До написання «Лісової пісні» Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала «цвіт душі» і вилила зі свого серця «те, що не вмирає». Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра.
«Лісова пісня» вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, «безупинного руху жагучих» силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду.
Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У «Лісовій пісні» Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями.
Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — «весна ще так ніколи не співала». Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».
Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: «Ох! Зірка в серце впала!» Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: «Чи гарна я тобі?», захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.
Ти сам для мене світ, миліший, кращий,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
Мавка робить усе, щоб полегшити долю Лукаша: працює в його господарстві, прагне підтримати його музичний дар, розкрити очі на хитру Килину, врятувати від буденного життя, заснованого на розрахунку. Трагедія героїні твору в тому, що вона не змогла перебороти власницькі почуття Лукаша, уберегти нев'янучим цвіт його таланту.
Лукаш любить Мавку, але не має сили протистояти власницьким інстинктам, які розпалювала мати, не виявляє достатньої сміливості, Щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів матері, щоб не піддатися на залицяння Килини, з якою одружується без любові, з розрахунку. Отже, зраджує своє кохання.
Кохання ж Мавки — світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. Її кохання не сумісне з жодним розрахунком, компромісом. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гордості, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним.
За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що падала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла «те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і «збавив її тіла», та душу дав.
Мавка — це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Це перемога правди над неправдою, добра над злом, величного над низьким, мізерним, краси над потворним, волі над неволею.
Отже, «Лісова пісня» — прекрасна казка про любов і зраду. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.
«Лісова пісня» вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, «безупинного руху жагучих» силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду.
Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У «Лісовій пісні» Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями.
Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — «весна ще так ніколи не співала». Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».
Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: «Ох! Зірка в серце впала!» Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: «Чи гарна я тобі?», захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.
Ти сам для мене світ, миліший, кращий,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
Мавка робить усе, щоб полегшити долю Лукаша: працює в його господарстві, прагне підтримати його музичний дар, розкрити очі на хитру Килину, врятувати від буденного життя, заснованого на розрахунку. Трагедія героїні твору в тому, що вона не змогла перебороти власницькі почуття Лукаша, уберегти нев'янучим цвіт його таланту.
Лукаш любить Мавку, але не має сили протистояти власницьким інстинктам, які розпалювала мати, не виявляє достатньої сміливості, Щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів матері, щоб не піддатися на залицяння Килини, з якою одружується без любові, з розрахунку. Отже, зраджує своє кохання.
Кохання ж Мавки — світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. Її кохання не сумісне з жодним розрахунком, компромісом. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гордості, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним.
За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що падала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла «те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і «збавив її тіла», та душу дав.
Мавка — це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Це перемога правди над неправдою, добра над злом, величного над низьким, мізерним, краси над потворним, волі над неволею.
Отже, «Лісова пісня» — прекрасна казка про любов і зраду. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.
