«Трагічне безсилля людини та її нездоланність» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»

Повість відомого письменника XX століття, лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея «Старий і море» вражає нас зовнішньою гостротою, на перший погляд, нехитрого сюжету, своєрідною силою характеру головного героя і відточеністю та красою мови. Глибокі, скорботні міркування про життя старого рибалки, який одного разу опинився в екстремальній ситуації, про трагічне безсилля людини та її нездоланність, викликають непідробний інтерес і вимушують замислитися на сенсом власного життя, над своїми вчинками та відношенням до оточуючих, відношенням до світу природи.

Старий Сантьяго, головний герой повісті майже три доби переслідує величезну рибу-меч, яка потрапила йому на гачок, а потім ще і б’ється з акулами, які об’їдають прив’язану до човна старого рибу. Своє важке полювання на рибу старий рибалка сприймає як дивовижний лицарський поєдинок: «я покажу їй, на що здатна людина і що вона може винести».

У своїй повісті письменник зображує велику мужність простого рибалки, його працьовитість, його горду натуру і нездоланність. Він гордий тим, що врешті-решт переміг величезну акулу і навіть не може собі уявити, що колись зазнає поразки. «Людину можна знищити, але її не можна перемогти» – каже він. Незважаючи на найскладніші життєві ситуації, Сантьяго завжди повний рішучості знову і знову вступати в двобій з природою, з океаном, який просто так нікому не віддає навіть крихітну частину свого багатства.

На фоні поєдинку з природою Е. Хемінгуей зображує поєдинок людини з самим собою, який тягнеться усе життя. І в цьому поєдинку старий Сантьяго навіть і думки немає будь-коли здатися і підкоритися долі. Сантьяго чесний з самим собою, він любить природу і співчуває рибам, яких ловить. Але в той же час він розуміє, що без них він не зможе існувати, бо просто загине з голоду.

З одного боку, він немов пригощає рибу приманкою, а в той же час подумки уявляє, як вістря гачка потрапляє рибі прямо в серце. Старий дивується своїй здобичі: «Ну не чудо чи ця риба, і один Бог знає, скільки років вона прожила на світі». А в інший раз Сантьяго захоплюється вірністю самця марліна, який до останньої секунди не покидав свою самку, що потрапила на гачок старого рибалки: «Жодного разу в морі не бачив нічого сумніше», – згадує він. З іншого боку, він, людина, яка любить цей світ, змушений вбивати. Та інакше прожити не можна, бо він, як людина, народжений для такого життя. В цьому протиріччі не існує компромісу, і старий рибалка прекрасно це усвідомлює, тому спокійно з цим живе.

Неспокійними залишаються лише його роздуми про те, як добре і прекрасне може вмить обернутися злим, бо саме таким в його уявленні постає океан. «Він добрий і прекрасний, але іноді він раптом стає таким жорстоким, а птахи, які літають над ним, пірнаючи за їжею і перегукуючись слабкими, сумними голосами, – вони дуже крихкі для нього». Питання старого рибалки нагадують дитячі, та в той же час показують глибину його роздумів над місцем людини у цьому світі, над взаємовідносинами людини і природи, над трагічним безсиллям людини в спробах змінити свою долю.

Старий Сантьяго приваблює тим, що він при всій своїй мудрості не згубив дитячу безпосередність і вміння дивуватися. Рибалка, який прожив довге і важке життя, багато міркує про сенс життя всього сущого, про користь всього того, що робить людина у своєму житті, про згубність його діяльності для оточуючого світу, про суворість природи і в той же час необхідність любити життя і світ. Ми бачимо, як у його міркуваннях йде невпинна боротьба між сподіваннями на людину і розчаруванням в ній. Сенс цієї боротьби – не формулювання істин, а ствердження сили духу людини, роздуми про протиріччя і у власній душі, про трагічне безсилля людини та її нездоланність в цьому світі. Повість Е. Хемінгуея «Старий і море» – це глибокі роздуми про людську мужність, незламну волю та силу духу.