Любов до рідного краю у творах „Заспів”, „Видиш, брате мій...” - варіант 1

   Під небом дальньої чужини,

   Де хуги носяться одні

   До тебе, кращої дружини,

   Складаю я свої пісні.

   П. Грабовський

Богдан Лепкий — талановитий український поет. Вся його творчість пройнята любов'ю до рідної землі - Поділля, яку він не забував, навіть живучи в еміграції в Польші.

У своєму вірші „Заспів” поет наголошує на тому, що його корені глибоко вросли в український ґрунт. Богдан Лепкий вважає, що його виховала природа рідного краю: „вітер рідного Поділля”, „запах степового зілля.“ Надзвичайний вплив на формування його як особистості справила і народна пісня: „веселий спів весільний”, „сумний плач похоронів”, і „звук підгірської трембіти”, і „голос недалеких дзвонів”. Але найсильніше враження на поета з дитинства справили страждання рідного народу — „крик неволеного люду”.

Цей крик, а також свою Батьківщину він не зможе забути ніколи. За нею він сумує в еміграції:

   В чужині умру,

   Заки море перелечу,

   Крилонька зітру..

У розпачі Богдан Лепкий мріє подолати „безконечний шлях” до Батьківщини та полетіти додому разом з лелеками.

У мене виникає надзвичайна симпатія до поета та співчуття до нього. Я полюбила щиру та ніжну лірику Богдана Лепкого, сповнену ностальгії і спогадів про рідний край.