Український рушник
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
А. Малишко
Український рушник — це не просто вишитий шматок полотна, як можна було б подумати. У народі раніше говорили: «Хата без рушників — як родина без дітей». Рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, щедрість, гостинність. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.
У кожній родині, де підростала дівчинка, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними навіть хизувалася — гостям і сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. Дати рушника означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля.
Добре, що в школі є уроки українознавства. Цікаво слухати про давні українські символи, про їх значення. Тепер я знаю, що для українських рушників характерні спільні ознаки.
Проте кожен регіон має своєї відмінності як за формою, так і за способом виготовлення, оздобленням, кольоровою гамою. Але здебільшого для всіх рушників характерний червоний та чорний кольори. Червоні й чорні традиційні нитки вимальовували на полотнах дивні узори. На одних темне листя перепліталося з червоними квітами і пишними ягодами, вишивалася червона калина з темними листками, красувався хміль. На інших вишивали птахів: переважно журавлів та голубів. «Червоне — то любов, а чорне — то журба», — писав поет Андрій Малишко. І в цих кольорах відбилася вся історія нашого народу.
Візерунки на рушниках мають особливе значення — то ніби обереги від злої сили, від лиха.
Раніше свяченим рушником витирали дитину, щоб збити жар, тобто високу температуру. Рушником зв’язували молодих, щоб завжди були разом. З ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Рушником зустрічали родичів і гостей, ним прикривали хліб на столі. З рушником проводжали людину в останню путь.
І в наші часи український народ не розлучається з рушником — традиційним елементом оселі і святковим символом.
Вишитий рушник прийшов з тієї ж сивої давнини, що й народна пісня. І тепер, дивлячись у ту саму давнину, ми бачимо не полотно з яскравими нитками, а долю українського народу, вишиту на ньому.
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
А. Малишко
Український рушник — це не просто вишитий шматок полотна, як можна було б подумати. У народі раніше говорили: «Хата без рушників — як родина без дітей». Рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, щедрість, гостинність. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.
У кожній родині, де підростала дівчинка, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними навіть хизувалася — гостям і сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. Дати рушника означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля.
Добре, що в школі є уроки українознавства. Цікаво слухати про давні українські символи, про їх значення. Тепер я знаю, що для українських рушників характерні спільні ознаки.
Проте кожен регіон має своєї відмінності як за формою, так і за способом виготовлення, оздобленням, кольоровою гамою. Але здебільшого для всіх рушників характерний червоний та чорний кольори. Червоні й чорні традиційні нитки вимальовували на полотнах дивні узори. На одних темне листя перепліталося з червоними квітами і пишними ягодами, вишивалася червона калина з темними листками, красувався хміль. На інших вишивали птахів: переважно журавлів та голубів. «Червоне — то любов, а чорне — то журба», — писав поет Андрій Малишко. І в цих кольорах відбилася вся історія нашого народу.
Візерунки на рушниках мають особливе значення — то ніби обереги від злої сили, від лиха.
Раніше свяченим рушником витирали дитину, щоб збити жар, тобто високу температуру. Рушником зв’язували молодих, щоб завжди були разом. З ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Рушником зустрічали родичів і гостей, ним прикривали хліб на столі. З рушником проводжали людину в останню путь.
І в наші часи український народ не розлучається з рушником — традиційним елементом оселі і святковим символом.
Вишитий рушник прийшов з тієї ж сивої давнини, що й народна пісня. І тепер, дивлячись у ту саму давнину, ми бачимо не полотно з яскравими нитками, а долю українського народу, вишиту на ньому.
