Ідейна спрямованість байок Григорія Сковороди
Минуло багато років з того часу, як жив і творив видатний український драматург, письменник і філософ Григорій Сковорода. Проте, актуальність його творів не менша, ніж півтора століття тому. Його заповіді працьовитості, людяності, добра, справедливості знаходять відгук і в серцях наших сучасників.
Ще за життя Г. Сковороду називали «українським Горацієм» і «українським Сократом», бо саме завдяки йому на Україні значно розвинулися педагогіка, література і філософія. Усьому цьому філософ уділяв багато уваги у своїх творах, в яких оспівував прагнення співвітчизників до волі і щастя, працьовитих людей, висміював панів за знущання з народу і за їх «патріотизм». Г. Сковорода був впевнений, що найвищою цінністю є людина та її воля.
На жаль, за життя Г. Сковороди не було опубліковано жодного його твору, та, попри все, його поезії швидко поширювалися Україною – їх передавали звичайні люди з вуст у вуста. Непідкупне і гостре слово філософа торувало стежку до свободи і спалахувало чистим вогнем в моторошній темряві кріпосницького свавілля. Він цілком справедливо вважав, що щасливим може стати тільки той народ, в якого відчуває себе щасливою будь-яка людина.
Г. Сковорода постійно шукав змогу допомогти своєму народові. Тому він і проводив просвітницьку роботу серед народу: філософ пояснював людям в доступній формі різні явища життя природи і суспільства, викладав свої педагогічні і філософські ідеї, а у вільний від цього час учив грамоті дітей селян. Він не мав сумніву, що навчання допоможе точніше і швидше виявити природні здібності кожної людини, сприятиме більш успішному оволодінню уміннями і знаннями, які необхідні для продуктивної праці, найбільш корисної людині і суспільству. У поглядах Г. Сковороди було дуже багато спільного з тим, що висловлювали найвидатніші просвітителі тієї епохи.
Письменник підніс і розвинув далі ідею «пізнавати самого себе», яка була висунута ще Платоном і Сократом за п’ятсот років до нашої ери. Г. Сковорода настоював на тому, що для того, щоб усвідомити свої фізичні і розумові здібності, закладені в кожну людину самою природою, їй потрібно себе пізнати. Це дозволить обрати найбільш відповідний рід трудової діяльності – «сродну працю». При цьому трудитися треба так, щоб не тільки забезпечити свої потреби, а й приносити користь суспільству. А щасливою людину зробить сам процес «сродної праці» разом з усвідомленням того, що результати цієї праці високоякісні, корисні собі і суспільству. Усе своє життя письменник був співцем праці, в якій він бачив сенс і основу життя. Він казав: «Життя і справа є одне й те ж».
Свої філософські твори, серед яких притчі і байки, Г. Сковорода старався писати так, щоб вони були добре зрозумілими не тільки освіченим верствам населення, а й простим людям, причому, особливо їм. Щоб ці твори змушували замислюватися над різноманітними явищами життя, вчили думати і будили свідомість людей.
Свою видатну збірку байок під назвою «Байки харківські» Г. Сковорода написав у період з 1769 по 1774 рік, коли залишив свою педагогічну діяльність і жив у різних селах неподалік від Харкова. У збірку увійшло 30 творів, в яких, з одного боку, автор продовжив традиційну тематику відомих на той час байок інших авторів, а з іншого боку, виступив як новатор, бо значно розширив тематичні обрії цього виду творів і вивів їх на самостійний жанровий шлях.
Г. Сковорода визначав байки як «мудрі іграшки, які в собі ховають силу». Він добре розумів, що тільки форма байки дозволяє авторові висловлювати і пропагувати особисті політичні, суспільні, філософські і етичні погляди.
Ідейно-тематична спрямованість байок не була дуже широкою, бо обмежувалася потребами тогочасної практичної моралі. Як і його попередники у цьому жанрі, Г. Сковорода підносив позитивні людські риси, розум, любов, дружбу, показував, що справжня людська цінність визначається не посадами, чинами, титулами, походженням, багатством, красою, одягом, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями.
Найбільш цікаві байки, в яких письменник викриває негативні явища тогочасного суспільства. В першу чергу, філософ таврує згубність сластолюбства і честолюбства, нестримного прагнення до маєтків і іншого багатства, показує його безглуздість. Серед творів збірки є й такі, які спрямовані проти зажерливого і ненаситного панства і його гонитви за чинами і славою. Філософ-байкар вважав, що відтворення істини є характерною рисою байки: «Байка тоді буває поганою, коли у підлому і смішному своєму лушпинні не має зерна істини і схожа на пустий горіх».
Байки Г. Сковороди – своєрідне і оригінальне явище в українській літературі. Вони не тільки завершили черговий період розвитку байки, але й стали великим кроком уперед. Цей крок полягає в тому, що «Байкам харківським» зобов’язані майже всі твори цього жанру, які складали поети наступних поколінь. Отже, байкарська спадщина Г. Сковороди є однією з найважливіших сторінок творчості письменника і української літератури минулих століть. В цих творах, які мають демократичне спрямування, знайшли своє відображення естетичні і філософські принципи, основні риси світогляду письменника і яскравий художній вияв.
Ще за життя Г. Сковороду називали «українським Горацієм» і «українським Сократом», бо саме завдяки йому на Україні значно розвинулися педагогіка, література і філософія. Усьому цьому філософ уділяв багато уваги у своїх творах, в яких оспівував прагнення співвітчизників до волі і щастя, працьовитих людей, висміював панів за знущання з народу і за їх «патріотизм». Г. Сковорода був впевнений, що найвищою цінністю є людина та її воля.
На жаль, за життя Г. Сковороди не було опубліковано жодного його твору, та, попри все, його поезії швидко поширювалися Україною – їх передавали звичайні люди з вуст у вуста. Непідкупне і гостре слово філософа торувало стежку до свободи і спалахувало чистим вогнем в моторошній темряві кріпосницького свавілля. Він цілком справедливо вважав, що щасливим може стати тільки той народ, в якого відчуває себе щасливою будь-яка людина.
Г. Сковорода постійно шукав змогу допомогти своєму народові. Тому він і проводив просвітницьку роботу серед народу: філософ пояснював людям в доступній формі різні явища життя природи і суспільства, викладав свої педагогічні і філософські ідеї, а у вільний від цього час учив грамоті дітей селян. Він не мав сумніву, що навчання допоможе точніше і швидше виявити природні здібності кожної людини, сприятиме більш успішному оволодінню уміннями і знаннями, які необхідні для продуктивної праці, найбільш корисної людині і суспільству. У поглядах Г. Сковороди було дуже багато спільного з тим, що висловлювали найвидатніші просвітителі тієї епохи.
Письменник підніс і розвинув далі ідею «пізнавати самого себе», яка була висунута ще Платоном і Сократом за п’ятсот років до нашої ери. Г. Сковорода настоював на тому, що для того, щоб усвідомити свої фізичні і розумові здібності, закладені в кожну людину самою природою, їй потрібно себе пізнати. Це дозволить обрати найбільш відповідний рід трудової діяльності – «сродну працю». При цьому трудитися треба так, щоб не тільки забезпечити свої потреби, а й приносити користь суспільству. А щасливою людину зробить сам процес «сродної праці» разом з усвідомленням того, що результати цієї праці високоякісні, корисні собі і суспільству. Усе своє життя письменник був співцем праці, в якій він бачив сенс і основу життя. Він казав: «Життя і справа є одне й те ж».
Свої філософські твори, серед яких притчі і байки, Г. Сковорода старався писати так, щоб вони були добре зрозумілими не тільки освіченим верствам населення, а й простим людям, причому, особливо їм. Щоб ці твори змушували замислюватися над різноманітними явищами життя, вчили думати і будили свідомість людей.
Свою видатну збірку байок під назвою «Байки харківські» Г. Сковорода написав у період з 1769 по 1774 рік, коли залишив свою педагогічну діяльність і жив у різних селах неподалік від Харкова. У збірку увійшло 30 творів, в яких, з одного боку, автор продовжив традиційну тематику відомих на той час байок інших авторів, а з іншого боку, виступив як новатор, бо значно розширив тематичні обрії цього виду творів і вивів їх на самостійний жанровий шлях.
Г. Сковорода визначав байки як «мудрі іграшки, які в собі ховають силу». Він добре розумів, що тільки форма байки дозволяє авторові висловлювати і пропагувати особисті політичні, суспільні, філософські і етичні погляди.
Ідейно-тематична спрямованість байок не була дуже широкою, бо обмежувалася потребами тогочасної практичної моралі. Як і його попередники у цьому жанрі, Г. Сковорода підносив позитивні людські риси, розум, любов, дружбу, показував, що справжня людська цінність визначається не посадами, чинами, титулами, походженням, багатством, красою, одягом, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями.
Найбільш цікаві байки, в яких письменник викриває негативні явища тогочасного суспільства. В першу чергу, філософ таврує згубність сластолюбства і честолюбства, нестримного прагнення до маєтків і іншого багатства, показує його безглуздість. Серед творів збірки є й такі, які спрямовані проти зажерливого і ненаситного панства і його гонитви за чинами і славою. Філософ-байкар вважав, що відтворення істини є характерною рисою байки: «Байка тоді буває поганою, коли у підлому і смішному своєму лушпинні не має зерна істини і схожа на пустий горіх».
Байки Г. Сковороди – своєрідне і оригінальне явище в українській літературі. Вони не тільки завершили черговий період розвитку байки, але й стали великим кроком уперед. Цей крок полягає в тому, що «Байкам харківським» зобов’язані майже всі твори цього жанру, які складали поети наступних поколінь. Отже, байкарська спадщина Г. Сковороди є однією з найважливіших сторінок творчості письменника і української літератури минулих століть. В цих творах, які мають демократичне спрямування, знайшли своє відображення естетичні і філософські принципи, основні риси світогляду письменника і яскравий художній вияв.
