Що значить бути вольтеріанцем?
Бути вольтеріанцем – це:
– Народитися в сім’ї порядних, заможних батьків;
– Отримати висококласну освіту і потім продовжувати вчитися все життя;
– Прийти у світ зі своїм баченням, щоб оточуючі казали: «Простак?! Що ви! Простісіньке чудо!»;
– Виявити в собі літературний талант і вилити у твори (вірші, прозу) свою тугу за справедливістю, за мудрим, вічним, прекрасним…
– Потрапити до в’язниці (до Бастилії, чи до Петропавлівки, чи до Соловецьких таборів);
– Проходити крізь зневагу аристократів (партноменклатури, мажорів), терпіти насмішки, і завжди «робити честь» своєму негучному прізвищу (Вольтер, Сковорода, Шевченко, Плужник);
– Постійно шукати гармонії, «зв’язки» між розумом і серцем;
– Постійно сумніватись, постійно шукати абсолюту, постійно вдосконалюватись;
– Гордо й спокійно спостерігати за тим, що твори, писані потом і кров’ю, палять під вікнами, страчуються паризьким катом ( чи розкидають наклад готової книжки, чи просто забороняють);
– Шляхетно й гідно приймати поклоніння натовпу(прибуття до Парижа, чи повернення з Оренбурзьких степів, чи обрання до Французької академії);
– Вміти розмежовувати Бога й служителів церкви, Справедливість й суддівство, Істину й мучеництво;
– Вміти померти так, щоб «світ ловив, та не впіймав», щоб заборона поховання тіла не наздогнала й спізнилась, щоб Чернеча гора стала пам’ятником… Ні, пам’яттю.
– Народитися в сім’ї порядних, заможних батьків;
– Отримати висококласну освіту і потім продовжувати вчитися все життя;
– Прийти у світ зі своїм баченням, щоб оточуючі казали: «Простак?! Що ви! Простісіньке чудо!»;
– Виявити в собі літературний талант і вилити у твори (вірші, прозу) свою тугу за справедливістю, за мудрим, вічним, прекрасним…
– Потрапити до в’язниці (до Бастилії, чи до Петропавлівки, чи до Соловецьких таборів);
– Проходити крізь зневагу аристократів (партноменклатури, мажорів), терпіти насмішки, і завжди «робити честь» своєму негучному прізвищу (Вольтер, Сковорода, Шевченко, Плужник);
– Постійно шукати гармонії, «зв’язки» між розумом і серцем;
– Постійно сумніватись, постійно шукати абсолюту, постійно вдосконалюватись;
– Гордо й спокійно спостерігати за тим, що твори, писані потом і кров’ю, палять під вікнами, страчуються паризьким катом ( чи розкидають наклад готової книжки, чи просто забороняють);
– Шляхетно й гідно приймати поклоніння натовпу(прибуття до Парижа, чи повернення з Оренбурзьких степів, чи обрання до Французької академії);
– Вміти розмежовувати Бога й служителів церкви, Справедливість й суддівство, Істину й мучеництво;
– Вміти померти так, щоб «світ ловив, та не впіймав», щоб заборона поховання тіла не наздогнала й спізнилась, щоб Чернеча гора стала пам’ятником… Ні, пам’яттю.
