"Скрипка Ротшильда" Чехов скорочено

“Скрипка Ротшильда” Чехов короткий зміст

Трунар Яків Іванов на прізвисько Бронза – житель маленького містечка, він злиться через те, що його земляки вмирають дуже рідко і він терпить через це збитки. «Жив він бідно, як звичайний мужик, в невеликому старому будинку, де була одна лише кімната, і в цій кімнаті містилися він, Марфа, піч, двоспальне ліжко, труни, верстак й усе господарство». Мозок сімдесятирічного трунаря і вдень, і вночі гризе нестерпна думка про величезні збитки, про втрачені можливості заробити, жити у власному будинку в губернському місті, користуватися пошаною земляків. Ці думки випалили душу старого чоловіка, зробили Якова черствим, байдужим до людей, яких він сприймає лише як можливих споживачів його товару – домовин.

Проживши з дружиною Марфою п’ятдесят років, він “жодного разу не приголубив її, не пожалів, не робив подарунків, а лише кричав на неї, лаяв за шкоду, кидався на неї з кулаками, правда, він колись її не бив, але все ж таки лякав, і вона пила лише воду “. Всі ці думки про ставлення до дружини виникли у самого Якова, коли стара жінка важко захворіла і чекала на смерть. Дивлячись на дивно радісне, навіть щасливе обличчя, герой раптом розуміє, що для жінки смерть – це втіха, звільнення від тягаря нестерпного існування, і він приходить в жах і переживає духовний злам.

Після смерті Марфи він ще відчуває задоволення, які майже ніяких витрат на похорони дружини у нього не було. Але після повернення з кладовища його охоплює туга, мучить спрага, він важко дихає і відчуває слабкість. Лежачи один в будинку, він знову згадує померлу, на яку за всі довгі роки спільного життя “не звертав уваги, ніби вона була кішка або собака”.

“Життя минуло без користі, без будь-якого задоволення … попереду вже нічого не залишилося, а подивишся назад -там нічого, крім втрат, і таких страшних, що аж моторошно …” – думав трунар.

Промучившись ніч, Яків тягнеться через силу до лікарні. З виразу обличчя фельдшера він розуміє, що нічого вже йому не допоможе, що і за ним прийшла смерть. “Йдучи потім додому, він думав, що від смерті буде одна тільки користь! Не потрібно ні їсти, ні пити, ні платити податки, ні ображати людей … Від життя людині збиток, а від смерті користь … але все ж таки образливо і гірко: навіщо в світі такий дивний порядок, що життя, яке дається людині лише один раз , проходить без користі? ”

Все, пов’язане з хворобою і смертю Марфи, а потім і Якова – це одна лінія розповіді. Друга виникає через те що у трунаря крім уміння добре робити “скриня для останнього спокою”, є ще справжній талант – він дуже добре, з душею грає на скрипці. Разом з містечковим оркестром, в якому більшість музикантів євреї, він грає на весіллях.

Але через грубість трунаря і його ненависть, і зневагу до євреїв, його звуть тільки тоді, коли це конче необхідно. Особливо огидно відноситься Яків до рудого, худого, нещасного музиканта зі смішним для цього бідолахи прізвищем Ротшильд (смішним, так як це прізвище найбагатшої в Європі сім’ї банкірів). Високий на зріст, могутній, як дуб, трунар-скрипаль до нестями бере на переляк чахлого флейтиста Ротшильда, який будь-яку мелодію грає жалібно і цим дратує Бронзу. Гірко ображений чоловік змішаним ламаним язиком здалеку погрожує Якову, від чого стає ще смішнішим.

Тут важливо, що бідний музикант розуміє і високо поважає музичне обдарування свого злобливого колеги. В оповіданні Яків двічі ображає Ротшильда, нацьковує на нього собаку, але той приходить до нього втретє так як нікому грати на багатому весіллі і диригент послав нещасного за скрипалем. Ротшильд лякливо чекає на нові образи, але вмираючий старий, переживши перед смертю духовне прозріння, лагідно кличе музиканта до себе. Він востаннє імпровізує на своїй улюбленій скрипці якусь зворушливу мелодію, яка в обох викликає сльози. Справжнє мистецтво очищає грішну душу, об’єднує в загальному світлому почутті таких різних, ворожих одне одному людей.

А після смерті Яків залишив Ротшильду свою скрипку і той, відкинувши флейту, грає на скрипці сумну мелодію, яку люди охоче слухають і плачуть.