Лірика Фета – Фет Панас

(1 варіант)

Панас Опанасович Фет народився в 1820 році й писати вірші початків досить рано. Але в молодості він не був занадто обласканий увагою до своєї творчості. У молодості Фета його вірші мали певний успіх, але це протривав недовгий час. У другій половині життя, десь до п’ятдесятьох – шістдесятьох років до Фету приходить друге визнання, хоча й неголосне, він має досить вузьке коло читачів

Думаю, справа тут у тім, що прогресивні сучасники не могли простити Фету його непопулярних у той час законослухняних поглядів. У його поезії, втім, ніяк не відбита ні політична позиція поета, ні взагалі, які – небудь прикмети часу. Зрозуміло, під час, коли суспільно – політичні плини поміняли одне інше, цього Фету не могли простити теж.

Справді, лірика Фета не відрізняється тематичною розмаїтістю, вона практично вся присвячена любові й замилуванням красою природи – і от вам ярчайший приклад, що осоромлює широковідому думку, що поезія не може існувати поза сучасністю. Однак наскільки глибоко, з якою силою почуття вони передані!

Довгий час поетична позиція поета трактувалася неправильно. Фета вважали “жерцем чистого мистецтва”, однак, якщо звернутися до його творчості, навіть програмне фетовское заява: “Не знаю сам, що буду співати – але тільки пісня знає”, – може бути зрозумілий не як поетичний “каприз”, а як чуйність поета на зміни навколишнього світу. Поетичний інструмент дуже чуйний, будь – яке коливання в природі, зміна стану душі відразу відгукнеться встихах.

Фета – Віршотворця веде вперед враження про світ довкола нього, це враження живими образами передається людині, що читає його вірші. Ґрунтуючись на враженні, він створює цілий яскравий, соковитий мир навколо читача. Мистецтво поета має чарівну силу, воно підкоряє людину, веде його серед життєвих негод:

Неси моє серце в дзвенячу далечінь,

Де як місяць за гаєм сум:

У цих звуках на жаркі сльози твої

Лагідно світить посмішка любові

Об дитя! як легко серед незримих брижів

Довірятися мені пісні твоєї

Призначення поета – втілити невтілене, бути сполучною ланкою між розрізненими частинами миру й людських душів:

Дати життя подих, дати насолода таємним борошнам,

Чуже вмить відчути своїм,

Шепнути про те, перед чим мова німіє,

Підсилити бій безтрепетних серць –

От чим співак лише вибраний володіє,

От у чому його й ознака й вінець!

Фет відомий і як співак природи. Дійсно, природа в його віршах відбита тонко, поет зауважує найменші зміни в ній і дає їх у нерозривному зв’язуванні з емоційним контекстом:

Світло нічної, нічні тіні,

Тіні без кінця,

Ряд чарівних змін

Милого особи

У димних хмаринках пурпур троянди,

Відблиск янтарю,

И цілування, і сльози, і зоря, зоря!..

Фет у своїх віршах грає на кожній струнці душі, змушуючи їх звучати прекрасною музикою. Зміни “милої особи” і зміни в природі – подібний паралелізм типовий для фетовских віршів. Фет, побачивши красу миру, намагається неї зберегти у своїх віршах. Думаю, що поет уводить цей зв’язок між природою й любов’ю тому, що виразити свої почуття й враження можна тільки говорячи про прекрасна й вічному, а любов і природа – дві самі прекрасні речі на землі – і що може бути більш вічно, ніж природа й любов?

Виражаючи свої враження, він у кілька разів збільшує гостроту сприйняття, уводячи це зв’язування. Не тільки стан природи відбивається на стані людської душі. Природа й люди – складові частини єдиного миру, і через природу людин краще розуміє себе, описуючи її, може повніше виразити власний психологічний стан. Але природа вічна, дерева “залишаться холодною вродою лякати інші поколенья”, а людина смертна, і все – таки він може вчитися в природи стійкості, надії на краще:

Не вір весні. Її промчиться геній,

Знову теплом і жизнию дихаючись

Для ясних днів, для нових одкровень

Переболить скорбна душа”.

Сполучення декількох найважливіших мотивів фетовской лірики можна простежити по такому вірші:

Який смуток! Кінець алеї

Знову з ранку зник у пилу,

Знову срібні змії

Через замети поповзли

На небі ні клаптика лазурі,

У степу все гладко, все бело,

Один лише ворон проти бури

Крылами махає важко.

И на душі не розвиднюється:

У ній той же холод, що навкруги.

Ліниво дума засипає

Над умираючою працею

А все надія в серце жевріє,

Що, може бути, хоч невзначай,

Знову душа помолодіє,

Знову рідний побачить край,

Де бури пролітають мимо,

Де дума жагуча чиста –

И присвяченим тільки зримо

Цвіте весна й краса

Картина природи (зима, срібні змії поземки, похмуре небо) – це одночасно як би й картина людської душі. Але природа міняється, прийде пора, коли снігу стануть і, сподівається ліричний герой, “душа знову помолодіє”. А крім того, мистецтво – це і є той “рідний край”, де немає ніяких бур, де “цвітуть весна й краса”.

Фет був одним з родоначальників російського імпресіонізму, що з’явився як стиль у Європі наприкінці XIX в. Його добутку вплинули не тільки на росіянку, але й на світову культуру. Вплив Фета чітко видно, якщо розглянути творчість поетів і художників 20го століття. З авторів початку двадцятого століття можна виділити Блоку. Його поезія дуже схожа з поезією Фета. Особливо в Блоку мені нагадує Фета вірш “Осіння воля”, хоча в цей добуток більше вклинюється навколишня реальність

Згодом вірші Панаса Фета здобувають усе більше широке звучання. Сьогодні його вірші вивчають у школі й це ім’я відомо практично всім – хоча б кілька років по закінченні оной. Треба сказати, що й при житті Фета його вірші “безвісно” були знайомі простим людям – повні ліризму й музикальності, багато віршів були покладені на музику й ставали романсами, найчастіше досить популярними. На жаль, установки суспільства такі, що навіть у школі добуткам “соціальним” приділяється набагато більше уваги (та й поезію, у порівнянні із прозою, частіше проходять, чим вивчають), і творчість Фета, на мій погляд, заслуговує на більшу увагу читача, ніж те, що – по звичці або нехтуванню – йому приділяється

(2 варіант)

Серед шедеврів російської літератури лірика А. А. Фета займає неповторне місце, що не разюче – він був новатором сучасності в області поезії, володів самобутнім, особливим дарунком найтоншого лірика. Його “фетовский почерк” поетична манера листа – додали його поезії своєрідну принадність і зачарування. Фет – новатор у всіх відносинах, йому характерно словесне розкріпачення, він не сковував слово в рамки прийнятих норм, а створював, бажаючи показати власну душу й почуття, що переповняють її.

Словосполучення, що зустрічаються у Фета, вражали й обурювали багатьох його критиків, але по достоїнству були оцінені його шанувальниками. Дивує те, як зображена природа у Фета. Вона настільки олюднена, що ми часто зустрічаємо “трави в риданні”, “овдовілу лазур”, “ліс прокинувся, весь прокинувся, гілкою кожної”. Розкутість фетовского слова виражається ще й у тім, що воно завжди тяглося, “тяжіло”, не тільки до поезії, але й до живопису, до музики. Яскравим прикладом такого листа є вірш “Співачці”:

Неси моє серце в дзвенячу далечінь,

Де, як місяць за гаєм, сум;

У цих звуках на жаркі сльози твої

Лагідно світить посмішка любові

Важко зрозуміти, як у звуках можуть бути “жаркі сльози”, чому на них “лагідно світить посмішка любові”. Але добуток дійсно має неповторний музичний ефект

Читаючи вірша Фета, начебто поринаєш у якийсь незвичайний мир, мир чудесних звуків, чарівних фарб, казкових картин. Зі сторінок ллється прекрасна музика, спурхують птаха, а серце несеться в “дзвенячу далечінь”. Саме такі почуття викликає цикл віршів “Мелодії”. Як легко простежити плин думок автора – звуки фортепіано плавно перетікають у спів “хору природи”, що переміняється окремими акордами гітари, що будять спогади, що вишиковують образи

Шепіт, боязке дыханье,

Трелі солов’я,

Срібло й колыханье

Сонного струмка…

Саме цей вірш стало “самим фетовским”, своєрідною поетичною візитною карткою. Адже це просто чудо! Вірш побудований практично на одних назывных пропозиціях, у всякому разі, там немає жодного дієслова, а прихід ранку – передається, рух людських душ – передається. Тільки предмети і явища, які випливають одне за іншим. У той же час предметним і речовинним вірш не назвеш. Це і є, може бути, саме дивне й несподіване. Предмети у Фета непредметны. Вони існують не самі по собі, а як знаки почуттів і станів. Вони ледве світяться, мерехтять. Називаючи ту або іншу річ, поет викликає в нас не конкретне подання про саму річ, а асоціації, які звично можуть бути з нею зв’язані, головний зміст – між словами, за словами. Саме за словами, підтекстом розвивається й основна тема вірша: почуття любові, почуття найтонше, невимовне

Дивує те, скільки відтінків почуттів можна простежити в лірику Фета. Це й смуток, і тривога, і сумнів, і пристрасть, і туга – все це відбито часом у двох – трьох чотиривіршах

Вірша цього поета будять у душі неповторні почуття. Володіючи асоціативно – метафоричним мисленням, автор доносить до читача незвичайні образи, і читач сам “додумує” ситуацію, представлену у вірші. Це лише натяк на те, про що хотів сказати автор

Незвичайно вже сам початок вірша, незвичайно в порівнянні із прийнятою тоді нормою в поезії. Адже початкова фраза фетовского вірша трохи неточна й навіть не зовсім правильна: “Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти…”. Дозволив би собі так сказати Пушкін? Але саме ця неточність народжує не тільки несподіване, але і яскраве, хвилююче враження. У читача мимоволі створюється відчуття, що поет начебто б спеціально й не замислюється над словами, а вони з’являються самі. І це робить сильний художній вплив

Фет – поет – живописець, у багатьох його віршах простежується багата колірна гама, часом контрастна, де чітко проявляються світло й тіні:

Місяць світлом з висоти

Обдав ниви

А в яру блиск води,

Тінь так верби

Також у віршах Фета можна виділити такі, у яких відбивається рух, жест. Наприклад, у вірші “Діана” відбиття у воді лику богині, колеблемое вітром, дає життя нерухливому мармуру. Фет прагне розширити границі мови, поетичного слова, але доходить висновку, що виразити на папері можна лише малу частину всіх почуттів, переживань, а все інше належить тобі й твоєму внутрішньому миру, зрозуміти який не може ніхто. Усвідомлюючи обмеженість словесного матеріалу, поет викликує:

Як бідний наша мова! – Хочу й не можу –

Не передати того ні другові, ні ворогові,

Що буйствує в груди прозрачною волною.

Ремствуючи на недолік словесної матерії, поет все – таки зумів виявити свої власні емоції й хвилювання, уживаючи польоти своєї вигадки й фантазії. У лірику Фета об’єдналися поезія, живопис, музика, що становлять у сукупності своєрідне зачарування фетовской поезії

Поет надзвичайно мелодійний, його стих найчастіше вже самим підбором звучань формує в нас той або інший настрій. “Що не висловиш словами, звуком на душу навий”, – говорив Фет, поезія якого зачаровує всіх своїм звучанням і відтворить активне життя, разом з тим виявляючи й духовний мир людини, і красу рідної російської природи, показує бурхливі веселощі і ясний захват