Історичні реалії XVI сторіччя та їхнє відображення в повісті «Роксолана»
У XVI сторіччі влада Османської імперії поширилась та зміцніла. Годі й уявити державу таких обсягів і такої міці: з усіх старовинних міст поза впливом імперії залишились тільки Рим та Сиракузи. Напади на тогочасну територію України були жорстокими та нищівними найбільше страждало населення. Складні часи поневолення відбивались і в народній творчості:
Там в долині огні горять,
Там татари полон ділять…
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками…
Відомі своєю красою, українські дівчата потрапляли у полон до завойовників, а потім їх відправляли на невольничі ринки, де ними торгували, немов якимсь звичайним крамом. Дія повісті «Роксолана» відбувається не в Україні, тож авторові знадобилось багато історичних знань та знань з релігії, культури, щоб зобразити правдоподібно життя людей в ті далекі часи, та ще й в іншій державі. Ми знаємо, що турецький народ сповідує іслам, тоді як Україна — споконвіку християнська, православна держава…
Тим складніше було призвичаїтись нашим бранкам, тим абсурднішими здавались їм звичаї іншої країни. Місце жінки в ісламі і в християнстві визначено принципово по-різному. Коли українство навіть в ті часи вже звикло до рівності, до міцної родини, у якій вірність с однією з найбільших цінностей, мешканці Османської імперії, особливо — верхівка суспільства, звикли до домінування чоловіка. Нам незрозумілі описи інших законів гарему султана, де дівчата перебували в розкоші, але в абсолютному їм рівноправ’ї, позбавлені звичайних людських прав, позбавлені вибору та волі. Головою Османської імперії був султан Сулейман Пишний. Скільки титулів мав цей правитель! Навіть тінню Аллаха на землі називали його піддані! Його владі підкорялись не лише величезні території, а й сотні жінок-бранок, що потрапили до гарему, викрадені з рідних домівок. Постійні інтриги, що точились там, особлива ієрархія, встановлена багаторічними звичаями — ось життя.
Неабиякого розуму та витримки потребувало життя в цьому місці, де за кожною посмішкою ховаються хитрощі, заздрість, злість. Дівчата, що потрапляли до гарему, проходили навчання під пильним наглядом головного євнуха: їх навчали музики, співів, етикету, танців. Але хіба це навчання було самоціллю, вони навчалися заради самовдосконалення? Найбільшою нагородою був прихильний погляд султана, бо кожна з них потай мріяла підвищитись над іншими, досягти вищого становища в ієрархії гарему. От і все. Гордовиті чужинки, не приймали законів та розпорядку гарему, каралися на смерть.
Читаючи про тогочасні традиції мусульманського суспільства, я раз по раз цінувалася, бо все прочитане здалося мені якоюсь казковою екзотикою, чимось неймовірним. Але все це історична правда. Навіть коли автор повісті «Роксолана» Осип Назарук і додав художній вимисел у свій твір, історичні відомості, побут, суспільний лад Османської імперії він змалював дуже точно! Насправді, його точність у деталях, прискіпливість до найменших історичних фактів є не тільки ознакою відповідального ставлення до письменницької праці, а й великою допомогою читачеві, який може краще уявити, зрозуміти умови, в яких опинилась головна героїня.
Настя Лісовська — звичайна дівчина, дочка священика з Рогатина, постає перед нами непересічним образом, справжньою особистістю. Дивно, але якби я не знав, що історія Роксолани правдива, я б ніколи не повірив, що таке могло і відбуватись насправді. Але факти річ уперта, крім того, в житті можливо всяке… Залишається тільки захоплюватись дивовижною жінкою, розумною та рішучою, такою, як її змалював Осип Назарук у своїй повісті.
Головна героїня повісті потрапляє в турецький полон і опиняється в гаремі султана Сулеймана Пишного. Звикла до волі, звикла сама робити свій вибір, але абсурдні умови існування дівчат у гаремі спочатку пригнічують Роксолану. Але життєрадісність, феноменальна твердість її вдачі, яку не зламали жодні життєві випробування, допомагає дівчині вижити. Її веселий сміх, вроджений талант до пісні, притаманний чи не всім українським дівчатам, дивують людей з гарему, й усіх мешканок цього таємного царства. Чутки про сонячну, трудовиту чужинку доходять до самого султана. Навіть прізвисько дістає дівчина відповідне — Хуррем, що означає «Та, що несе радість». Вже ця, здавалося її, дрібниця багато в чому визначає майбутнє Анастасії. Потрапляючи в гарем, жінки отримували нові імена — квіток, предметів, явищ природи…
В цьому найменуванні відображається традиція ставлення до жінки — як до забавки, як до предмета. Настя зберігає саму себе, навіть у новому імені вона залишається перш за все людиною, особистістю, не стаючи просто забавкою. І Сулейман не може оминути гордовитої чужинки. Це насправді феноменальний історичний факт — порушено споконвічні традиції ісламу, Сулейман Пишний, тінь Аллаха па землі по-справжньому закохується в просту дівчину, одну з сотень тих, що поневолені в його гаремі. За свідченнями різних людей: іноземних послів, що прибували в його державу, державних службовців та інших — протягом близько тридцяти двох років Сулейман зберігав вірність своїй коханій. Вона домоглася переселення з гарему до царських покоїв, і навіть не домоглась: побачивши поруч себе гідну жінку, яка не була жодною мірою одною із «забавок султана», він не заперечував такому переселенню.
Ставши дружиною султана, Роксолана не тільки посіла місце коханої, а й стала його найкращою порадницею у політичних та військових справах. Неабиякий розум та сила вдачі допомогли цій жінці досягти значного політичного впливу фактично в усьому світі.
Я ніколи й подумати не міг, що популярність Роксоляни не обмежується творами українських письменників та істориків, які захоплювались своєю співвітчизницею, що постать цієї дивовижної жінки відома в усьому світі: починаючи від свідчень тогочасних політиків, послів, дипломатів, і закінчуючи істориками та письменниками сьогодення.
Про Роксолану написані твір Павла Загребельного, опера Д. Січинського «Роксолана», повісті О. Назарука (1930), С. Плачинди і Ю. Колісниченка, драма Г. Якимовича (1869) та роман М. Лазорського «Степова Квітка» (1965), наукова студія І. Книш «Імператорська кар’єра Анастасії Лісовської».
Роксолана, навіть ставши султаншею, не перестала бути українкою: про це промовисто свідчать її власні дії у ролі однієї з най впливовіших жінок тогочасного світу. Вона постає перед нами людиною дуже розумною, вищою від звичайних придворних інтриг, життєрадісною та цілеспрямованою. Доля Роксолани — дивовижний факт, унікальний випадок в усій світовій історії, але ж її доля не була випадковістю, а стала результатом її дій, винагородою за риси її вдачі. Образ Роксолани і досі хвилює письменників та істориків, зачаровує читачів…
Там в долині огні горять,
Там татари полон ділять…
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками…
Відомі своєю красою, українські дівчата потрапляли у полон до завойовників, а потім їх відправляли на невольничі ринки, де ними торгували, немов якимсь звичайним крамом. Дія повісті «Роксолана» відбувається не в Україні, тож авторові знадобилось багато історичних знань та знань з релігії, культури, щоб зобразити правдоподібно життя людей в ті далекі часи, та ще й в іншій державі. Ми знаємо, що турецький народ сповідує іслам, тоді як Україна — споконвіку християнська, православна держава…
Тим складніше було призвичаїтись нашим бранкам, тим абсурднішими здавались їм звичаї іншої країни. Місце жінки в ісламі і в християнстві визначено принципово по-різному. Коли українство навіть в ті часи вже звикло до рівності, до міцної родини, у якій вірність с однією з найбільших цінностей, мешканці Османської імперії, особливо — верхівка суспільства, звикли до домінування чоловіка. Нам незрозумілі описи інших законів гарему султана, де дівчата перебували в розкоші, але в абсолютному їм рівноправ’ї, позбавлені звичайних людських прав, позбавлені вибору та волі. Головою Османської імперії був султан Сулейман Пишний. Скільки титулів мав цей правитель! Навіть тінню Аллаха на землі називали його піддані! Його владі підкорялись не лише величезні території, а й сотні жінок-бранок, що потрапили до гарему, викрадені з рідних домівок. Постійні інтриги, що точились там, особлива ієрархія, встановлена багаторічними звичаями — ось життя.
Неабиякого розуму та витримки потребувало життя в цьому місці, де за кожною посмішкою ховаються хитрощі, заздрість, злість. Дівчата, що потрапляли до гарему, проходили навчання під пильним наглядом головного євнуха: їх навчали музики, співів, етикету, танців. Але хіба це навчання було самоціллю, вони навчалися заради самовдосконалення? Найбільшою нагородою був прихильний погляд султана, бо кожна з них потай мріяла підвищитись над іншими, досягти вищого становища в ієрархії гарему. От і все. Гордовиті чужинки, не приймали законів та розпорядку гарему, каралися на смерть.
Читаючи про тогочасні традиції мусульманського суспільства, я раз по раз цінувалася, бо все прочитане здалося мені якоюсь казковою екзотикою, чимось неймовірним. Але все це історична правда. Навіть коли автор повісті «Роксолана» Осип Назарук і додав художній вимисел у свій твір, історичні відомості, побут, суспільний лад Османської імперії він змалював дуже точно! Насправді, його точність у деталях, прискіпливість до найменших історичних фактів є не тільки ознакою відповідального ставлення до письменницької праці, а й великою допомогою читачеві, який може краще уявити, зрозуміти умови, в яких опинилась головна героїня.
Настя Лісовська — звичайна дівчина, дочка священика з Рогатина, постає перед нами непересічним образом, справжньою особистістю. Дивно, але якби я не знав, що історія Роксолани правдива, я б ніколи не повірив, що таке могло і відбуватись насправді. Але факти річ уперта, крім того, в житті можливо всяке… Залишається тільки захоплюватись дивовижною жінкою, розумною та рішучою, такою, як її змалював Осип Назарук у своїй повісті.
Головна героїня повісті потрапляє в турецький полон і опиняється в гаремі султана Сулеймана Пишного. Звикла до волі, звикла сама робити свій вибір, але абсурдні умови існування дівчат у гаремі спочатку пригнічують Роксолану. Але життєрадісність, феноменальна твердість її вдачі, яку не зламали жодні життєві випробування, допомагає дівчині вижити. Її веселий сміх, вроджений талант до пісні, притаманний чи не всім українським дівчатам, дивують людей з гарему, й усіх мешканок цього таємного царства. Чутки про сонячну, трудовиту чужинку доходять до самого султана. Навіть прізвисько дістає дівчина відповідне — Хуррем, що означає «Та, що несе радість». Вже ця, здавалося її, дрібниця багато в чому визначає майбутнє Анастасії. Потрапляючи в гарем, жінки отримували нові імена — квіток, предметів, явищ природи…
В цьому найменуванні відображається традиція ставлення до жінки — як до забавки, як до предмета. Настя зберігає саму себе, навіть у новому імені вона залишається перш за все людиною, особистістю, не стаючи просто забавкою. І Сулейман не може оминути гордовитої чужинки. Це насправді феноменальний історичний факт — порушено споконвічні традиції ісламу, Сулейман Пишний, тінь Аллаха па землі по-справжньому закохується в просту дівчину, одну з сотень тих, що поневолені в його гаремі. За свідченнями різних людей: іноземних послів, що прибували в його державу, державних службовців та інших — протягом близько тридцяти двох років Сулейман зберігав вірність своїй коханій. Вона домоглася переселення з гарему до царських покоїв, і навіть не домоглась: побачивши поруч себе гідну жінку, яка не була жодною мірою одною із «забавок султана», він не заперечував такому переселенню.
Ставши дружиною султана, Роксолана не тільки посіла місце коханої, а й стала його найкращою порадницею у політичних та військових справах. Неабиякий розум та сила вдачі допомогли цій жінці досягти значного політичного впливу фактично в усьому світі.
Я ніколи й подумати не міг, що популярність Роксоляни не обмежується творами українських письменників та істориків, які захоплювались своєю співвітчизницею, що постать цієї дивовижної жінки відома в усьому світі: починаючи від свідчень тогочасних політиків, послів, дипломатів, і закінчуючи істориками та письменниками сьогодення.
Про Роксолану написані твір Павла Загребельного, опера Д. Січинського «Роксолана», повісті О. Назарука (1930), С. Плачинди і Ю. Колісниченка, драма Г. Якимовича (1869) та роман М. Лазорського «Степова Квітка» (1965), наукова студія І. Книш «Імператорська кар’єра Анастасії Лісовської».
Роксолана, навіть ставши султаншею, не перестала бути українкою: про це промовисто свідчать її власні дії у ролі однієї з най впливовіших жінок тогочасного світу. Вона постає перед нами людиною дуже розумною, вищою від звичайних придворних інтриг, життєрадісною та цілеспрямованою. Доля Роксолани — дивовижний факт, унікальний випадок в усій світовій історії, але ж її доля не була випадковістю, а стала результатом її дій, винагородою за риси її вдачі. Образ Роксолани і досі хвилює письменників та істориків, зачаровує читачів…
