«Як філософія насолоди впливає на духовний світ людини?» за романом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»
Роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» у широкому сенсі є визнання краси абсолютної, вищою цінністю, а насолода нею – сенсом життя, культом прекрасного в мистецтві і житті. Як самостійна течія в європейській художній культурі напрямок естетизму в літературі, характерним для якого є цей твір, сформувався у Франції в середині XIX в. Засновники цієї течії – Т. Готьє і Г. Флобер. Повного свого розквіту вона досягла у вікторіанській Англії в останній чверті минулого століття. Основні ідеї течії виникли ще в греко-римському еллінізмі, процвітали вони і в середньовічній далекосхідній аристократичній культурі.
Не дивно, що в часи розквіту європейського літератури виник гострий інтерес до традиційного мистецтва східних країн. На письменників-декадентів в Англії дуже сильний вплив зробив викладач Оксфордського університету Уолтер Пейтер і його роботи, опубліковані в 1867-1868 роках, в яких він стверджував, що життя потрібно проживати, невблаганно слідуючи ідеалу краси. Його книга «Нариси з історії Ренесансу» стала настільною для зачарованих мистецтвом молодих людей вікторіанської епохи. Своїми основними супротивниками в мистецтві і теорії естети вважали реалістів та представників натуралізму. Художники і письменники естетичного руху вважали, що мистецтво повинне доставляти вишукане чуттєве задоволення, а зовсім не передавати повчальні або сентиментальні послання. У мистецтва немає ніякої дидактичної мети, єдина до нього вимога – це бути прекрасним.
Естети розвинули культ краси, яку вони вважали основним фактором у мистецтві. Вони проголосили, що Життя має копіювати Мистецтво. Головними рисами руху були навіювання (на відміну від твердження), чуттєвість, рясне використання символів. Одним з найбільш яскравих представників естетизму в Англії є О.Уайльд. Його творча позиція формувалася під впливом творчості головних представників напрямку естетизму. Уайльд стверджує, що дійсність наслідує мистецтво. Тим самим він ставить мистецтво вище за життя. Парадоксальне твердження Уайльда про те, що творчість – це мистецтво брехні, висловлює суть його естетської і гедоністичної позиції. При всіх суперечностях своєї естетики Уайльд вмів цінувати реалістичне мистецтво. Погляди Уайльда суперечливі. Естетство і індивідуалізм панують в одних статтях; в інших він піддає критиці буржуазну Англію і висловлює співчутливе ставлення до соціалістичних ідей. Незважаючи на всі суперечності в його творчості, О. Уайльд в кращих своїх творах показав справжню красу життя, протиставляючи її естетській байдужості, поетизував добро в людині. Суперечності в поглядах Уайльда виявляються особливо рельєфно в його романі «Портрет Доріана Грея». Письменник будує образи, сюжетні епізоди у відповідності зі своїми улюбленими естетськими уявленнями про те, що найважливіше це краса, яка вище за мораль. Однак система образів і розвиток сюжету розкривають хибність цих ідей.
Ідея «мистецтво вище за життя» криється у сценах знайомства красеня Доріана Грея з актрисою Сибілою Вейн, що грала в шекспірівських п’єсах. Доріан полюбив Сибілу за те, що вона могла талановито перевтілюватися в образи Джульєтти і Розалінди та глибоко зображати їх почуття. Доріан Грей любить в актрисі шекспірівських героїнь. Твори мистецтва для нього значніше, ніж життя. Коли Сібіла полюбила Доріана Грея, вона вже не могла більше жити почуттями театральних героїнь. Сібіла могла зображати на сцені пристрасть, якої не відчувала, але вона вже не могла грати пристрасть, пізнавши її справжню сутність. Побачивши погану гру актриси, Доріан розчаровується в ній. Він не може любити реальну жінку; він любив тільки образ мистецтва – шекспірівську героїню. Розвиваючи далі цей епізод, Уайльд показав, що естетизм Доріана Грея, його схиляння перед мистецтвом і неприйняття життя призводять до жорстокості. Естетство Доріана Грея вбиває Сибілу. Дізнавшись про те, що Доріан її не любить, вона кінчає життя самогубством.
Шлях насолод, на який став Доріан Грей, – це шлях пороку. Душа його все більше розбещується. Він надає такий самий влив і на інших. Нарешті, Доріан скоює злочин: вбиває художника Безіла Холуорда, потім змушує хіміка Алана Кемпбела знищити труп. Згодом Алан Кемпбел кінчає життя самогубством. Егоїстична жага насолод обертається нелюдськістю і злочинністю.
В романі О. Уайльда розвінчується ідея гедонізму. Створений Безілом Холуордом портрет прекрасного юнака, яким був у молодості Доріан Грей, є символом совісті героя. Фантастичний елемент у романі полягає в тому, що Доріан Грей залишається завжди молодим і красивим, а портрет, ніби його двійник, відображає всі зміни в душі реального Доріана і його старіння. Кожен новий крок у моральному падінні Доріана відбивається на його портреті. На обличчі, зображеному художником, з’являються риси жорстокості і лицемірства. Думка про портрет переслідує героя, він вважає його джерелом всіх своїх нещасть. Доріан все глибше занурюється в пучину зла.
Порочне життя починає, нарешті, обтяжувати його, але він зайшов вже надто далеко і не в силах вирватися, не в силах зійти з цього шляху. Звідси його останній відчайдушний і фатальний вчинок: він кидається з ножем на портрет, але вбиває самого себе. Доріан і його портрет помінялися місцями: на підлозі, перед портретом, лежить огидний старий з ножем у грудях, а на стіні висить портрет прекрасного юнака.
Історія Доріана Грея є засудженням індивідуалізму, естетської бездуховності і гедонізму. «Портрет Доріана Грея» написаний у імпресіоністському стилі. Деталі відрізняються вишуканістю і манірною витонченістю. Для стилю роману характерна парадоксальність. Цією властивістю відрізняються і сюжетні ситуації, і мова персонажів. Герої роману говорять парадоксами. Однак багато парадоксальних суджень в романі спрямовані проти лицемірної буржуазної моралі, проти соціальних явищ англійської життя і розкривають на прикладі героя, як філософія насолоди впливає на духовний світ людини.
Не дивно, що в часи розквіту європейського літератури виник гострий інтерес до традиційного мистецтва східних країн. На письменників-декадентів в Англії дуже сильний вплив зробив викладач Оксфордського університету Уолтер Пейтер і його роботи, опубліковані в 1867-1868 роках, в яких він стверджував, що життя потрібно проживати, невблаганно слідуючи ідеалу краси. Його книга «Нариси з історії Ренесансу» стала настільною для зачарованих мистецтвом молодих людей вікторіанської епохи. Своїми основними супротивниками в мистецтві і теорії естети вважали реалістів та представників натуралізму. Художники і письменники естетичного руху вважали, що мистецтво повинне доставляти вишукане чуттєве задоволення, а зовсім не передавати повчальні або сентиментальні послання. У мистецтва немає ніякої дидактичної мети, єдина до нього вимога – це бути прекрасним.
Естети розвинули культ краси, яку вони вважали основним фактором у мистецтві. Вони проголосили, що Життя має копіювати Мистецтво. Головними рисами руху були навіювання (на відміну від твердження), чуттєвість, рясне використання символів. Одним з найбільш яскравих представників естетизму в Англії є О.Уайльд. Його творча позиція формувалася під впливом творчості головних представників напрямку естетизму. Уайльд стверджує, що дійсність наслідує мистецтво. Тим самим він ставить мистецтво вище за життя. Парадоксальне твердження Уайльда про те, що творчість – це мистецтво брехні, висловлює суть його естетської і гедоністичної позиції. При всіх суперечностях своєї естетики Уайльд вмів цінувати реалістичне мистецтво. Погляди Уайльда суперечливі. Естетство і індивідуалізм панують в одних статтях; в інших він піддає критиці буржуазну Англію і висловлює співчутливе ставлення до соціалістичних ідей. Незважаючи на всі суперечності в його творчості, О. Уайльд в кращих своїх творах показав справжню красу життя, протиставляючи її естетській байдужості, поетизував добро в людині. Суперечності в поглядах Уайльда виявляються особливо рельєфно в його романі «Портрет Доріана Грея». Письменник будує образи, сюжетні епізоди у відповідності зі своїми улюбленими естетськими уявленнями про те, що найважливіше це краса, яка вище за мораль. Однак система образів і розвиток сюжету розкривають хибність цих ідей.
Ідея «мистецтво вище за життя» криється у сценах знайомства красеня Доріана Грея з актрисою Сибілою Вейн, що грала в шекспірівських п’єсах. Доріан полюбив Сибілу за те, що вона могла талановито перевтілюватися в образи Джульєтти і Розалінди та глибоко зображати їх почуття. Доріан Грей любить в актрисі шекспірівських героїнь. Твори мистецтва для нього значніше, ніж життя. Коли Сібіла полюбила Доріана Грея, вона вже не могла більше жити почуттями театральних героїнь. Сібіла могла зображати на сцені пристрасть, якої не відчувала, але вона вже не могла грати пристрасть, пізнавши її справжню сутність. Побачивши погану гру актриси, Доріан розчаровується в ній. Він не може любити реальну жінку; він любив тільки образ мистецтва – шекспірівську героїню. Розвиваючи далі цей епізод, Уайльд показав, що естетизм Доріана Грея, його схиляння перед мистецтвом і неприйняття життя призводять до жорстокості. Естетство Доріана Грея вбиває Сибілу. Дізнавшись про те, що Доріан її не любить, вона кінчає життя самогубством.
Шлях насолод, на який став Доріан Грей, – це шлях пороку. Душа його все більше розбещується. Він надає такий самий влив і на інших. Нарешті, Доріан скоює злочин: вбиває художника Безіла Холуорда, потім змушує хіміка Алана Кемпбела знищити труп. Згодом Алан Кемпбел кінчає життя самогубством. Егоїстична жага насолод обертається нелюдськістю і злочинністю.
В романі О. Уайльда розвінчується ідея гедонізму. Створений Безілом Холуордом портрет прекрасного юнака, яким був у молодості Доріан Грей, є символом совісті героя. Фантастичний елемент у романі полягає в тому, що Доріан Грей залишається завжди молодим і красивим, а портрет, ніби його двійник, відображає всі зміни в душі реального Доріана і його старіння. Кожен новий крок у моральному падінні Доріана відбивається на його портреті. На обличчі, зображеному художником, з’являються риси жорстокості і лицемірства. Думка про портрет переслідує героя, він вважає його джерелом всіх своїх нещасть. Доріан все глибше занурюється в пучину зла.
Порочне життя починає, нарешті, обтяжувати його, але він зайшов вже надто далеко і не в силах вирватися, не в силах зійти з цього шляху. Звідси його останній відчайдушний і фатальний вчинок: він кидається з ножем на портрет, але вбиває самого себе. Доріан і його портрет помінялися місцями: на підлозі, перед портретом, лежить огидний старий з ножем у грудях, а на стіні висить портрет прекрасного юнака.
Історія Доріана Грея є засудженням індивідуалізму, естетської бездуховності і гедонізму. «Портрет Доріана Грея» написаний у імпресіоністському стилі. Деталі відрізняються вишуканістю і манірною витонченістю. Для стилю роману характерна парадоксальність. Цією властивістю відрізняються і сюжетні ситуації, і мова персонажів. Герої роману говорять парадоксами. Однак багато парадоксальних суджень в романі спрямовані проти лицемірної буржуазної моралі, проти соціальних явищ англійської життя і розкривають на прикладі героя, як філософія насолоди впливає на духовний світ людини.
