Любов до рідного краю у творах „Заспів”, „Видиш, брате мій...” - варіант 2

Найголовніше для поета, на мою думку, мати щире, співчутливе серце, чутливе до страждання людей. Саме таке велике серце, що могло вміщувати горе багатьох, мав Богдан Лепкий.

Під час свого перебування у Кракові поет зустрів галицьких та буковинських емігрантів, що вирушали на чужину. В уяві його виник сумний образ журавлів-людей, що змушені шукати кращої долі в чужих землях:

   Відлітають сірим шнуром

   Журавлі у вирій.

   Кличуть: кру! кру! кру!

Невеселе і, мабуть, не таке вже й легке життя чекає їх за кордоном. Вони це знають:

   В чужині умру,

   Заки море перелечу,

   Крилонька зітру..

Але бідні емігранти втікають від голоду і нужди, сподіваючись хоч якось покращити умови свого існування на чужині.

Скільки їх загине на цьому „безконечному шляху”, скільки буде таких, що вже ніколи не побачать рідної землі?

   Гине, гине в синіх хмарах

   Слід по журавлях.

Глибокий сум за рідним краєм, невимовний біль через втрату Батьківщини сповнюють цей вірш, який став народною піснею. Ця пісня хвилює, надриває серце.