Лист до редакції журналу (стаття на морально-етичну тему)
Вельмишановні жителі планети Земля!
До вас звертається мешканка чарівного і неповторного міста Харкова, яке знаходиться у невеликій, проте надзвичайно цікавій державі — Україні. Ви здивовані? Не знаєте такої сторони? Авжеж. Наша планета така велика, на ній живе так багато людей у найрізноманітніших краях. Вони неповторні у своїй історії та культурі. Але, безперечно, є те, що об’єднує всіх людей, які живуть на Землі. Адже всі вони мають спільну адресу — планета Земля. Тому незважаючи на різноманітні відмінності, мають багато спільного. Всі прагнуть бути щасливими, жити в мирі та злагоді.
Але, на жаль, сьогодні багато з нас звертають увагу саме на відмінності, а не на те, що об’єднує усіх людей. А наслідки страшні. На Землі панує безлад. У багатьох країнах світу досі тривають війни. Їх ініціатори, мабуть, забули, що мир неможливо утримувати силою. Його можна досягти лише розумінням. Так, усі люди різні. У кожного народу свої звичаї і традиції, своя історія, своя культура, власний світогляд. Врешті — все своє! Хіба не розуміють люди, як це добре?! Це прекрасно! І жахливо навіть уявити, що все буде якось по-іншому. Адже ця не схожість одне на одного робить наше життя таким різнобарвним, спонукає до здобуття нових знань, розвиває людину як особистість, що прагне до нових і нових відкриттів.
Що ж заважає нам, жителям зеленої планети, насолоджуватись цим розмаїттям і стати вповні щасливими людьми? На мою думку, не вистачає одного — толерантності, доброзичливого або принаймні терпимого, стриманого ставлення до індивідуальних та групових відмінностей. Ми повинні навчитися цінувати природну, індивідуальну, суспільну та культурну різноманітність. Власне, скільки існує людство, стільки воно шукає шляхи до розв’язання цієї проблеми. У різні часи відомі люди висловлювалися з цього приводу. Один з великих українців Г. Сковорода писав: «Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю». І ще — «не все те неправильне, що тобі незрозуміле». Золоті слова! Якби до них прислухалися…
Проте що відбувається в нашому суспільстві? Спостерігаючи за діями співвітчизників, слухаючи ЗМІ, на превеликий жаль, відзначаєш для себе, що майже нічого не змінилося в серцях і душах людей, а слова так і залишились словами. Ми стали заручниками політичних ігор наших обранців. Більше того, пересічні громадяни України об’єдналися в різні табори, а деякі кольори стали символами тієї чи іншої ворожої сили. Кольори… Хіба така роль їм відведена у людському житті? Вони оспівані у віршах та піснях, вони покликані боротися із сірою буденністю і розфарбовувати яскраво наше життя. Життя, яке так схоже на дерево. А на кожній гілці — своя пташка гніздечко в’є, а у кожної пташки — мова своя, а разом — дерево. А спільно — хор. Яка була б краса!
Тож прислухаймося до голосу природи, повчімося у неї гармонії та краси.
І тоді кожна людина, що живе на планеті Земля, проспіває свою пісеньку, сповнену любові до ближнього. І почує Земля величну пісню Людини, а виконуватиме її великий хор, кожен співак якого — людина небайдужа й толерантна.
Закінчую листа. Сподіваюся, що, прочитавши його, ви уявили і моє рідне місто, і мою рідну країну, і людей, які в ній живуть.
З повагою і надією, мешканка міста Харкова, що в Україні
До вас звертається мешканка чарівного і неповторного міста Харкова, яке знаходиться у невеликій, проте надзвичайно цікавій державі — Україні. Ви здивовані? Не знаєте такої сторони? Авжеж. Наша планета така велика, на ній живе так багато людей у найрізноманітніших краях. Вони неповторні у своїй історії та культурі. Але, безперечно, є те, що об’єднує всіх людей, які живуть на Землі. Адже всі вони мають спільну адресу — планета Земля. Тому незважаючи на різноманітні відмінності, мають багато спільного. Всі прагнуть бути щасливими, жити в мирі та злагоді.
Але, на жаль, сьогодні багато з нас звертають увагу саме на відмінності, а не на те, що об’єднує усіх людей. А наслідки страшні. На Землі панує безлад. У багатьох країнах світу досі тривають війни. Їх ініціатори, мабуть, забули, що мир неможливо утримувати силою. Його можна досягти лише розумінням. Так, усі люди різні. У кожного народу свої звичаї і традиції, своя історія, своя культура, власний світогляд. Врешті — все своє! Хіба не розуміють люди, як це добре?! Це прекрасно! І жахливо навіть уявити, що все буде якось по-іншому. Адже ця не схожість одне на одного робить наше життя таким різнобарвним, спонукає до здобуття нових знань, розвиває людину як особистість, що прагне до нових і нових відкриттів.
Що ж заважає нам, жителям зеленої планети, насолоджуватись цим розмаїттям і стати вповні щасливими людьми? На мою думку, не вистачає одного — толерантності, доброзичливого або принаймні терпимого, стриманого ставлення до індивідуальних та групових відмінностей. Ми повинні навчитися цінувати природну, індивідуальну, суспільну та культурну різноманітність. Власне, скільки існує людство, стільки воно шукає шляхи до розв’язання цієї проблеми. У різні часи відомі люди висловлювалися з цього приводу. Один з великих українців Г. Сковорода писав: «Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю». І ще — «не все те неправильне, що тобі незрозуміле». Золоті слова! Якби до них прислухалися…
Проте що відбувається в нашому суспільстві? Спостерігаючи за діями співвітчизників, слухаючи ЗМІ, на превеликий жаль, відзначаєш для себе, що майже нічого не змінилося в серцях і душах людей, а слова так і залишились словами. Ми стали заручниками політичних ігор наших обранців. Більше того, пересічні громадяни України об’єдналися в різні табори, а деякі кольори стали символами тієї чи іншої ворожої сили. Кольори… Хіба така роль їм відведена у людському житті? Вони оспівані у віршах та піснях, вони покликані боротися із сірою буденністю і розфарбовувати яскраво наше життя. Життя, яке так схоже на дерево. А на кожній гілці — своя пташка гніздечко в’є, а у кожної пташки — мова своя, а разом — дерево. А спільно — хор. Яка була б краса!
Тож прислухаймося до голосу природи, повчімося у неї гармонії та краси.
І тоді кожна людина, що живе на планеті Земля, проспіває свою пісеньку, сповнену любові до ближнього. І почує Земля величну пісню Людини, а виконуватиме її великий хор, кожен співак якого — людина небайдужа й толерантна.
Закінчую листа. Сподіваюся, що, прочитавши його, ви уявили і моє рідне місто, і мою рідну країну, і людей, які в ній живуть.
З повагою і надією, мешканка міста Харкова, що в Україні
