Причини трагічної долі Сореля (І варіант)

Те, що герой роману — особа трагічна, ні в кого сумнівів не викликає. Відповідей на запитання: «Чому?» може бути декілька. Розглянемо деякі з них.

Відстоюючи свої права, герой змушений мобілізувати всі засоби на боротьбу і навколишнім світом.

Сорель, плебей, хоче посісти місце в суспільстві, на яке він не має права через своє походження. На цьому ґрунті і виникає боротьба із суспільством. Жульєн сам визначає характер цієї боротьби в сцені суду, коли промовляє своє останнє слово. Герой усвідомлює, що судять його не стільки за скоєний злочин, скільки за те, що він насмілився переступити межу, яка відокремлює його від вищого суспільства, спробував увійти до того світу, належати до якого не мав права. За цю спробу присяжні повинні ухвалити йому смертний вирок.

Але боротьба Жульєна Сореля йде не лише за кар'єру, за особисте благополуччя — питання в романі поставлене набагато глибше. Жульєн хоче затвердитися її суспільстві, «вийти в люди», посісти в ньому одне з перших місць, але за умови, що це суспільство визнає в ньому повноцінну особу, людину талановиту, обдаровану, розумну, сильну.

Він не хоче поступитися цими якостями, відмовитися від них. Але угода між Сорелем і світом Реналей і Ла-Молей можлива лише за умови повного пристосування молодої людини до їхніх смаків. У цьому основний сенс боротьби Жульєна Сореля з навколишнім світом. Жульєн чужий у цьому середовищі: і як виходець із соціальних низів, і як людина високообдарована, яка не хоче залишатися в світі пересічних людей.

Стендаль переконує читача, що боротьба, яку веде Жульєн Сорель із суспільством, — боротьба і на життя, і на смерть, адже в цьому суспільстві немає місця таким, як він. Наполеон, про якого мріє Жульєн, це вже минуле, на зміну героям прийшли торгаші, самовдоволені крамарі — ось хто став справжнім «героєм» за тих часів, коли живе Жульєн. Для цих людей нічого не варті видатні таланти й героїзм — все те, що так цінує Сорель.

Боротьба Жульєна розвиває в ньому гордість і надмірне честолюбство. Охоплений цими почуттями, Сорель підпорядковує їм усі інші прагнення й нахили. Навіть кохання перестає бути для нього радістю. Не приховуючи негативних сторін характеру свого героя, Стендаль водночас виправдовує його. По-перше, він вказує на складність боротьби, яку веде герой: один проти всіх, Жульєн змушений вдатися до будь-яких засобів. Але головне, що, на думку автора, виправдовує Сореля, — це благородство його серця, великодушність, чистота — риси, яких персонаж не втратив навіть у мить найжорстокішої боротьби.

У розвитку характеру Жульєна дуже важливий епізод у в'язниці. Доти єдиним стимулом, який керував усіма його вчинками, обмежував його гарні спонуки, було честолюбство. Але у в'язниці він переконується, що честолюбство вело його помилковим шляхом. У в'язниці відбувається також переоцінка почуттів Жульєна до мадам де Реналь і до Матильди.

Ці два жіночі образи символізують боротьбу двох начал у душі самого Жульєна, в якій начебто закладено дві істоти: він честолюбець і водночас — людина з простим серцем, майже дитячою, безпосередньою душею. Коли герой здолав честолюбство і гордість, то віддалився від такої самої гордовитої і честолюбної Матильди. А щиросердна мадам де Реналь, кохання якої було глибшим, стала йому особливо близькою.

Жульєн відмовляється від спроби врятувати себе. Життя здається йому непотрібним, беззмістовним, він більше не цінує його і віддає перевагу смерті на гільйотині.

Подолання честолюбства і перемога справжнього почуття в душі Жульєна призводять його до загибелі. Отже, причина трагічної долі в тому, що Жульєн — порядна людина в несправедливому суспільстві, людина, яка так і не змогла знищити в собі позитивні риси, щоб пристосуватися до оточення.