Як я розумію зміст вислову Г. С. Сковороди «Світ ловив мене, та не спіймав»
На межі давнього і нового періодів в історії українського письменства височить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються розповіді про цього письменника, просвітителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.
Будучи викладачем піїтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав підручник. Це не подобалось єпископу, а ще більше не сподобалася сміливість, з якою Сковорода йому відповів: «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок». Цими словами філософ указував на невігластво єпископа, який не вправі судити про якість викладання.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Печерської Лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь почули: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...» Спокушували його й високими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський губернатор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось стану. І Григорій Са-вич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низької, простої і самотньої людини. Відмовив Сковорода навіть цариці Катерині II, заявивши: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. За щастя він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства і панства, заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Будучи викладачем піїтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав підручник. Це не подобалось єпископу, а ще більше не сподобалася сміливість, з якою Сковорода йому відповів: «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок». Цими словами філософ указував на невігластво єпископа, який не вправі судити про якість викладання.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Печерської Лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь почули: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...» Спокушували його й високими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський губернатор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось стану. І Григорій Са-вич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низької, простої і самотньої людини. Відмовив Сковорода навіть цариці Катерині II, заявивши: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. За щастя він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства і панства, заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».
