«Лорелей» Г.Гейне

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, –

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже – смеркає,

Привітний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

У човні рибалка в цю пору

Поймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки вгору –

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей.

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

Залишити коментар