Осінні мелодії Володимира Сосюри
Співа моя душа,прозора і крилата,Любові сповненадо всього і до всіх,І кожного обнять яхочу, наче брата,
У райдузі пісень,закоханих моїх.В. СосюраПоезія Володимира Миколайовича Сосюри — це розкрите серце людини, вона проста, ясна, ніжна, гаряча, вірна.Тим-то і такий близький читачеві поет... І в цьому його найбільша заслуга перед народом, велике значення його творчості в нашому житті.
Володимир Сосюра — талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він випромінювач червоних, суворих осінніх вітрів, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей. Поет був ніжний, мов пісня солов'їна, і тривожний, наче грози революції. Сила його поезії в художній досконалості, в розмаїтті тематики, в емоційній піднесеності:
Танцює вітер кучерявий,Зоря на обрії згаса.Багряний лист, пожовклі трави —Мелодій осені краса.Десь там Дніпра сталеві хвилі.Кудись я стежкою іду.І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду...У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли побачити велике — незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе навколо себе й щиро про це говорив:
Люблю я все, що навкруги сіяєвідбитим світлом і своїм мені,що душу й серце в пісні окриляє,в ранковому і денному огні.(«Люблю я все...»)Він не був байдужим спостерігачем того, що було поряд з ним, а брав до свого серця кожен порух народного настрою, жив і болів думами народу, більше того, стверджував гармонію людини з живим, з природою.
Можна навести багато чудових зразків пейзажної лірики, в якій оспівана неповторна краса природи рідного краю. З ніжною любов'ю поет пише і про берізку, і про акацію, яку називають «донецьким деревом прощання і печалі»:
Твоя шорстка кора, твоє гілля колюче,Ти вся покручена, акація моя!Та рідна ти мені, й твій білий цвіт пахучийНа аромат троянд не проміняю я.(«Твоя шорстка кора...»)Поет співає про буйну красу весни і про перше її ледь відчутне дихання, і навіть про прозору ніжність сніжинки:
Годинник не тінькає швидко,В кімнаті моїй тишина,Сніжинки, сніжинки, сніжинкиЗа холодом синім вікнаХитаються білі, ласкаві,Задумані тихі рої.Сніжинки мої кучеряві.
Сніжинки мої!(«Сніжинки «)Та осені присвячує, мабуть, найбільше віршів.Осінь у природі... Осінь життя... Поет сприймає сумну красу осені як час збирання плодів. Його цикли осінніх мелодій здебільшого пройняті глибоким оптимізмом, вірою у вічну молодість. Про причину, яка зумовлює оптимістичне звучання віршів на кожному новому етапі життя і творчості, він щиро зізнається перед читачем:
Мов два мене: один ще юний, юний,а другий, що й сказать, уже старий.Та їх серця одні єднають струни,і тому я незмінно молодий.(«Як дихать легко й радісно у полі»)Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії» — це пісня щирого й відданого серця, що бринить на найтоншій струні. Осінні настрої найглибше відбились саме у віршах цієї збірки:
Од дум ніяк я не засну, —і вони біжать, нема їм краю...Блажен, хто осінь та веснув натхненну пісню обертає.Поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб'є його любов:
Люблю світань твоїх холодні роси,стрічки зорі, садів твоїх блакить.Ти — як любов моя золотокоса,Що біля мене з квітами стоїть.Багато віршів зі збірки «Осінні мелодії» покладено на музику, і вони стали відомими піснями.
Український письменник М. Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: «Володимир Сосюра — це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії».Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри».
І це, безумовно, висока оцінка творчої спадщини українського солов'я.
У райдузі пісень,закоханих моїх.В. СосюраПоезія Володимира Миколайовича Сосюри — це розкрите серце людини, вона проста, ясна, ніжна, гаряча, вірна.Тим-то і такий близький читачеві поет... І в цьому його найбільша заслуга перед народом, велике значення його творчості в нашому житті.
Володимир Сосюра — талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він випромінювач червоних, суворих осінніх вітрів, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей. Поет був ніжний, мов пісня солов'їна, і тривожний, наче грози революції. Сила його поезії в художній досконалості, в розмаїтті тематики, в емоційній піднесеності:
Танцює вітер кучерявий,Зоря на обрії згаса.Багряний лист, пожовклі трави —Мелодій осені краса.Десь там Дніпра сталеві хвилі.Кудись я стежкою іду.І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду...У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли побачити велике — незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе навколо себе й щиро про це говорив:
Люблю я все, що навкруги сіяєвідбитим світлом і своїм мені,що душу й серце в пісні окриляє,в ранковому і денному огні.(«Люблю я все...»)Він не був байдужим спостерігачем того, що було поряд з ним, а брав до свого серця кожен порух народного настрою, жив і болів думами народу, більше того, стверджував гармонію людини з живим, з природою.
Можна навести багато чудових зразків пейзажної лірики, в якій оспівана неповторна краса природи рідного краю. З ніжною любов'ю поет пише і про берізку, і про акацію, яку називають «донецьким деревом прощання і печалі»:
Твоя шорстка кора, твоє гілля колюче,Ти вся покручена, акація моя!Та рідна ти мені, й твій білий цвіт пахучийНа аромат троянд не проміняю я.(«Твоя шорстка кора...»)Поет співає про буйну красу весни і про перше її ледь відчутне дихання, і навіть про прозору ніжність сніжинки:
Годинник не тінькає швидко,В кімнаті моїй тишина,Сніжинки, сніжинки, сніжинкиЗа холодом синім вікнаХитаються білі, ласкаві,Задумані тихі рої.Сніжинки мої кучеряві.
Сніжинки мої!(«Сніжинки «)Та осені присвячує, мабуть, найбільше віршів.Осінь у природі... Осінь життя... Поет сприймає сумну красу осені як час збирання плодів. Його цикли осінніх мелодій здебільшого пройняті глибоким оптимізмом, вірою у вічну молодість. Про причину, яка зумовлює оптимістичне звучання віршів на кожному новому етапі життя і творчості, він щиро зізнається перед читачем:
Мов два мене: один ще юний, юний,а другий, що й сказать, уже старий.Та їх серця одні єднають струни,і тому я незмінно молодий.(«Як дихать легко й радісно у полі»)Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії» — це пісня щирого й відданого серця, що бринить на найтоншій струні. Осінні настрої найглибше відбились саме у віршах цієї збірки:
Од дум ніяк я не засну, —і вони біжать, нема їм краю...Блажен, хто осінь та веснув натхненну пісню обертає.Поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб'є його любов:
Люблю світань твоїх холодні роси,стрічки зорі, садів твоїх блакить.Ти — як любов моя золотокоса,Що біля мене з квітами стоїть.Багато віршів зі збірки «Осінні мелодії» покладено на музику, і вони стали відомими піснями.
Український письменник М. Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: «Володимир Сосюра — це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії».Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри».
І це, безумовно, висока оцінка творчої спадщини українського солов'я.
