"Антонівські яблука" аналіз

“Антонівські яблука” Бунін аналіз

Розповідь «Антонівські яблука» в цілому можна розглядати як вірш в прозі. Зображена коротка і неймовірно поетична пора – бабине літо, коли елегійні роздуми самі собою складаються в душі.

За детальною пейзажною замальовкою вгадується поетична душа автора. Йому близька народна мудрість, так як він часто звертається до прикмет: «Осінь і зима добре живуть, коли на Лаврентія вода тиха і дощик».

І.А. Буніну неймовірно дорогий національний колорит. З якою старанністю, наприклад, описує він святковий дух садової ярмарки. Створені ним фігури людей з народу вражають високим ступенем індивідуалізації. Чого варта тільки одна важлива, як холмогорская корова, молода старостиха або гаркавий, спритний напівідіот, який грає на тульської гармоніці.

Для детального відтворення атмосфери ранньої погожої осені в яблуневому саду І.А. Бунін широко використовує цілі ряди художніх визначень: «Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок … Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя …» Щоб повніше, рельєфніше відобразити оточуючу атмосферу, передати кожен звук (скрип возів, тьохкання дроздів, тріск яблук, які з’їдаються мужиками) і аромат (запах антонівських яблук, меду і осінньої свіжості).

Запах яблук – повторювана деталь розповіді. І.А. Бунін описує сад з антонівськими яблуками в різний час доби. При цьому вечірній пейзаж виявляється нітрохи не бідніше, ніж ранковий. Його прикрашає діамантове сузір’я Стожар, Чумацький Шлях, біліють над головою, падаючі зірки.

Центральна тема розповіді – тема розорення дворянських гнізд. З болем пише автор про те, що зникає запах антонівських яблук, розпадається столітній уклад. Милування минулим, що йде привносить у твір елегійну тональність. Окремими деталями підкреслює Бунін соціальний аспект відносин між людьми. Про це свідчить і лексика ( «міщанин», «панич»). В оповіданні присутні і оптимістичні ноти. «Як холодно, росисто і як добре жити на світі!» – підкреслює І.А. Бунін. В оповіданні проявляється характерна для письменника ідеалізація образу народу. Особливо близький він автору в святкові дні, коли всі прибрані і задоволені. Автор поетизує буденні цінності: роботу на землі, чисту сорочку і обід з гарячою бараниною на дерев’яних тарілках.

Не вислизають від погляду автора і соціально-класові розбіжності. Не випадково старий Панкрат стоїть перед паном витягнувшись, винувато і лагідно посміхається. Саме в цьому творі висловлює І.А. Бунін важливу для нього думку про те, що склад середнього дворянського життя був близький до селян. Автор-оповідач прямо зізнається в тому, що кріпосного права не знав і не бачив, але відчував його, згадуючи, як кланялися панам колишні дворові.

Соціальний аспект підкреслено і в інтер’єрі будинку. Лакейська, людська, зала, вітальня – всі ці назви свідчать про розуміння автором класових протиріч в суспільстві. Однак разом з тим в оповіданні присутнє і милування витонченим дворянським побутом.