Сутність та види фінансового посередництва
Реферат на тему:
Сутність та види фінансового посередництва
Фінансовий посередник як суб'єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не-прямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансу-вання поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб'єктами ринку, з'являється третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового рин-ку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зо-бов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі-нансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фі-нансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим по-середництвом. Фінансове посередництво істотно відріз-няється від брокерсько-дилерської діяльності. Особли-вість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не
створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посе-редники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимо-ги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання — страховий поліс, а розмі-щуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимо-гу до позичальника.
Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис.9.1.1)
Механізм фінансового посередництва недостатньо дослідже-ний у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розгля-даються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих еко-номічних сферах. Проте це не так.
Рис. 9.1.1. Загальна схема фінансового посередництва
Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошо-вому ринку, з одним і тим же об'єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економі-чного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особ-ливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошо-вий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.
Призначення фінансових посередників. Фінансові посередни-ки відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки, їх економічне при-значення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового рин-ку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонуван-ня. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.
Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економіч-ні суб'єкти — кредитори і позичальники — будують свої взаємо-відносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте органі-зація таких відносин була б для них і суспільства набагато до-рожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.
Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:
1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику до-статньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;
2)скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на фор-мування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кре-дитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних сис-тем тощо); не потрібно здійснювати складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб визначити його надійність, плато-спроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий по-середник1; не треба мати справу з великою кількістю дрібних креди-торів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посеред-ник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.
Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники та-кож витрачають значні кошти, і утримання цих посередників об-ходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кож-ної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кре-диторами та позичальниками;
3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів гро-шового ринку, скільки значна частина їх перекладається на по середників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;
4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосе-реджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентру-вати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;
5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризи-ків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів.
Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єк-тами реального сектору економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на круговорот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у перемі-щенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величе-зної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже пе-рерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.
Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літерату-рі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:—
банки;—
небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи нази-вають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками.
В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:—
депозитні інституції;—
договірні ощадні інституції;—
інвестиційні посередники.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зу-мовлюється двома обставинами:—
відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»;—
відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.
В європейському законодавстві банк трактується значно ши-рше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за євро-пейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділен-ня трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посеред-ників за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:—
банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;—
небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
ЛІТЕРАТУРА
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.
Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. — Розд. 1.
Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.—Розд. 2.
Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск: Меркаванне,1994.
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе, 1978.
Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика СПб: Оркестр, 1994.
Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К., “Знання “, 1998.
Гроші та грошовий обіг. Демківський А. В./ навчально—методичний посібник, К., - 1998.
Савченко А., Коваль В. Розвиток платіжної системи України за десятиріччя./ Вісник НБУ.—2001. - №5.
Закон України “Про банки і банківську діяльність“./ Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. —К., 2001. — Вип.1.
Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні”./ Вісник НБУ— 1996. №5.
Чухно А. Створення грошової системи України / Економіка України. — 1994.- №11.
Дорофєєва Н. В.. Комаринська З. М. З історії грошей України. Навчальний посібник./ Київ , Львів, 2000, 165 с.
Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.
Поляков В. П.Москвина Л. А —Основы денежного обращения и кредита. — М. Инфра, 1996.
Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.
Закон України “Про Національний банк України “/Законодавчі та нормативні акти, випуск 7/1999.
Національний банк і грошово — кредитна політика: Підручник / За ред. А. М.Мороза , М. Ф. Пуховкіної. — К. КНЕУ, 1999.
Грошово — кредитна політика в Україні./ За ред. В. І. Міщенка.-.Т-во “Знання“ , КОО, 2000- 305 с. — (Бібліотечка банкіра ).
Черняк Л. І. Лізінгові операції.// Вісник НБУ.-1997. - №7.
Сутність та види фінансового посередництва
Фінансовий посередник як суб'єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не-прямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансу-вання поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб'єктами ринку, з'являється третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового рин-ку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зо-бов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі-нансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фі-нансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим по-середництвом. Фінансове посередництво істотно відріз-няється від брокерсько-дилерської діяльності. Особли-вість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не
створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посе-редники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимо-ги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання — страховий поліс, а розмі-щуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимо-гу до позичальника.
Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис.9.1.1)
Механізм фінансового посередництва недостатньо дослідже-ний у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розгля-даються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих еко-номічних сферах. Проте це не так.
Рис. 9.1.1. Загальна схема фінансового посередництва
Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошо-вому ринку, з одним і тим же об'єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економі-чного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особ-ливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошо-вий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.
Призначення фінансових посередників. Фінансові посередни-ки відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки, їх економічне при-значення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового рин-ку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонуван-ня. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.
Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економіч-ні суб'єкти — кредитори і позичальники — будують свої взаємо-відносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте органі-зація таких відносин була б для них і суспільства набагато до-рожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.
Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:
1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику до-статньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;
2)скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на фор-мування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кре-дитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних сис-тем тощо); не потрібно здійснювати складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб визначити його надійність, плато-спроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий по-середник1; не треба мати справу з великою кількістю дрібних креди-торів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посеред-ник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.
Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники та-кож витрачають значні кошти, і утримання цих посередників об-ходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кож-ної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кре-диторами та позичальниками;
3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів гро-шового ринку, скільки значна частина їх перекладається на по середників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;
4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосе-реджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентру-вати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;
5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризи-ків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів.
Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єк-тами реального сектору економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на круговорот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у перемі-щенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величе-зної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже пе-рерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.
Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літерату-рі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:—
банки;—
небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи нази-вають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками.
В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:—
депозитні інституції;—
договірні ощадні інституції;—
інвестиційні посередники.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зу-мовлюється двома обставинами:—
відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»;—
відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.
В європейському законодавстві банк трактується значно ши-рше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за євро-пейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділен-ня трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посеред-ників за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:—
банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;—
небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
ЛІТЕРАТУРА
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.
Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. — Розд. 1.
Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.—Розд. 2.
Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск: Меркаванне,1994.
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе, 1978.
Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика СПб: Оркестр, 1994.
Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К., “Знання “, 1998.
Гроші та грошовий обіг. Демківський А. В./ навчально—методичний посібник, К., - 1998.
Савченко А., Коваль В. Розвиток платіжної системи України за десятиріччя./ Вісник НБУ.—2001. - №5.
Закон України “Про банки і банківську діяльність“./ Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. —К., 2001. — Вип.1.
Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні”./ Вісник НБУ— 1996. №5.
Чухно А. Створення грошової системи України / Економіка України. — 1994.- №11.
Дорофєєва Н. В.. Комаринська З. М. З історії грошей України. Навчальний посібник./ Київ , Львів, 2000, 165 с.
Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.
Поляков В. П.Москвина Л. А —Основы денежного обращения и кредита. — М. Инфра, 1996.
Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.
Закон України “Про Національний банк України “/Законодавчі та нормативні акти, випуск 7/1999.
Національний банк і грошово — кредитна політика: Підручник / За ред. А. М.Мороза , М. Ф. Пуховкіної. — К. КНЕУ, 1999.
Грошово — кредитна політика в Україні./ За ред. В. І. Міщенка.-.Т-во “Знання“ , КОО, 2000- 305 с. — (Бібліотечка банкіра ).
Черняк Л. І. Лізінгові операції.// Вісник НБУ.-1997. - №7.
