"Казка про двох пальців" скорочено

“Казка про двох пальців” Емма Андієвська скорочено читати можна за 5 хвилин та згадати головні події. Також в підготовці до уроку Вам може допомогти аналіз “Казки про двох пальців”.

“Казка про двох пальців” короткий зміст

“Сталося це тоді, коли ще рука мала сім пальців, на небі оберталося сім планет, а кожній людині дано було сім доль”.

Тоді й сама рука не присвячувала часу вихованню своїх дітей-пальців, бо вважала, що в цьому немає сенсу, нехай вони живуть так, як живуть, без примусу й на волі, адже те, що має статися, обов’язково станеться, і не варто намагатися щось змінити. Саме тоді на руці два найменші пальці засперечалися зі старшими, бо їм здавалося надто образливим місце в кінці руки. До того ж, їм не подобалося, що старші брати “пишалися звитягами, вимагаючи від молодших послуху до себе на тій лише підставі, ніби у великій родині не вільно усім на раз верховодити, а вони ще малі й мають підрости, перш, ніж забирати голос”.

Отак вони сварилися все дужче й дужче, борючись за перше місце на руці, хоч сама рука їх постійно запевняла, що всі вони гідні пошани, однаково милі для неї й дорогі.

В кінці кінців два найменших пальці, дочекавшись, поки рука засне, зістрибнули з неї на землю й вирішили піти у світ здобувати собі слави, а заодно й знайти незалежного суддю, який би все-таки розсудив, кому з них слід надати перше місце на руці. Проте брати не могли й між собою знайти ладу, тож, “забувши про братерство і про спільну батьківщину-руку”, вони розділилися, і кожен пішов своїм шляхом.

“Та хоч ішли вони різними дорогами, за якийсь час вони стрілися біля королівства, яке лежало на самому кінці світу, бо з цього королівства крізь отвори в баштах викидали сміття вже просто в небуття”.

Обидва пальці дуже зраділи зустрічі й домовилися надалі разом шукати собі слави.
На вході до королівства вартові бавилися білими мишами, аби не заснути. Довідник цікавих фактів та корисних знань

На їх запитання “що ви шукаєте?” пальці відповіли: “Собі слави, а нашій батьківщині-руці — чести, а головне, щоб нас розсудили, хто з нас найкращий, аби ми знайшли серед братів ліпше місце й не тулилися на руці на самих задвірках”.

Вартові, порадившись, вирішили показати гостей королеві – її величності Гасовій Лампі.

Дорогою пальці зауважили, що у королівстві завжди сутінки і не зрозуміло, де день, а де ніч, на що вартові відповіли, що їхнім сонцем є королева і що за такі слова тут “вкорочують голови”.

“— Ми привели сюди двох шукачів пригод, вони щойно приблукали до королівства вашої величності! — прокричали вартові в урни, що стояли на вході, куди говорили піддані, аби подихом не спричинити вітру, смертельного для королеви. За Лампою ходив величезний почт, і всі міністри, відповідно до рангів, носили з собою довгі золочені і посріблені тростини або й просто порцелянові мушлі-хукальця, крізь які вони переказували слова підданих, щоб, бува, ненароком у поспіху не задмухати на смерть своєї володарки, яку придворні щомиті запевняли, ніби вона не Гасова Лампа, а сонце”.

Королева погодилася вислухати пальців, і вони попросили її розсудити, хто з них найкращий. Лампа
запропонувала братам бути її лицарями, адже саме відбувалася війна з володарем Вогненної Свічки. Пальцям уже не терпілося піти в бій, аби заслужити слави, а також нарешті знайти місце, де можна сміятися, бо вони від народження любили жарти, а в королівстві їх смішило все (вартові попередили, що за сміх теж карають).

“Вартові вивели пальців аж до кам’яного стовпа, де кінчалося королівство, побажали їм щастя й успіху, нагадавши ще раз на прощання, що вороги, з якими їх вислала боротися королева, невидимі, отже вони скрізь і
ніде, і проти них не підеш, бо вони самі приходять”. Вартові подарували пальцям мишу на прощання і пішли собі.

Пальці вирішили перед боєм добре нареготатися, “та й потім треба було бодай трохи дати волі очам і серцю”.

Виявилося, що за межами королівства Лампи сяяло справжне сонце і росла трава. Отож, пальці реготали навіть тоді, коли на них напали невидимі вороги, які ніяк не могли влучити в реготунів, “оскільки немає на світі
зброї, яка здолала б убити добрий жарт і щирий сміх”. Удари, які лицарі Вогненної Свічки посилали проти своїх противників, поверталися до них самих, і скоро усі вони загинули. Коли пальці усвідомили, що вони перемогли без жодного зусилля, вони почали самі ставати невидимими, адже “хто з ким бореться, той тим стає”.

Тому коли пальці повернулися за винагородою до Лампи, вона їх прогнала геть, “бо те, що невидиме, не надається до послуху, а підданих без послуху не потребує жодний володар”.

“Тоді пальці порадилися між собою й вирішили повернутися на батьківщину-руку, встановивши раптом, що їм, властиво, остаточно перехотілося знати, хто з них найкращий, оскільки їхня сила, заки вони сміялися, зросла
настільки, що не було вже з ким їм мірятися.

Від того часу всі пальці помирилися між собою і зажили в злагоді з братами на самому краєчку руки. Тільки тепер їх ніхто не бачить, хоч вони й знову пліч-о-пліч зайняли місце поруч своїх кревних, оскільки вони невидимі.

Але коли рука виконує щось справді велике, то завжди два невидимі пальці допомагають їй це вершити, хоч цього, звісно, ніколи ніхто не помічає. Що й не дивне, бо, як відомо, все найвище й найдосконаліше, завжди — невидиме”.

Матеріал надано: j_avonred