Сирітська доля в поезіях Т. Г. Шевченка (“Мені тринадцятий минало…”, “На Великдень на соломі…”)
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться, —
Хоч з гори та в воду!
Т. Г. Шевченко
Рано залишившись сиротою, Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, розумів гірку долю сиріт і у своїх поезіях неодноразово звертався до цієї теми.
Автобіографічним є вірш Т. Шевченка “Мені тринадцятий минало…”, у якому поет змалював настрої та переживання малого хлопчика-сироти. Дитина пасе за селом ягнята, гріє сонечко, на душі в неї так весело та любо, що здається, ніби все навкруги також веселе:
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Але радість пішла з душі хлопчика, коли той зрозумів, що він сирота, сам-один, не має ні батька, ні неньки:
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
Важко маленькій дитині усвідомити своє сирітство, свою безталанність, коли немає рідних, друзів, рідної домівки. Тому й зраділо хлоп’я, коли заспокоїла його зовсім чужа дівчина, утерла сльози, наче рідна сестра. І на душі стало затишно та спокійно, і сонце знову посміхається до бідного сироти.
У поезії “На Великдень на соломі…” Шевченко змальовує гірку долю маленької сирітки в протиставленні до щасливого життя дітей, які мають батьків. На Великдень, граючись крашанками, дітки почали вихвалятися обновами, які справили їм їхні батьки:
Тому к святкам
З лиштвою пошили Сорочечку.
А тій стьожку,
Тій стрічку купили,
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку.
Тільки бідній бездоглядній сирітці нічим похвалитися: сидить собі без обнови, сховавши маленькі рученята в рукава, і слухає, що кажуть інші. Але ось нарешті дійшла черга й до неї:
А я в попа обідала, —
Сирітка сказала.
Великим подарунком для дитини є те, що вона пообідала, адже не кожного дня сирітка може їсти, що вже казати про обновки. Для неї прості буденні речі — це велика цінність: дрантя, шматочок хліба; а людське тепло та увага іноді для сироти важать набагато більше, ніж щось матеріальне. Як важко дитині, яка не знає, що таке любов і турбота батьків, які оберігають тебе та піклуються про тебе, бажають тобі щасливої долі й намагаються зробити все, аби їх дитина не знала горя та лиха. Тарас Шевченко знав про це, як ніхто інший, і серце його краялося від жалю, коли він бачив таких дітей, тому у своїх віршах поет намагався передати свою любов і співчуття до сиріт і викликати подібні почуття у своїх читачів.
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться, —
Хоч з гори та в воду!
Т. Г. Шевченко
Рано залишившись сиротою, Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, розумів гірку долю сиріт і у своїх поезіях неодноразово звертався до цієї теми.
Автобіографічним є вірш Т. Шевченка “Мені тринадцятий минало…”, у якому поет змалював настрої та переживання малого хлопчика-сироти. Дитина пасе за селом ягнята, гріє сонечко, на душі в неї так весело та любо, що здається, ніби все навкруги також веселе:
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Але радість пішла з душі хлопчика, коли той зрозумів, що він сирота, сам-один, не має ні батька, ні неньки:
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
Важко маленькій дитині усвідомити своє сирітство, свою безталанність, коли немає рідних, друзів, рідної домівки. Тому й зраділо хлоп’я, коли заспокоїла його зовсім чужа дівчина, утерла сльози, наче рідна сестра. І на душі стало затишно та спокійно, і сонце знову посміхається до бідного сироти.
У поезії “На Великдень на соломі…” Шевченко змальовує гірку долю маленької сирітки в протиставленні до щасливого життя дітей, які мають батьків. На Великдень, граючись крашанками, дітки почали вихвалятися обновами, які справили їм їхні батьки:
Тому к святкам
З лиштвою пошили Сорочечку.
А тій стьожку,
Тій стрічку купили,
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку.
Тільки бідній бездоглядній сирітці нічим похвалитися: сидить собі без обнови, сховавши маленькі рученята в рукава, і слухає, що кажуть інші. Але ось нарешті дійшла черга й до неї:
А я в попа обідала, —
Сирітка сказала.
Великим подарунком для дитини є те, що вона пообідала, адже не кожного дня сирітка може їсти, що вже казати про обновки. Для неї прості буденні речі — це велика цінність: дрантя, шматочок хліба; а людське тепло та увага іноді для сироти важать набагато більше, ніж щось матеріальне. Як важко дитині, яка не знає, що таке любов і турбота батьків, які оберігають тебе та піклуються про тебе, бажають тобі щасливої долі й намагаються зробити все, аби їх дитина не знала горя та лиха. Тарас Шевченко знав про це, як ніхто інший, і серце його краялося від жалю, коли він бачив таких дітей, тому у своїх віршах поет намагався передати свою любов і співчуття до сиріт і викликати подібні почуття у своїх читачів.
