Мистецтво бути собою
Великий та загадковий Всесвіт поповнено ще однією маленькою часточкою. Вона рухається, видає якісь дивні звуки, викликає посмішки та захоплені вигуки оточення і ще не знає, що попереду довге життя, а разом з ним — велика та іноді жорстока битва за право залишатися собою. Так-так, саме битва, адже сьогодні, у добу пристосуванства, так важко не піддатися спокусі попливти за течією, яка, можливо, і принесе кудись, проте не зігріє душу, що так прагне чистоти, щирості та відвертості. Саме з такими якостями людина може лишатися тим, ким вона є.
«Хто може бути самим собою, нехай не буде нічим іншим», — сказав колись один мудрий лікар. Кому ж, як не лікареві, реставраторові нашого тіла, доводиться розгадувати таємниці людського єства? Проте одну з них все-таки розгадано: людина лише тоді досягає чогось, коли залишається сама собою, коли вона здатна проявити сміливість піти проти всіх, захищаючи свої погляди та переконання.
Зразки такої поведінки демонстрували українські митці від Шевченка і до Стуса. їхнє слово, таке справжнє й природне, проповідувало ідеї добра і справедливості, які дратували сильних світу цього. А де роздратування, там ненависть і зло. Зло, яке передчасно забрало життя багатьох, але не примусило зрадити серце і душу. Саме тому ми сьогодні читаємо твори, написані дбайливо дібраним художнім словом, а між рядками так і чуються щирі думки і почуття.
Вони знову і знову переконують, що залишатися собою треба завжди і в усьому: у стосунках з людьми, у стилі життя, у манері спілкуватися і навіть одягатися. Не злитися з натовпом і врешті-решт не розчинитися в ньому — це, безперечно, справжнє мистецтво, навчаючись якого, треба перш за все якомога глибше пізнати себе. Як казав великий Г. Сковорода, «пізнати свою природу, чого вона шукає, куди веде».
У вирі життя ми іноді навіть не замислюємося над тим, наскільки важливо зберегти своє неповторне «я», про яке так захоплено писали шістдесятники і яке ми іноді ховаємо від сторонніх очей, маскуємо за штучними переконаннями. А кожне «я» — це невід’ємна часточка народу й держави в цілому. І від кожного з нас залежить її самобутність, неповторність, оригінальність, за якими країну нашу пізнаватимуть у світі.
У світі, де тьмяніє «я»,
Людина зовсім вже не та…
… Тож ти себе мистецтву присвяти
Великому — будь ласка, будь собою!
«Хто може бути самим собою, нехай не буде нічим іншим», — сказав колись один мудрий лікар. Кому ж, як не лікареві, реставраторові нашого тіла, доводиться розгадувати таємниці людського єства? Проте одну з них все-таки розгадано: людина лише тоді досягає чогось, коли залишається сама собою, коли вона здатна проявити сміливість піти проти всіх, захищаючи свої погляди та переконання.
Зразки такої поведінки демонстрували українські митці від Шевченка і до Стуса. їхнє слово, таке справжнє й природне, проповідувало ідеї добра і справедливості, які дратували сильних світу цього. А де роздратування, там ненависть і зло. Зло, яке передчасно забрало життя багатьох, але не примусило зрадити серце і душу. Саме тому ми сьогодні читаємо твори, написані дбайливо дібраним художнім словом, а між рядками так і чуються щирі думки і почуття.
Вони знову і знову переконують, що залишатися собою треба завжди і в усьому: у стосунках з людьми, у стилі життя, у манері спілкуватися і навіть одягатися. Не злитися з натовпом і врешті-решт не розчинитися в ньому — це, безперечно, справжнє мистецтво, навчаючись якого, треба перш за все якомога глибше пізнати себе. Як казав великий Г. Сковорода, «пізнати свою природу, чого вона шукає, куди веде».
У вирі життя ми іноді навіть не замислюємося над тим, наскільки важливо зберегти своє неповторне «я», про яке так захоплено писали шістдесятники і яке ми іноді ховаємо від сторонніх очей, маскуємо за штучними переконаннями. А кожне «я» — це невід’ємна часточка народу й держави в цілому. І від кожного з нас залежить її самобутність, неповторність, оригінальність, за якими країну нашу пізнаватимуть у світі.
У світі, де тьмяніє «я»,
Людина зовсім вже не та…
… Тож ти себе мистецтву присвяти
Великому — будь ласка, будь собою!