Слово українського Каменяра
Іван Якович Франко — це письменник світового рівня, який у своїй творчості вирішував найбільш складні проблеми сучасності. Його часто називають найбільш видатним поетом-новатором післяшевченківського періоду.
Чому Франка називають Каменярем? Це зрозуміло з його громадянської лірики, просотаної вірою у світле майбутнє, у силу дужих рук і мужніх сердець.
“Каменярі” — так називається один з найбільш відомих Франкових творів. Цей вірш є алегорією: каменярі, що вириваються з кам’яних обіймів скали, являють собою образ борців за свободу України. Каменярі закуті ланцюгами, але погляд кожного сповнений рішучості. Водночас у скелю гупають тисячі молотів: це величне й навіть моторошне видовище. Стримати каменярів неможливо:
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий.
Так наші молоти гриміли раз у раз.
Навряд чи на борців чекає слава, але вони є тими, хто починає прокладати путь новому життю. “На шляху поступу ми лиш каменярі”, — зазначає Франко. Доля революціонера надскладна. Він мусить відмовитись від усього, що таке миле для кожного, аби не переривалася робота. Двічі поет наголошує на тому, що власною смертю каменярі торують путь для. майбутнього щастя:
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Величний образ каменяра-революціонера дуже полюбився читачам, зробився символом боротьби проти старого, віджилого, мертвотного.
“Гріє сонечко!” — світлий і пафосний твір, який стверджує непересічну роль тих, хто сіє зерна нового життя. Зима пройшла, і слід братися до роботи: земля чекає на свого орача й сіяча. Дуже своєрідні будова й ритм твору: поет ніби промовляє заклинання, у якому переплелися надія, наснага й радість:
Гей, брати!
В кого Серце чистеє,
Руки сильнії,
Думка чесная, —
Прокидайтеся!
Поезія нагадує євангельску притчу про зерно, яке, коли впаде на камінь, то не дасть плоду, а якщо впаде в землю, то дасть добрий урожай:
Сійте! На пухку,
На живу ріллю
Впадуть сімена
Думки вашої!
Франко наголошує, що передусім потрібне нове розуміння, нова свідомість, з якої, безсумнівно, виросте нове життя.
“Моя любов” — вірш, який демонструє палку любов Івана Франка до рідної України. Красу України поет називає “святою, чистою”. Любов, щирість і спокій притаманні нашій землі. Але Україна водночас дуже нещаслива: у кожній народній пісні можна почути споконвічний сум. Від свідомого українця потрібне повне зречення “власних втіх”, щоб можна було “віддатись доконечно” боротьбі за майбутнє Батьківщини:
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
Івана Яковича Франка інколи називають Каменярем, і це точно характеризує його роль в українській літературі, а також в громадсько-політичному розвитку кінця XIX — початку XX століття. Франко уособлює вічно живу прогресивну думку людства, для якої не існує перешкод та кордонів, яка є думкою найкращих людей про ціле людство.
Чому Франка називають Каменярем? Це зрозуміло з його громадянської лірики, просотаної вірою у світле майбутнє, у силу дужих рук і мужніх сердець.
“Каменярі” — так називається один з найбільш відомих Франкових творів. Цей вірш є алегорією: каменярі, що вириваються з кам’яних обіймів скали, являють собою образ борців за свободу України. Каменярі закуті ланцюгами, але погляд кожного сповнений рішучості. Водночас у скелю гупають тисячі молотів: це величне й навіть моторошне видовище. Стримати каменярів неможливо:
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий.
Так наші молоти гриміли раз у раз.
Навряд чи на борців чекає слава, але вони є тими, хто починає прокладати путь новому життю. “На шляху поступу ми лиш каменярі”, — зазначає Франко. Доля революціонера надскладна. Він мусить відмовитись від усього, що таке миле для кожного, аби не переривалася робота. Двічі поет наголошує на тому, що власною смертю каменярі торують путь для. майбутнього щастя:
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Величний образ каменяра-революціонера дуже полюбився читачам, зробився символом боротьби проти старого, віджилого, мертвотного.
“Гріє сонечко!” — світлий і пафосний твір, який стверджує непересічну роль тих, хто сіє зерна нового життя. Зима пройшла, і слід братися до роботи: земля чекає на свого орача й сіяча. Дуже своєрідні будова й ритм твору: поет ніби промовляє заклинання, у якому переплелися надія, наснага й радість:
Гей, брати!
В кого Серце чистеє,
Руки сильнії,
Думка чесная, —
Прокидайтеся!
Поезія нагадує євангельску притчу про зерно, яке, коли впаде на камінь, то не дасть плоду, а якщо впаде в землю, то дасть добрий урожай:
Сійте! На пухку,
На живу ріллю
Впадуть сімена
Думки вашої!
Франко наголошує, що передусім потрібне нове розуміння, нова свідомість, з якої, безсумнівно, виросте нове життя.
“Моя любов” — вірш, який демонструє палку любов Івана Франка до рідної України. Красу України поет називає “святою, чистою”. Любов, щирість і спокій притаманні нашій землі. Але Україна водночас дуже нещаслива: у кожній народній пісні можна почути споконвічний сум. Від свідомого українця потрібне повне зречення “власних втіх”, щоб можна було “віддатись доконечно” боротьбі за майбутнє Батьківщини:
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
Івана Яковича Франка інколи називають Каменярем, і це точно характеризує його роль в українській літературі, а також в громадсько-політичному розвитку кінця XIX — початку XX століття. Франко уособлює вічно живу прогресивну думку людства, для якої не існує перешкод та кордонів, яка є думкою найкращих людей про ціле людство.
