Любить людей мене навчила мати

   Народу вірою і правдою служиш.

   Навчила мати ще малим дитям

   О, як нелегко їй було нас вчити.

   У кожному із нас — мета її життя.

   О. Бурак

Весь світ — це люди. Пізнати його — це пізнати людину, бо у світі немає нічого кращого, складнішого, цікавішого за неї.

Я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, вдоволення, насолоди від існування на цьому світі.

Усі люди: чужі, свої, рідні, близькі — оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш і погоджуєшся, плачеш і смієшся, говориш і мовчиш. Вкупі завжди краще. Так було і так буде. Це істина життя, бо що я одна? Осколок великого народу, славної нації...

Сьогодні, як ніколи, відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп'явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. І я співчуваю, підтримую, звеличую його разом із О. Підсухою:

   Народе мій! Твоя потреба

   Мені щемить, мов сіль у рани.

   З тобою я сміюсь і плачу,

   Вмираю й воскресаю знову,

   Пишаюсь вродою твоєю.

А любити людей, мені здається, кожного навчила мати — єдина людина, яка відкриває „двері у світ життя”.

Для мене мама — святиня, щось рідне, величне, найдорожче. Хіба не її люблячі руки пригортали мене з перших років мого життя, хіба не її очі слідкували за мною з невимовною ніжністю і любов'ю, хіба не постать схилялася над моїм ліжком, коли я часто хворіла або втомлена лягала відпочити. Тому й святе воно слово матусі, тому й незабутнє на всі роки. Заповіді материнські — найсвятіші, і виконувати їх треба з честю і гідністю, бо, за словами В. Симоненка,

   За тобою завше будуть мандрувати

   Очі материнські і білява хата...

Щоб навчити дитину чомусь, мати сама повинна бути взірцем, прикладом, який можна наслідувати. Дивлюся на свою маму і дивуюся, скільки уваги, любові і ласки віддає вона кожному, хто до неї звертається за допомогою.

У будь-яку пору поспішає вона на допомогу людям, бо в неї дуже відповідальна професія — лікар.

Учить вона й мене любити людей, бо жити серед людей і бути відірваним від них не можна, бо це „остаточна загибель свого „я”, своєї особистості. Треба, щоб моє „я” воєдино злилося з мільйоннодужим народним „я”, щоб було, як у П. Тичини:

   Я єсть народ, якого правди сила

   Ніким звойована ще не була.

Яке це все-таки щастя — жити й любити! Недаремно ще Т. Шевченко говорив:

   Невесело на світі жить,

   Коли нема кого любить.

Важливо не просто любити народ, а конкретних людей, які живуть поруч з тобою. Допомогти хворій, немічній людині, виручити друга в біді, поспівчувати нещасному — ось що значить любити людей не на словах, а на ділі. А вчать нас цьому матері... Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди і благословивши на світлу долю. Стоять і дивляться, і чекать нас завжди, і бажають нам добра і щастя.

Рідна мати і Україна — два крила любові несуть людську душу через віки, бо тримає їх на світі материнська любов. Мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.

Скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, смутків і радощів, навчивши їх творити добро, берегти все святе на землі.