Духовний пошук героїв Шукшина

 

Десь більше десяти років продовжувалася творча діяльність В. Шукшина, але зробленого їм вистачило б іншому на ціле життя. Він почав з оповідань про земляків. Нехитрих і безпосередніх. Він чуйно уловив соціальні зміни в сучасній дійсності, духовні настрої свого часу. Глибинною напруженістю відзначається оповідання „У профіль і анфас”. Терзають сумніви Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе і працює: „А я не знаю, для чого я працюю... Невже тільки нажертися? Ну нажерся... А далі що?”

Тільки віра в гуманні начала життя, віра в сили людини здобути перемогу над злом спонукала В. Шукшина написати такі оповідання, як „Калуза” і „Образа”. В основі їх до болю впізнається ситуація. У „Калузі” — не побажала дати перепустку, не пропустила до хворого, обійшлася грубо з людиною літня вже жінка — вахтерка. Тим часом на очах у неї пройшли ті, хто сунув рубльовку або плитку шоколаду в кишеню її брудного халату. Наявна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці оповідання звучать тяжкі, як подих, слова: „Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня... страшно й огидно стало жити, не можу зібрати воєдино думки, не можу довести собі, що це дрібниця. Рука трясеться, душа трясеться, думаю: „І відчого ж така свідома, така в нас осмислена злість?.. Що з нами відбувається?”

Схожа ситуація й у оповіданні „Образа”. „Що таке коїться з людьми?” — запитує Сашко Єрмолаєв, головний герой „Образи”. Повсякденні життєві сутички викликають у героях гостру реакцію, підводять до критичних міркувань про природу людського хамства, байдужості, взагалі про людське життя.

У оповіданнях В. Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, ставляться питання про зміст людського життя, про добро і зло, про душу людську.

От герой розповіді „Вірую” Максим Яриков. Навалилася якась особлива туга на нього, сорокалітнього, лютого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається. Почуває — болить душа. Але як пояснити — чому? Ненавидить він тих „людей, у яких душі немає, або вона погана”. Думає, болісно міркує герой: а навіщо усе? Навіщо живе він і люди навколо нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиних приїхав „найсправжнісенький” піп, і пішов до нього дізнатися: „У віруючих болить душа чи ні?” І, виявляється, що цьому попові „ніщо людське не чужо”, а ім’я бога, у якого він вірить, — Життя. „Ти прийшов дізнатися, у що вірити? Ти правильно здогадався, у віруючого душа не болить. Але в що вірити? Вір у Життя”.

Не завжди герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися до суті, зрозуміти, несе в собі зерна духовності.

В. Шукшин неодноразово змушує свого героя критично поглянути на себе, на власне життя, на його моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформована, узята у момент душевної напруги, зрушення, надламу. Така „Калина червона” — розповідь про трагічну долю Єгора Прокудіна. У ньому є усе, що здатне викликати і гнів, і співчуття, і гіркий роздум про життя, яке не склалося, про моральні сили, які не одержали розумного застосування... Здавалося б, зазнавши відторгнення і самотності, герой повісті повернувся до людей, до життя... У праці і приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора і перспектива морального зцілення. Проте доля Єгора завершується трагічно. „І лежав він, російський селянин, у рідному степу, поблизу вдома... Лежав, притулившись щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне”.

Прояви жорстокості і сваволі, свавілля і черствості, які спостерігаються серед людей, викликають образу і біль письменника.

Минуло вже більше двадцяти років, як пішов з життя російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його твори викликають пожвавлені спори, наукові дискусії, ім’я Шукшина з літератури переходить у легенду.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы