Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя (Варіант 2)
І
Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух. Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Вони пронизують усю його творчість. Проте найяскравіше, найоригінальніше проблема щастя висвітлена у трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», у байках, а також у латиномовних віршах.
«Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ... не мандруй по єрусалимах», бо, на думку Г. Сковороди, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.
Ця думка культивується автором у найрізноманітніших варіаціях, біблійних тезах, сентенціях, але, мабуть, найлаконічніше вона передана у формулі: «Щастя твоє і світ твій, і рай твій і Бог твій всередині тебе є». За Сковородою, спізнати щастя, досягти його —це означає дослухатися до голосу серця (внутрішнього голосу, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії зі світом, природою, Богом, людьми), бо тільки те приносить щастя, що передбачено тобі «блаженною натурою».
Те, чого прагнеш, з тобою.
Воно, друже, — всередині тебе,
Якщо задоволений долею, будеш спокійний.
Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє.
(«Дізнайся, що називаю щасливим життям»)
Проте для істинно щасливого життя потрібні також мудрість і знання. Сковорода розумів прогресивне значення науки і культури, але більше уваги приділяв мудрості, яку сприймав як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя.
Саме мудрість, як вважав мислитель, потрібна для іншої передумови щастя — вибору свого «сродного» (природного, натурального) місця в житті та суспільстві. «Сродна праця» приносить радість, щастя, додає сил, впевненості, наснаги, «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». Бо з людиною Бог, і «Без Бога ні до порога, а з ним ходить за море», як підкреслює Сковорода. Ці та інші ідеї трансформував мислитель у своїх байках «Собака і Кобила», «Дві курки», «Жайворонки», «Орел і Черепаха».
А джерелом світогляду мислителя була, безперечно, Біблія, яку він сприймає як найдосконаліший поетично-алегоричний світ, у якому й закодована Істина. Біблійні сюжети, мотиви, ідеї переплавлялися в горнилі непересічного таланту філософа на самобутні як за ідейно-тематичним спрямуванням, так і за художньою формою твори.
Сковорода став провідником Просвітництва в Україні, ідейного руху, який прагнув покращити суспільство, допомогти людині усвідомити, що вона сама — творець свого щастя. Філософ декларував самоцінність кожної особистості, радив дивитись на себе та на своє життя з повагою. Сам він не спокусився ні славою, ні грошима; найдорожчим скарбом для нього була чиста душа як запорука щастя. Г. Сковорода воістину «жив, як учив, а учив, як жив». Мабуть, тому в громадській свідомості він залишився як «мандрівний філософ», як мудрець, який все своє життя присвятив навчанню людей моральності.
...Не мав нічого. Окрім свого сумління та незрадливих, швидких і чистих, як березневий струмок, дум. Він був страждальцем, мучеником за всю біду, за всю неправду, за все лихе, що діялося на білім світі. А водночас людиною щасливою, бо відчував гармонію зі світом, людиною, яка пізнала осяяння і просвітлення від Бога. Недаремно на його надгробку викарбувані слова: «Світ ловив мене, та не спіймав».
II
Є діла, які не меркнуть,
Є слава, яка не в'яне,
Є люди, які втілюють у собі
Цілий світ розуму і добра...
(Народна мудрість)
Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків «спорідненої праці» — як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності.
Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі людського щастя присвячена значна частина збірки «Басни Харьковскіє» і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: «Разговор п'яти путников об истинном счастии в жизни», «Кольцо» тощо.
Мислитель вважав філософське осягнення світу основною метою і змістом нашого життя. І найважливіші помічники в цьому — дух, думка, серце: «Коли дух в людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все довкола світле, щасливе, блаженне. Ось таке людське життя і є живою філософією».
Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Щастя людини, за автором, — у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці «Бджола і Шершень»: бджоли збирають мед, бо вони «для цього народжені», для них сам процес збирання меду незрівнянно більша радість, ніж його споживання. Шершень збагнути цього не може, він — «пан-порадник», «великий дурень» — вважає Бджолу немудрою, тому що плоди її праці споживають люди. Наприкінці Сковорода розкриває алегорію байки: «Бджола — се символ мудрої людини, яка у природному ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого». Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу.
Щастя людини, зауважував мислитель, — у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох моїх співвітчизників спрямовані саме за моря...
Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, — загалом, цільна і не розбещена «мерзотами світу» Людина.
Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух. Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Вони пронизують усю його творчість. Проте найяскравіше, найоригінальніше проблема щастя висвітлена у трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», у байках, а також у латиномовних віршах.
«Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ... не мандруй по єрусалимах», бо, на думку Г. Сковороди, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.
Ця думка культивується автором у найрізноманітніших варіаціях, біблійних тезах, сентенціях, але, мабуть, найлаконічніше вона передана у формулі: «Щастя твоє і світ твій, і рай твій і Бог твій всередині тебе є». За Сковородою, спізнати щастя, досягти його —це означає дослухатися до голосу серця (внутрішнього голосу, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії зі світом, природою, Богом, людьми), бо тільки те приносить щастя, що передбачено тобі «блаженною натурою».
Те, чого прагнеш, з тобою.
Воно, друже, — всередині тебе,
Якщо задоволений долею, будеш спокійний.
Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє.
(«Дізнайся, що називаю щасливим життям»)
Проте для істинно щасливого життя потрібні також мудрість і знання. Сковорода розумів прогресивне значення науки і культури, але більше уваги приділяв мудрості, яку сприймав як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя.
Саме мудрість, як вважав мислитель, потрібна для іншої передумови щастя — вибору свого «сродного» (природного, натурального) місця в житті та суспільстві. «Сродна праця» приносить радість, щастя, додає сил, впевненості, наснаги, «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». Бо з людиною Бог, і «Без Бога ні до порога, а з ним ходить за море», як підкреслює Сковорода. Ці та інші ідеї трансформував мислитель у своїх байках «Собака і Кобила», «Дві курки», «Жайворонки», «Орел і Черепаха».
А джерелом світогляду мислителя була, безперечно, Біблія, яку він сприймає як найдосконаліший поетично-алегоричний світ, у якому й закодована Істина. Біблійні сюжети, мотиви, ідеї переплавлялися в горнилі непересічного таланту філософа на самобутні як за ідейно-тематичним спрямуванням, так і за художньою формою твори.
Сковорода став провідником Просвітництва в Україні, ідейного руху, який прагнув покращити суспільство, допомогти людині усвідомити, що вона сама — творець свого щастя. Філософ декларував самоцінність кожної особистості, радив дивитись на себе та на своє життя з повагою. Сам він не спокусився ні славою, ні грошима; найдорожчим скарбом для нього була чиста душа як запорука щастя. Г. Сковорода воістину «жив, як учив, а учив, як жив». Мабуть, тому в громадській свідомості він залишився як «мандрівний філософ», як мудрець, який все своє життя присвятив навчанню людей моральності.
...Не мав нічого. Окрім свого сумління та незрадливих, швидких і чистих, як березневий струмок, дум. Він був страждальцем, мучеником за всю біду, за всю неправду, за все лихе, що діялося на білім світі. А водночас людиною щасливою, бо відчував гармонію зі світом, людиною, яка пізнала осяяння і просвітлення від Бога. Недаремно на його надгробку викарбувані слова: «Світ ловив мене, та не спіймав».
II
Є діла, які не меркнуть,
Є слава, яка не в'яне,
Є люди, які втілюють у собі
Цілий світ розуму і добра...
(Народна мудрість)
Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків «спорідненої праці» — як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності.
Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі людського щастя присвячена значна частина збірки «Басни Харьковскіє» і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: «Разговор п'яти путников об истинном счастии в жизни», «Кольцо» тощо.
Мислитель вважав філософське осягнення світу основною метою і змістом нашого життя. І найважливіші помічники в цьому — дух, думка, серце: «Коли дух в людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все довкола світле, щасливе, блаженне. Ось таке людське життя і є живою філософією».
Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Щастя людини, за автором, — у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці «Бджола і Шершень»: бджоли збирають мед, бо вони «для цього народжені», для них сам процес збирання меду незрівнянно більша радість, ніж його споживання. Шершень збагнути цього не може, він — «пан-порадник», «великий дурень» — вважає Бджолу немудрою, тому що плоди її праці споживають люди. Наприкінці Сковорода розкриває алегорію байки: «Бджола — се символ мудрої людини, яка у природному ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого». Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу.
Щастя людини, зауважував мислитель, — у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох моїх співвітчизників спрямовані саме за моря...
Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, — загалом, цільна і не розбещена «мерзотами світу» Людина.
