В чому полягає геніальність «Енеїди» І. П. Котляревського
Ні для кого не секрет, яку дискусію викликало написання та друк «Енеїди», бо у твору було як багато прибічників, так і багато критиканів та заздрісників. Для одних ця поема була краплиною свіжого повітря після тривалої перерви та відсутності нових творів в українській літературі, для когось стала зразком для наслідування; інші ж закидали автору невдалу спробу плагіату та створення непереконливої пародії на умови життя пересічних селян.
Проте минув час, і зараз вже не згадають люди (а чи й знали вони?) імена тих зловтішних критиків, які ганили Івана Котляревського, а «Енеїду» ми читаємо й досі. Пройшов час, і тиранія імперії прагнула викорінити все українське, а заодно і самих українців: винищувала інакомислячих, забороняла мову, палила книжки та накладала заборони. В ту пору безсмертний твір геніального «Рифмача» (прізвисько Котляревського з часів навчання в семінарії) став одним із джерел відродження української літератури.
Так, безсумнівно, можна зрозуміти, чому «Енеїда» викликала такі жваві обговорення та стільки нищівних критичних статей: вона була цілком новим явищем в українській літературі. Адже досі нікому із письменників України не сяйнула думка переодягти персонажів Вергілія – героїв-римлян та ясночолих богів Олімпу – в українські строї та тісно переплести дію оригінального твору із українською автентичністю. Іван Котляревський, створивши свій переспів класичного твору, додав туди і козацький дух, і пам’ять про перемоги запорожців. Тому такий, здавалося б, нецікавий та нетиповий твір(як зауважували критики) і пройшов крізь віки, цінність його із роками лише збільшувалась.
Коли ми читаємо про подорожі Енея, у нас таке враження, що мандруємо ми не далекими землями, а рідною Україною. Яким треба бути генієм, аби ненав’язливо, гумористично описати народний побут, звичаї, подати довершену картину життя тогочасного суспільства та увіковічнити подвиги козацтва! Напевно, невмирущість, вічність твору полягає саме в цьому.
Проте минув час, і зараз вже не згадають люди (а чи й знали вони?) імена тих зловтішних критиків, які ганили Івана Котляревського, а «Енеїду» ми читаємо й досі. Пройшов час, і тиранія імперії прагнула викорінити все українське, а заодно і самих українців: винищувала інакомислячих, забороняла мову, палила книжки та накладала заборони. В ту пору безсмертний твір геніального «Рифмача» (прізвисько Котляревського з часів навчання в семінарії) став одним із джерел відродження української літератури.
Так, безсумнівно, можна зрозуміти, чому «Енеїда» викликала такі жваві обговорення та стільки нищівних критичних статей: вона була цілком новим явищем в українській літературі. Адже досі нікому із письменників України не сяйнула думка переодягти персонажів Вергілія – героїв-римлян та ясночолих богів Олімпу – в українські строї та тісно переплести дію оригінального твору із українською автентичністю. Іван Котляревський, створивши свій переспів класичного твору, додав туди і козацький дух, і пам’ять про перемоги запорожців. Тому такий, здавалося б, нецікавий та нетиповий твір(як зауважували критики) і пройшов крізь віки, цінність його із роками лише збільшувалась.
Коли ми читаємо про подорожі Енея, у нас таке враження, що мандруємо ми не далекими землями, а рідною Україною. Яким треба бути генієм, аби ненав’язливо, гумористично описати народний побут, звичаї, подати довершену картину життя тогочасного суспільства та увіковічнити подвиги козацтва! Напевно, невмирущість, вічність твору полягає саме в цьому.
