Мої роздуми над рядком Ігоря Северянина

Знайомлячись із поезією початку XX століття, я відкрив для себе імена нових, незнайомих мені поетів, серед яких особливе місце в моєму серці зайняло ім’я автора, чиї вірші своєю зухвалістю, упевненістю, іронією будоражили тодішню публіку.

Літературний псевдонім цієї геніальної, на мій погляд, людини — Ігор Северянин. Доля його склалася трагічно. Поет сильно любив Росію і був її патріотом, але волею долі провів значну частину життя за її межами. Він помер незбагнений. Через роки багато хто виявив, що занадто погано знав його. Якою ж людиною насправді був Ігор Северянин? Він був і мрійником, який постійно розчаровується в цьому світі, і ліриком, і „іроніком”:

   Ведь я лирический ироник:

   Ирония — вот мой канон.

До речі, за змішування в будь-яких співвідношеннях ліризму й іронії Северянина дуже часто критикували, тому що не всі могли розрізнити, де в нього була іронія, де ліризм, де висміювання непристойності, а де сама непристойність. Цей талановитий поет міг сміло кинути виклик суспільству, оспівуючи „ананаси в шампанському” і проголошуючи себе генієм:

   Я, гений Игорь Северянин,

   Своей победой упоен:

   Я повсеградно оэкранен!

   Я повсесердно утвержден!

Але все це було тільки маскою, за якою ховалася зовсім інша особа. Насправді у віршах Северянина звучить тривога про людей, про долю Росії. „Захоплення” перемогою в „Эпилоге” тільки поверхневе. Наприкінці вірша є такі рядки:

   В ненастный день взойдет, как солнце,

   моя вселенская душа.

Це не чергова самопохвала автора, ні, цим він показує не що інше, як „всесвітність” своєї душі, поет відчуває себе рівним світу і не приховує свого почуття.

Дуже часто Ігорю Северянину дорікали за непристойність, на що він відцовів у вірші „Двозначна слава”:

   Неразрешимые дилеммы

   Я разрешал, презрев молву.

   Мои двусмысленные темы —

   Двусмысленны по существу.

Автор часто звертається до питання про добро і зло:

   И в зле добро, и в добром злоба,

   Но нет ни добрых, нет ни злых.

   И правы все, и правы оба,

   Их правоту поет мой стих.

Межа між правдою і неправдою не тільки хитка і невизначена, ця межа — особиста. Головним критерієм, по якому Северянин може відокремити добро від зла, є моральність.

У своїй творчості він розкривається як філософ:

   Жизнь человека одного —

   Дороже и прекрасней мира.

   Все для него, все для него —

   От мелкой мошки до тапира...

Цими рядками поет-філософ висловлює свою думку про те, що людське життя дорожче за будь-які матеріальні цінності, воно вище за увесь світ.

До вершини торжества поет прийшов у лютому 1918 року, коли його обрали „королем поетів”. З цього приводу ним був написаний вірш „Рескрипт короля”. Незабаром після цього „королю поетів” прийшлося поїхати в Естонію. Історичні події, які нахлинули, змушують поета практично безвиїзно жити в селі. З цього періоду починається згасання творчої слави Ігоря Северянина. Незважаючи на те, що він продовжує писати, його роботи все менше і менше цікавлять кого-небудь. Люди взагалі починають забувати про поезію, вони не відчувають потреби в ній. Народ поступово втрачає моральні цінності, і це турбує невиправного мрійника. Про свою тривогу з цього приводу Ігор Северянин написав у вірші „Люди ли вы?..” Свою надію на те, що Росія все-таки знайде вихід, автор висловив у вірші „Классические розы”:

   Но дни идут — уже стихают грозы...

   Вернуться в дом Россия ищет троп...

Але пошуки цієї стежини розтяглися в Росії на багато років. Разом із цим затрималося і повернення в російську культуру поета Ігоря Северянина. Чи побачимо ми тепер за маскою егофутуриста, мрійника, лірика і страждальну душу поета? Ми зобов’язані, тому що ця людина занадто довго чекала нашого розуміння.