«Золотий обруч» суспільства в повісті И. Франка «Захар Беркут»
Узимку в 1876 році по шляху на еміграцію в Женеву якийсь час у Львові перебував видний’ український учений і політичний діяч М. Драгоманів. Чи не самою головною справою, що він тут зробив, було знайомство з передовий галицкой молоддю в особах її кращих представників И. Франко, М. Павлика й інших, через кого сподівався пропагувати свої погляди на поприщах Західної України
Не дивно, що із Франко не у всім погоджувався О. Партацкий – редактор журналу «Зоря», де надрукували повість серед інших добутків на конкурс. Але ці й інші деталі не перешкодили повісті одержати першу премію й загальну любов читачів. Адже кожна людина має право на казку. І якщо ця казка написана щиро, талановито, а головне – з любов’ю, те нерідко в неї віриться більше, ніж у правду сухих літописних сторінок. Нехай на них – ні слова про «древнє суспільство», «золотий обруч», переможних тухольцев: Необхідні слова найдуться – на дні серця, у тихому світлі мрії:
Зустріч була успішної й напрочуд продуктивної. М. Драгоманову вдалося заволодіти розумами палких юнаків і на багато років направити їхня діяльність у русло головної ідеї свого життя, тієї, за якого його царською владою було витурено з України, – ідеї об’єднання суспільства. У цей час дуже важливо відзначати те, що соціалістичні погляди молодого Франка визначалися в першу чергу суспільною традицією української суспільно-філософської думки, а вже потім – кистско-энгельсовскими доктринами, у яких художник незабаром розчарувався. Коли після першого приниження, що супроводжувалося закриттям журналу «Друг», Франку й Павлику було заборонено відстоювати його під старою назвою, юнака знайшли «нове»: «Друг» став «Суспільним другом», на честь женевського видавництва «Суспільство», заснованого М. Драгомановым. Ідеям суспільства присвячені чимало статей И. Франко. Під їхнім впливом написаний ряд добутків
Адже саме його мудра політика вберегла Галицько-волинське князівство від повного руйнування монголами. У повісті ж Франко він десь за кадром з’являється бездіяльним і безпомічним свідком страшної навали. Це очевидно розходиться з фактами, зафіксованими в історичних джерелах. До того ж у часи Франко ідея організації громадського життя без єдиного, координуючого державного центра вело до певних анархічних, антидержавних тенденцій
И в першу чергу «Захарій Беркут» – чудову повість, прочитавши яку неможливо не захопитися юнацькою мрією Франко про справедливого суспільного лада. Він ґрунтується на властивих українському менталітету принципах демократизму й братерства, принципах, які молодий Франко вважав найбільш відповідному людському співтовариству. Тухля – начебто великий природний будинок, «величезне гірське вкриття», органічно вмонтоване в ландшафт гір. У скелястих, важкодоступних для ворога місцях тухольцы зуміли облаштувати хлібні поля, виростити сади. Спритні муляри прорубали крізь гори «прості й безпечні» печери й підземні ходи. Сам велетень Сторожів легко подається їхнім рукам і лягає в греблю «так добре, немов з початку століття сюди був підігнаний». Природа береже суспільство, тому що ті плекають лад, що виступає в гармонії із самою природою. Перемогу над ворогом забезпечують не так сокири й ножі, як творча сила робочих рук і підтримка рідних Сторожів-Парфумів. Їм не змінили ті, хто живе в суспільстві. І вони допомагають суспільству перемогти. Тухольцам протистоїть табір посланців Мораны – антилюдяного, антидемократичного, антигуманного суспільного лада. Це не тільки монголи, це також князівський боярин Тугар Вовк, що з початку повести повідомляє війну суспільству, захоплюючи її «ліси й пасовища».
Повністю логічно з погляду основної думки повести, що саме представник феодальної верхівки стає зрадником. Тому, хто звик розділяти людей на холопів і панів, дуже легко бути деспотом: його психіка вже досить «натренована» при князівському дворі. Зате тухольский хлопець Максим Беркут навіть при безнадійних для нього умовах у монгольському полоні не здатний відректися від людського достоїнства й у суперечці з ворожим ватажком сміло відстоює принципи суспільного лада. Як бачимо, постійно зіставляючи «людський» і «звіриний» мири, Франко показує й фізичне, і моральне, перевага першого над другим. Однак, читаючи повість, потрібно не забувати, що багато чого в ній – тільки гарна ідилія, мрія: Скажемо, фрагмент про те, як задовго до приходу монголів тухольцы вже знали про їхнє наближення завдяки своєрідній «пошті»: від села до села, від суспільства й до суспільства вісники переказали страшну новину. Тому люди суспільства встигли краще підготуватися до зустрічі з ворогом, чим князівські війська. Начебто б вигідна й гарна ідея «золотого обруча» народної заповзятливості, ініціативи, і, на жаль, у її тіні абсолютно знецінювалася державно творча, цементуюча роль останнього з могутніх наших князів – Данила
Не дивно, що із Франко не у всім погоджувався О. Партацкий – редактор журналу «Зоря», де надрукували повість серед інших добутків на конкурс. Але ці й інші деталі не перешкодили повісті одержати першу премію й загальну любов читачів. Адже кожна людина має право на казку. І якщо ця казка написана щиро, талановито, а головне – з любов’ю, те нерідко в неї віриться більше, ніж у правду сухих літописних сторінок. Нехай на них – ні слова про «древнє суспільство», «золотий обруч», переможних тухольцев: Необхідні слова найдуться – на дні серця, у тихому світлі мрії:
Зустріч була успішної й напрочуд продуктивної. М. Драгоманову вдалося заволодіти розумами палких юнаків і на багато років направити їхня діяльність у русло головної ідеї свого життя, тієї, за якого його царською владою було витурено з України, – ідеї об’єднання суспільства. У цей час дуже важливо відзначати те, що соціалістичні погляди молодого Франка визначалися в першу чергу суспільною традицією української суспільно-філософської думки, а вже потім – кистско-энгельсовскими доктринами, у яких художник незабаром розчарувався. Коли після першого приниження, що супроводжувалося закриттям журналу «Друг», Франку й Павлику було заборонено відстоювати його під старою назвою, юнака знайшли «нове»: «Друг» став «Суспільним другом», на честь женевського видавництва «Суспільство», заснованого М. Драгомановым. Ідеям суспільства присвячені чимало статей И. Франко. Під їхнім впливом написаний ряд добутків
Адже саме його мудра політика вберегла Галицько-волинське князівство від повного руйнування монголами. У повісті ж Франко він десь за кадром з’являється бездіяльним і безпомічним свідком страшної навали. Це очевидно розходиться з фактами, зафіксованими в історичних джерелах. До того ж у часи Франко ідея організації громадського життя без єдиного, координуючого державного центра вело до певних анархічних, антидержавних тенденцій
И в першу чергу «Захарій Беркут» – чудову повість, прочитавши яку неможливо не захопитися юнацькою мрією Франко про справедливого суспільного лада. Він ґрунтується на властивих українському менталітету принципах демократизму й братерства, принципах, які молодий Франко вважав найбільш відповідному людському співтовариству. Тухля – начебто великий природний будинок, «величезне гірське вкриття», органічно вмонтоване в ландшафт гір. У скелястих, важкодоступних для ворога місцях тухольцы зуміли облаштувати хлібні поля, виростити сади. Спритні муляри прорубали крізь гори «прості й безпечні» печери й підземні ходи. Сам велетень Сторожів легко подається їхнім рукам і лягає в греблю «так добре, немов з початку століття сюди був підігнаний». Природа береже суспільство, тому що ті плекають лад, що виступає в гармонії із самою природою. Перемогу над ворогом забезпечують не так сокири й ножі, як творча сила робочих рук і підтримка рідних Сторожів-Парфумів. Їм не змінили ті, хто живе в суспільстві. І вони допомагають суспільству перемогти. Тухольцам протистоїть табір посланців Мораны – антилюдяного, антидемократичного, антигуманного суспільного лада. Це не тільки монголи, це також князівський боярин Тугар Вовк, що з початку повести повідомляє війну суспільству, захоплюючи її «ліси й пасовища».
Повністю логічно з погляду основної думки повести, що саме представник феодальної верхівки стає зрадником. Тому, хто звик розділяти людей на холопів і панів, дуже легко бути деспотом: його психіка вже досить «натренована» при князівському дворі. Зате тухольский хлопець Максим Беркут навіть при безнадійних для нього умовах у монгольському полоні не здатний відректися від людського достоїнства й у суперечці з ворожим ватажком сміло відстоює принципи суспільного лада. Як бачимо, постійно зіставляючи «людський» і «звіриний» мири, Франко показує й фізичне, і моральне, перевага першого над другим. Однак, читаючи повість, потрібно не забувати, що багато чого в ній – тільки гарна ідилія, мрія: Скажемо, фрагмент про те, як задовго до приходу монголів тухольцы вже знали про їхнє наближення завдяки своєрідній «пошті»: від села до села, від суспільства й до суспільства вісники переказали страшну новину. Тому люди суспільства встигли краще підготуватися до зустрічі з ворогом, чим князівські війська. Начебто б вигідна й гарна ідея «золотого обруча» народної заповзятливості, ініціативи, і, на жаль, у її тіні абсолютно знецінювалася державно творча, цементуюча роль останнього з могутніх наших князів – Данила
