Напрями модернізму

Модернізм – загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністи на перше місце ставили творчу інтуїцію, сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

Напрями модернізму

• імпресіонізм,
• неоромантизм,
• символізм,
• імажинізм,
• футуризм,
• акмеїзм,
• експресіонізм,
• сюрреалізм,
• «театр абсурду»,
• дадаїзм,
• «новий роман»

Одним із напрямів модернізму є також авангардизм (франц. авангард — передовий загін). Це радикальний напрям «революції в мистецтві», що об’єднує течії, які заперечують традиційну естетику, зображають дійсність у найбільш екстремальних формах. До авангардизму відносять футуризм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм та ін. Авангардисти експериментували з мовою, шукали нові стилі та жанри, проте їхні експерименти не завжди були вдалими. Найбільш оригінальними були пошуки Д. Бурлюка, В. Хлєбнікова (футуризм), П. Елюара (сюрреалізм), Г. Баля (дадаїзм).

Футуризм (лат. майбутнє) — одна з течій модернізму в літературі початку XX ст., принципами якої є руйнування норм морфології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів-символів тощо. Футуристи закликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» класиків, творити нову мову й нову літературу. Основоположником футуризму був італійський письменник Марінетті. У Росії футуристами були В. Хлєбников, В. Каменський, брати Бурлюки, В. Маяковський, в Україні — М. Семенко.

Кубізм, кубофутуризм. Прагнучи якось привернути до себе увагу, групи футуристів вигадували собі різні назви: в Англії з’являються вортицисти й імажиністи, у Франції — кубісти, паро-ксисти, симультаністи та ін. Кубісти в живопису, у скульптурі намагалися створити образи, які б розкладалися (чи складалися) на геометричні фігури.

Дадаїзм (франц. дитячий іграшковий коник, перен. — дитячий лепет) — авангардистська течія в літературі та мистецтві Західної Європи початку XX ст., що сповідувала нігілізм та антиестетизм. Дадаїсти зводили літературу до безглуздих словосполучень і звуків (дитячого лепету), живопис — до колажів із клаптів кольорового паперу, примітивних дитячих малюнків. До цієї течії належали французькі поети Т. Тцара, Л. Арагон, П. Елюар, німецький поет Р. Гюльзенбек.

Експресіонізм (франц. вираження) — одна із течій авангардизму, в основі якої лежить філософія інтуїтивізму А. Берґсона, згідно з якою мета мистецтва — не відображення дійсності, а «вираження» неповторного авторського бачення її. Для експресіоністів характерне лірико-суб’єктивне осмислення дійсності. Виник у Німеччині й Австрії.

Сюрреалізм (франц. надреалізм) — одна з течій модернізму, виникла у Франції. Ґрунтується на філософії інтуїтивізму, східних містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, моралі, традиційної естетики. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік людської свідомості, осягнути безкінечне й вічне. До групи сюрреалістів входили письменники Ф. Супо, Р. Дено, Т. Тцара та ін.

Неореалізм (грецьк. новий, речовий) — течія в кіномистецтві й літературі, що виникла в Італії після Другої світової війни. Його характерні особливості — пафос суворої правди, достовірність зображення, повага до простої людини, використання розмовної народної мови, документалізм, відчутне ліричне «Я» письменника, який є свідком або учасником описуваного, прийоми кінематогра-фічності.

Неоромантизм (грецьк. новий романтизм) — умовна назва естетичних тенденцій в європейській літературі кінця XIX — початку XX ст. їх сенс полягав у відродженні певних рис естетики романтизму: культу героїки, уславлення мужності, утвердження нового героя — мужньої людини, життя якої пов’язане з ризиком та незвичайними пригодами. Найвиразніше виявився неоромантизм в Англії, у творчості Р. Кіплінга, Р. Стівенсона, А. Конан-Дойла, Г. Честертона, Е. Войнич.