Грошово-кредитна система Японії
Пошукова робота:
Грошово-кредитна система Японії
Зміст
1. Грошовий обіг. Зміни у грошовій системі
2. Особливості розвитку валютної системи
3. Розвиток кредитної системи країни
4. Спеціальні фінансово-кредитні інститути
5. Грошово-кредитна політика та її еволюція (1945-1998 pp.).
Список використаної літератури
1. Грошовий обіг. Зміни у грошовій системі
Банк Японії за законом 1888 р. одержав право здійснювати фідуціарну (незабезпечену) банкнотну емісію, проте золотий стандарт запроваджено у Японії лише у 1897 р.
Протягом Першої світової війни і в наступні роки (1914—1920) грошова маса в обігу Японії збільшилася в 3 рази, що зумовило інфляцію і знецінення єни на 64 %.
Після тимчасової стабілізації грошового обігу інфляція поновилася у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929—1933 pp. і агресією Японії (захоплення Маньчжурії у 1931 p., агресивні акції в Китаї, підготовка до Другої світової війни). Зі скасуванням золотого стандарту в 1931 р. грошова маса в обігу в 1937 р. збільшилася в 1,6 раза, а оптові ціни — на 68 %.
З початком японської агресії в Китаї у 1937 р. і до кінця Другої світової війни інфляція в Японії посилилася. Реальна заробітна плата японських робітників у 1945 р. становила 41,2 % рівня 1934—1936 pp.
Емісійне законодавство, прийняте у повоєнний період, передбачало фіскальні обмеження випуску банкнот. Щоб уникнути бюджетного фінансування за рахунок друкування грошей, уряд переглядає ліміти емісії. Грошову емісію регулюють не за допомогою обмеження, а впровадженням політики грошово-кредитного регулювання інвестицій, валютних курсів і міжнародних розрахунків.
Протягом Другої світової війни, коли інфляція досягла найвищого рівня, частка готівкових грошей в обігу збільшилася (з ЗО до 56 %), а депозитних — скоротилася. У повоєнний період, незважаючи на інфляцію, структура грошового обігу почала вирівнюватись, оскільки господарство відновлювалося, збільшувався обсяг торгового і платіжного обороту, в тому числі оптової торгівлі.
Хоча в структурі грошового обігу домінують депозитні кошти, за допомогою емісії готівкових грошей Банк Японії здійснює заходи, спрямовані на пожвавлення грошового обігу, використовуючи, зокрема, кредитне регулювання.
У 1945—1951 pp. інфляція в Японії посилилася. Маса грошей в обігу збільшилася в 15 разів, оптові ціни — у 343 рази. В умовах товарного голоду попит на товари перевищував пропозицію і стимулював підвищення цін. Купівельна спроможність єни скоротилася на 99 %.
З 1952 p., коли відновлення економіки було завершено, інфляція уповільнилась. Основу цього процесу становили технічна реконструкція і збільшення товарного виробництва й товарообороту, скорочення частки державного бюджету в національному доході, порівняно низький рівень воєнних витрат і державного кредитування, розміщення державних позик за рахунок ресурсів кредитної системи. У 50-ті роки середньорічний темп підвищення цін становив 0,65 %, у першій половині 60-х років — 1,8, у другій половині — 2,1 %. Довоєнну купівельну спроможність єни відновити не вдалося.
У 70-х роках інфляція в країні посилилась. З 1965 р. для фінансування витрат центрального бюджету знову використовують державні позики, які здебільшого розміщувалися в Банку Японії. У 1981 р. з цією метою використано 98 % банкнотної емісії проти 22 % у 1973 р. Підвищення цін було викликано політикою монополій, а також зростанням цін на імпортне паливо, сировину, продовольчі товари. Збільшенню грошової емісії сприяв великий приплив у країну іноземної валюти у зв'язку з активним сальдо платіжного балансу. Інфляція набула галопуючого характеру. Якщо в 60-х роках індекс оптових цін збільшився на 13,6 %, а роздрібних — на 76,4, то в 1973— 1980 pp. вони зросли відповідно на 102 і 139,6 %. Інфляція призвела до зниження матеріальних стимулів до праці, зубожіння населення.
У таких умовах влада спрямовувала зусилля на контроль за грошовою масою і стабілізацію грошового обігу. В результаті в 1981 — 1986 pp. середньорічний приріст цін становив 0,2 %, у тому числі оптові ціни знизилися на 2,2 %, а роздрібні збільшилися на 1,6 %. Структурна перебудова економіки, підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва і стимулювання зовнішньоекономічної експансії сприяли реалізації цього завдання у 80-х роках.
Країна істотно залежить від паливно-сировинних ресурсів, проте помітне зниження цін на нафту й основні види сировини сприяло подоланню інфляційних процесів: у 1981 — 1986 pp. ціни на імпортні товари знизились на 43 %. Істотне значення мала фінансово-адміністративна реформа, яка супроводжувалася зменшенням емісії державних позик як засобом бюджетного фінансування. Розміри пере-кредитування також скоротилися (з ЗО % активів Банку Японії у 1980 р. до 19 % у 1990 p.). Водночас у зв'язку з підвищенням цін на продовольчі товари та різні послуги (збільшення непрямих податків, підвищення чистих витрат обігу) роздрібні й споживчі ціни збільшилися. Оскільки інфляція знецінює грошовий капітал і отримані прибутки, дезорганізуюче позначається на всьому процесі відтворення, то курс на її обмеження і стабілізацію грошового обігу відповідає інтересам усіх верств населення.
2. Особливості розвитку валютної системи
Інфляційне знецінення єни у повоєнний період стало одним з основних факторів зниження її валютного курсу. Курс єни періодично переглядався. Так, 1 дол. США дорівнював у 1945 р. 15 єнам, у 1947 р. — 50, у 1948 р. — 270 єнам. У квітні 1949 р. встановлено єдиний валютний курс: 360 єн = 1 дол. (зберігався до 1971 p.). Якщо спочатку єдиний курс єни до долара був штучно завищений, то надалі він відповідав реальному відношенню цих валют, у 60-х роках спостерігалося зниження курсу єни, оскільки долар знецінювався більше, ніж єна.
У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше у повоєнний період було ревальвовано, в лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію. В умовах криз світової валютної системи у 70—80-х роках курс японської валюти коливався.
Починаючи з 70-х років курс єни підвищився з 315 єн за долар у 1971 до 195 єн у 1978 р. У 1979 р. він знизився до 240 єн за долар і в подальшому був нестійким. З 1984 р. курс знову почав швидко підвищуватися — з 252 єн за долар до 130,2 єни у січні 1988 р.
Підвищенню курсу єни сприяли тривала структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, підвищення конкурентоспроможності японських експортних товарів, збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошового обігу і цін. Збільшення курсу єни також було пов'язано з політикою Вашингтона, спрямованою на підтримання штучно заниженого курсу долара: у такий спосіб адміністрація США прагнула розширити американський експорт, утруднити японський імпорт і на цій основі скоротити дефіцит у зовнішній торгівлі з Японією і в платіжному балансі США в цілому.
Доходи від зовнішньої торгівлі перекривали негативне сальдо за іншими статтями платіжного балансу. Тому золотовалютні резерви досягли у 1978 р. 33млрд дол.
У 80-ті роки конкурентоспроможність японських товарів значно підвищилася не тільки за рахунок науково-технічного прогресу та зниження матеріале- і трудомісткості виробництва, а й у результаті товарного демпінгу. Тому в цей період золотовалютні резерви швидко збільшуються, особливо з 1986 р. (у жовтні 1987 р. вони становили 76,2 млрд дол.), передусім за рахунок активного сальдо торговельного балансу. Сучасна єна є однією з резервних валют, яка до 1997 р. була найстабільнішою в Азії.
В умовах нагромадження великих валютних резервів і ризику їх знецінення Японія використовує ці резерви для зовнішньоекономічної експансії. Вона є найбільшим кредитором у світі. Японія форсує свою зовнішньоекономічну експансію при завищеному курсі долара щодо єни. Здійснюється подальша інтенсифікація структурної перебудови економіки на основі використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу.
Однак експансії Японії протидіють США і країни Західної Європи.
До проблем у відносинах Японії з іншими країнами призвела традиційна стратегія участі країни у міжнародному поділі праці під гаслом "Робити краще те, що Захід робить добре". Об'єктивно сприяли цьому також новий етап розвитку інтернаціоналізації світової економіки і пов'язані з цим розвитком досягнення Японії. Інтернаціоналізація економіки стала однією з основних умов піднесення країни після кризи 1991-1993 pp.
Зміцнення позицій єни у світовому господарстві в 90-х роках супроводжувалося розширенням участі Японії у міжнародних економічних відносинах. Зросла частка країни у світовому експорті, особливо в експорті капіталу, де вона вийшла у середині 90-х років на перше місце у світі за обсягом щорічних іноземних прямих інвестицій і на друге місце за їх нагромадженою сумою.
Наприкінці 90-х років триває процес формування і закріплення нової схеми співробітництва Японії з іншими країнами у фінансовій сфері. Зокрема, переорієнтація на внутрішній попит зумовила зміну співвідношення експорту товарів і експорту капіталу: експорт товарів починає скорочуватися, а вивезення капіталу швидко збільшується. Основою цього стало величезне активне сальдо за поточними статтями платіжного балансу та перетворення Японії на найбільшого інвестора. Щоб скоротити активне сальдо на 11 млрд дол., міністерство транспорту, наприклад, ухвалило програму довести з 1995 р. кількість японських туристів, які виїжджають за кордон, до 10 млн чол.
Розглянемо розподіл японських інвестицій за регіонами світу. Статистика свідчить, що "найпопулярнішим" регіоном для інвестування є Північна Америка. Великі структурні зміни відбуваються в потоці капіталу, який спрямовується в Азіатський регіон: зменшуються інвестиції у видобувну промисловість, дедалі більший потік спрямовується на створення виробничих підрозділів японських фірм. Скорочується частка інвестицій у Латинській Америці та Африці, бо подорожчання єни робить вигідними інвестиції у Західну Європу. У 90-ті роки збільшується потік прямих інвестицій у промислово розвинені країни.
Отже, зарубіжні капіталовкладення Японії стали одним із каналів вагомої трансформації її участі у міжнародному поділі праці, сприяли становленню нової моделі економічного зростання та підвищенню курсу єни у 1990-1996 pp.
У жовтні-листопаді 1997 р. вибухнула фінансово-валютна і біржова криза, яка охопила багато країн Південно-Східної Азії і Японію. Криза виявилася у відпливі капіталів за кордон, знеціненні національних валют, падінні курсу корпоративних і державних паперів.
У такій ситуації Банк Японії починає проводити масштабні валютні інтервенції, тобто викидати на валютні біржі зі своїх золотовалютних резервів вільно конвертовану валюту, щоб збити ажіотажний попит на неї. У 1997 р. єна вистояла, але її стабілізація коштувала 79 млрд дол. (єна девальвувала на 3 %).
Із січня 1998 р. курс єни катастрофічно падає. її фактична девальвація створює реальну загрозу краху орієнтованої на експорт економіки країн Південно-Східної Азії, а також (і це основне) загрозу масового напливу японських товарів на ринки США і Західної Європи (як відомо, девальвація національної валюти вигідна для експортерів, оскільки веде до здешевлення, а отже, до підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світових ринках). Саме цим пояснюється згода уряду США виділити Японії кредит на 100 млрд дол. для відновлення курсу єни.
Обсяг ВВП у 1998 р. скоротився на 2,8 %, обсяг промислового виробництва — понад 5 %, рівень безробіття підвищився до 4,4 %. Економічна ситуація в країні, особливо у фінансовому секторі, ускладнюється. Триває банківська криза. Банк Японії вдавався до валютної інтервенції, але курс єни проти долара знизився. Валютно-фінансова криза 1997—1998 pp. стала провісником циклічної кризи надвиробництва.
3. Розвиток кредитної системи країни
Перші банки в Японії з'явилися ще до буржуазної революції 1868 р. Це були приватні контори обміну, які поєднували обмін з банківською справою. Але тільки після революції починає формуватися капіталістична кредитна система Японії.
Банківська система створювалася на основі законів про національні банки 1872 і 1897 p., згідно з якими організовувалися комерційні банки за типом банків європейських країн. Разом з приватними банками було створено державний емісійний банк та інші державні і напівдержавні кредитні інститути.
Вже до Першої світової війни одночасно зі збільшенням кількості банківських інститутів відбулося зосередження основної маси позикових капіталів у руках невеликої кількості банків. Після Першої світової війни процес концентрації банків посилився, особливо у зв'язку з банківською кризою у 1927 р. У результаті банкрутств і поглинання великими банками малих кількість банків у 1928 р. порівняно з 1918 р. зменшилася удвічі.
У подальшому процес концентрації банків відбувався відносно повільно, а в роки Другої світової війни різко активізувався внаслідок посилення державного контролю. Загальна кількість банківських інститутів з 327 у 1941 р. скоротилася до 125 у 1945 р.
Після Другої світової війни кредитна система розвивається по лінії як розширення кількості державних кредитних інститутів (крім державних кредитних інститутів, що існували раніше, — емісійного банку,
ощадних кас, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, засновано два спеціальні банки — Японський банк розвитку та Експортно-імпортний банк, а також 10 фінансово-кредитних корпорацій), так і державного регулювання діяльності приватних інститутів, надання їм державою різноманітних послуг.
Однією з таких послуг є державне страхування кредитів, що їх надавали експортерам японських товарів приватні японські банки, промислові й торгові компанії. У Японії страхування таких кредитів покладено на міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Безпосередньо функцію страхування виконують страхові компанії та комерційні банки за рахунок коштів держави, які надає їм назване міністерство. Японські експортери страхуються від усіх видів ризиків: політичних, комерційних, фінансових.
Кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За характером виконуваних функцій вони поділяються на емісійний (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні ФКІ.
Банк Японії, заснований у 1882 р. як акціонерна компанія, є центром кредитної системи, емісійним банком країни; основним його акціонером є держава. Приватні акціонери не мають права брати участі у формуванні ради банку. Всі його члени призначаються урядом. Банк є державною установою.
Банк Японії здійснює всі властиві емісійним банкам функції, хоча в його діяльності на відміну від банків інших країн спостерігаються певні особливості. Характерним, наприклад, є те, що протягом 50— 60-х років його основним позичальником була не держава, а комерційні банки. Частка державних зобов'язань і кредитів уряду в активах Банку Японії скоротилася з 72,2 % у 1949 р. до 37,4 % у 1970 p., частка обліково-позикових операцій відповідно збільшилася. Така зміна в активах банку в цей період означала більш тісний зв'язок між його емісійно-кредитною діяльністю і процесом розширеного відтворення, що було викликано політикою обмеження інфляції в країні за рахунок усунення великого дефіциту державного бюджету в перші повоєнні роки.
Широке використання комерційними банками кредитів Банку Японії дає йому змогу ефективніше застосовувати при регулюванні грошового обігу і кредиту такий метод, як зміна ставки облікового відсотка. Система обов'язкових резервів, яку використовують з 1959 p., та операції на відкритому ринку теж відіграють важливу роль у механізмі грошово-кредитного регулювання.
Скасування в 1965 p. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту державного бюджету відкрило шлях для фінансування дефіциту за рахунок емісії облігацій державних позик і сприяло тому, що основним позичальником Банку Японії знову стала держава. У 1982 р. облігації державних позик в його активах становили 78 %.
Функції Банку Японії визначено спеціальним законом у 1942 p., який у 1979 та 1998 р. модернізовано. Згідно із законом основний капітал банку встановлено у розмірі 100 млн єн (55 % капіталу належить державі, 45 % — приватним акціонерам: приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та ін.). Акціонерам гарантовано дивіденди у розмірі 4 %. Решта прибутку надходить до державного бюджету.
Згідно із законом 1998 р. загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку (за законом 1979 р. на чолі банку стояла політична рада), що складається з дев'яти осіб (до складу політичної ради входило сім членів), а політична рада скасовується. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначає Кабінет Міністрів з осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів (за законом 1979 р. — керуючий Банку Японії, уповноважені урядом міністр фінансів, представник планово-економічного управління та чотири представники найбільших монополій). Термін їхніх повноважень становить п'ять років (було чотири). На засіданнях правління в разі необхідності можуть бути присутні представники уряду (вони мають право подавати на розгляд правління свої пропозиції).
Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 45 філій і відділень у Японії, а також представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу.
Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Основне його завдання — підтримувати цінову стабільність, щоб сприяти збалансованому розвитку національної економіки. Цього досягають завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки.
Банк Японії також забезпечує ефективне функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями (інститутами).
Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Двічі на рік банк через міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну
політику, однак розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.
Таблиця 9
Сальдо основних рахунків Банку Японії*
Стаття | 1995 р. | 1996 р. | Січень 1997 р. | Лютий 1997 р.
Активи
Грошові позики | 23905 | 19834 | 19871 | 108400
Векселі куплені
(у тому числі комерційні) | 104338 | 90407 | 57269 | 63066
Облігації державної позики (ОДП) | 375358 | 463422 | 424113 | 423856
Короткострокові урядові цінні папери | 162741 | 189596 | 150270 | 145135
Рахунки закордонних активів | 25309 | 29227 | 29440 | 29679
Пасиви Емісія банкнот | 462440 | 506710 | 436264 | 443712
Вклади фінансово-кредитних установ (інститутів) | 33101 | 34626 | 32718 | 34716
Поточні рахунки уряду | 497 | 744 | 832 | 554
* Вісник НБУ. — 1998. — № 4.
Виокремлюють такі основні напрямки діяльності Банку Японії:*
облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;*
надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;*
купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;*
виписування векселів на отримання;*
приймання вкладів;*
операції у національній валюті;*
приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.
Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю,
спрямованою на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надаються через підписку та андеррайтинг випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів.
Банк за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-про-даж валюти, надавати кредити або виконувати операції від імені іноземних центральних банків та інших організацій з метою розвитку співробітництва з ними, приймати від цих організацій вклади і здійсню-вати виправдані єнові інвестиції.
Банк Японії здійснює контроль за кредитною сферою і забезпе-чує стабільне функціонування системи платежів і розрахунків, надаючи кредитним організаціям кредити на обмежений строк.
Комерційні банки поділяються на міські та місцеві (регіональні). їх операції законодавчо регламентовані. Банк не має права розпоча-ти свою діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів (умо-ви реєстрації: відповідність капіталу, активів та пасивів, необхідний дос-від роботи адміністрації, її певний соціальний статус). Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менший 1 млрд єн. У його назві має бути слово “банк”. Для відкриття відділень банку необхідний дозвіл міністерства фінансів.
Категорії банків згідно із законодавством 90-х років наведено на рис. 10.
Рис. 10. Категорії банків Японії
Міські банки - це 10 найбільших банків Японії. Вони зосередили понад 1/4 загального обсягу залучених депозитів. Ці банки надають близько 30 % позик. Міські банки мають розгалужену мережу філій (175 установ) у Японії та за кордоном. Кожен з них тісно пов’язаний з промисловими і торговельними компаніями. Вони є основними учасниками валютного ринку, постачальниками коштів у галузі економіки, що розвиваються швидкими темпами. Під їх контролем перебуває діяльність інших ФКІ.
Важливою ознакою японської економічної системи є наявність кей-рецу, або промислової групи. Кожна кейрецу складається із стрижневої групи ФКІ (основа — міські банки та інші ФКІ), пов'язаної з групою промислових фірм, багато з яких торгують між собою. Кожний учасник групи є власником звичайних акцій інших членів. Міські банки підтримують фірми їх кейрецу при наданні позик і володіють значною часткою боргових зобов'язань цих фірм. Фінансова система Японії спрямовує кошти на найпродуктивніші інвестиції.
До 1990 р. до десяти найбільших банків світу входили сім міських японських банків, a "Dai-lchi Kahguo" був першим у світі. Проте у 1997 p. "Bank of Tokyo Mitsubishi" (капітал 18585 млн дол.) посідав п'яте місце, "Sumitomo Bank" (14737 млн дол.) — дев'яте, a "Dai-lchi Kahguo" (капітал 14458 млн дол.) — 10 місце.
Для міських банків характерні високий рівень перекредитування і залежність від Банку Японії, який здійснює урядову грошово-кредитну політику.
Місцеві (регіональні) банки — це здебільшого малі та середні за масштабом здійснюваних операцій банки, які можуть відкривати відділення та філії тільки в тій префектурі, де розміщується їх головна контора.
Отже, на основі досвіду розвитку банківської системи Японії можна виокремити такі характерні особливості комерційних банків:*
тісний зв'язок з промисловими і торговельними компаніями по лінії кредитування (частка позичкових ресурсів у сукупному капіталі японських компаній становить понад 80 %, у яких переважають кредити комерційних банків);*
високий ступінь концентрації капіталу і великі суми активів. (Станом на 1996 р. серед 100 найбільших банків світу — 26 японських, близько третини загальної суми депозитів 500 найбільших банків світу становить частка банків Японії.)
4. Спеціальні фінансово-кредитні інститути
Велику групу різних за характером виконуваних функцій приватних, державних і кооперативних установ становлять спеціальні ФКІ. Вони налічують ЗО інвестиційних компаній (траст-банків), три банки довгострокового кредиту, 29 компаній зі страхування життя і 58 компаній зі
страхування майна, 283 брокерські компанії, які здійснюють операції з цінними паперами, а також лізингові компанії.
Інвестиційні компанії (траст-банки) поряд з інвестиційними здійснюють довірчі операції, а також дедалі більше втручаються у сферу банківської діяльності. Вони контролюють виконання брокерськими компаніями операцій з цінними паперами. Більшість із них тісно пов'язані з великими комерційними банками країни внаслідок взаємного володіння акціями. Як і комерційні банки, інвестиційні компанії через філії, створені за кордоном разом з комерційними банками країни чи самостійно, поширюють свою діяльність в інших країнах. Характерно, що створені ними закордонні філії функціонують як банківські установи і виконують різноманітні операції, властиві банкам та інвестиційним компаніям, тоді як у самій Японії їх банківська діяльність обмежена.
Приватні банки довгострокового кредиту створені після Другої світової війни на основі реорганізації напівдержавних банків довгострокового кредиту. Основними джерелами кредитних ресурсів цих банків є облігаційні позики.
Банки розміщують на ринку процентні папери (на термін п'ять років з виплатою процентів двічі на рік) і дисконтні папери (з річним строком; продаються за ціною, зменшеною на суму дисконту).
Страхові компанії за сумою активів посідають третє місце серед приватних ФКІ і перше — серед спеціальних. Основна частка активів страхових компаній належить компаніям із страхування життя.
Брокерські фірми за розміром ресурсів займають скромне місце серед фінансово-кредитних установ. Однак їх місце у кредитній системі визначається не розміром ресурсів, а роллю, яку вони відіграють як учасники децентралізованого ринку цінних паперів, що активно розвивається поряд із фондовими біржами країни.
Лізингові компанії почали створюватися з 1963 р. Одні з них є універсальними, вони пропонують в оренду різні машини й обладнання, інші спеціалізуються на наданні в оренду певного виду машин і обладнання: автомобілів, будівельного обладнання, комп'ютерів тощо.
Державні спеціальні ФКІ займають важливе місце в кредитній системі країни. До них належать ощадні каси, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, Японський банк розвитку, Експортно-імпортний банк і фінансово-кредитні корпорації: Народна фінансова корпорація, Фінансова корпорація малого бізнесу, Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового та рибного
господарства, Корпорація житлових позик, Фінансова корпорація держав-них підприємств, Корпорація розвитку Хоккайдо і Тохоху, Фінансова кор-порація розвитку острова Окінава.
Категорії державних спеціальних ФКІ наведено на рис. 11.
Рис. 11. Державні спеціальні фінансово-кредитні інститути
Державні ФКІ фінансують лише ті сфери економіки, де з певних причин не працюють комерційні банки. Кредит цих установ традиційно найбільш пільговий завдяки тому, що вони отримують кошти від Бюро довірчих фондів під офіційно встановлений низький процент і працюють як органи фінансування.
Ощадні каси функціонують при поштових відділеннях і тому на-зиваються поштово-ощадними. Залучені кошти ощадні каси перека-зують у розпорядження Бюро довірчих фондів міністерства фінансів.
Бюро довірчих фондів міністерства фінансів - один із ве-ликих ФКІ країни. Його ресурси складаються з вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах і використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.
Японський банк розвитку, заснований у квітні 1951 p., здійснює довгострокове кредитування промисловості. Кредитні ресурси банку складаються з капіталу, наданого йому при організації, бюджетних асигнувань, позик Бюро довірчих фондів і ресурсів інших урядових установ. Банк кредитує здебільшого такі галузі, кредитування яких, на думку приватних банків, є ризикованим.
Експортно-імпортний банк створено в 1950 р. Капітал банку повністю належить державі. Власні ресурси банку складаються з його капіталу і асигнувань з державного бюджету. Залучені ресурси становлять позики в урядових установах та позики іноземних кре-диторів. Обсяги і структура пасивних і активних операцій щорічно ухвалюються парламентом. Діяльністю банку керує міністерство фінансів.
Строки надання кредитів становлять від шести місяців до п'яти років, в окремих випадках — 15—20 років.
Банк надає кредити на експорт промислового обладнання, чорних і кольорових металів та інших товарів. Зазвичай це непряме кредитування імпортерів, що здійснюється у вигляді обліку векселів, виданих іноземними імпортерами японських товарів. Крім того, банк безпосередньо надає кредити споживачам японських товарів, уряду та банкам інших країн, а також японським компаніям для здійснення ними іноземних інвестицій. Витрати на інвестиції у видобувну галузь країни, що розвивається, кредитуються на пільгових умовах. В активних операціях банку істотну частку становлять кредити японським імпортерам сировини та матеріалів, що мають важливе значення для економіки країни. Банк також надає кредити для фінансування імпорту готової продукції. Так, починаючи з 1987/88 фінансового року банк обмежує кредитування експорту і стимулює кредитування імпорту торговельно-промислової продукції з метою скорочення великого позитивного сальдо торгового балансу. Зазначені зміни у кредитній політиці банку зумовлені тиском США і великих західноєвропейських країн, які не витримали конкуренції з Японією.
Імпортерів японських товарів банк, як правило, кредитує разом з комерційними банками. Його частка в загальному обсязі кредиту перевищує 50 %. Така практика підвищує його роль як знаряддя зовнішньоекономічної експансії японського капіталу.
Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей господарства (сільського господарства, лісової промисловості та рибальства, житлового будівництва та ін.), регіонів, що відстають в економічному розвитку, а також підприємств і місцевих органів влади. їх бюджетні та щорічні плани затверджуються парламентом, а діяльність перебуває під контролем відповідних міністерств. Кредити цих корпорацій порівняно з кредитами приватних банків надаються на більш пільгових умовах і відіграють важливу роль у створенні умов для економічного зростання країни й послаблення соціальних суперечностей. Водночас на початку 80-х років проведено адміністративно-фінансову реформу, яка передбачала обмеження участі держави у процесі суспільного відтворення, розширення сфери господарської діяльності приватного капіталу і поступову приватизацію цих корпорацій.
Кредитні кооперативи спеціалізуються на такій самій діяльності, що й фінансово-кредитні корпорації. За складом членів кредитні кооперативи поділяються на сільськогосподарські та міські.
Членами сільськогосподарського кооперативу є майже всі селяни. Місцеві кооперативи об'єднані у префектурні асоціації, якими керує Центральний кооперативний банк сільського господарства.
Аналогічну структуру організації має міська кредитна кооперація, членами якої є власники малих та середніх промислових і торговельних підприємств, об'єднані у кредитні асоціації. На чолі кредитних асоціацій стоїть Центральний банк торговельних і промислових кооперативів. Капітали зазначених центральних банків частково складаються з державних коштів. Контроль за цими банками і всією системою кооперативного кредиту здійснює держава.
Поряд з національними кредитними інститутами в Японії функціонує велика кількість іноземних банків. На 1 квітня 1995 р. в країні мали свої відділення 93 іноземні банки. Питома вага позик цих банків становила близько 3 % загальної суми позик, виданих усіма японськими банками. Сфера діяльності іноземних банків у Японії більш обмежена на відміну від сфери діяльності іноземних банків у таких, наприклад, країнах, як Великобританія та США.
5. Грошово-кредитна політика та її еволюція (1945—1998 pp.)
Грошово-кредитну політику Японії розробляє і здійснює Банк Японії як незалежна інституція згідно із законодавством. Засоби грошово-кредитної політики банку в 1945—1978 pp. відрізнялися від тих, які використовували центральні банки розвинених капіталістичних країн.
Основним інструментом грошово-кредитної політики було кількісне раціонування кредиту, яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів. Жорстко регулювалися основні ставки на ринку банківського кредитування. Відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.
Держава здійснювала жорсткий контроль за діяльністю приватних банків. Він полягав у такому специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери, як перекредитування. Упродовж 60—80-х років апогей перекредитування припадав на періоди стабільного економічного розвитку Японії. Перекредитування відбувалося тоді, коли міські банки надавали позики нефінансовому сектору в обсягах, що перевищували акумульовані на депозитах кошти. Банк Японії був кредитором в останній інстанції для приватних банків, а отже, вони виявлялися постійними боржниками центрального банку.
У Японії з 1945 р. на відміну від багатьох країн з розвиненою ринковою економікою банки не були націоналізовані. У 50-ті роки поруч із приватними ФКІ створюється мережа державних установ (Японський банк розвитку, Експортно-імпортний банк та ін.).
Кількісне раціонування кредиту полягало у контролі за розмірами кредитів, які центральний банк надавав іншим ФКІ, та в управлінні кредитною експансією, тобто в адміністративному контролі за наданням банками ліквідних ресурсів своїм клієнтам.
Виокремлюють такі основні засоби грошово-кредитної політики Банку Японії:*
коригування облікової ставки — максимальна резервна норма становить 20 % (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100 %), її встановлюють на цьому рівні окремо за категоріями рахунків і категоріями ФКІ;*
регулювання обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;*
суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця. За недораховану суму стягується штраф у розмірі облікової ставки комерційних векселів і 3,75 % річних (табл. 10, 11);
Норми обов'язкового резервування для банків Японії
Єнові депозити (крім нерезидентських рахунків) | Строкові вклади
та депозитні сертифікати,
% | Інші депозити,
%
До 50 млрд єн——
Від 50 до 500 млрд єн | 0,05 | 0,10
Від 500 млрд єн до 1,2 трлн єн | 0,05 | 0,80
Від 1,2 до 2,5 трлн єн | 0,90 | 1,30
Понад 2,5 трлн єн | 1,20 | 1,30
Резидентські депозити в іноземній валюті | 0,20 | 0,25
Нерезидентські єнові рахунки | 0,15
Нерезидентські інвалютні рахунки | 0,15
Боргові зобов'язання банків | 0,10
Грошові трасти | 0,10
Таблиця 11 Норми обов'язкового резервування для банків Японії
Депозити | 1992 р. | 1996 р.
Трансакційні, % | 1,2 | 1,2
Термінові, % | 1,3 | 1,3*
моніторинг банківської діяльності (здійснюється міністерством фінансів раз на 2—3 роки): виявлення тенденцій фінансового ринку і системи розрахунків, встановлення ризику неліквідності, забезпечення збалансованого управління банківською системою;*
щоденний контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити;*
внесення пропозицій у плани банків або обмеження розміру їх кредитної експансії.
Список використаної та рекомендованої літератури
Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. — М.: Финстатинформ, 1995.
Банковское дело: Справ, пособие / Под ред. Ю. А. Бабичева. — М.: Экономика, 1992.
Банковское дело: Учеб. пособие / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кролевецкой. — СПб.: Изд-во УЭФ, 1992. — Ч. 1, 2.
Брагинский С. Кредитно-денежная политика в Японии. — М.: Наука, 1989.
Буката В. Финансово-кредитный механизм и банковские операции. — М.: Финансы, 1991.
Бухвальд Б. Техника банковского дела. — М.: Финансы, 1993.
Валовая Т. Европейская валютная система. — М.: Финансы и статистика, 1986.
Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. — К.: Вища шк., 1995.
Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: ОНБИ "Либра", 1993.
Гальчинський А. С. Теорії грошей. — К.: Основи, 1996.
Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. — К.: Либідь, 1992.
Денежное обращение и кредит при капитализме: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 1989.
Деньги, кредит, банки / Под ред. Г. Кравцовой. — Минск: Меркаванье, 1994.
Дефосе Г Фондовая биржа и биржевые операции. — М.: Феникс, 1992.
Грошово-кредитна система Японії
Зміст
1. Грошовий обіг. Зміни у грошовій системі
2. Особливості розвитку валютної системи
3. Розвиток кредитної системи країни
4. Спеціальні фінансово-кредитні інститути
5. Грошово-кредитна політика та її еволюція (1945-1998 pp.).
Список використаної літератури
1. Грошовий обіг. Зміни у грошовій системі
Банк Японії за законом 1888 р. одержав право здійснювати фідуціарну (незабезпечену) банкнотну емісію, проте золотий стандарт запроваджено у Японії лише у 1897 р.
Протягом Першої світової війни і в наступні роки (1914—1920) грошова маса в обігу Японії збільшилася в 3 рази, що зумовило інфляцію і знецінення єни на 64 %.
Після тимчасової стабілізації грошового обігу інфляція поновилася у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929—1933 pp. і агресією Японії (захоплення Маньчжурії у 1931 p., агресивні акції в Китаї, підготовка до Другої світової війни). Зі скасуванням золотого стандарту в 1931 р. грошова маса в обігу в 1937 р. збільшилася в 1,6 раза, а оптові ціни — на 68 %.
З початком японської агресії в Китаї у 1937 р. і до кінця Другої світової війни інфляція в Японії посилилася. Реальна заробітна плата японських робітників у 1945 р. становила 41,2 % рівня 1934—1936 pp.
Емісійне законодавство, прийняте у повоєнний період, передбачало фіскальні обмеження випуску банкнот. Щоб уникнути бюджетного фінансування за рахунок друкування грошей, уряд переглядає ліміти емісії. Грошову емісію регулюють не за допомогою обмеження, а впровадженням політики грошово-кредитного регулювання інвестицій, валютних курсів і міжнародних розрахунків.
Протягом Другої світової війни, коли інфляція досягла найвищого рівня, частка готівкових грошей в обігу збільшилася (з ЗО до 56 %), а депозитних — скоротилася. У повоєнний період, незважаючи на інфляцію, структура грошового обігу почала вирівнюватись, оскільки господарство відновлювалося, збільшувався обсяг торгового і платіжного обороту, в тому числі оптової торгівлі.
Хоча в структурі грошового обігу домінують депозитні кошти, за допомогою емісії готівкових грошей Банк Японії здійснює заходи, спрямовані на пожвавлення грошового обігу, використовуючи, зокрема, кредитне регулювання.
У 1945—1951 pp. інфляція в Японії посилилася. Маса грошей в обігу збільшилася в 15 разів, оптові ціни — у 343 рази. В умовах товарного голоду попит на товари перевищував пропозицію і стимулював підвищення цін. Купівельна спроможність єни скоротилася на 99 %.
З 1952 p., коли відновлення економіки було завершено, інфляція уповільнилась. Основу цього процесу становили технічна реконструкція і збільшення товарного виробництва й товарообороту, скорочення частки державного бюджету в національному доході, порівняно низький рівень воєнних витрат і державного кредитування, розміщення державних позик за рахунок ресурсів кредитної системи. У 50-ті роки середньорічний темп підвищення цін становив 0,65 %, у першій половині 60-х років — 1,8, у другій половині — 2,1 %. Довоєнну купівельну спроможність єни відновити не вдалося.
У 70-х роках інфляція в країні посилилась. З 1965 р. для фінансування витрат центрального бюджету знову використовують державні позики, які здебільшого розміщувалися в Банку Японії. У 1981 р. з цією метою використано 98 % банкнотної емісії проти 22 % у 1973 р. Підвищення цін було викликано політикою монополій, а також зростанням цін на імпортне паливо, сировину, продовольчі товари. Збільшенню грошової емісії сприяв великий приплив у країну іноземної валюти у зв'язку з активним сальдо платіжного балансу. Інфляція набула галопуючого характеру. Якщо в 60-х роках індекс оптових цін збільшився на 13,6 %, а роздрібних — на 76,4, то в 1973— 1980 pp. вони зросли відповідно на 102 і 139,6 %. Інфляція призвела до зниження матеріальних стимулів до праці, зубожіння населення.
У таких умовах влада спрямовувала зусилля на контроль за грошовою масою і стабілізацію грошового обігу. В результаті в 1981 — 1986 pp. середньорічний приріст цін становив 0,2 %, у тому числі оптові ціни знизилися на 2,2 %, а роздрібні збільшилися на 1,6 %. Структурна перебудова економіки, підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва і стимулювання зовнішньоекономічної експансії сприяли реалізації цього завдання у 80-х роках.
Країна істотно залежить від паливно-сировинних ресурсів, проте помітне зниження цін на нафту й основні види сировини сприяло подоланню інфляційних процесів: у 1981 — 1986 pp. ціни на імпортні товари знизились на 43 %. Істотне значення мала фінансово-адміністративна реформа, яка супроводжувалася зменшенням емісії державних позик як засобом бюджетного фінансування. Розміри пере-кредитування також скоротилися (з ЗО % активів Банку Японії у 1980 р. до 19 % у 1990 p.). Водночас у зв'язку з підвищенням цін на продовольчі товари та різні послуги (збільшення непрямих податків, підвищення чистих витрат обігу) роздрібні й споживчі ціни збільшилися. Оскільки інфляція знецінює грошовий капітал і отримані прибутки, дезорганізуюче позначається на всьому процесі відтворення, то курс на її обмеження і стабілізацію грошового обігу відповідає інтересам усіх верств населення.
2. Особливості розвитку валютної системи
Інфляційне знецінення єни у повоєнний період стало одним з основних факторів зниження її валютного курсу. Курс єни періодично переглядався. Так, 1 дол. США дорівнював у 1945 р. 15 єнам, у 1947 р. — 50, у 1948 р. — 270 єнам. У квітні 1949 р. встановлено єдиний валютний курс: 360 єн = 1 дол. (зберігався до 1971 p.). Якщо спочатку єдиний курс єни до долара був штучно завищений, то надалі він відповідав реальному відношенню цих валют, у 60-х роках спостерігалося зниження курсу єни, оскільки долар знецінювався більше, ніж єна.
У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше у повоєнний період було ревальвовано, в лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію. В умовах криз світової валютної системи у 70—80-х роках курс японської валюти коливався.
Починаючи з 70-х років курс єни підвищився з 315 єн за долар у 1971 до 195 єн у 1978 р. У 1979 р. він знизився до 240 єн за долар і в подальшому був нестійким. З 1984 р. курс знову почав швидко підвищуватися — з 252 єн за долар до 130,2 єни у січні 1988 р.
Підвищенню курсу єни сприяли тривала структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, підвищення конкурентоспроможності японських експортних товарів, збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошового обігу і цін. Збільшення курсу єни також було пов'язано з політикою Вашингтона, спрямованою на підтримання штучно заниженого курсу долара: у такий спосіб адміністрація США прагнула розширити американський експорт, утруднити японський імпорт і на цій основі скоротити дефіцит у зовнішній торгівлі з Японією і в платіжному балансі США в цілому.
Доходи від зовнішньої торгівлі перекривали негативне сальдо за іншими статтями платіжного балансу. Тому золотовалютні резерви досягли у 1978 р. 33млрд дол.
У 80-ті роки конкурентоспроможність японських товарів значно підвищилася не тільки за рахунок науково-технічного прогресу та зниження матеріале- і трудомісткості виробництва, а й у результаті товарного демпінгу. Тому в цей період золотовалютні резерви швидко збільшуються, особливо з 1986 р. (у жовтні 1987 р. вони становили 76,2 млрд дол.), передусім за рахунок активного сальдо торговельного балансу. Сучасна єна є однією з резервних валют, яка до 1997 р. була найстабільнішою в Азії.
В умовах нагромадження великих валютних резервів і ризику їх знецінення Японія використовує ці резерви для зовнішньоекономічної експансії. Вона є найбільшим кредитором у світі. Японія форсує свою зовнішньоекономічну експансію при завищеному курсі долара щодо єни. Здійснюється подальша інтенсифікація структурної перебудови економіки на основі використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу.
Однак експансії Японії протидіють США і країни Західної Європи.
До проблем у відносинах Японії з іншими країнами призвела традиційна стратегія участі країни у міжнародному поділі праці під гаслом "Робити краще те, що Захід робить добре". Об'єктивно сприяли цьому також новий етап розвитку інтернаціоналізації світової економіки і пов'язані з цим розвитком досягнення Японії. Інтернаціоналізація економіки стала однією з основних умов піднесення країни після кризи 1991-1993 pp.
Зміцнення позицій єни у світовому господарстві в 90-х роках супроводжувалося розширенням участі Японії у міжнародних економічних відносинах. Зросла частка країни у світовому експорті, особливо в експорті капіталу, де вона вийшла у середині 90-х років на перше місце у світі за обсягом щорічних іноземних прямих інвестицій і на друге місце за їх нагромадженою сумою.
Наприкінці 90-х років триває процес формування і закріплення нової схеми співробітництва Японії з іншими країнами у фінансовій сфері. Зокрема, переорієнтація на внутрішній попит зумовила зміну співвідношення експорту товарів і експорту капіталу: експорт товарів починає скорочуватися, а вивезення капіталу швидко збільшується. Основою цього стало величезне активне сальдо за поточними статтями платіжного балансу та перетворення Японії на найбільшого інвестора. Щоб скоротити активне сальдо на 11 млрд дол., міністерство транспорту, наприклад, ухвалило програму довести з 1995 р. кількість японських туристів, які виїжджають за кордон, до 10 млн чол.
Розглянемо розподіл японських інвестицій за регіонами світу. Статистика свідчить, що "найпопулярнішим" регіоном для інвестування є Північна Америка. Великі структурні зміни відбуваються в потоці капіталу, який спрямовується в Азіатський регіон: зменшуються інвестиції у видобувну промисловість, дедалі більший потік спрямовується на створення виробничих підрозділів японських фірм. Скорочується частка інвестицій у Латинській Америці та Африці, бо подорожчання єни робить вигідними інвестиції у Західну Європу. У 90-ті роки збільшується потік прямих інвестицій у промислово розвинені країни.
Отже, зарубіжні капіталовкладення Японії стали одним із каналів вагомої трансформації її участі у міжнародному поділі праці, сприяли становленню нової моделі економічного зростання та підвищенню курсу єни у 1990-1996 pp.
У жовтні-листопаді 1997 р. вибухнула фінансово-валютна і біржова криза, яка охопила багато країн Південно-Східної Азії і Японію. Криза виявилася у відпливі капіталів за кордон, знеціненні національних валют, падінні курсу корпоративних і державних паперів.
У такій ситуації Банк Японії починає проводити масштабні валютні інтервенції, тобто викидати на валютні біржі зі своїх золотовалютних резервів вільно конвертовану валюту, щоб збити ажіотажний попит на неї. У 1997 р. єна вистояла, але її стабілізація коштувала 79 млрд дол. (єна девальвувала на 3 %).
Із січня 1998 р. курс єни катастрофічно падає. її фактична девальвація створює реальну загрозу краху орієнтованої на експорт економіки країн Південно-Східної Азії, а також (і це основне) загрозу масового напливу японських товарів на ринки США і Західної Європи (як відомо, девальвація національної валюти вигідна для експортерів, оскільки веде до здешевлення, а отже, до підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світових ринках). Саме цим пояснюється згода уряду США виділити Японії кредит на 100 млрд дол. для відновлення курсу єни.
Обсяг ВВП у 1998 р. скоротився на 2,8 %, обсяг промислового виробництва — понад 5 %, рівень безробіття підвищився до 4,4 %. Економічна ситуація в країні, особливо у фінансовому секторі, ускладнюється. Триває банківська криза. Банк Японії вдавався до валютної інтервенції, але курс єни проти долара знизився. Валютно-фінансова криза 1997—1998 pp. стала провісником циклічної кризи надвиробництва.
3. Розвиток кредитної системи країни
Перші банки в Японії з'явилися ще до буржуазної революції 1868 р. Це були приватні контори обміну, які поєднували обмін з банківською справою. Але тільки після революції починає формуватися капіталістична кредитна система Японії.
Банківська система створювалася на основі законів про національні банки 1872 і 1897 p., згідно з якими організовувалися комерційні банки за типом банків європейських країн. Разом з приватними банками було створено державний емісійний банк та інші державні і напівдержавні кредитні інститути.
Вже до Першої світової війни одночасно зі збільшенням кількості банківських інститутів відбулося зосередження основної маси позикових капіталів у руках невеликої кількості банків. Після Першої світової війни процес концентрації банків посилився, особливо у зв'язку з банківською кризою у 1927 р. У результаті банкрутств і поглинання великими банками малих кількість банків у 1928 р. порівняно з 1918 р. зменшилася удвічі.
У подальшому процес концентрації банків відбувався відносно повільно, а в роки Другої світової війни різко активізувався внаслідок посилення державного контролю. Загальна кількість банківських інститутів з 327 у 1941 р. скоротилася до 125 у 1945 р.
Після Другої світової війни кредитна система розвивається по лінії як розширення кількості державних кредитних інститутів (крім державних кредитних інститутів, що існували раніше, — емісійного банку,
ощадних кас, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, засновано два спеціальні банки — Японський банк розвитку та Експортно-імпортний банк, а також 10 фінансово-кредитних корпорацій), так і державного регулювання діяльності приватних інститутів, надання їм державою різноманітних послуг.
Однією з таких послуг є державне страхування кредитів, що їх надавали експортерам японських товарів приватні японські банки, промислові й торгові компанії. У Японії страхування таких кредитів покладено на міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Безпосередньо функцію страхування виконують страхові компанії та комерційні банки за рахунок коштів держави, які надає їм назване міністерство. Японські експортери страхуються від усіх видів ризиків: політичних, комерційних, фінансових.
Кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За характером виконуваних функцій вони поділяються на емісійний (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні ФКІ.
Банк Японії, заснований у 1882 р. як акціонерна компанія, є центром кредитної системи, емісійним банком країни; основним його акціонером є держава. Приватні акціонери не мають права брати участі у формуванні ради банку. Всі його члени призначаються урядом. Банк є державною установою.
Банк Японії здійснює всі властиві емісійним банкам функції, хоча в його діяльності на відміну від банків інших країн спостерігаються певні особливості. Характерним, наприклад, є те, що протягом 50— 60-х років його основним позичальником була не держава, а комерційні банки. Частка державних зобов'язань і кредитів уряду в активах Банку Японії скоротилася з 72,2 % у 1949 р. до 37,4 % у 1970 p., частка обліково-позикових операцій відповідно збільшилася. Така зміна в активах банку в цей період означала більш тісний зв'язок між його емісійно-кредитною діяльністю і процесом розширеного відтворення, що було викликано політикою обмеження інфляції в країні за рахунок усунення великого дефіциту державного бюджету в перші повоєнні роки.
Широке використання комерційними банками кредитів Банку Японії дає йому змогу ефективніше застосовувати при регулюванні грошового обігу і кредиту такий метод, як зміна ставки облікового відсотка. Система обов'язкових резервів, яку використовують з 1959 p., та операції на відкритому ринку теж відіграють важливу роль у механізмі грошово-кредитного регулювання.
Скасування в 1965 p. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту державного бюджету відкрило шлях для фінансування дефіциту за рахунок емісії облігацій державних позик і сприяло тому, що основним позичальником Банку Японії знову стала держава. У 1982 р. облігації державних позик в його активах становили 78 %.
Функції Банку Японії визначено спеціальним законом у 1942 p., який у 1979 та 1998 р. модернізовано. Згідно із законом основний капітал банку встановлено у розмірі 100 млн єн (55 % капіталу належить державі, 45 % — приватним акціонерам: приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та ін.). Акціонерам гарантовано дивіденди у розмірі 4 %. Решта прибутку надходить до державного бюджету.
Згідно із законом 1998 р. загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку (за законом 1979 р. на чолі банку стояла політична рада), що складається з дев'яти осіб (до складу політичної ради входило сім членів), а політична рада скасовується. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначає Кабінет Міністрів з осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів (за законом 1979 р. — керуючий Банку Японії, уповноважені урядом міністр фінансів, представник планово-економічного управління та чотири представники найбільших монополій). Термін їхніх повноважень становить п'ять років (було чотири). На засіданнях правління в разі необхідності можуть бути присутні представники уряду (вони мають право подавати на розгляд правління свої пропозиції).
Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 45 філій і відділень у Японії, а також представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу.
Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Основне його завдання — підтримувати цінову стабільність, щоб сприяти збалансованому розвитку національної економіки. Цього досягають завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки.
Банк Японії також забезпечує ефективне функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями (інститутами).
Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Двічі на рік банк через міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну
політику, однак розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.
Таблиця 9
Сальдо основних рахунків Банку Японії*
Стаття | 1995 р. | 1996 р. | Січень 1997 р. | Лютий 1997 р.
Активи
Грошові позики | 23905 | 19834 | 19871 | 108400
Векселі куплені
(у тому числі комерційні) | 104338 | 90407 | 57269 | 63066
Облігації державної позики (ОДП) | 375358 | 463422 | 424113 | 423856
Короткострокові урядові цінні папери | 162741 | 189596 | 150270 | 145135
Рахунки закордонних активів | 25309 | 29227 | 29440 | 29679
Пасиви Емісія банкнот | 462440 | 506710 | 436264 | 443712
Вклади фінансово-кредитних установ (інститутів) | 33101 | 34626 | 32718 | 34716
Поточні рахунки уряду | 497 | 744 | 832 | 554
* Вісник НБУ. — 1998. — № 4.
Виокремлюють такі основні напрямки діяльності Банку Японії:*
облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;*
надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;*
купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;*
виписування векселів на отримання;*
приймання вкладів;*
операції у національній валюті;*
приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.
Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю,
спрямованою на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надаються через підписку та андеррайтинг випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів.
Банк за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-про-даж валюти, надавати кредити або виконувати операції від імені іноземних центральних банків та інших організацій з метою розвитку співробітництва з ними, приймати від цих організацій вклади і здійсню-вати виправдані єнові інвестиції.
Банк Японії здійснює контроль за кредитною сферою і забезпе-чує стабільне функціонування системи платежів і розрахунків, надаючи кредитним організаціям кредити на обмежений строк.
Комерційні банки поділяються на міські та місцеві (регіональні). їх операції законодавчо регламентовані. Банк не має права розпоча-ти свою діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів (умо-ви реєстрації: відповідність капіталу, активів та пасивів, необхідний дос-від роботи адміністрації, її певний соціальний статус). Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менший 1 млрд єн. У його назві має бути слово “банк”. Для відкриття відділень банку необхідний дозвіл міністерства фінансів.
Категорії банків згідно із законодавством 90-х років наведено на рис. 10.
Рис. 10. Категорії банків Японії
Міські банки - це 10 найбільших банків Японії. Вони зосередили понад 1/4 загального обсягу залучених депозитів. Ці банки надають близько 30 % позик. Міські банки мають розгалужену мережу філій (175 установ) у Японії та за кордоном. Кожен з них тісно пов’язаний з промисловими і торговельними компаніями. Вони є основними учасниками валютного ринку, постачальниками коштів у галузі економіки, що розвиваються швидкими темпами. Під їх контролем перебуває діяльність інших ФКІ.
Важливою ознакою японської економічної системи є наявність кей-рецу, або промислової групи. Кожна кейрецу складається із стрижневої групи ФКІ (основа — міські банки та інші ФКІ), пов'язаної з групою промислових фірм, багато з яких торгують між собою. Кожний учасник групи є власником звичайних акцій інших членів. Міські банки підтримують фірми їх кейрецу при наданні позик і володіють значною часткою боргових зобов'язань цих фірм. Фінансова система Японії спрямовує кошти на найпродуктивніші інвестиції.
До 1990 р. до десяти найбільших банків світу входили сім міських японських банків, a "Dai-lchi Kahguo" був першим у світі. Проте у 1997 p. "Bank of Tokyo Mitsubishi" (капітал 18585 млн дол.) посідав п'яте місце, "Sumitomo Bank" (14737 млн дол.) — дев'яте, a "Dai-lchi Kahguo" (капітал 14458 млн дол.) — 10 місце.
Для міських банків характерні високий рівень перекредитування і залежність від Банку Японії, який здійснює урядову грошово-кредитну політику.
Місцеві (регіональні) банки — це здебільшого малі та середні за масштабом здійснюваних операцій банки, які можуть відкривати відділення та філії тільки в тій префектурі, де розміщується їх головна контора.
Отже, на основі досвіду розвитку банківської системи Японії можна виокремити такі характерні особливості комерційних банків:*
тісний зв'язок з промисловими і торговельними компаніями по лінії кредитування (частка позичкових ресурсів у сукупному капіталі японських компаній становить понад 80 %, у яких переважають кредити комерційних банків);*
високий ступінь концентрації капіталу і великі суми активів. (Станом на 1996 р. серед 100 найбільших банків світу — 26 японських, близько третини загальної суми депозитів 500 найбільших банків світу становить частка банків Японії.)
4. Спеціальні фінансово-кредитні інститути
Велику групу різних за характером виконуваних функцій приватних, державних і кооперативних установ становлять спеціальні ФКІ. Вони налічують ЗО інвестиційних компаній (траст-банків), три банки довгострокового кредиту, 29 компаній зі страхування життя і 58 компаній зі
страхування майна, 283 брокерські компанії, які здійснюють операції з цінними паперами, а також лізингові компанії.
Інвестиційні компанії (траст-банки) поряд з інвестиційними здійснюють довірчі операції, а також дедалі більше втручаються у сферу банківської діяльності. Вони контролюють виконання брокерськими компаніями операцій з цінними паперами. Більшість із них тісно пов'язані з великими комерційними банками країни внаслідок взаємного володіння акціями. Як і комерційні банки, інвестиційні компанії через філії, створені за кордоном разом з комерційними банками країни чи самостійно, поширюють свою діяльність в інших країнах. Характерно, що створені ними закордонні філії функціонують як банківські установи і виконують різноманітні операції, властиві банкам та інвестиційним компаніям, тоді як у самій Японії їх банківська діяльність обмежена.
Приватні банки довгострокового кредиту створені після Другої світової війни на основі реорганізації напівдержавних банків довгострокового кредиту. Основними джерелами кредитних ресурсів цих банків є облігаційні позики.
Банки розміщують на ринку процентні папери (на термін п'ять років з виплатою процентів двічі на рік) і дисконтні папери (з річним строком; продаються за ціною, зменшеною на суму дисконту).
Страхові компанії за сумою активів посідають третє місце серед приватних ФКІ і перше — серед спеціальних. Основна частка активів страхових компаній належить компаніям із страхування життя.
Брокерські фірми за розміром ресурсів займають скромне місце серед фінансово-кредитних установ. Однак їх місце у кредитній системі визначається не розміром ресурсів, а роллю, яку вони відіграють як учасники децентралізованого ринку цінних паперів, що активно розвивається поряд із фондовими біржами країни.
Лізингові компанії почали створюватися з 1963 р. Одні з них є універсальними, вони пропонують в оренду різні машини й обладнання, інші спеціалізуються на наданні в оренду певного виду машин і обладнання: автомобілів, будівельного обладнання, комп'ютерів тощо.
Державні спеціальні ФКІ займають важливе місце в кредитній системі країни. До них належать ощадні каси, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, Японський банк розвитку, Експортно-імпортний банк і фінансово-кредитні корпорації: Народна фінансова корпорація, Фінансова корпорація малого бізнесу, Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового та рибного
господарства, Корпорація житлових позик, Фінансова корпорація держав-них підприємств, Корпорація розвитку Хоккайдо і Тохоху, Фінансова кор-порація розвитку острова Окінава.
Категорії державних спеціальних ФКІ наведено на рис. 11.
Рис. 11. Державні спеціальні фінансово-кредитні інститути
Державні ФКІ фінансують лише ті сфери економіки, де з певних причин не працюють комерційні банки. Кредит цих установ традиційно найбільш пільговий завдяки тому, що вони отримують кошти від Бюро довірчих фондів під офіційно встановлений низький процент і працюють як органи фінансування.
Ощадні каси функціонують при поштових відділеннях і тому на-зиваються поштово-ощадними. Залучені кошти ощадні каси перека-зують у розпорядження Бюро довірчих фондів міністерства фінансів.
Бюро довірчих фондів міністерства фінансів - один із ве-ликих ФКІ країни. Його ресурси складаються з вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах і використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.
Японський банк розвитку, заснований у квітні 1951 p., здійснює довгострокове кредитування промисловості. Кредитні ресурси банку складаються з капіталу, наданого йому при організації, бюджетних асигнувань, позик Бюро довірчих фондів і ресурсів інших урядових установ. Банк кредитує здебільшого такі галузі, кредитування яких, на думку приватних банків, є ризикованим.
Експортно-імпортний банк створено в 1950 р. Капітал банку повністю належить державі. Власні ресурси банку складаються з його капіталу і асигнувань з державного бюджету. Залучені ресурси становлять позики в урядових установах та позики іноземних кре-диторів. Обсяги і структура пасивних і активних операцій щорічно ухвалюються парламентом. Діяльністю банку керує міністерство фінансів.
Строки надання кредитів становлять від шести місяців до п'яти років, в окремих випадках — 15—20 років.
Банк надає кредити на експорт промислового обладнання, чорних і кольорових металів та інших товарів. Зазвичай це непряме кредитування імпортерів, що здійснюється у вигляді обліку векселів, виданих іноземними імпортерами японських товарів. Крім того, банк безпосередньо надає кредити споживачам японських товарів, уряду та банкам інших країн, а також японським компаніям для здійснення ними іноземних інвестицій. Витрати на інвестиції у видобувну галузь країни, що розвивається, кредитуються на пільгових умовах. В активних операціях банку істотну частку становлять кредити японським імпортерам сировини та матеріалів, що мають важливе значення для економіки країни. Банк також надає кредити для фінансування імпорту готової продукції. Так, починаючи з 1987/88 фінансового року банк обмежує кредитування експорту і стимулює кредитування імпорту торговельно-промислової продукції з метою скорочення великого позитивного сальдо торгового балансу. Зазначені зміни у кредитній політиці банку зумовлені тиском США і великих західноєвропейських країн, які не витримали конкуренції з Японією.
Імпортерів японських товарів банк, як правило, кредитує разом з комерційними банками. Його частка в загальному обсязі кредиту перевищує 50 %. Така практика підвищує його роль як знаряддя зовнішньоекономічної експансії японського капіталу.
Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей господарства (сільського господарства, лісової промисловості та рибальства, житлового будівництва та ін.), регіонів, що відстають в економічному розвитку, а також підприємств і місцевих органів влади. їх бюджетні та щорічні плани затверджуються парламентом, а діяльність перебуває під контролем відповідних міністерств. Кредити цих корпорацій порівняно з кредитами приватних банків надаються на більш пільгових умовах і відіграють важливу роль у створенні умов для економічного зростання країни й послаблення соціальних суперечностей. Водночас на початку 80-х років проведено адміністративно-фінансову реформу, яка передбачала обмеження участі держави у процесі суспільного відтворення, розширення сфери господарської діяльності приватного капіталу і поступову приватизацію цих корпорацій.
Кредитні кооперативи спеціалізуються на такій самій діяльності, що й фінансово-кредитні корпорації. За складом членів кредитні кооперативи поділяються на сільськогосподарські та міські.
Членами сільськогосподарського кооперативу є майже всі селяни. Місцеві кооперативи об'єднані у префектурні асоціації, якими керує Центральний кооперативний банк сільського господарства.
Аналогічну структуру організації має міська кредитна кооперація, членами якої є власники малих та середніх промислових і торговельних підприємств, об'єднані у кредитні асоціації. На чолі кредитних асоціацій стоїть Центральний банк торговельних і промислових кооперативів. Капітали зазначених центральних банків частково складаються з державних коштів. Контроль за цими банками і всією системою кооперативного кредиту здійснює держава.
Поряд з національними кредитними інститутами в Японії функціонує велика кількість іноземних банків. На 1 квітня 1995 р. в країні мали свої відділення 93 іноземні банки. Питома вага позик цих банків становила близько 3 % загальної суми позик, виданих усіма японськими банками. Сфера діяльності іноземних банків у Японії більш обмежена на відміну від сфери діяльності іноземних банків у таких, наприклад, країнах, як Великобританія та США.
5. Грошово-кредитна політика та її еволюція (1945—1998 pp.)
Грошово-кредитну політику Японії розробляє і здійснює Банк Японії як незалежна інституція згідно із законодавством. Засоби грошово-кредитної політики банку в 1945—1978 pp. відрізнялися від тих, які використовували центральні банки розвинених капіталістичних країн.
Основним інструментом грошово-кредитної політики було кількісне раціонування кредиту, яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів. Жорстко регулювалися основні ставки на ринку банківського кредитування. Відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.
Держава здійснювала жорсткий контроль за діяльністю приватних банків. Він полягав у такому специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери, як перекредитування. Упродовж 60—80-х років апогей перекредитування припадав на періоди стабільного економічного розвитку Японії. Перекредитування відбувалося тоді, коли міські банки надавали позики нефінансовому сектору в обсягах, що перевищували акумульовані на депозитах кошти. Банк Японії був кредитором в останній інстанції для приватних банків, а отже, вони виявлялися постійними боржниками центрального банку.
У Японії з 1945 р. на відміну від багатьох країн з розвиненою ринковою економікою банки не були націоналізовані. У 50-ті роки поруч із приватними ФКІ створюється мережа державних установ (Японський банк розвитку, Експортно-імпортний банк та ін.).
Кількісне раціонування кредиту полягало у контролі за розмірами кредитів, які центральний банк надавав іншим ФКІ, та в управлінні кредитною експансією, тобто в адміністративному контролі за наданням банками ліквідних ресурсів своїм клієнтам.
Виокремлюють такі основні засоби грошово-кредитної політики Банку Японії:*
коригування облікової ставки — максимальна резервна норма становить 20 % (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100 %), її встановлюють на цьому рівні окремо за категоріями рахунків і категоріями ФКІ;*
регулювання обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;*
суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця. За недораховану суму стягується штраф у розмірі облікової ставки комерційних векселів і 3,75 % річних (табл. 10, 11);
Норми обов'язкового резервування для банків Японії
Єнові депозити (крім нерезидентських рахунків) | Строкові вклади
та депозитні сертифікати,
% | Інші депозити,
%
До 50 млрд єн——
Від 50 до 500 млрд єн | 0,05 | 0,10
Від 500 млрд єн до 1,2 трлн єн | 0,05 | 0,80
Від 1,2 до 2,5 трлн єн | 0,90 | 1,30
Понад 2,5 трлн єн | 1,20 | 1,30
Резидентські депозити в іноземній валюті | 0,20 | 0,25
Нерезидентські єнові рахунки | 0,15
Нерезидентські інвалютні рахунки | 0,15
Боргові зобов'язання банків | 0,10
Грошові трасти | 0,10
Таблиця 11 Норми обов'язкового резервування для банків Японії
Депозити | 1992 р. | 1996 р.
Трансакційні, % | 1,2 | 1,2
Термінові, % | 1,3 | 1,3*
моніторинг банківської діяльності (здійснюється міністерством фінансів раз на 2—3 роки): виявлення тенденцій фінансового ринку і системи розрахунків, встановлення ризику неліквідності, забезпечення збалансованого управління банківською системою;*
щоденний контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити;*
внесення пропозицій у плани банків або обмеження розміру їх кредитної експансії.
Список використаної та рекомендованої літератури
Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. — М.: Финстатинформ, 1995.
Банковское дело: Справ, пособие / Под ред. Ю. А. Бабичева. — М.: Экономика, 1992.
Банковское дело: Учеб. пособие / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кролевецкой. — СПб.: Изд-во УЭФ, 1992. — Ч. 1, 2.
Брагинский С. Кредитно-денежная политика в Японии. — М.: Наука, 1989.
Буката В. Финансово-кредитный механизм и банковские операции. — М.: Финансы, 1991.
Бухвальд Б. Техника банковского дела. — М.: Финансы, 1993.
Валовая Т. Европейская валютная система. — М.: Финансы и статистика, 1986.
Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. — К.: Вища шк., 1995.
Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: ОНБИ "Либра", 1993.
Гальчинський А. С. Теорії грошей. — К.: Основи, 1996.
Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. — К.: Либідь, 1992.
Денежное обращение и кредит при капитализме: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 1989.
Деньги, кредит, банки / Под ред. Г. Кравцовой. — Минск: Меркаванье, 1994.
Дефосе Г Фондовая биржа и биржевые операции. — М.: Феникс, 1992.
