Кінематограф у літературі (на прикладі творчості Ю. Яновського)
На початку XX століття в усьому світі спостерігається значне пожвавлення літературного процесу і розвитку мистецтва взагалі. З'являється модернізм, що стає не лише альтернативою реалізмові у мистецтві, а й принципово новим способом мислення усіх творчих особистостей. Спостерігається відхід від копіювання дійсності, її намагаються не відобразити, а відтворити, ніби сформувати наново. Крім цього, виникає безліч нових прийомів у межах нового літературного мислення, різні види мистецтва поєднуються та впливають один на одного. Так, із появою кінематографічного мистецтва деякі прийоми кінематографії використовуються і в літературі.
Найвидатнішим кінематографістом XX століття в Україні був, безумовно, Олександр Довженко, його фільми стали перлинами не лише української, а й світової кінокласики. Та не слід недооцінювати і роль Юрія Яновського у цьому процесі. За життя Юрій Яновський багато працював і на ниві письменницькій, і в кіномистецтві, а також редактором ВУФКУ, якийсь час був головним редактором Одеської кінофабрики, за його сценарієм було знято фільм «Гамбург». А свої враження та власні спогади він висловив у збірнику есе «Голівуд на березі Чорного моря».
Прийоми кінематографії письменник використовував і в літературних творах, зокрема в романі «Вершники». Роман оповідає про непрості часи в історії України, а саме — про громадянську війну, коли одна нація розкололася на багато таборів, що жорстоко ворогували між собою. Усі події треба було відобразити у їхній динаміці, тож автор мав знайти прийоми пришвидшення дії, підвищення концентрації подій у романі. Цю проблему Юрій Яновський розв'язав блискуче. Насамперед письменник побудував свій роман не досить звично: твір складається з окремих новел. Так, розділивши дію на частини, він прибрав відчуття тягучості, розлогості оповідання. Такою композиційною побудовою автор зміг також і сконцентрувати увагу читача на окремих епізодах. Новели в межах роману нагадують нам окремі сцени в межах кінофільму. Для посилення динаміки і лаконічності введено ще один прийом — прийом «напливу кадрів», який широко використовується в кіно. Не встигла закінчитися одна сцена, ще не вичерпано певну подію, а автор вже говорить про іншу, отже сцени ніби нашаровуються одна на одну. Таким чином досягається пришвидшення плину художнього часу.
У всі часи, від самого початку існування мистецтва слова, велике значення мали пейзажі. Так, у сентименталізмі вони були співзвучні настроям головних героїв, у романтизмі часто використовувалися мотиви бурі та грози, що віщували про наближення певних фатальних моментів життя. Не менше значення мають і пейзажі у творчості Юрія Яновського, письменник використовує їх з різною метою: по-перше, картини природи все одно співвідносні із психологічним станом, по-друге, мотиви вітру, грози пришвидшують чи уповільнюють дію, сприяють вже згадуваному нашаруванню кадрів, доповнюють основну дію роману.
Важливим моментом у побудові роману є й авторська мова. Сам Юрій Яновський багато уваги приділяв простому слову. Письменник говорив: «Я буду суворим майстром. Я не випущу тоді блукати поміж рядків зайвого слова...». І він слова додержав: лаконічність, влучність фрази, кожне слово на своєму місці у романах Ю. Яновського. Хтось із літераторів сказав, що коли розбити прозу Яновського на короткі рядки, то вийдуть гарні верлібри. Порівняймо це прагнення стислої влучної фрази із мовленням кінематографу — там також сценаристи прагнуть зменшити кількість «розмов», щоб не обтяжувати свідомість глядача поєднанням насиченого відеоряду із насиченими монологами та діалогами, тож це правило, напевно, письменник також взяв із кіно.
Майстерне поєднання актуальної теми із красивою, скажімо навіть «соковитою» мовою, влучних та стислих висловлювань, правильно дібраної композиції твору я вважаю ознакою справжньої майстерності письменника. Таким був Юрій Яновський. Не забуваймо також і про все те нове, що він приніс до нашої літератури. Ця людина була романтиком у житті, хоча й писала реалістично, залучаючи і модерні риси до своєї прози, письменник ніколи не боявся нового, не боявся експериментів зі словом, змістом, із формою художніх творів. І любов читачів до його творчості є найкращим підтвердженням того, що всі його експерименти у річищі літератури вдалися, принісши нам справжні шедеври мистецтва слова і мистецтва думки.
Найвидатнішим кінематографістом XX століття в Україні був, безумовно, Олександр Довженко, його фільми стали перлинами не лише української, а й світової кінокласики. Та не слід недооцінювати і роль Юрія Яновського у цьому процесі. За життя Юрій Яновський багато працював і на ниві письменницькій, і в кіномистецтві, а також редактором ВУФКУ, якийсь час був головним редактором Одеської кінофабрики, за його сценарієм було знято фільм «Гамбург». А свої враження та власні спогади він висловив у збірнику есе «Голівуд на березі Чорного моря».
Прийоми кінематографії письменник використовував і в літературних творах, зокрема в романі «Вершники». Роман оповідає про непрості часи в історії України, а саме — про громадянську війну, коли одна нація розкололася на багато таборів, що жорстоко ворогували між собою. Усі події треба було відобразити у їхній динаміці, тож автор мав знайти прийоми пришвидшення дії, підвищення концентрації подій у романі. Цю проблему Юрій Яновський розв'язав блискуче. Насамперед письменник побудував свій роман не досить звично: твір складається з окремих новел. Так, розділивши дію на частини, він прибрав відчуття тягучості, розлогості оповідання. Такою композиційною побудовою автор зміг також і сконцентрувати увагу читача на окремих епізодах. Новели в межах роману нагадують нам окремі сцени в межах кінофільму. Для посилення динаміки і лаконічності введено ще один прийом — прийом «напливу кадрів», який широко використовується в кіно. Не встигла закінчитися одна сцена, ще не вичерпано певну подію, а автор вже говорить про іншу, отже сцени ніби нашаровуються одна на одну. Таким чином досягається пришвидшення плину художнього часу.
У всі часи, від самого початку існування мистецтва слова, велике значення мали пейзажі. Так, у сентименталізмі вони були співзвучні настроям головних героїв, у романтизмі часто використовувалися мотиви бурі та грози, що віщували про наближення певних фатальних моментів життя. Не менше значення мають і пейзажі у творчості Юрія Яновського, письменник використовує їх з різною метою: по-перше, картини природи все одно співвідносні із психологічним станом, по-друге, мотиви вітру, грози пришвидшують чи уповільнюють дію, сприяють вже згадуваному нашаруванню кадрів, доповнюють основну дію роману.
Важливим моментом у побудові роману є й авторська мова. Сам Юрій Яновський багато уваги приділяв простому слову. Письменник говорив: «Я буду суворим майстром. Я не випущу тоді блукати поміж рядків зайвого слова...». І він слова додержав: лаконічність, влучність фрази, кожне слово на своєму місці у романах Ю. Яновського. Хтось із літераторів сказав, що коли розбити прозу Яновського на короткі рядки, то вийдуть гарні верлібри. Порівняймо це прагнення стислої влучної фрази із мовленням кінематографу — там також сценаристи прагнуть зменшити кількість «розмов», щоб не обтяжувати свідомість глядача поєднанням насиченого відеоряду із насиченими монологами та діалогами, тож це правило, напевно, письменник також взяв із кіно.
Майстерне поєднання актуальної теми із красивою, скажімо навіть «соковитою» мовою, влучних та стислих висловлювань, правильно дібраної композиції твору я вважаю ознакою справжньої майстерності письменника. Таким був Юрій Яновський. Не забуваймо також і про все те нове, що він приніс до нашої літератури. Ця людина була романтиком у житті, хоча й писала реалістично, залучаючи і модерні риси до своєї прози, письменник ніколи не боявся нового, не боявся експериментів зі словом, змістом, із формою художніх творів. І любов читачів до його творчості є найкращим підтвердженням того, що всі його експерименти у річищі літератури вдалися, принісши нам справжні шедеври мистецтва слова і мистецтва думки.
