“Нові люди” у романі Чернишевського “Що робити?” – Чернишевський Микола

Слідом за скасуванням кріпосного права в 1861 р. у російському суспільстві почали зароджуватися люди небувалої раніше формації. У Москву, Петербург та інші більші міста з різних куточків Росії, щоб одержати гарне утворення, приїжджали діти чиновників, священиків, дрібних дворян і промисловців. Саме вони й ставилися до таких людей. Саме вони із задоволенням і радістю поглинали в університетських стінах не тільки пізнання, але й культуру, вносячи, у свою чергу, у життя демократичні звичаї своїх маленьких провінційних городків і очевидну незадоволеність стародавнім дворянським ладом

Їм призначено було дати початок новій епосі розвитку російського суспільства. Це явище знайшло своє відбиття й у Російській літературі 60 – х років XIX сторіччя, саме в цей час Тургенєв і Чернишевський написали романи про “нових людей”. Героями цих добутків були революціонери – різночинці, які головною метою свого життя вважали боротьбу за щасливе життя всіх людей у майбутньому. У підзаголовку роману “Що робити?” Н. Г. Чернишевського ми читаємо: “З розповідей про нових людей”.

Чернишевський “знає не тільки те, як думають і міркують нові люди, але й те, як вони почувають, як люблять і поважають один одного, як улаштовують своє сімейне й повсякденне життя і як гаряче прагнуть на той час і до того порядку речей, при яких можна було б любити всіх людей і довірливо простягати руку кожному”.

Головні герої роману – Лопухів, Кірсанов і Віра Павлівна – є представниками людей нового типу. Вони, здавалося б, не роблять нічого такого, що перевищувало б звичайні людські можливості. Це нормальні люди, і такими людьми визнає їх сам автор; дана обставина надзвичайно важливо, вона надає всьому роману особливо глибоке значення

Висуваючи як головних героїв Лопухова, Кірсанова й Віру Павлівну, автор тим самим показує читачам: от такими можуть бути звичайні люди, такими вони й повинні бути, якщо, звичайно, хочуть, щоб їхнє життя було повно щастя й насолоди. Бажаючи довести читачам, що вони дійсно звичайні люди, автор виводить на сцену титанічну фігуру Рахметова, якого він сам визнає незвичайним і називає “особливим”. Рахметов у дії роману не бере участь, адже такі люди, як він, тільки тоді й там бувають у своїй сфері й на своєму місці, коли й де вони можуть бути історичними діячами. Їх не задовольняють ні наука, ні сімейне щастя

Вони люблять всіх людей, страждають від кожної несправедливості, що відбувається, переживають у власній душі велике горе мільйонів і віддають на зцілення цього горя все, що можуть віддати. Спробу Чернишевського представити читачам особливої людини можна назвати цілком удалої. До нього брався за цю справу Тургенєв, але, на жаль, зовсім безуспішно.

Герої роману – люди, що вийшли з різних шарів суспільства, в основному студенти, які займаються природничими науками й “рано звикли пробивати собі дорогу своїми грудьми”.

У романі Чернишевського перед нами з’являється ціла група однодумців. Основою їхньої діяльності є пропаганда, студентський кружок Кірсанова – один з найдійовіших. Тут виховуються молоді революціонери, тут формується особистість “особливої людини”, революціонера – професіонала. Щоб стати особливою людиною, потрібно, у першу чергу, мати величезну силу волі, щоб заради своєї справи відмовитися від усяких насолод і заглушати в собі всі найменші бажання

Робота в ім’я революції стає єдиним, цілком поглинаючою справою. У становленні переконань Рахметова вирішальне значення мала розмова з Кірсановим, під час якого “він посилає проклін тому, що повинне вмерти й т.д.”. Після нього почалося переродження Рахметова в “особливу людину”. Про силу впливу цього кружка на молодь говорить уже те, що в “нових людей” є послідовники (стипендіати Рахметова).

Чернишевський дав у своєму романі й образ “нової жінки”. Віра Павлівна, що Лопухів “вивів” з “підвалу міщанського життя”, – всебічно розвита людина, вона прагне до досконалості: вирішує стати лікарем, щоб приносити ще більшу користь людям. Вирвавшись із рідного дому, Віра Павлівна звільняє й інших жінок. Вона створює майстерню, де допомагає бідним дівчинам знайти своє місце вжизни.

Вся діяльність Лопухова, Кірсанова, Віри Павлівни одухотворена вірою в настання світлого майбутнього. Вони вже не самотні, хоча ще вузьке коло їхніх однодумців. Але саме такі люди, як Кірсанов, Лопухів, Віра Павлівна й інші, були необхідні в той час Росії. Їхні образи послужили прикладом для формування світогляду революційного покоління. Автор усвідомлював, що описані в його романі люди – це його мрія. Але мрія ця в той же час виявилася й пророцтвом. “Пройдуть року, – говорить автор роману про тип нової людини, – і він відродиться в більше численних людях”.

Добре про “нових людей” і їхньому значенні в житті іншого людства написав у своєму власному добутку сам письменник: “Мало їх, але ними розцвітає життя всіх; без них вона стихла б, прокисла б; мало їх, але вони дають всім людям дихати, без них люди задихнулися б. Це колір кращих людей, це двигуни двигунів, це сіль солі землі”.

Без подібних людей немислима життя, тому що вона повинна завжди змінюватися, модифікуючись із часом. У справжні дні також існує поле діяльності для нових людей, що вносять корінні зміни в життя. Роман Чернишевського “Що робити?” безцінний і злободенний щодо цього й для теперішнього читача, що допомагає активізувати підйом у душі людини, тягу до боротьби за соціальне благо. Проблема добутку буде вічно сучасної й потрібної для формування суспільства