Гімн красі, радощам життя і коханню в поезіях Сапфо та Анакреонта

Давні греки вміли любити й цінувати життя — цей найкращий дарунок богів. Оспівування оптимізму, радощів буття пронизує твори більшості відомих поетів гою часу, зокрема Анакреонта. Відомо, що його творчість започаткувала напрям ліричної поезії під назвою «анакреонтична поезія», який існує і сьогодні. Цей вил лірики розробляє вузьке коло тем: кохання, вино, бенкети, веселощі, дружбу.

Вірші Анакреонта веселі, оптимістичні, іноді навіть легковажні. Образи вина, пісні, бенкету, квітів, Ерота створюють безтурботний настрій поезій. Для поета життя — це легка, безтурботна, весела гра. Саме таким настроєм просякнуті вірші Анакреонта «Принеси води, юначе...», «Золотоволосий Ерот...» та багатьох інших.

Оспівуванню найпрекраснішого людського почуття — кохання — присвятила свою творчість й уславлена давньогрецька поетеса Сапфо, яку дуже високо цінували сучасники. У поезії «До богів подібний...» відображено почуття коханий й ревнощів. Поетеса змальовує психічний та фізичний стан героїні. Вперше у грецькій ліриці у цьому вірші з надзвичайною проникливістю було передано за зовнішніми фізичними ознаками любовну знемогу жінки.

Про любов до життя, радісне його сприйняття розповідається у вірші «Жереб мені випав такий...». Лірична героїня любить «ласку весни, розкіш, красу, сонця ясне проміння». Краса природи зливається з радісним сприйняттям життя, доповнює його. У вірші відобразилися вірування греків у долю. Але доля ліричної героїці (її жереб) дуже щаслива.

Культ Краси і Гармонії, який сповідували античні поети, допоміг їм подолані Вічність і не втратити своєї чарівної принади й сьогодні. Античне мистецтво нічне, бо своїм оптимізмом воно надихає й сучасних митців на створення нових дивовижних шедеврів.