Вірші Байрона

Вірші Байрона для 9 класу з коротким аналізом зібрані в цій статті.

Вірші Джорджа Байрона на українській

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:
Я ще вчуваю арфи глас.
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останій час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить любий спів.
Як є сльоза — вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай.
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)

***

“Прометей” Байрон

Титане! в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що Духа гордому уймає…
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І Доля зла — тиран глухий —
І дух Ненависті, який
Істот собі на втіху творить.
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар.
Та навіть ця найважча з кар
Твоєї долі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовладцева од тебе
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогняне твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти — символ віри і тепла.
Як ти, сини людські — півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,—
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї.
Надії й віри не страчає,
Тріумфом виклик зустрічає
І владно смерть перемага!
(Переклад Д. Паламарчука)

Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші «Прометей» звеличується подвиг того, хто «людству освітив дороги». Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан-богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини.

“Спомин” Байрон

Кінець! То був лиш сон. І враз
Блідих надій промінчик згас.
Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,
І душу сковує зима.
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж — і спомини. Якби-то!
(Переклад Д. Паламарчука)

Вірш «Спомин» можна вважати зразком поетичної недомовленості, за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і просторий. Разом з тим «загублений рай», загублені надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя — це внутрішня тема лірики поета.

* * *

Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся, люба,—
Тільки в мріях я маю те щастя ясне,
Кожний ранок — оплакана згуба.
Любий сон! Забери собі силу мою,
А мені дай безсилля розкішне,
Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю,
Ох, яке ж то життя буде пишне!
Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні,
Сон єсть образ мовчазної смерті,
Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні,
То я прагну скоріше умерти.
Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних,
Не гадай, що я надто щасливий.
Коли грішний був сон,— я спокутував гріх:
Зник без сліду мій сон чарівливий…
Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,
Не карай ти мене за примари!
(Переклад Д. Паламарчука)

У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкриваються і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до героїні, що вона несе йому.

“Вдень мого тридцятишестиліття” Байрон

Вгамуйся, серце. Вибив час.
Нікого нам не зворушить.
Нехай любов обходить нас,
Та нам — любить.
Пожовкли днів моїх листки,
Засох любові цвіт і плід.
Повзуть скорбота й хробаки
За мною вслід.
Немов вулкан той із жерла,
Жирущий пломінь в груди б’є, —
Та не світильник, то пала
Життя моє.
Минулі дні тривог, надій,
Любові, ревнощів, жаги,
З кохання весь набуток мій —
Сплітає нам.
О поле битви, зброї дзвін,
Що славить Грецію мою!
Вільніший я, ніж Спарти син,
Що ліг в бою!
Повстань! Еллади лине зов,
Зміцни свій дух! Не забувай,
Чия у тебе в жилах кров.
На бій рушай!
Притлум чуттів невчасних жар
І ниці пристрасті круши!
Хай вроди згубної пожар
Не йме душі!
Як шкода молодих років,
На жертву волі їх оддай!
До битви стати час наспів.
В борні сконай!
За волю в гордів цім краю
Борися всупір долі злій.
Знайди в бою і смерть свою.
І супокій!
(Переклад Д. Паламарчука)

Вірш уважають останнім у творчості поета. Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті. Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.

Байронічний герой

Байронічний герой — людина романтична за характером.

Характерні риси байронічного героя:

• гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу;
• благородство душі;
• глибина і сила почуття;
• підкреслене почуття вищості, зневага до людей;
• самотність.