Утвердження ідеалу духовності в образі дядька Лева (за «Лісовою піснею» Лесі Українки)
Драматична феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки — це твір, яким поетеса утверджує ідеали духовного багатства рідного народу, його великих творчих можливостей, потягу до високого і прекрасного.
Серед образів драми-феєрії «Лісова пісня» дядько Лев посідає одне з перших місць після головних героїв. Дядько Лев уособлює зв'язок хліборобів з природою, виступає знавцем зілля, народних звичаїв, вірувань.Леся Українка писала цей образ з реального волинського селянина Лева Скулинського з с. Немічного. Отже, у цього героя драми-феєрії був реальний прототип, палко закоханий у природу, про яку міг розповідати багато й захоплююче. Цього мудрого чоловіка слухала Леся Українка ще дитиною. Саме тому з такою особливою любов'ю описує вона цей образ: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки...»
Дядька Лева поважають всі, прислухаються до його порад. Він багато знає і має великий життєвий досвід. «Я, небоже, знаю, як з чим і кого чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути, та й годі. Посіємо коло хижки мак-відьок, терлич посадимо коло порога, та й не приступить ніяка сила», — так говорить дядько Лев Лукашеві.
Дядько Лев — людина честі, йому вірять як реальні, так і казкові образи. Таку повагу він заслужив тим, що був людиною слова, порядною і мудрою. Мені здається, що Леся Українка не випадково дала йому таке ім'я: Лев — цар звірів, володар лісу, а ім'я реальної особи, її дядька Лева, символізує не звірячу хижість і безмежну силу, а навпаки — силу розуму, справжню людську доброту й закоханість у все лісове царство. Оскільки в п'єсі відображено постійну боротьбу між світлими і темними силами в житті людей і в природі, то образ дядька Лева — це образ людини, яка тонко розуміє красу природи. Тому з повагою про дядька Лева говорять всі лісові і природні мешканці.
Дядькові Левові чужі дрібновласницькі інтереси, грошові розрахунки. Добрі стосунки людини з природою показано в драмі через угоду Лісовика з дядьком Левом, живим утіленням якої є дуб, що його дядько Лев заклявся не рубати. Але коли помер старий дядько Лев, дуб було зрубано. Мавка зазначила: «Обоє полягли...» Це про людину і дуба. Мені здається, що цим епізодом Леся Українка підкреслила єдність людини і природи, бо ми живемо в природі, природа живе в нас. Завдаючи шкоди природі, ми завдаємо шкоди й собі. Це, як ніхто в поемі, розумів дядько Лев — людина, яка жила духовно багатим, гармонійним життям.
Отже, в образі дядька Лева Леся Українка втілила мудру, із знанням законів природи людину, яка уміла використовувати дари природи, бо жила й діяла у злагоді з її законами. Дядько Лев — це духовно багата особистість, образ, що символізує велич і красу нашого народу.
Серед образів драми-феєрії «Лісова пісня» дядько Лев посідає одне з перших місць після головних героїв. Дядько Лев уособлює зв'язок хліборобів з природою, виступає знавцем зілля, народних звичаїв, вірувань.Леся Українка писала цей образ з реального волинського селянина Лева Скулинського з с. Немічного. Отже, у цього героя драми-феєрії був реальний прототип, палко закоханий у природу, про яку міг розповідати багато й захоплююче. Цього мудрого чоловіка слухала Леся Українка ще дитиною. Саме тому з такою особливою любов'ю описує вона цей образ: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки...»
Дядька Лева поважають всі, прислухаються до його порад. Він багато знає і має великий життєвий досвід. «Я, небоже, знаю, як з чим і кого чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути, та й годі. Посіємо коло хижки мак-відьок, терлич посадимо коло порога, та й не приступить ніяка сила», — так говорить дядько Лев Лукашеві.
Дядько Лев — людина честі, йому вірять як реальні, так і казкові образи. Таку повагу він заслужив тим, що був людиною слова, порядною і мудрою. Мені здається, що Леся Українка не випадково дала йому таке ім'я: Лев — цар звірів, володар лісу, а ім'я реальної особи, її дядька Лева, символізує не звірячу хижість і безмежну силу, а навпаки — силу розуму, справжню людську доброту й закоханість у все лісове царство. Оскільки в п'єсі відображено постійну боротьбу між світлими і темними силами в житті людей і в природі, то образ дядька Лева — це образ людини, яка тонко розуміє красу природи. Тому з повагою про дядька Лева говорять всі лісові і природні мешканці.
Дядькові Левові чужі дрібновласницькі інтереси, грошові розрахунки. Добрі стосунки людини з природою показано в драмі через угоду Лісовика з дядьком Левом, живим утіленням якої є дуб, що його дядько Лев заклявся не рубати. Але коли помер старий дядько Лев, дуб було зрубано. Мавка зазначила: «Обоє полягли...» Це про людину і дуба. Мені здається, що цим епізодом Леся Українка підкреслила єдність людини і природи, бо ми живемо в природі, природа живе в нас. Завдаючи шкоди природі, ми завдаємо шкоди й собі. Це, як ніхто в поемі, розумів дядько Лев — людина, яка жила духовно багатим, гармонійним життям.
Отже, в образі дядька Лева Леся Українка втілила мудру, із знанням законів природи людину, яка уміла використовувати дари природи, бо жила й діяла у злагоді з її законами. Дядько Лев — це духовно багата особистість, образ, що символізує велич і красу нашого народу.
