«Століття нинішній» і «століття минулий» у комедії Олександра Грибоєдова «Горі від розуму» – Грибоєдов Олександр

Комедія А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» з разючою точністю відбила основний конфлікт епохи – зіткнення консервативних сил суспільства з новими людьми й новими віяннями. Уперше в історії російської літератури був висміяний не один порок суспільства, а всі відразу: кріпосництво, що народжується бюрократизм, кар’єризм, підлабузництво, солдафонство, низький рівень освіченості, преклоніння перед всім іноземним, догідництво, те, що в суспільстві цінуються не особисті якості людини, а «душ тысячки дві родових», чин, гроші

Головний представник «століття нинішнього» у комедії – Олександр Андрійович Чацкий – парубків, добре утворений, що зрозумів, що хоча «дим Батьківщини» «солодкий і приємний», але багато чого в житті Росії треба міняти, і, у першу чергу, свідомість людей

Героєві протистоїть так зване «фамусовское суспільство», яким володіє страх перед прогресивними ідеями й вільнодумними думками. Його головний представник – Фамусов – чиновник, по – житейски недурна людина, але затятий супротивник усього нового, прогресивного, прояву будь – якого вільнодумства:

Строжайше б заборонив я цим панам

На постріл під’їжджати до столиці,

– говорить він, маючи на увазі Чацкого й таких, як він. Фамусов, виражаючи ідеї суспільства, представником якого він є, уважає непотрібної всяка освіченість і говорить, що «у чтеньи пуття – від невеликий», а його «соратник», в «учений комітет який оселився», з лементом вимагав присяг, щоб «грамоті ніхто не знав і не вчився», та й учителів для своїх дітей дворяни, які повинні були нести в собі культуру російського суспільства, наймали «числом поболее, ценою подешевше».

Іноземці й весь іноземне – от той ідеал, на який рівняються представники фамусовского суспільства. Сам Фамусов («Англійського клубу поважний член до труни») заявляє, що «двері відімкнуті для званих і незваних, особливо з іноземних», і природно, що люди «століття минулого», по вираженню Чацкого, розмовляють мовою, що виявляє собою смешенье мов «французького з нижегородським».

Але не тільки іноземці бажані гості в будинку Фамусова. Кожного чоловіка, що відвідує його будинок, він розглядає як потенційний нареченого для Софії, але до «кандидата в наречені» пред’являються певні вимоги, і не до щиросердечних якостей, не до рис характеру, а до матеріального добробуту:

Будь благенький, так якщо набереться

Душ тысячки дві родових,

Той і наречений

У коханого Софії Молчалина, безгрошовий, безрідного й безсловесного секретар Фамусова, якому «адже потрібно ж залежати від інших», немає шансу: «хто бідний», той Софії «не пари», а от полковник Скалозуб – «і золотий мішок, і мітить у генерали».

А Чацкий по – іншому ставиться до «зірок і чинів». Він «служити б рад», але прислужуватися йому нудно, він уважає, що треба служити «справі, а не особам». Але в суспільстві «століття минулого» уважається почесним догідництво й низькопоклонство. Наприклад, Фамусов розповідає про свого дядька Максимі Петровичі, що «не те на сріблі, на золоті едал» і мав «сто чоловік до послуг», але

Коли ж треба підслужитися,

И він згинався вперегиб.

А Чацкий не готовий миритися з таким підлабузництвом і протиставляє «століття нинішній» і «століття минулий»:

Як той і славився, чия частіше гнулася шия,

Як не у війні, а у світі брали чолом

Стукали об підлогу не жалуючи!..

Але тим часом, кого полювання забере,

Хоч у раболіпстві самому палкому

Тепер, щоб смішити народ,

Відважно жертвувати потилицею

Але «розшитий і гарний» мундир укривав «легкодухість і розуму вбогість» військових. Яскравим прикладом цьому служить полковник Скалозуб, що красномовно міркує лише про «фрунте й ряди», що судить про всім «як щирий філософ», а про жінку недбало озивається: «Ми з нею разом не служили». У жіночому суспільстві панують ті ж закони, що й у чоловічому. Темами обговорення в ньому є вбрання, останній «бал і маскарад» і свіжі плітки, «слівця в простоті не скажуть, усе із кривлянням». Начитавшись сентиментальних французьких романів, вони у своїй уяві створюють ідеал « чоловіка – хлопчика, чоловіка – слуги».

И в цьому, як не дивно, «соратником» Чацкого стає сам Фамусов, що викликує:

Коли ж позбавить нас творець

Від капелюшків їх! Чіпців! І шпильок! І шпильок!

Він називає французів «згубниками кишень і серць».

Джерела пороків суспільства, що оточує Чацкого, лежать у самому суспільстві. Так, представники «століття минулого» тріпотять перед тим, «що стане говорити княгиня Марья Алексевна» і що «сильні миру цього» не «порадеют рідному чоловічкові». «Адже нині люблять безсловесних», – у розпачі викликує Чацкий, маючи на увазі Молчалина, що не «сміє свого сужденья произнесть».

Залежність усього й усіх від думки більш ніж не завжди гідних людей – от наслідок процвітання фамусовского суспільства, де предметом розмов і хвастощів є кріпаки, яких можна виміняти на «борзі три собак», де низької й підлої людини «лають скрізь, а всюди приймають», де немає місця шляхетності, самовідданості й любові

Але, на щастя, Чацкий не самотній. Його свіжа сила тільки ще «народжувалася». Крім Чацкого в комедії її не представляє ніхто зі сценічних персонажів, але в репліках діючих осіб присутнє згадування про князя Федорі, двоюрідному браті Скалозуба, «хіміку й ботаніку», про професорів Педінституту, «упражняющихся в розколах і безверьи».

Всупереч симпатіям автора, перемога виявляється на стороні фамусовского суспільства, хоча моральну перемогу бере Чацкий. У цьому виявився реалізм комедії