Моє сприйняття поезій Р. М. Рільке
Австрійський поет Р. М. Рільке має свій особливий ліричний світ, сповнений філософських роздумів та античності. Серед сучасників він навіть здобув собі репутацію “пророка минулого” і “Орфея ХХ століття”. Коли я читала поезії Рільке, його творчий незвичайний світ вплинув на моє світосприйняття.
Особливе враження на мене справила поезія ” Орфей, Еврідіка, Гермес”. У цьому творі поет використовує заключну частину міфу про кохання Орфея та Еврідіки, коли ми бачимо падіння людини перед обличчям смерті. На початку твору спостерігається тонке поєднання царства живих і мертвих, що так яскраво Рільке передає читачам. Вражає і насторожує сумний потойбічний ландшафт, на фоні якого ми зустрічаємо три зазначені у назві постаті. Античний колорит, за допомогою якого все це змальовано, заглибив мене у далеку давнину, і я ніби опинилась поруч з головними героями у їх часі та просторі. Орфей прагне оживити Еврідіку, але це б було проти природи, тому, на мою думку, йому це і не вдається. Епізод, коли Орфей озирнувся, виправдав мої сподівання і утвердив мою спільну з автором думку про єдність життя, коли люди рухаються лише від народження до смерті.
Низка інших поезій теж створені у дусі єдності людини і Бога, реального світу і потойбічності. Під час їх читання у мене виникло прагнення внести частини витонченої античності у власне життя, а також осягнути цілісність людського буття. Я задумалась над питанням: “Чому людина не може піти проти природи і повернутися з царства мертвих?”, “Що спонукало Орфея повернути Еврідіку і чому, за крок до своєї довгоочікуваної мети, він піддається емоціям і обертається, щоб поглянути на кохану?” – і ще багато питань, відповіді на які вже довгий час шукають багато людей в усіх куточках світу.
Отже, поезія Р. М. Рільке змусила мене подивитись на своє життя іншим поглядом. Філософські проблеми, висвітлені в творах, вкарбувалися в мої щоденні думки і тепер у мене виникло бажання відкрити для себе увесь ліричний світ Р. М. Рільке, щоб хоч трохи осягнути безмежний простір, що нас оточує, і сутність людського буття у ньому.
Особливе враження на мене справила поезія ” Орфей, Еврідіка, Гермес”. У цьому творі поет використовує заключну частину міфу про кохання Орфея та Еврідіки, коли ми бачимо падіння людини перед обличчям смерті. На початку твору спостерігається тонке поєднання царства живих і мертвих, що так яскраво Рільке передає читачам. Вражає і насторожує сумний потойбічний ландшафт, на фоні якого ми зустрічаємо три зазначені у назві постаті. Античний колорит, за допомогою якого все це змальовано, заглибив мене у далеку давнину, і я ніби опинилась поруч з головними героями у їх часі та просторі. Орфей прагне оживити Еврідіку, але це б було проти природи, тому, на мою думку, йому це і не вдається. Епізод, коли Орфей озирнувся, виправдав мої сподівання і утвердив мою спільну з автором думку про єдність життя, коли люди рухаються лише від народження до смерті.
Низка інших поезій теж створені у дусі єдності людини і Бога, реального світу і потойбічності. Під час їх читання у мене виникло прагнення внести частини витонченої античності у власне життя, а також осягнути цілісність людського буття. Я задумалась над питанням: “Чому людина не може піти проти природи і повернутися з царства мертвих?”, “Що спонукало Орфея повернути Еврідіку і чому, за крок до своєї довгоочікуваної мети, він піддається емоціям і обертається, щоб поглянути на кохану?” – і ще багато питань, відповіді на які вже довгий час шукають багато людей в усіх куточках світу.
Отже, поезія Р. М. Рільке змусила мене подивитись на своє життя іншим поглядом. Філософські проблеми, висвітлені в творах, вкарбувалися в мої щоденні думки і тепер у мене виникло бажання відкрити для себе увесь ліричний світ Р. М. Рільке, щоб хоч трохи осягнути безмежний простір, що нас оточує, і сутність людського буття у ньому.
