Фольклорні образи у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»
Предковічна краса волинських лісів таїла в собі безліч таємниць і казок. Десь тут мали мешкати ті загадкові істоти, про яких наслухалася маленька Леся від старших людей. їм належить критися від людського ока. Але дарма: настане ніч — і дівчинка піде крадькома до лісу, щоб побачити вимріяну лісову красуню — Мавку. Цей спогад дитинства з часом втілився у неповторну драму-феєрію «Лісова пісня».
Усі казкові персонажі, яких поселила поетеса у своєму зачарованому лісі, мають корені в українській міфології. Зберігши народне уявлення про них, Леся Українка кожну фантастичну дійову особу змалювала яскраво індивідуальною. Навіть її вбрання якнайкраще пасує до умов, у яких вона живе, її характеру, ролі у творі.
В озері владарює Водяник зі своєю донькою Русалкою Водяною. Водяник є уособленням рис деспотичного хазяїна. Багнюка, у якій він звик жити, впливає і на його спосіб мислення. Він би тягнув усе до своїх володінь та ще й дочку примусив би сидіти під водою.
Образ русалки в народній міфології дуже давній. Але у п'єсі Лесі Українки він не відповідає традиційним уявленням про нехрещену чи утоплену дівчину, тобто Русалка у творі не дитя людей, а породження потаємних природних сил. Підступність, яку криє в собі трясовина, властива і Русалці Водяній. У цьому вона схожа на фольклорний образ русалки: «На цілу довгу мить тобі я буду вірна, хвилину буду я ласкава і покірна, а зраду потоплю!»
Ще підступніший і непередбачуваніший, ніж Русалка, «Той, що греблі рве». Як каже навіть Водяник, «зрадлива і лукава в нього вдача». Він не передбачуваний і нічим не дорожить. Руйнівник за вдачею, він справді — наче повінь. Але разом з тим його невгамовність, сила, шаленість не можуть не подобатись.
Озеро служить прихистком ще для Потерчат і чортика Куця. Його образ повністю запозичений із народної міфології разом зі всіма особливостями (нічні катання на цапові й таке інше). Потерчата— це русалки з народних балад, тобто втоплені нехрещені байстрята. Потерчата теж завдають людям «лиха, бо заманюють вогниками у трясовину. Їхні образи — а це у драмі бліді дітки в біленьких сорочечках — мимоволі викликають жаль. Вони не вибирали свою долю.
У лісі владарює Лісовик. Схожий образ також можна відшукати серед народних уявлень про сили природи. Він мудрий і благородний, шанує волю. На галявині серед пишних трав— Русалка Польова, добрий дух польової краси. А ще буває тут залітний гість Перелесник. Він нагадує вогонь, що спалює довірливі дівочі серця. Його червоні шати, вогняні кучері мимоволі викликають таку асоціацію.
У народних повір'ях образ перелесника не менш відомий, ніж, наприклад, русалок. Навіть приказка є: «Дістати перелесника», тобто втратити через пристрасть розум. Перелесник-спокусник у казці Лесі Українки не такий невибагливий серцеїд, як у фольклорі. Щось пов'язує його з Мавкою. Мабуть, тому він спопеляє її саме тоді, коли їй загрожує людський глум, щоб не дати людям позбиткуватися над нею.
Мавка, донька Лісовика, — це вже не зовсім лісовий дух. Любов до Лукаша дала їй так багато відкриттів, так багато щастя, так багато мук. І таким чином ввела Мавку у світ людей. Сила цього образу — в непереможній, шляхетній, безсмертній любові. Тому невмирущою є духовна краса і велич Мавки.
У п'єсі ще багато фольклорних образів, що символізують різноманітні людські нещастя: Пропасниця-Трясовиця, Злидні, Вовкулака. Проти них є замовляння, за допомогою яких можна себе порятувати. Але є у творі два образи, від яких себе не замовиш: Доля і Марище.
Леся Українка використала у своїй драмі багато фольклорних образів, які уособлюють як сили природи, так і людські біди. Це повноправні герої твору, вони такі ж реальні, як і Лукаш, дядько Лев та інші люди. Поетесу разом з іншими класиками нашої літератури, такими, як І. Котляревський, Т. Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, І. Франко, що також звертались до української міфології, називають «пильними етнографами». Леся Українка, зримо показавши світ фольклорних образів, довела, що із силами, які вони уособлюють, треба рахуватися, шанобливо ставитися до місця їх панування.
Усі казкові персонажі, яких поселила поетеса у своєму зачарованому лісі, мають корені в українській міфології. Зберігши народне уявлення про них, Леся Українка кожну фантастичну дійову особу змалювала яскраво індивідуальною. Навіть її вбрання якнайкраще пасує до умов, у яких вона живе, її характеру, ролі у творі.
В озері владарює Водяник зі своєю донькою Русалкою Водяною. Водяник є уособленням рис деспотичного хазяїна. Багнюка, у якій він звик жити, впливає і на його спосіб мислення. Він би тягнув усе до своїх володінь та ще й дочку примусив би сидіти під водою.
Образ русалки в народній міфології дуже давній. Але у п'єсі Лесі Українки він не відповідає традиційним уявленням про нехрещену чи утоплену дівчину, тобто Русалка у творі не дитя людей, а породження потаємних природних сил. Підступність, яку криє в собі трясовина, властива і Русалці Водяній. У цьому вона схожа на фольклорний образ русалки: «На цілу довгу мить тобі я буду вірна, хвилину буду я ласкава і покірна, а зраду потоплю!»
Ще підступніший і непередбачуваніший, ніж Русалка, «Той, що греблі рве». Як каже навіть Водяник, «зрадлива і лукава в нього вдача». Він не передбачуваний і нічим не дорожить. Руйнівник за вдачею, він справді — наче повінь. Але разом з тим його невгамовність, сила, шаленість не можуть не подобатись.
Озеро служить прихистком ще для Потерчат і чортика Куця. Його образ повністю запозичений із народної міфології разом зі всіма особливостями (нічні катання на цапові й таке інше). Потерчата— це русалки з народних балад, тобто втоплені нехрещені байстрята. Потерчата теж завдають людям «лиха, бо заманюють вогниками у трясовину. Їхні образи — а це у драмі бліді дітки в біленьких сорочечках — мимоволі викликають жаль. Вони не вибирали свою долю.
У лісі владарює Лісовик. Схожий образ також можна відшукати серед народних уявлень про сили природи. Він мудрий і благородний, шанує волю. На галявині серед пишних трав— Русалка Польова, добрий дух польової краси. А ще буває тут залітний гість Перелесник. Він нагадує вогонь, що спалює довірливі дівочі серця. Його червоні шати, вогняні кучері мимоволі викликають таку асоціацію.
У народних повір'ях образ перелесника не менш відомий, ніж, наприклад, русалок. Навіть приказка є: «Дістати перелесника», тобто втратити через пристрасть розум. Перелесник-спокусник у казці Лесі Українки не такий невибагливий серцеїд, як у фольклорі. Щось пов'язує його з Мавкою. Мабуть, тому він спопеляє її саме тоді, коли їй загрожує людський глум, щоб не дати людям позбиткуватися над нею.
Мавка, донька Лісовика, — це вже не зовсім лісовий дух. Любов до Лукаша дала їй так багато відкриттів, так багато щастя, так багато мук. І таким чином ввела Мавку у світ людей. Сила цього образу — в непереможній, шляхетній, безсмертній любові. Тому невмирущою є духовна краса і велич Мавки.
У п'єсі ще багато фольклорних образів, що символізують різноманітні людські нещастя: Пропасниця-Трясовиця, Злидні, Вовкулака. Проти них є замовляння, за допомогою яких можна себе порятувати. Але є у творі два образи, від яких себе не замовиш: Доля і Марище.
Леся Українка використала у своїй драмі багато фольклорних образів, які уособлюють як сили природи, так і людські біди. Це повноправні герої твору, вони такі ж реальні, як і Лукаш, дядько Лев та інші люди. Поетесу разом з іншими класиками нашої літератури, такими, як І. Котляревський, Т. Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, І. Франко, що також звертались до української міфології, називають «пильними етнографами». Леся Українка, зримо показавши світ фольклорних образів, довела, що із силами, які вони уособлюють, треба рахуватися, шанобливо ставитися до місця їх панування.
