Повість Тургенєва «Ася» і стаття Чернишевського «Російська людина на rendezvous» – По декількох добутках

Коли я перевернула останню сторінку повести И. С. Тургенєва «Ася», у мене з’явилося відчуття, що я тільки що прочитала вірш або почула ніжну мелодію. Усе були так красиво: кам’яні стіни древнього міста, срібний нічний Рейн… Взагалі – Те нема рації переказувати своїми словами тургеневские пейзажі. Для мене «Ася» – це «тонкий захід смоли по лісах, лемент і стукіт дятлів, немолчная балаканина світлих струмочків зі строкатими форелями на піщаному дні, не занадто сміливі обриси гір, хмурі скелі, чистенькі деревеньки з поважними старими церквами й деревами, лелеки в лугах, затишні млини з моторно, що вертяться колісьми…». Це відчуття спокійного миру, у якому людина може бути щасливий, якщо тільки сам не зруйнує виниклої гармонії

И от я стала читати статтю Н. Г. Чернишевського «Російська людина на rendezvous», що з’явилася незабаром після публікації тургеневской повести. Спочатку мені здалося, що критик сприйняв «Асю» приблизно так само, як я. Він пише: «Повість має напрямок чисто поетичне, ідеальне, не дотичне ні однієї з так званих чорних сторін життя. От, думав я, відпочине й освіжиться душа».

Але з’ясувалося, що Чернишевський зовсім не збирається відпочивати душею й насолоджуватися тургеневским стилем. Стаття була присвячена викриттю головного героя повести – пана N. Для мене він був насамперед не дуже досвідченим у житті, мрійливим парубком, що найбільше на світі боявся зробити неблагородний, невартий учинок. Інакше кажучи, я оцінювала його як справжнього інтелігента. Його щастя з Асею не відбулося, тому що він боявся, не міг дозволити собі зловжити її довірою, відповісти злом на дружнє ставлення її брата

Крім того, і дівчина, і оповідач стали жертвами суспільних забобонів минулого сторіччя. Брат Асі, Гагин, був упевнений, що пан N не жениться на ній, адже вона незаконнонароджена. Він писав: «Є забобони, які я поважаю…» Головний герой повести навіть не відразу зрозумів, про що йшла мова. «Які забобони? – закричав я, начебто він міг мене чути. – Що за дурницю!» Тургенєв з гіркотою писав про те, що люди не розуміють один одного, невірно тлумачать чужі слова й учинки й цим руйнують власне щастя

Але Чернишевський побачив у повісті зовсім інше. Для нього пан N чи ледве не лиходій, принаймні, безнадійно дурна людина. Саме дивне, що критик уважає ці якості не особистими, а суспільними. Він затверджує, що оповідач – суспільний портрет російської інтелігенції, а вона знівечена відсутністю цивільних воль. «…Сцена, зроблена нашим Ромео Асі… тільки симптом хвороби, що точно таким же вульгарним образом псує всі наші справи, і тільки потрібно нам вдивитися,, отчого потрапив у лихо наш Ромео, ми побачимо, чого нам всім, схожим на нього, очікувати від себе й очікувати для себе у всіх інших справах… Без придбання звички до самобутньої участі в цивільних справах, без придбання почуття громадянина дитина чоловічої статі, виростаючи, робиться істотою чоловічої статі середніх, а потім літнього років, але мужчиною він не стає… Краще не розвиватися людині, ніж розвиватися без впливу думки про суспільні справи, без впливу почуттів, що будяться участю в них».

Виходить, що пан N відкинув і скривдив Асю, тому що не мав досвіду в суспільних справах? Для мене це звучить абсурдно. Але зате я набагато краще зрозуміла, що таке «метод реальної критики». Використовуючи його, можна будь – яку книгу зв’язати із суспільними, політичними питаннями

Набагато ясніше я уявила собі й самого Чернишевського. В 1858 році, коли була опублікована повість Тургенєва й з’явилася стаття «Російська людина на rendez – vous», набирали силу революційні демократи. Вони у всім шукали практичний зміст, користь і були впевнені, що писати про любов, про природу, про красу – зовсім непотрібне заняття. Чернишевському було важливо напередодні великих суспільних реформ переконати читачів, що треба бути активними громадянами, боротися за свої права й своє щастя. Це, звичайно, гідна мета для публіциста. Але мені все – таки шкода повість Тургенєва «Ася». Вона не має ніякого відношення до боротьби за цивільні волі. Її героїня запам’ятовується тим, що по – своєму бачить мир. «Ви в місячний стовп в’їхали, ви його розбили, – закричала мені Ася». Такі образи не застарівають, на відміну від політичних натяків Чернишевського. І, по – моєму, сьогодні, через сто сорок років, краще читати цю повість як прекрасні вірші