власності та ін. Під час Другої світової війни випуск цих грошей у деяких країнах зменшився (приблизно в 5 разів у Франції, Німеччині, майже у 7 разів в СРСР, у 2,3 рази у Великобританії, в Італії, Японії — приблизно у 20 разів).
Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні. Тому вони набувають представницької вартості лише в процесі обігу та законодавчого встановлення державою їх примусового курсу. За золотого стандарту представницька вартість паперових грошей визначалася вартістю тієї кількості благородних металів, яку вони заміщували в обігу.
Кредитні гроші виникли на основі металевого обігу, будучи спочатку знаком золота, символом кредиту. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками вони стають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу.
Кредитні гроші — найпоширеніша форма грошей, яка будучи знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента і забезпечує встановлення економічних зв'язків між суб'єктами національної економічної системи та різних систем.
Векселі, банкноти і чеки були додатковим елементом платіжно-розрахункового механізму при капіталізмі в XVI—XIX ст., оскільки його основу становили повноцінні гроші. Продаж товару у кредит означає відстрочку плати за нього (гроші виконують функцію міри вартості). Засобом обігу в таких відносинах є вексель (нім. Wechsel — зміна) — боргове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей (функцію обігу і засобу платежу). Комерційна угода, за якою видане таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Однак вексель ще не може слугувати загальним засобом вираження затраченої на виробництво товарів суспільно необхідної праці, оскільки виражає відносини між окремими товаровиробниками і межі його обігу дуже вузькі (кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів).
Вексель обслуговує функціонування промислового і товарного капіталу (оптової та роздрібної ланок) і через банківський переоблік може бути перетворений на банкноту.
Поглиблення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин передбачає, що кредит може бути наданий будь-якій особі. У цьому процесі беруть участь банки, які скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями — банкнотами (англ. bank-note — банківський знак) або банківськими білетами, тобто кредитними грошима. їх забезпеченням були нагромаджені банками векселі і золото, що надавало банківським білетам стійкості і надійності. Банківські білети використовувались також для переводу грошових капіталів з однієї країни в іншу, для здійснення платежів між ними. Спочатку це робили будь-які банки, але їх банкрутства, знецінення випущених ними банківських білетів поступово зумовили зосередження випуску банкнот лише в центральних банках.
Почався поступовий процес перетворення банківських білетів у національні гроші. Так, Центральний банк Англії виник у 1694 p., а випущені ним банківські білети набули сили платіжного законного засобу (національних грошей) лише в 1833 р.
Банківське законодавство регулювало випуск і обіг банківських білетів. В окремих країнах (США, Німеччині, Росії) законодавчо встановлювалась мінімальна частка золотого забезпечення банківських білетів, в інших (наприклад, Англії) — 100 % забезпечення золотом. Це зумовлювалося тим, що жодне вексельне забезпечення не могло гарантувати стабільність банківських білетів, оскільки в обігу завжди перебував надлишок векселів (не тільки комерційних, а й казначейських). При подвійному забезпеченні (вексельному і золотому) надлишкові банківські білети повертались в банк через їх обмін на золото. За такого обміну банкноти використовувалися не тільки в сфері оптового обігу між функціонуючими підприємцями, а й при виплаті заробітної плати і як засіб обігу у роздрібному товарообігу.
Стовідсоткове золоте забезпечення мало і певні недоліки: емісійна діяльність центрального банку залежала від розмірів офіційних золотих запасів, що позбавляло банківську емісію еластичності, спричиняло недостачу у засобах обігу та платежу. Тому банкноти забезпечувались золотом частково. Після Першої світової війни обмін їх на золото припинився, а забезпечувалися банкноти за допомогою державних цінних паперів і платіжних засобів в іноземній валюті (девізів). Після Другої світової війни лише в окремих країнах (Бельгії, Нідерландах, ЮАР та ін.) золотом забезпечувалась певна кількість банківських білетів.
Становлення банківських білетів як платіжного законного засобу (національних грошей) створило передумови для використання їх на покриття витрат держави, для перетворення в державні паперові гроші з примусовим курсом. Сучасні банківські білети займають проміжне становище між кредитними грошима (класичними банкнотами) і паперовими. їх тяжіння до кредитних грошей зумовлене тим, що емісія банківських білетів здійснюється на основі кредитних операцій (в порядку обліку векселів або при здійсненні кредитної політики емісійними банками). Наближеність банківських білетів до паперових грошей зумовлена тим, що їх емісія недостатньо пов'язана з процесом відтворення, забезпечення здійснюється державними цінними паперами, а внаслідок зростання державного боргу в обігу перебуває надмірна кількість банківських білетів. На банкноти припадає до 95% готівки, що знаходиться в обігу, але в грошовій масі (обчисленій по агрегату М1 — як сума готівки і депозитних грошей) їх частка у розвинутих країнах становить від 8 до 15%.
За допомогою чека (англ. check) — знаряддя банківського кредиту — відбуваються розрахунки з кінцевим споживачем. Обладнання, сировину один підприємець купує в іншого переважно в кредит. Значна частина товарів реалізується через споживчий кредит: за рахунок короткострокових кредитів американці покривають до 70 % своїх витрат. Отже, роль загального еквівалента все більше закріплюється за кредитними грошима, які привласнюють більшість функцій товарних грошей.
Нині у структурі грошової маси розвинутих країн немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти. Сучасна банкнота — це своєрідний "гібрид" кредитних і паперових грошей. Кредитні гроші краще, ніж золото, забезпечують економічні зв'язки між товаровиробниками, сприяють привласненню більшого прибутку, надають якісно нової форми руху суперечностям попереднього виду грошей. Об'єктивну значущість кредитних грошей, для того щоб вони могли виконати роль загального еквівалента, забезпечує держава за допомогою примусового курсу, державного кредиту.
Отже, з розвитком продуктивних сил посилюється кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстрочці платежів при купівлі-продажу товарів, а водночас і потреба в кредитних грошах. Повноцінні паперові гроші (забезпечені золотом) зникли з обігу внаслідок демонетизації, але потреба в паперових грошах збереглася, оскільки державний бюджет, як правило, має дефіцит. Кредитні гроші, крім власних, виконують і функції паперових. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову природу.
Двоїста природа сучасних грошей породжує їх внутрішню суперечність. Кредитний компонент визначає якісний бік грошей, є провідним і дає змогу їм виконувати належні функції. Паперовий компонент, навпаки, спричинює нестабільність грошового обігу, знецінення грошей. Кредитні гроші стали центральною ланкою сучасної грошової системи вартості та ціноутворення. У розвинутих країнах все ширше розповсюджуються кредитні картки, електронні гроші.
Сучасна грошова система ґрунтується на кредитно-паперових грошах і характеризується відміною офіційного золотого змісту грошових знаків; вилученням золота із грошового обігу; державною монополією на випуск грошей і активним регулюванням державою грошового обігу; широким розвитком безготівкового і скороченням готівкового обігу. Така еволюція грошової системи сприяла значному скороченню витрат обігу, прискоренню грошового обігу, економії суспільної праці. Водночас використання кредитно-паперових грошей супроводжується хронічною інфляцією.
Аналіз сутності грошей, грошових систем та їх еволюція в багатьох народів свідчить про тісний економічний зв'язок грошей і золота. Воно в певний період товарного виробництва виконує роль загального еквівалента, тобто виражає вартість інших товарів, набуваючи при цьому особливої споживчої вартості, стає грошовим товаром. Намагання держав мати якнайбільше золота було причиною численних колоніальних і торгових війн. Багаті родовища золота відкриті в середині XIX ст. у Каліфорнії (США) і Австралії, а у 80-ті роки XIX ст. — у Південній Африці. Зростання видобутку золота і надходження його з цих країн і континентів прискорили витіснення срібла з обігу і зумовили перехід до золотого монометалізму.
Монетне золото виконувало техніко-економічну підфункцію масштабу цін, тобто шкали для вираження вагових кількостей металу. До Першої світової війни приблизно 50 % добутого золота йшло на чеканку монет, решта — до сховищ центральних банків і казначейств для забезпечення кредиту й паперових грошей. Обидві частини золота набували грошової форми.
У роки Першої світової війни більшість країн припинила чеканку монеті обмежила розмін паперових грошей на золото. Остаточно такий обмін було ліквідовано під час кризи 1929—1938 рр.
Після Другої світової війни уряд США гарантував іншим державам обмін їх доларових активів на золото у твердому співвідношенні. У 1971 р. він відмовився від цього зобов'язання, що означало остаточний розрив кредитно-паперових грошей із золотом. Проте досі США зберігають свої запаси золота як надійний резерв міжнародних платіжних засобів і за необхідності продають його або дають під заставу для забезпечення позик за ринковими цінами.
Із втратою зв'язку золота з кредитно-паперовими грошима суттєво змінюється структура грошової маси в розвинутих країнах. Так, у США, Великобританії і Франції в 1815 р. частка золота у грошовій масі становила 33 %, у 1872 р. — 28 %, у 1910 р. —10 %, а з 1970 р. воно (як і срібло) повністю відсутнє. Частка срібла у грошовій масі в 1815 р. становила 34 %, у 1872 р. — 13 %, у 1913 р. — 3 %. У той же час частка банкнот і розмінної монети у 1815 р. становила 26 %, в 1872 р. — 32 %, в 1913 р. — 19 %, в 1980 р. — 26 %.
Нині найбільшу питому вагу у грошовій масі цих країн мають поточні рахунки в банках. Якщо у 1815 р. вони становили 6 %, у 1872 р. — 27 %, у 1913 р. — 68 %, то у наш час — приблизно 75 %. Сучасні гроші мають здебільшого форму записів на рахунках у банках і використовуються для безготівкових розрахунків. Нерідко вони існують у формі сигналів у пам'яті ЕОМ, а їх обіг здійснюється набором кодів тощо.
Найточніше визначити величину необхідної для обслуговування господарського механізму грошової маси дає змогу вивчення законів грошового обігу.
Література
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.
2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.
3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с
4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.
5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С
6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с
7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.
8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.
9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.
10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с
11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.
12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.
13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.
14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення:
План
1. Суть та структура грошових систем.
2. Основні види грошей у процесі еволюції.
3. Література
Суть та структура грошових систем.
Грошові системи виникають із зародженням капіталістичного способу виробництва.
Грошова система — форма організації грошового обігу в процесі взаємодії її основних елементів, цілісність якій надає закріплення у національному законодавстві та державне регулювання такого обігу.
Сформувалася грошова система в XVI—XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. З появою капіталістичного способу виробництва (який супроводжується перетворенням натурального господарства на грошове, набуттям товарним виробництвом всезагального характеру тощо) виникла об'єктивна необхідність в уніфікації форм грошового обігу і централізації емісії грошей. Це було потрібно для подолання свавілля феодалів у визначенні цінності монет, ліквідації децентралізації у монетній справі та ін.
Розвиток грошової системи поділяють на два етапи:
1) загальний еквівалент безпосередньо перебуває в обігу і виконує функції грошей;
2) роль золота як загального еквівалента знижується, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.
Грошову систему утворюють:
а) грошова одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін. — у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць);
б) масштаб цін;
в) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску і обігу (випуск, вилучення та ін.);
г) регламентація безготівкового обігу;
ґ) порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс;
д) державне регулювання грошового обігу.
Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, при якому такий грошовий товар виконує всі функції грошей, та паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.
Системи металевого обігу бувають біметалевими і монометалевими. За біметалевої грошової системи за двома металами (золотом і сріблом) законодавчо закріплена роль загального еквівалента, а за монометалевої грошової системи — за одним металом (золотом або сріблом). У другій половині XIX ст. утвердилася система золотого мономонеталізму. На початку XIX ст. цінове співвідношення між золотом і сріблом становило 1:16, а наприкінці століття — 1:33. Виокремлюють чотири різновиди золотого мономонеталізму:
1) золотомонетний стандарт, для якого були властиві обіг золотих монет, виконання золотом всіх функцій грошей, вільна чеканка золотих монет з фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;
2) золотозлитковий стандарт, при якому банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії 1700 ф. ст. за злиток золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис. франків);
3) золотодевізний стандарт — коли банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була впроваджена у 30-ти країнах. За другого і третього різновиду золотого мономонеталізму монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобів обігу і платежу. Під час кризи 1929—1933 рр. ці три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані і лише у 6 країнах зберігалися до 1936 р.;
4) золотодоларовий стандарт, при якому розмін банкнот на золото здійснювався у всіх країнах, а обмін доларів на золото — лише для урядів та центральних банків країн-членів МВФ. У 1971 р. його було припинено.
Сучасна грошова система ґрунтується на поєднанні кредитних і паперових грошей.
Основні види грошей у процесі еволюції.
До таких видів грошей відносять: повноцінні монети (золоті або срібні); неповноцінні монети; паперові гроші (казначейські білети); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).
Повноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких в основному збігається з вартістю металу, що в них міститься, і які виконують всі функції грошей.
Вони підлягали вільній чеканці, тобто кожна особа мала право (безкоштовно або за невелику плату) обміняти на монетному дворі злитки золота на монети. Щоб надати міцності золотим монетам, їх чеканили з домішками інших металів.
Для обслуговування роздрібного товарообігу у багатьох країнах і нині практикується чеканка неповноцінних (білонних) монет з міді, алюмінію, нікелю, цинку і різних сплавів, що належать державі.
Неповноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, що в них міститься, і затрати на чеканку.
Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу, затратами на чеканку і його ринковою ціною.
Найважливішими видами сучасних грошей є паперові й кредитні гроші. Поява паперових грошей зумовлена зростанням суперечностей металевого обігу, зокрема відставанням видобутку коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу, дороговизною металевого обігу тощо.
Паперові гроші — наділені примусовим курсом грошові знаки або символи повноцінних грошей, випущені для витрат держави.
Запровадження паперових грошей зумовлене миттєвим характером функціонування грошей як засобу обігу, їх ідеальною роллю при виконанні функції міри вартості, зношуванням монет та їх функціонуванням як повноцінних, випуском державою неповноцінних грошей та ін.
Випуск перших паперових грошей супроводжувався зростанням спекуляції, незадоволенням населення, переходом до натурального обміну тощо. Так, у XX ст. емісія паперових грошей набула величезних розмірів у багатьох країнах — їхня кількість зросла більш ніж у 10 разів. Намагаючись стримати їх знецінення, уряди встановлювали державний контроль за цінами, запроваджували карткову систему розподілу предметів споживання, розширювали масштаби державної власності та ін. Під час Другої світової війни випуск цих грошей у деяких країнах зменшився (приблизно в 5 разів у Франції, Німеччині, майже у 7 разів в СРСР, у 2,3 рази у Великобританії, в Італії, Японії — приблизно у 20 разів).
Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні. Тому вони набувають представницької вартості лише в процесі обігу та законодавчого встановлення державою їх примусового курсу. За золотого стандарту представницька вартість паперових грошей визначалася вартістю тієї кількості благородних металів, яку вони заміщували в обігу.
Кредитні гроші виникли на основі металевого обігу, будучи спочатку знаком золота, символом кредиту. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками вони стають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу.
Кредитні гроші — найпоширеніша форма грошей, яка будучи знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента і забезпечує встановлення економічних зв'язків між суб'єктами національної економічної системи та різних систем.
Векселі, банкноти і чеки були додатковим елементом платіжно-розрахункового механізму при капіталізмі в XVI—XIX ст., оскільки його основу становили повноцінні гроші. Продаж товару у кредит означає відстрочку плати за нього (гроші виконують функцію міри вартості). Засобом обігу в таких відносинах є вексель (нім. Wechsel — зміна) — боргове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей (функцію обігу і засобу платежу). Комерційна угода, за якою видане таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Однак вексель ще не може слугувати загальним засобом вираження затраченої на виробництво товарів суспільно необхідної праці, оскільки виражає відносини між окремими товаровиробниками і межі його обігу дуже вузькі (кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів).
Вексель обслуговує функціонування промислового і товарного капіталу (оптової та роздрібної ланок) і через банківський переоблік може бути перетворений на банкноту.
Поглиблення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин передбачає, що кредит може бути наданий будь-якій особі. У цьому процесі беруть участь банки, які скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями — банкнотами (англ. bank-note — банківський знак) або банківськими білетами, тобто кредитними грошима. їх забезпеченням були нагромаджені банками векселі і золото, що надавало банківським білетам стійкості і надійності. Банківські білети використовувались також для переводу грошових капіталів з однієї країни в іншу, для здійснення платежів між ними. Спочатку це робили будь-які банки, але їх банкрутства, знецінення випущених ними банківських білетів поступово зумовили зосередження випуску банкнот лише в центральних банках.
Почався поступовий процес перетворення банківських білетів у національні гроші. Так, Центральний банк Англії виник у 1694 p., а випущені ним банківські білети набули сили платіжного законного засобу (національних грошей) лише в 1833 р.
Банківське законодавство регулювало випуск і обіг банківських білетів. В окремих країнах (США, Німеччині, Росії) законодавчо встановлювалась мінімальна частка золотого забезпечення банківських білетів, в інших (наприклад, Англії) — 100 % забезпечення золотом. Це зумовлювалося тим, що жодне вексельне забезпечення не могло гарантувати стабільність банківських білетів, оскільки в обігу завжди перебував надлишок векселів (не тільки комерційних, а й казначейських). При подвійному забезпеченні (вексельному і золотому) надлишкові банківські білети повертались в банк через їх обмін на золото. За такого обміну банкноти використовувалися не тільки в сфері оптового обігу між функціонуючими підприємцями, а й при виплаті заробітної плати і як засіб обігу у роздрібному товарообігу.
Стовідсоткове золоте забезпечення мало і певні недоліки: емісійна діяльність центрального банку залежала від розмірів офіційних золотих запасів, що позбавляло банківську емісію еластичності, спричиняло недостачу у засобах обігу та платежу. Тому банкноти забезпечувались золотом частково. Після Першої світової війни обмін їх на золото припинився, а забезпечувалися банкноти за допомогою державних цінних паперів і платіжних засобів в іноземній валюті (девізів). Після Другої світової війни лише в окремих країнах (Бельгії, Нідерландах, ЮАР та ін.) золотом забезпечувалась певна кількість банківських білетів.
Становлення банківських білетів як платіжного законного засобу (національних грошей) створило передумови для використання їх на покриття витрат держави, для перетворення в державні паперові гроші з примусовим курсом. Сучасні банківські білети займають проміжне становище між кредитними грошима (класичними банкнотами) і паперовими. їх тяжіння до кредитних грошей зумовлене тим, що емісія банківських білетів здійснюється на основі кредитних операцій (в порядку обліку векселів або при здійсненні кредитної політики емісійними банками). Наближеність банківських білетів до паперових грошей зумовлена тим, що їх емісія недостатньо пов'язана з процесом відтворення, забезпечення здійснюється державними цінними паперами, а внаслідок зростання державного боргу в обігу перебуває надмірна кількість банківських білетів. На банкноти припадає до 95% готівки, що знаходиться в обігу, але в грошовій масі (обчисленій по агрегату М1 — як сума готівки і депозитних грошей) їх частка у розвинутих країнах становить від 8 до 15%.
За допомогою чека (англ. check) — знаряддя банківського кредиту — відбуваються розрахунки з кінцевим споживачем. Обладнання, сировину один підприємець купує в іншого переважно в кредит. Значна частина товарів реалізується через споживчий кредит: за рахунок короткострокових кредитів американці покривають до 70 % своїх витрат. Отже, роль загального еквівалента все більше закріплюється за кредитними грошима, які привласнюють більшість функцій товарних грошей.
Нині у структурі грошової маси розвинутих країн немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти. Сучасна банкнота — це своєрідний "гібрид" кредитних і паперових грошей. Кредитні гроші краще, ніж золото, забезпечують економічні зв'язки між товаровиробниками, сприяють привласненню більшого прибутку, надають якісно нової форми руху суперечностям попереднього виду грошей. Об'єктивну значущість кредитних грошей, для того щоб вони могли виконати роль загального еквівалента, забезпечує держава за допомогою примусового курсу, державного кредиту.
Отже, з розвитком продуктивних сил посилюється кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстрочці платежів при купівлі-продажу товарів, а водночас і потреба в кредитних грошах. Повноцінні паперові гроші (забезпечені золотом) зникли з обігу внаслідок демонетизації, але потреба в паперових грошах збереглася, оскільки державний бюджет, як правило, має дефіцит. Кредитні гроші, крім власних, виконують і функції паперових. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову природу.
Двоїста природа сучасних грошей породжує їх внутрішню суперечність. Кредитний компонент визначає якісний бік грошей, є провідним і дає змогу їм виконувати належні функції. Паперовий компонент, навпаки, спричинює нестабільність грошового обігу, знецінення грошей. Кредитні гроші стали центральною ланкою сучасної грошової системи вартості та ціноутворення. У розвинутих країнах все ширше розповсюджуються кредитні картки, електронні гроші.
Сучасна грошова система ґрунтується на кредитно-паперових грошах і характеризується відміною офіційного золотого змісту грошових знаків; вилученням золота із грошового обігу; державною монополією на випуск грошей і активним регулюванням державою грошового обігу; широким розвитком безготівкового і скороченням готівкового обігу. Така еволюція грошової системи сприяла значному скороченню витрат обігу, прискоренню грошового обігу, економії суспільної праці. Водночас використання кредитно-паперових грошей супроводжується хронічною інфляцією.
Аналіз сутності грошей, грошових систем та їх еволюція в багатьох народів свідчить про тісний економічний зв'язок грошей і золота. Воно в певний період товарного виробництва виконує роль загального еквівалента, тобто виражає вартість інших товарів, набуваючи при цьому особливої споживчої вартості, стає грошовим товаром. Намагання держав мати якнайбільше золота було причиною численних колоніальних і торгових війн. Багаті родовища золота відкриті в середині XIX ст. у Каліфорнії (США) і Австралії, а у 80-ті роки XIX ст. — у Південній Африці. Зростання видобутку золота і надходження його з цих країн і континентів прискорили витіснення срібла з обігу і зумовили перехід до золотого монометалізму.
Монетне золото виконувало техніко-економічну підфункцію масштабу цін, тобто шкали для вираження вагових кількостей металу. До Першої світової війни приблизно 50 % добутого золота йшло на чеканку монет, решта — до сховищ центральних банків і казначейств для забезпечення кредиту й паперових грошей. Обидві частини золота набували грошової форми.
У роки Першої світової війни більшість країн припинила чеканку монеті обмежила розмін паперових грошей на золото. Остаточно такий обмін було ліквідовано під час кризи 1929—1938 рр.
Після Другої світової війни уряд США гарантував іншим державам обмін їх доларових активів на золото у твердому співвідношенні. У 1971 р. він відмовився від цього зобов'язання, що означало остаточний розрив кредитно-паперових грошей із золотом. Проте досі США зберігають свої запаси золота як надійний резерв міжнародних платіжних засобів і за необхідності продають його або дають під заставу для забезпечення позик за ринковими цінами.
Із втратою зв'язку золота з кредитно-паперовими грошима суттєво змінюється структура грошової маси в розвинутих країнах. Так, у США, Великобританії і Франції в 1815 р. частка золота у грошовій масі становила 33 %, у 1872 р. — 28 %, у 1910 р. —10 %, а з 1970 р. воно (як і срібло) повністю відсутнє. Частка срібла у грошовій масі в 1815 р. становила 34 %, у 1872 р. — 13 %, у 1913 р. — 3 %. У той же час частка банкнот і розмінної монети у 1815 р. становила 26 %, в 1872 р. — 32 %, в 1913 р. — 19 %, в 1980 р. — 26 %.
Нині найбільшу питому вагу у грошовій масі цих країн мають поточні рахунки в банках. Якщо у 1815 р. вони становили 6 %, у 1872 р. — 27 %, у 1913 р. — 68 %, то у наш час — приблизно 75 %. Сучасні гроші мають здебільшого форму записів на рахунках у банках і використовуються для безготівкових розрахунків. Нерідко вони існують у формі сигналів у пам'яті ЕОМ, а їх обіг здійснюється набором кодів тощо.
Найточніше визначити величину необхідної для обслуговування господарського механізму грошової маси дає змогу вивчення законів грошового обігу.
Література
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.
2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.
3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с
4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.
5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С
6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с
7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.
8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.
9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.
10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с
11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.
12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.
13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.
14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення:
