„Во всем мне хочется дойти до самой сути...” - про поезію Б.Л.Пастернака

   Цель творчества — самоотдача,

   А не шумиха, не успех.

   Б. Пастернак

З перших років свого творчого шляху Б. Пастернак був прибічником правди. Намагаючись запам’ятати найбільш точно у всій складності ту або іншу мить життя, він поспішав утілити все сум’яття вражень у віршах, іноді не турбуючись про те, щоб вони були зрозумілі. Пафос молодого поета — неприборкане, шалене захоплення від життя, його приголомшує хаос запахів, барв, звучань і почуттів.

   Сестра моя — жизнь и сегодня в разливе

   Расшиблась весенним дождем обо всех,

   Но люди в брелоках високо брюзгливы

   И вежливо жалят, как змеи в овсе.

Книга віршів „Сестра моя — жизнь” створювалася ним у перший рік революції, коли все звичне, рутинне летіло шкереберть. Разом із зломом устоїв руйнувалися і підвалини літературного стилю, тому творчість раннього Б. Пастернака близька до нових течій у поезії.

З усіх поетів свого покоління він був найосвіченішим: володів чотирма мовами, був прекрасним піаністом.

Музична образність є у багатьох віршах поета.

   О, знал бы я, что так бывает,

   Когда пускался на дебют,

   Что строчки с кровью — убивают,

   Нахлынут горлом и убьют!

   Когда строку диктует чувство,

   Оно на сцену шлет раба,

   И тут кончается искусство,

   И дышат почва и судьба.

Творчість зрілого Пастернака перестала бути неприборканою, вона підкоряється його творчій волі. Вірші стають лаконічними і стрункими, у них відчувається сила і яскравість.

Особливе місце в ліриці поета займає природа, про яку він писав, як про події власного життя. Він нескінченно радіє усьому: і відлигам, і заходам, і снігам, і дощам:

   Природа, мир, тайник вселенной.

   Я службу долгую твою,

   Объятый дрожью сокровенной.

   В слезах от счастья отстою!

У вірші „Знову весна” він говорить про „очарування і диво” пробудженого струмка.

   Ах, это сызнова, верно, сегодня

   Вышел из рощи ночью ручей,

   Это поистине новое чудо,

   Это, как прежде, снова весна.

   Это она, это она,

   Это ее чародейство и диво.

У віршах „Стога”, „Оранка” неважко впізнати пейзаж, який він щодня бачив із вікна своєї кімнати: плакучі верби, річку, а за нею — цвинтар.

Для Б. Пастернака головною є правда життя, та її мить, яку він запам’ятовує.

У 50-ті роки лейтмотивом нового циклу віршів стає самовіддача.

   Цель творчества самоотдача,

   А не шумиха, не успех.

У вірші „Весілля” він пише:

   Жизнь ведь тоже только миг,

   Только растворенье

   Нас самих во всех других,

   Как бы им в даренье.

Ці вірші перегукуються з раннім циклом віршів поета „На ранніх поїздах”, коли він опинився у вагоні, вщерть наповненому „простими людьми”. Своє почуття до народу він назвав обожнюванням.

   Сквозь прошлого перипетии

   И годы войн и нищеты

   Я молча узнавал России

   Неповторимые черты.

Стиль пізнього Пастернака — це особлива ясність, виразність, просвітлення. Але просвітління не означає спокій. У ньому залишилася колишня ненаситність душі, прагнення зрозуміти й осмислити незбагненні радощі, протиріччя і трагедії життя.

   Во всем мне хочется дойти

   До самой сути.

   В работе, в поисках пути,

   В сердечной смуте,

   До сущности протекших дней,

   До их причины,

   До основанья, до корней,

   До сердцевины.

   Все время схватывая нить

   Судеб, событий,

   Жить, думать, чувствовать, любить,

   Свершать открытья.