Образ України в поезії Володимира Сосюри
Поетами славна наша Україна — всі вони її діти, від Шевченка до Стуса, серед них і мужній Каменяр, і Леся Українка, і Тичина, і Рильський, і Бажай, і Малишко, і наші сучасники. Всі вони — наша гордість, всі вони оспівували рідний край, нашу Україну.
Особливо виразно ми бачимо це у творчості «кароокого солов'я» Володимира Сосюри. «Особливо», бо тематика його поезій не така різноманітна, як, скажімо, у Рильського або Тичини. Він — поет Вітчизни і кохання, що злилися у його душі в одне ціле.
І в очах твоїх, кохана,Міниться і лине, Сонцемщастя осяяна,Моя Україна.(«Україні»Саме слово «Україна» лише в одному томі з трьохтомника В. Сосюри вживається понад 150 разів. А якщо додати слова «Батьківщина» і «рідний край»... Проте це не свідчить про якусь одноманітність.
Для юнака з Донбасу, воїна і поета В. Сосюри, Україна — це солов'ї і журавлі, золоті жоржини і «васильки у полі», це конвалії і пролісок, багряні маки серед жита і «розривів грізні маки», вишні у цвіту і навіть «дими вишневі»... Ми знаходимо у поета опис всіх пір року і часів доби: «червону зиму», «осінь златокосу на баскім коні», «ночі солов'їні» та «вітер молодий світання».
Стиль Сосюри — акварельна виразність, його улюблені тропи: епітети і порівняння, він сприймає і передає світ через нюанси кольорів.Не зів'януть квітки,не погаснуть огні,шле привіт нам весна солов'їна,
І як сад навесні,і як зорі ясні,Розцвітає моя Україна.(«Мрійний вечір»)Наче символи високого людського духу, змальовані Лавра і златоглава Софія. Взагалі архітектурні пам'ятники і просто пам'ятники часто згадуються у віршах Сосюри.
Унизу Дніпрові хвиліплачуть на зорі...На Аскольдовій могиліСплять богатирі...Сплять визвольники Вкраїнинепробудним сном...(«Аскольдова могила»)Зворушливі рядки присвячує поет описам природи. Та не лише природа і пам'ятники архітектури постають у віршах поета. Україна для Сосюри — це й прекрасні її діти. Він зображує ділу галерею синів та дочок України. Це швець і лісоруб, ковалі і шахтарі (їм присвячено навіть десятки віршів), мулярка й одкатниця, вчителі, комбайнери... Не забуто і видатних людей, і безіменних трудівників і воїнів. Ось як оспівує Сосюра юнака, що кинувся на ворожий кулемет:
Сіяли очі, як живі,Якоюсь дивною красою,І сонце сходило в крові,благословляючи героя.Зрештою, це весь народ України, і для кожної людини поет намагається знайти тепле поетичне слово.
Україна для Сосюри — це її славетна історія, він згадує і «воїнів суворих Святослава, і Богдана Хмельницького, і лицарів, що «Карла і Наполеона прогнали з рідної землі».Не забута і мова — «душа голосна України». Лірик і патріот, Сосюра закоханий у «мову матері своєї», він чудово розуміє, що «без мови рідної... й народу нашого нема», що людина, яка забула рідне слово, перетворюється на перекотиполе, на листок «що вітер з дерева зрива» і несе у безвість.
О місячне сяйво і спів солов'я,Півонії, мальви, жоржини!Моря бриліантів — це мова моя,Це мова моєї Вкраїни.(«О мова моя!»)Свій рідний край закликає любити Сосюра. Любити всією душею, як матір, як все найдорожче, що має людина у цьому світі:
Любіть Україну, як сонце, любіть,як вітер, і трави, і води,в годину щасливу і в радості мить,любіть у годину негоди...Цей заклик прозвучав у ті роки, коли любов до рідної української (а не російської великодержавної) Вітчизни вважався трохи не злочином. Тож хай він звучить у наших серцях сьогодні, а не лишається порожнім звуком. Бо про нашу вільну державу йдеться у цьому заклику:
Для нас вона в світі єдина, однав просторів солодкому чарі...Вона у зірках, і у вербах вона,і в кожному серця ударі.(«Любіть Україну»)
Особливо виразно ми бачимо це у творчості «кароокого солов'я» Володимира Сосюри. «Особливо», бо тематика його поезій не така різноманітна, як, скажімо, у Рильського або Тичини. Він — поет Вітчизни і кохання, що злилися у його душі в одне ціле.
І в очах твоїх, кохана,Міниться і лине, Сонцемщастя осяяна,Моя Україна.(«Україні»Саме слово «Україна» лише в одному томі з трьохтомника В. Сосюри вживається понад 150 разів. А якщо додати слова «Батьківщина» і «рідний край»... Проте це не свідчить про якусь одноманітність.
Для юнака з Донбасу, воїна і поета В. Сосюри, Україна — це солов'ї і журавлі, золоті жоржини і «васильки у полі», це конвалії і пролісок, багряні маки серед жита і «розривів грізні маки», вишні у цвіту і навіть «дими вишневі»... Ми знаходимо у поета опис всіх пір року і часів доби: «червону зиму», «осінь златокосу на баскім коні», «ночі солов'їні» та «вітер молодий світання».
Стиль Сосюри — акварельна виразність, його улюблені тропи: епітети і порівняння, він сприймає і передає світ через нюанси кольорів.Не зів'януть квітки,не погаснуть огні,шле привіт нам весна солов'їна,
І як сад навесні,і як зорі ясні,Розцвітає моя Україна.(«Мрійний вечір»)Наче символи високого людського духу, змальовані Лавра і златоглава Софія. Взагалі архітектурні пам'ятники і просто пам'ятники часто згадуються у віршах Сосюри.
Унизу Дніпрові хвиліплачуть на зорі...На Аскольдовій могиліСплять богатирі...Сплять визвольники Вкраїнинепробудним сном...(«Аскольдова могила»)Зворушливі рядки присвячує поет описам природи. Та не лише природа і пам'ятники архітектури постають у віршах поета. Україна для Сосюри — це й прекрасні її діти. Він зображує ділу галерею синів та дочок України. Це швець і лісоруб, ковалі і шахтарі (їм присвячено навіть десятки віршів), мулярка й одкатниця, вчителі, комбайнери... Не забуто і видатних людей, і безіменних трудівників і воїнів. Ось як оспівує Сосюра юнака, що кинувся на ворожий кулемет:
Сіяли очі, як живі,Якоюсь дивною красою,І сонце сходило в крові,благословляючи героя.Зрештою, це весь народ України, і для кожної людини поет намагається знайти тепле поетичне слово.
Україна для Сосюри — це її славетна історія, він згадує і «воїнів суворих Святослава, і Богдана Хмельницького, і лицарів, що «Карла і Наполеона прогнали з рідної землі».Не забута і мова — «душа голосна України». Лірик і патріот, Сосюра закоханий у «мову матері своєї», він чудово розуміє, що «без мови рідної... й народу нашого нема», що людина, яка забула рідне слово, перетворюється на перекотиполе, на листок «що вітер з дерева зрива» і несе у безвість.
О місячне сяйво і спів солов'я,Півонії, мальви, жоржини!Моря бриліантів — це мова моя,Це мова моєї Вкраїни.(«О мова моя!»)Свій рідний край закликає любити Сосюра. Любити всією душею, як матір, як все найдорожче, що має людина у цьому світі:
Любіть Україну, як сонце, любіть,як вітер, і трави, і води,в годину щасливу і в радості мить,любіть у годину негоди...Цей заклик прозвучав у ті роки, коли любов до рідної української (а не російської великодержавної) Вітчизни вважався трохи не злочином. Тож хай він звучить у наших серцях сьогодні, а не лишається порожнім звуком. Бо про нашу вільну державу йдеться у цьому заклику:
Для нас вона в світі єдина, однав просторів солодкому чарі...Вона у зірках, і у вербах вона,і в кожному серця ударі.(«Любіть Україну»)
