Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека (за повістю О. де Бальзака «Гобсек»)

Повість «Гобсек» стала одним із визначних творів Бальзака і дуже важливою ланкою всієї «Людської комедії».

Цей твір є своєрідною характеристикою скнарості, адже головний герой по­вісті Гобсек — мільйонер, лихвар, один із тіньових володарів нової Франції. Вод­ночас Бальзак надає своєму персонажу якоїсь символічної узагальненості.

Гобсек — надто колоритна фігура, що поєднує в собі риси надзвичайного скна­ри й людини дивовижної широти думки, він полюбляє розмірковувати над тим, як золото може впливати на розвиток усього суспільства й психологію окремих осіб.

Позичаючи гроші під величезний відсоток, Гобсек фактично грабує своїх клі­єнтів і стає володарем їхніх доль. Цей старий, для якого є лише один бог — Зо­лото, тремтить над кожним грошем навіть тоді, коли позичає колосальні суми під величезні відсотки. Але його скупість цим не обмежується: він не уміє дава­ти нічого взагалі, і навіть зайвий рух або підвищення голосу Гобсек вважає мар­ним витрачанням життєвих сил. Автор його називає «людина-вексель», що аб­солютно не переймається чиїмись почуттями. Хоча іноді він поводиться інакше, ледь не по-дитячому радіючи, коли отримує діаманти. І тоді, на мою думку, в ньо­му прокидається велика дитина, тобто те людське, чого він впродовж цілого жит­тя намагався позбутися.

Минулого Гобсека й джерел виникнення його безмежних багатств ніхто не знає. Його сучасне щоденне життя (як воно постає в повісті) теж сповнене таємниць, адже можна лише здогадуватися про справжні масштаби його діяльності. До того ж і адвокат Дервіль упевнений, що Гобсек здатний перетворитися на невблаганне втілення влади золота над душами як окремих людей, так і долею усього суспільства.

Водночас тому ж таки адвокату відкривається й інша сторона особистості Гобсека, помітна не всім і не відразу. Дервіль стверджує, що Гобсек — внутріш­ньо суперечлива постать, у якій поєдналися дві різні істоті: скнара й філософ, особа «низька» й надзвичайно розумна, далекоглядна.

Гобсек багато чого бачив у своєму житті і багато чого переосмислив з часів, коли ще був юнгою. Його філософія груба, але в той же час життєва: штовхнувши жебрака в багно, ти змусиш його трудитися; принижуючи ж безпутного дворянина, ти відстоюєш моральність. Отже, за філософією Гобсека, пропо­нуючи гроші, ти заохочуєш жебрацтво та ображаєш того, кому їх даєш, навіть якщо це твій єдиний друг. Цим принципом старий керується й у випадку, коли позичає Дервілеві під великий відсоток. Натомість, залишаючи графиню з ді­тьми без копійки, Гобсек, на мою думку, робить це для того, щоб вони навчилися цінувати гроші.

Постать Гобсека можна вважати і «образом вічним», символічним, бо він уособлює скнарість, доведену до крайніх меж. Чи не найяскравіше про це свідчать різного роду порівняння, якими користується Бальзак, описуючи свого героя. Так, автор порівнює Гобсека з портретами старих пензля Рембрандта; виявляє «риси…, нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана»; помічає вольтерівську посмішку, беззвучний сміх Шкіряної Панчохи (відомий мисливець із творів Фенімора Купера) і навіть спокій Фонтенеля (письменник). На мою думку, усі ці по­рівняння автор вживає для того, аби найточніше зобразити Гобсека-філософа, споглядальника, авантюриста, відважну людину, яка, переживши безліч випро­бувань, навчилася приховувати свої почуття. Інша низка порівнянь («обличчя кольору срібла, з якого стерлася позолота», «череп, жовтий, як старий мармур», «металевий погляд») дає можливість зрозуміти, наскільки гроші заволоділи ду­шею цієї сильної, але нестримної у своєму прагненні до багатства людини. Наприкінці повісті автор порівнює Гобсека з «казковим чародієм» і називає його «фантастичною фігурою». Ці порівняння перетворюють героя на уособлення влади золота, на ідола, що володіє людськими душами і є «таємною пружиною суспільства».

Гобсек — постать і цілком реалістична, і водночас похмуро-романтична, гро­тескна, узагальнювальна. Можна сказати, що в образі Гобсека Бальзак втілив ри­си філософа-циніка нового часу.